ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15404/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Бойко С.М.,
відповідача-1 - Ковалик В.В.,
відповідача-2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (судді: Куксов В.В. (головуючий), Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Національного банку України
до: 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",
2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання права на часткове задоволення кредиторських вимог, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Національний банк України (далі - НБУ, Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк, Відповідач-1) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, Відпловідач-2) про:
- визнання права НБУ як заставодержателя на часткове задоволення своїх кредиторських вимог до Банка за рахунок коштів у сумі 23 830 007,93 грн, отриманих Банком від реалізації права вимоги Банка до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство) за договором кредитної лінії 30.09.2013 №ВКЛ-2022390/1, укладеним Банком і Товариством щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24,0% річних;
- визнання протиправними дій Банка в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію щодо неподання до Фонду звернення та супровідних документів про позачергове задоволення вимог НБУ та перерахування 23 830 007,93 грн, отриманих від продажу права вимоги Банка до Товариства щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24,0% річних за договором, в рахунок часткового погашення кредиторських вимог НБУ;
- зобов`язання Банка в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію подати до Фонду звернення та супровідні документи про позачергове задоволення вимог НБУ у сумі 23 830 007,93 грн в рахунок часткового погашення кредиторських вимог за кредитними договорами від 22.10.2008 №51, від 05.11.2008 №64, від 11.11.2008 №86/11-08/СТ, від 11.09.2008 №39/09-08/СТ, від 29.12.2008 №144, від 29.12.2008 №144/1, від 30.12.2008 №144/2, від 31.12.2008 №144/3, від 05.01.2009 №144/4, від 12.01.2009 №144/5, від 29.01.2009 №144/6, від 06.02.2009 №144/7, від 11.02.2009 №144/8, від 13.02.2009 №144/9, від 16.02.2009 №144/10, від 27.02.2009 №144/11, від 04.03.2009 №144/12, від 05.03.2009 №144/13, від 13.03.2009 №144/14, від 20.03.2009 №144/15, від 06.04.2009 №144/16, від 15.04.2009 №144/17, від 17.04.2009 №144/18, від 30.04.2009 №144/19, від 03.06.2009 №144/20, укладеними НБУ та Банком, за рахунок коштів, отриманих від продажу права вимоги Банка до Товариства щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних за Договором №ВКЛ-2022390/1;
- визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо не спрямування коштів у сумі 23 830 007,93 грн, отриманих від продажу права вимоги Банка до Товариства щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних за Договором №ВКЛ-2022390/1, в рахунок часткового задоволення вимог НБУ;
- зобов`язання Фонду розглянути звернення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію щодо позачергового задоволення вимог НБУ та спрямувати кошти у сумі 23 830 007,93 грн, отримані Банком від продажу права вимоги до Товариства щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних за договором №ВКЛ-2022390/1, в рахунок часткового погашення кредиторських вимог НБУ за Кредитними договорами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачі всупереч положень частини статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не перерахували НБУ як заставодержателю кошти у сумі 23 830 007,93 грн, які отримані від реалізації права вимоги до Товариства за Договором №ВКЛ-2022390/1 щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/15404/19, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив із того, що оскільки сторонами визначено конкретний розмір майнових прав (150 000 000,00 грн) за договором застави-2, в межах якого вимоги НБУ задовольняються у повному обсязі (включаючи борг за тілом кредиту, за процентами, нарахованими за використання кредиту, штрафні санкції), то договір застави-2 є виконаним Банком у повному обсязі та припиненим 30.10.2017, а відтак, обов`язку у уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банка щодо здійснення обліку коштів у сумі 23 830 007,93 грн, отриманих від продажу майнових прав Банку за Договором №ВКЛ-2022390/1, на окремому аналітичному рахунку, та подання до Фонду звернення і супровідних документів про позачергове задоволення вимог НБУ шляхом перерахування 23 830 007,93 грн, отриманих від продажу майнових прав Банку за Договором №ВКЛ-2022390/1, не було, а у Фонду відповідно - розгляду такого звернення і перерахування НБУ коштів.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, НБУ подало касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17 та постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №911/1532/17, від 11.06.2020 у справі №917/1369/17, від 11.06.2020 у справі №917/1369/17.
Обґрунтовуючи наведене Позивач зазначає про те, що
- оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення та є однією з ідентифікуючих ознак предмета забезпечення;
- вартість майнових прав та їх розмір не є тотожними поняттями;
- заставодержатель за рахунок предмета забезпечення має право задовольнити у повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення.
3.3. Додатково скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій ототожнили поняття "вартість предмета застави" та "розмір майнових прав" без посилання на норми матеріального права та судову практику. За твердженнями скаржника, висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутні.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. У 2008 і 2009 роках НБУ (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк"; позичальник), яке в подальшому було замінено на Банк у зв`язку з укладенням НБУ, ТОВ "Укрпромбанк" і Банком тристороннього договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь Банка, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. 30.06.2010 та зареєстрованого в реєстрі за №2258, було укладено низку кредитних договорів від 22.10.2008 №51, від 05.11.2008 №64, від 11.11.2008 №86/11-08/СТ, від 11.09.2008 №39/09-08/СТ, від 29.12.2008 №144, від 29.12.2008 №144/1, від 30.12.2008 №144/2, від 31.12.2008 №144/3, від 05.01.2009 №144/4, від 12.01.2009 №144/5, від 29.01.2009 №144/6, від 06.02.2009 №144/7, від 11.02.2009 №144/8, від 13.02.2009 №144/9, від 16.02.2009 №144/10, від 27.02.2009 №144/11, від 04.03.2009 №144/12, від 05.03.2009 №144/13, від 13.03.2009 №144/14, від 20.03.2009 №144/15, від 06.04.2009 №144/16, від 15.04.2009 №144/17, від 17.04.2009 №144/18, від 30.04.2009 №144/19, від 03.06.2009 №144/20,
4.2. 08.11.2013 між НБУ (заставодержатель) і Банком (заставодавець) укладено Договір застави-2, за умовами якого:
- предметом застави за Договором застави-2 є майнові права за Договором №ВКЛ-2022390/1 з додатковими договорами до нього, укладеним заставодавцем та ПАТ "Укргазвидобування" (боржник), відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредитні кошти у сумі 150 000 000 грн з кінцевим терміном повернення 29.09.2014 та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 24% річних; зобов`язання, що випливають з Договору №ВКЛ-2022390/1, забезпечуються договорами застави від 30.09.2013 №ВКЛ-2022390/1/S-1 та №ВКЛ-2022390/1/S-2, укладеними заставодавцем і боржником (пункт 1.1 Договору застави-2 в редакції договору від 27.12.2013 №1);
- майнові права сторони за домовленістю оцінюють на загальну суму 150 000 000 грн; незалежна експертна оцінка, яка здійснена 08.11.2013 суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ "Незалежна експертна компанія "Правий берег" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності Фонду Державного майна України від 07.07.2010 №9743/10) оцінювачем Устюговим Є.О. (сертифікат ФДМУ від 21.12.2000 №ЕО-84, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 12.12.2005 №4228) (пункт 1.2 Договору застави-2 в редакції договору від 27.12.2013 №1);
- боржником щодо заставодавця є суб`єкт господарювання: ПАТ "Укргазвидобування" (пункт 1.3 Договору застави-2);
- надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя за кредитними договорами від 22.10.2008 №51,від 05.11.2008 №64, від 11.11.2008 №86/11-08/СТ, від 11.09.2008 №39/09-08/СТ, від 29.12.2008 №144, від 29.12.2008 №144/1, від 30.12.2008 №144/2, від 31.12.2008 №144/3, від 05.01.2009 №144/4, від 12.01.2009 №144/5, від 29.01.2009 №144/6, від 06.02.2009 №144/7, від 11.02.2009 №144/8, від 13.02.2009 №144/9, від 16.02.2009 №144/10, від 27.02.2009 №144/11, від 04.03.2009 №144/12, від 05.03.2009 № 144/13, від 13.03.2009 №144/14, від 20.03.2009 №144/15, від 06.04.2009 №144/16, від 15.04.2009 №144/17, від 17,04.2009 №144/18, від 30.04.2009 №144/19 і від 03.06.2009 №144/20, що укладені сторонами, та будь-якими додатковими угодами (договорами) до них, додатками, змінами та доповненнями до них, які чинні на момент укладення договору про внесення змін та доповнень від 27.12.2013 №1 та можуть бути укладені після його укладання (далі - кредитні договори) (пункт 1.4 Договору застави-2 в редакції договору від 27.12.2013 №1);
- за рахунок заставлених майнових прав вимоги заставодержателя задовольняються у повному обсязі, включаючи суму боргу за кредитом, нараховані проценти, пеню та штраф (пункт 1.5 Договору застави-2);
- заставодержатель має право:
- звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає з заставленого права) та реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за Кредитними договорами у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов`язань у разі: неповернення заставодавцем згідно з умовами Кредитних договорів заборгованості за кредитом, процентів за користування ним у разі їх дострокового витребування заставодержателем відповідно до умов Кредитних договорів, а також пені та штрафу (у разі їх нарахування); одноразової прострочки заставодавцем сплати процентів за користування кредитом згідно з умовами Кредитного договору на строк більше ніж п`ять днів; невиконання заставодавцем обов`язків, передбачених підпунктами 3.4.1, 3.4.7 і 3.4.9 пункту 3.4 Договору застави-2 (підпункт 3.1.4 пункту 3.1 Договору застави-2);
- якщо сума коштів від реалізації права вимоги на кошти недостатня для повного задоволення вимог заставодержателя, то він має право одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна заставодавця в порядку, передбаченому законодавством України та Договором застави-2 (підпункт 3.1.5 пункту 3.1 Договору застави-2);
- у разі втрати майнових прав з будь-якої причини, у тому числі у разі списання заставодавцем заборгованості за Договором №ВКЛ-2022390/1 як безнадійної, протягом 24 годин письмово повідомити про це заставодержателя і в десятиденний строк замінити його іншим рівноцінним майном (коштами) (підпункт 3.4.1 пункту 3.4 Договору застави-2);
- у разі зменшення вартості предмету застави в результаті будь-яких подій (у тому числі, закінчення строку дії кредитного договору, погіршення категорії ризику за таким кредитом) у 10-денний строк здійснювати оформлення іншого забезпечення (підпункт 3.4.6 пункту 3.4 Договору застави-2);
- у разі знецінення заставлених майнових прав надати в заставу додатково інше майно протягом десяти банківських днів або здійснити поповнення предмету застави іншим майном до розміру кредиту та процентів за користування ним після надіслання заставодержателем відповідної вимоги заставодавцю (підпункт 3.4.7 пункту 3.4 Договору застави-2);
- протягом десяти банківських днів надати інше забезпечення у разі припинення дії Договору №ВКЛ-2022390/1 (крім випадків, передбачених підпунктом 3.4.6 пункту 3.4 Договору застави-2), що припадає на строк користування кредитом, у сумі не менше ніж відповідна заборгованість за кредитом, проценти за користування ним та пені (підпункт 3.4.9 пункту 3.4 Договору застави-2);
- заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржника, що випливає з Договору №ВКЛ-2022390/1, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кошти у сумі 150 000 000,00 грн. за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі зазначеного кредитного договору (пункт 4.1 Договору застави-2 в редакції договору від 27.12.2013 №1);
- у частині уступки права вимоги Договір застави-2 укладено з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); права вимоги переходять до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов`язань за Кредитними договорами, якщо вони не будуть виконані повністю або після настання випадків, передбачених підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 Договору застави-2 (пункт 4.2 Договору застави-2);
- після перерахування боржником коштів за Договором №ВКЛ-2022390/1 заставодержателю, наявна заборгованість заставодавця за Кредитними договорами є відповідно погашеною повністю або частково; у разі переходу до заставодержателя права вимоги за Договором №ВКЛ-2022390/1 заставодержатель має право на звернення стягнення та реалізацію предмета застави згідно з умовами забезпечувального договору, якщо в боржника немає коштів на погашення заборгованості за Договором №ВКЛ-2022390/1 (пункт 4.3 Договору застави-2);
- Договір застави-2 набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 6.1 Договору застави-2).
4.3. На підставі постанови правління НБУ від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК"", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.
4.4. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 08.04.2015 №71 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк"", тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.
4.5. На підставі постанови правління НБУ від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банка Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
4.6. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20.02.2017 №619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Банку на два роки до 04.10.2019.
4.7. НБУ було заявлено про свої вимоги, в тому числі щодо кредиторських вимог, які виникли за Кредитними договорами, до Банку у строки та порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
4.8. Кредиторські вимоги НБУ, в тому числі які виникли за Кредитними договорами, були акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банка у сумі 9 344 571 307,23 грн, з яких заборгованість за Кредитними договорами становить 2 985 551 667,83 грн.
4.9. На підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 у справі №910/13064/17 Банком додатково акцептовано кредиторські вимоги НБУ у сумі 23 944 916,68 грн та внесені відповідні зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банка.
4.10. Станом на 22.10.2019 Банк не задовольнив кредиторські вимоги НБУ та мав перед ним непогашену заборгованість, яка підтверджується поданими НБУ довідками-розрахунками.
4.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/14423/15 стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь Банка 150 000 000 грн заборгованості за прострочення кредиту, 31 405 479,45 грн пені, 15 583 561,65 грн заборгованості за простроченими нарахованими процентами, 1 641 997,22 грн пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів; 13 500 000 грн штрафу за неналежне виконання зобов`язання, 1 886 301,37 грн 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та 91 555,79 грн 3% річних від суми простроченої заборгованості за процентами.
4.12. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі №910/14423/15 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.
4.13. Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/14423/15.
4.14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017, заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/14423/15 за нововиявленими обставинами задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 скасовано; у задоволенні позову відмовлено.
4.15. Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2017 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 та залишено в силі Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/14423/15.
4.16. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/14423/15 від Товариства 07.08.2017 надійшли кошти, у тому числі 150 000 000 грн на погашення заборгованості за тілом кредиту за Договором №ВКЛ-2022390/1.
4.17. 30.10.2017 на виконання рішення Фонду від 26.10.2017 №4818, грошові кошти, які отримані від Товариства в рахунок погашення тіла кредиту у розмірі 167 122 633,66 грн, були перераховані НБУ.
4.18. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2018 №3400 "Про затвердження умов продажу активів АТ "ДЕЛЬТА БАНК"" було вирішено здійснити реалізацію частини предмету застави, а саме:
- право вимоги Банка до ПАТ "Укргазвидобування" щодо сплатити процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних за Договором №BKЛ-2022390/l у сумі 77 647 468,01 грн за початковою ціною 77 647 468,01 грн;
- право вимоги Банка до Товариства щодо сплатити процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних за Договором №ВКЛ-2022390 у сумі 151 766 129,39 грн, за початковою ціною 151 766 129,39 грн.
4.19. НБУ, як заставодержателем, на підставі рішення НБУ від 22.01.2019 №34-рш "Про погодження умов реалізації майнових прав за кредитними договорами, переданих ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ДЕЛЬТА БАНК" у заставу Національному банку України", надано згоду відповідачам на реалізацію предмета застави, при цьому погодивши, що початкова ціна реалізації майнових прав за Договором застави-1 складає 151 766 129, 39 грн, а майнових прав за Договором застави-2 - 77 647 468,01 грн.
4.20. Оскільки Предмет застави був об`єднаний в один лот, його початкова ціна склала 229 413 597,40 грн (151 766 129, 39 грн + 77 647 468,01 грн).
4.21. За результатами відкритих торгів (аукціону), які були здійсненні за допомогою електронної торгової системи ProZorro та оформлених протоколом електронних торгів від 26.03.2019 №UA-EA-2019-01-28-000102-b, Банком та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" 15.04.2019 було укладено Договір відступлення, за умовами якого Банк відступив, а ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" набуло належні Банку права вимоги за реалізованим Предметом застави.
4.22. За відступлення прав вимоги за реалізованим Предметом застави ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" сплачує Банку грошові кошти у сумі 75 706 487,14 грн (пункт 4 Договору відступлення).
4.23. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 04.04.2019 №772 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Банку строком на один рік з 05.10.2019 до 04.10.2020 включно та делеговано повноваження ліквідатора Банка уповноваженій особі Фонду на ліквідацію Банка Кадирову В.В.
4.24. За реалізований Предмет застави до НБУ надійшла частина коштів в сумі 46 129 604,41 грн (50 082 822,7грн. - 7% витрати Фонду згідно з Положенням №138), як кошти, отримані від реалізації права вимоги до Товариства за Договором №BKJI-2022390 щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних.
4.25. Проте, НБУ не були перераховані грошові кошти у сумі 23 830 007,93 грн від реалізації права вимоги до Товариства за Договором №ВКЛ-2022390/1 щодо сплати процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.3. Статтею 572 Цивільного кодексу України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
5.4. Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 1 Закону України "Про заставу").
5.5. Стаття 12 цього Закону встановлює що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.
5.6. Згідно зі статтею 582 Цивільного кодексу України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.
5.7. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що зазначена у договорі заставна вартість предмета застави є визначеною на дату укладення договору ринковою вартістю переданого у заставу майна. Така вартість визначається за згодою заставодавця і заставодержателя (статті 582 Цивільного кодексу України та 12 Закону України "Про заставу"), а щодо комунального чи державного майна - за результатами незалежної оцінки (стаття 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
5.8. Одночасно у статті 589 Цивільного кодексу України та статтях 19, 20 Закону України "Про заставу" визначено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
5.9. Приписами статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" також унормовано, що за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
5.10. Обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням.
5.11. У пункті 1.2 Договору застави-2 майнові права сторонами за домовленістю оцінено на загальну суму 150 000 000,00 грн.
5.12. Одночасно пунктом 1.5 Договору застави-2 визначено, що за рахунок заставлених майнових прав вимоги заставодержателя задовольняються у повному обсязі, включаючи суму боргу за кредитом, нараховані проценти, пеню та штраф.
5.13. Про те, що максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням, відповідає розміру заставної вартості предмета застави, яка визначена за домовленістю сторін на день укладення договору, умови останнього не містять.
5.14. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за кредитним договором, і оцінка предмета забезпечення сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.
Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №911/1532/17, від 11.06.2020 у справі №917/1369/17.
5.15. В такий спосіб, судова колегія вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що зазначена у пункті 1.2 Договору застави-2 заставна вартість у розмірі 150 000 000,00 грн є погодженим сторонами максимальним розміром вимоги, яка забезпечується обтяженням.
5.16. Оскільки сумою 150 000 000,00 грн відповідальність заставодавця не обмежується, про що зазначено у пункті 1.5 Договору застави-2, судова колегія вважає передчасними та такими, що не гуртуються на вимогах закону висновки судів попередніх інстанцій про припинення цього договору у зв`язку із його виконанням Банком в цих межах.
5.17. Положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (частина третя статті 52) унормовано імперативний припис щодо заборони погашення інших кредиторських вимог за рахунок заставного майна, що відповідає основному змісту інституту забезпечення договірного зобов`язання. Відтак, кошти, отримані від реалізації предмета застави, в силу приписів закону спрямовуються виключно на погашення вимог заставодержателя. При цьому інші кредитори вправі розраховувати на погашення своїх вимог за рахунок заставного майна лише у випадку, коли вимоги заставодержателя погашені, та має місце наявність залишку коштів.
5.18. З огляду на помилкові посилання господарських судів попередніх інстанцій про припинення застави, передчасними вбачаються їх висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову.
5.19. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України знайшла своє підтвердження, що є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій.
5.20. Додатково Суд звертає увагу на те, що обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
5.21. Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
5.22. Згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
5.23. Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.24. Аналогічні положення містяться у статті 15 Цивільного кодексу України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.25. Отже, з урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
5.26. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, зокрема, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
5.27. Разом з тим, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.
5.28. Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
5.29. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
5.30. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №922/1614/19.
5.31. Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
5.32. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.
5.33. Встановлення вищезазначених обставин у сукупності з дослідженням обставин щодо підстав та предмету заявлених позовних вимог, має суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі, що в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.
5.34. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.35. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.36. Щодо доводів Позивача викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України судова колегія виходить з такого.
5.37. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.38. Проте у касаційній скарзі скаржник не зазначає конкретних норм, які, на його думку, неправильно застосовані чи порушені судами та щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
5.39. Крім того, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах спростовуються, з одного боку, наявністю тих позицій, які були вищенаведені Верховним Судом у цій справі, а з іншого боку - відсутністю належним чином обґрунтованих доводів скаржника щодо наявності інших факторів, що свідчать про неподібність правовідносин та неможливість застосування наведених висновків до спірних правовідносин.
5.40. Отже доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, а колегія суддів не вбачає необхідності відступу від існуючих позицій з власної ініціативи.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №910/15404/19 скасувати.
3. Справу №910/15404/19 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак