ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/16343/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників: ТОВ "Боедем" -адвоката Шалашової В.І., ТОВ "Технополіс-1" - адвоката Сукорянського Є.О., ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" - адвоката Білеки Ю.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022

у справі № 910/16343/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ельдорадо"

про стягнення 4 754 232,50 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ТОВ "Боедем" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Технополіс-1" 4 754 232,50 грн за користування без достатніх правових підстав частиною належного позивачу нежилого приміщення площею 530,00 м2, що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. А) за адресою: місто Київ, вулиця Кільцева дорога (Велика окружна), 4, за період з 01.03.2017 по 31.07.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 (суддя Ломака В.С.) у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 № 910/15953/21.

За висновком суду першої інстанції ТОВ "Боедем" в установленому законом порядку не довело належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які воно посилалося як на підставу своїх вимог до ТОВ "Технополіс-1".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 (колегія суддів: Тарасенко К.В. - головуючий, Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 залишено без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Боедем" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Боедем", стягнути з ТОВ "Технополіс-1" на користь ТОВ "Боедем" грошові кошти в розмірі 4 754 232,50 грн за користування частиною належного позивачу нежилого приміщення площею 530,00 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. А) за адресою: місто Київ, вулиця Кільцева дорога (Велика окружна), 4, за період з 01.03.2017 по 31.07.2021.

Підставою касаційного оскарження позивач зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Так, позивач у касаційній скарзі доводить, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 629/4628/1б-ц, № 922/3412/17, № 922/207/15, № 905/1680/20, № 922/96/19 щодо застосування ст. ст. 1212 1213 ЦК України у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За твердженням ТОВ "Боедем", у даному випадку, майном, яке безпідставно набув відповідач, є право користування частиною нежилого приміщення площею 530,00 кв.м., розташованого на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика окружна) 4, що належить позивачу на праві власності.

З огляду на викладене та оскільки факт неправомірного користування ТОВ "Технополіс-1" частиною нежитлового приміщення встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2021 у справі № 910/10900/19, позивач вважає, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин мали бути застосовані ст. ст. 1212-1213 ЦК України.

Разом з цим, заявник касаційної скарги посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому скаржник також доводить, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами порушено приписи ст. ст. 13 73 74 86 236 ГПК України, неповно досліджено обставини справи, що призвело до винесення протиправного судового рішення.

ТОВ "Технополіс-1" у відзиві на касаційну скаргу просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Боедем" - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень та, водночас, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Боедем" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21, посилаючись на те, що у справі, яка розглядається, та у справах, на правові висновки у яких послався заявник касаційної скарги, правовідносини не є подібними.

Перевіривши доводи клопотання про закриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки викладені у ньому доводи про те, що висновки Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у даній справі, взагалі не обґрунтовані, а колегією суддів після відкриття касаційного провадження у справі № 910/16343/21 за касаційною скаргою ТОВ "Боедем" не було встановлено наведених у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України підстав для закриття касаційного провадження.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ТОВ "Боедем", ТОВ "Технополіс-1", ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Боедем" на підставі рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/18397/14 є власником нежитлового приміщення площею 10 134,4 м2 в ЛІТ. "1А", що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4 (Солом., Голос., Святош. р-ни).

Судами було з`ясовано, що у серпні 2019 року ТОВ "Боедем" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", ТОВ "Технополіс-1" та ТОВ "Дієса" про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні вищевказаним майном та про виселення.

За результатами розгляду цього позову, рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі № 910/10900/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 та постановою Верховного Суду від 04.08.2021, зобов`язано ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", ТОВ "Технополіс-1" та ТОВ "Дієса" не чинити перешкоди ТОВ "Боедем" у користуванні нежитловим приміщенням, яке розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10 134,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, а також виселено ТОВ Лізингова компанія "Ельдорадо", ТОВ "Технополіс-1" та ТОВ "Дієса" із зазначеного нежитлового приміщення. Водночас, було відмовлено у задоволенні пред`явленого у межах справи № 910/10900/19 зустрічного позову ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" до ТОВ "Боедем" про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2013 № 01/10-13, укладеного між ТОВ "Боедем" та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", поновленим по 30.06.2022 на тих самих умовах, а також визнання за ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" права користування нежитловим приміщенням площею 4 589,90 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4, на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13, укладеного між ТОВ "Боедем" та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням суду у справі № 910/10900/19 встановлено, що 01.10.2013 між ТОВ "Боедем", як орендодавцем, та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оперативне орендне платне користування нежитлове приміщення площею 4 589,90 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Згідно з п. 2.4 Договору оренди приміщення повинно бути повернено орендарем та прийнято орендодавцем протягом десяти календарних днів з моменту припинення цього договору. До цього часу орендар зобов`язаний вчинити всі необхідні дії, пов`язані з вивільненням приміщень (в тому числі, але не виключно, здійснити за власний рахунок демонтаж усіх здійснених у приміщеннях поліпшень, які можна відокремити без завдання шкоди приміщенням) і підготувати ці приміщення до передачі орендодавцю.

Відповідно до п. 2.5 Договору оренди передача приміщення орендодавцю у випадку припинення дії цього договору здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається стан приміщень та інші відомості за узгодженням сторін. Зазначений акт підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною цього договору. Приміщення вважаються поверненими орендодавцю з моменту підписання сторонами вказаного акта приймання-передачі. В разі затримання орендарем повернення приміщень орендодавцю, орендар несе ризик їх випадкового знищення або випадкового пошкодження.

У пункті 7.1 Договору оренди сторони визначили, що цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.08.2016.

Між ТОВ "Боедем" та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" 01.10.2013 було підписано акт приймання-передачі, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення площею 4 589,90 кв.м., що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10 134,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

09.08.2016 року ТОВ "Боедем" було направлено на адресу ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" лист від 09.08.2016 № 060, в якому орендаря повідомлено про наявність заборгованості з орендної плати, відмову від підписання додаткової угоди до Договору оренди та наявність наміру для використання орендованого приміщення для власних потреб.

20.09.2016 ТОВ "Боедем" було направлено на адресу орендаря лист від 20.09.2016 року № 087, в якому вказано про те, що Договір оренди діяв до 31.08.2016 року, а також наголошено на тому, що у листі від 09.08.2016 № 060 орендодавцем повідомлялось про намір використання приміщення для власних потреб та висунуто вимогу про негайне повернення вищенаведеного об`єкта нерухомого майна.

У свою чергу, ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" орендоване приміщення не повернуло та продовжило ним користуватись, вважаючи, що Договір оренди було пролонговано на новий строк.

При цьому, вважаючи себе й надалі орендарем спірного нерухомого майна, 01.03.2017 ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" уклало з ТОВ "Технополіс-1" договір суборенди нежитлового приміщення № Т001/17, згідно з яким останньому було передано в користування терміном до 31.12.2017 нежитлове приміщення загальною площею 530 кв.м., розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимоги ТОВ "Боедем" про стягнення з ТОВ "Технополіс-1" 4 754 232,50 грн за користування без достатніх правових підстав частиною належного позивачу нежилого приміщення площею 530,00 м2, що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. А) за адресою: місто Київ, вулиця Кільцева дорога (Велика окружна), 4, за період з 01.03.2017 по 31.07.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Боедем" є власником спірного приміщення, а ТОВ "Технополіс-1" у період з 01.03.2017 по 31.07.2021 користувалось частиною належного позивачу приміщення площею 530 кв.м. за відсутності між сторонами будь-яких договірних відносин щодо оренди цієї нерухомості.

Посилаючись на ст. ст. 1212 1213 ЦК України та обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/10900/19, ТОВ "Боедем" зазначає про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ "Технополіс-1" на свою користь суму вартості користування відповідачем зазначеним майном у розмірі 4 754 232,50 грн., розраховану на підставі вартості орендної плати, вказаної у договорі суборенди нежитлового приміщення від 01.03.2017 № Т001/17, укладеного ТОВ "Технополіс-1" з ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо".

Відповідач - ТОВ "Технополіс-1" проти позову заперечив та у відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ "Боедем".

Так, на думку відповідача, у випадку подання позивачем кондикційного позову (який є способом захисту права власності, а не мірою відповідальності) його предметом має бути повернення майна, а не відшкодування вартості за його використання, і такий позов мав бути пред`явлений саме до ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", яке у цій справі є третьою особою, водночас, ТОВ "Боедем" у позовній заяві взагалі не ставить питання про повернення безпідставно набутого майна, натомість позовні вимоги обмежуються стягненням з відповідача грошових коштів.

За твердженням ТОВ "Технополіс-1", на час звернення позивача до суду з даним позовом він жодним чином не порушує права власності останнього (у тому числі права на володіння та користування спірним приміщенням).

Також відповідач зазначив про необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми грошових коштів в розмірі, визначеному Договором суборенди, стороною якого позивач не є. Крім того, відповідач наголосив на відсутності у нього прострочених зобов`язань перед ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо" за Договором суборенди, а відтак задоволення вимог позивача у даній справі може призвести до подвійного стягнення з ТОВ "Технополіс-1" однієї і тієї ж суми грошових коштів.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом ст. ст. 15 16 ЦК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Нормами ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч. 2 ст. 1213 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Як було зазначено вище, в обґрунтування розміру заявленої до стягнення з відповідача - ТОВ "Технополіс-1" суми грошових коштів, позивач посилався на фактичне користування відповідачем частиною належного ТОВ "Боедем" приміщення площею 530 кв.м. у період з 01.03.2017 по 31.07.2021, сума вартості користування яким у розмірі 4 754 232,50 грн була розрахована на підставі вартості орендної плати, вказаної у Договорі суборенди, укладеному між ТОВ "Технополіс-1" та ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо".

Перевіривши наведені вище обставини та докази, що надані на їх підтвердження, вирішуючи питання обґрунтованості заявлених вимог та, як наслідок, наявності/відсутності підстав для задоволення позову, суди встановили, що вказаний позивачем розрахунок не є належним доказом дійсної вартості безпідставно набутого відповідачем майна (вартості користування приміщенням), оскільки між сторонами відсутні будь-які прямі правовідносини, а у ТОВ "Технополіс-1" відсутній обов`язок сплачувати ТОВ "Боедем" суборендну плату в розмірі, визначеному Договором суборенди, стороною якого позивач не був. Жодних інших доказів, які б доводили позовні вимоги про стягнення з відповідача заявленої суми ТОВ "Боедем" надано не було.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання відповідачем будь-яких доходів від орендованого майна, оскільки за наявними у справі документами саме ТОВ "Технополіс-1" було кінцевим користувачем належного позивачу нерухомого майна на платній основі та в наступну суборенду його не передавало.

Відтак, встановивши, що ТОВ "Боедем" в установленому законом порядку не довело належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які воно посилалося як на підставу своїх вимог до ТОВ "Технополіс-1", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхиляються доводи касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо неврахування в оскаржуваних судових рішеннях висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 1212 1213 ЦК України, викладених у справах № 629/4628/1б-ц, № 922/3412/17, № 922/207/15, № 905/1680/20, № 922/96/19, оскільки у справі, що розглядається, та у зазначених ТОВ "Боедем" справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

При цьому, наведені ТОВ "Боедем" у касаційній скарзі правові підстави для задоволення позову відповідно до ст. ст. 1212-1213 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що аргументи ТОВ "Боедем" про те, що у даному випадку майном, яке безпідставно набуло ТОВ "Технополіс-1", є право користування частиною належного позивачу спірного приміщення, зводяться до помилкового тлумачення норм ст. ст. 1212-1213 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми цієї статті застосовуються під час вирішення спорів, пов`язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов`язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Водночас, встановлені місцевим та апеляційним судами обставини справи фактично свідчать про наявність невирішеного спору між позивачем та третьою особою у зв`язку з неповерненням орендованого майна після закінчення договору оренди від 01.10.2013 № 01/10-13, а відтак, захист прав ТОВ "Боедем" може бути здійснений шляхом пред`явлення вимог до ТОВ "Лізингова компанія "Ельдорадо", зокрема, з посиланням на норми ст. 785 ЦК України.

При цьому колегією суддів відхиляються аргументи ТОВ "Боедем" щодо необхідності врахування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Так, згідно з положеннями процесуального законодавства, позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статями 2 14 ГПК України закріплений принцип диспозитивності у господарському процесі.

Виходячи з аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі.

Саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Отже, враховуючи відображений у ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, господарський суд при розгляді позову обмежений з`ясуванням наявності правових підстав для захисту права позивача саме з наведених ним у позові підстав.

Поряд з викладеним, посилання ТОВ "Боедем" у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення у справі не було враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, відхиляються колегією суддів з огляду також на наступне.

Так, виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Вказаний принцип є загальним (універсальним) та застосовується Судом у випадку, якщо сторонами здійснена неправильна юридична кваліфікація спірних правовідносин, у зв`язку з чим, керуючись вказаним принципом суд самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин.

У справі № 917/1739/17, на яку посилається скаржник, на відміну від справи, що розглядається, позивач просив стягнути збитки, завдані територіальній громаді внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства. Верховний Суд у постанові у справі № 917/1739/17 зазначив, що за встановлених обставин справи предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, а тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд виходив із того, що суди не надали правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та не застосували до спірних правовідносин норму права, яка підлягала застосуванню.

Отже, висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, на яку послалося ТОВ "Боедем" у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до справи, що розглядається, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, є різними та має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з цим, інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не обґрунтовані підставами, передбаченими п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що в силу вимог ст.300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти російської федерації", у справі "Нєлюбін проти російської федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відтак, наведені ТОВ "Боедем" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді спору у даній справі.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 прийняті у відповідності до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

При цьому, суд касаційної інстанції згідно ч. 3 ст. 332 ГПК України поновлює дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21, зупинену ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.10.2022.є

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 332 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ельдорадо" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 - залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" - залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21 - залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/16343/21.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.