ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17629/18 (910/12685/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представників сторін: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" - арбітражного керуючого Демчана О.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021
у справі № 910/17629/18 (910/12685/20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос"
про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2281892,00грн
в межах справи № 910/17629/18
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом",-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи та заявлених вимог
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Бестом" (далі - ТОВ "Бестом", боржник, позивач) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (далі - ліквідатор) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Енерго" (далі - ТОВ "Фактор Енерго", Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Експериментальний науково-виробничий центр "Фобос" (далі - ТОВ "ЕНВЦ "Фобос", Відповідач-2), в якому позивач просив суд:
- визнати недійсним договір переведення боргу № 11-04/18 від 11.04.2018, укладений між ТОВ "Бестом", ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" та ТОВ "Фактор Енерго";
- стягнути з ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" на користь ТОВ "Бестом" 2 281 892,00 грн неповернутої заборгованості на підставі договору про переведення боргу від 02.11.2017 № 021117ТДБФ.
У якості нормативного обґрунтування позову ліквідатор ТОВ "Бестом" посилався на підстави недійсності вказаного договору переведення боргу, визначені як спеціальними нормами статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), так і загальними нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позовна заява подана ліквідатором в межах справи № 910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 прийнято вказану позовну заяву та відкрито провадження в межах справи № 910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом".
Установлені судами обставини справи
У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом", провадження у якій відкрито ухвалою суду від 20.02.2019 за заявою ТОВ "Укройлпродукт".
02.10.2019 призначено ліквідатором банкрута боржника арбітражного керуючого Демчана О.І. (свідоцтво № 1732 від 11.11.2015).
У ході виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Бестом", арбітражним керуючим Демчаном О.І. отримано від попереднього керівника товариства - Сахно С.А. за актом приймання-передачі від 28.07.2020 установчих документів та бухгалтерської документації, крім іншого: оригінал договору поставки № 191216БТД від 19.12.2016, укладений між ТОВ "Бестом" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (далі - ТОВ "ТД "Житомирські ласощі", оригінал видаткової накладної № РН-0000002 від 20.12.2016, оригінал договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017, укладений між ТОВ "ТД "Житомирські ласощі", ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" та ТОВ "Бестом", оригінал договору переведення боргу № 11/04/18 від 11.04.2018, укладений між ТОВ "Бестом", ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" та ТОВ "Фактор Енерго".
19.12.2016 між ТОВ "Бестом" (Постачальник) та ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" (Покупець) укладено договір поставки № 191216БТД, згідно пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (а саме продовольчі товари) у повному розмірі на у мовах та в порядку, визначених цим договором.
На виконання умов вказаного договору поставки, 20.12.2016 ТОВ "Бестом" поставило, а ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" отримало цукор у кількості 195,5 тонн на суму 2 750 685,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000002 від 20.12.2016.
Однак, покупець не виконав умови договору поставки та не провів розрахунки з постачальником за поставлений останнім товар (цукор) на загальну суму 2 750 685,00 грн.
У подальшому, 02.11.2017 між ТОВ "ТД "Житомирські ласощі" (первісний боржник), ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" (новий боржник) та ТОВ "Бестом" (кредитор) укладено договір про переведення боргу № 021117ТДБФ, за пунктом 1 якого встановлено, що цим договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із договору № 191216БТД від 19.12.2016, укладеного між первісним боржником та кредитором.
За умовами пункту 2 вказаного договору про переведення боргу, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання), яке виникло на підставі договору поставки, у розмірі 2 750 685, 00 грн, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання в межах частини боргу на суму 2 750 685, 00 грн. Відповідно до цього договору новий боржник зобов`язується виконати зазначене грошове зобов`язання перед кредитором за основним договором до 30.06.2018 включно.
Відтак, підписавши договір про переведення боргу, новий боржник підтвердив факт заборгованості перед кредитором на загальну суму 2 750 685,00 грн.
З отриманої банківської виписки по особовому рахунку ТОВ "Бестом" № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ "Айбокс-Банк", ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" перераховано на користь ТОВ "Бестом" грошові кошти у сумі 374 993,00 грн.
Вищевикладені обставини підтверджують, що ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" виконувало своє зобов`язання, яке виникло на підставі договору про переведення боргу від 02.11.2017 № 021117ТДБФ.
11.04.2018 між ТОВ "Бестом" (кредитор), ТОВ "ЕНВЦ "Фобос" (первісний боржник) та ТОВ "Фактор Енерго" (новий боржник) укладено договір переведення боргу №11/04/18 від 11.04.2018, згідно пункту 1 якого визначено, що цим договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника на нового боржника) у зобов`язаннях, що виникли із договору про переведення боргу № 021117ТДБФ від 02.11.2017 (з усіма змінами та доповненнями до нього) в сумі 2 281 892,00 грн, який укладений між кредитором та первісним боржником. Кредитор та первісний боржник підтверджують факт наявності заборгованості за основним договором у первісного боржника перед кредитором на суми зазначені в пункті 1 цього договору.
Відповідно до пункту 2 договору переведення боргу № 11-04/18 від 11.04.2018, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 2 281 892,00 грн, а новий боржник приймає борг та погоджується виконати зазначені грошові зобов`язання перед кредитором в строк до 10.07.2020. Борг вважається переведеним з дати укладення цього договору.
Однак, визнаний первісним боржником та новим боржником борг (грошове зобов`язання) перед кредитором у загальному розмірі 2 281 892,00 грн, станом на дату подання цієї заяви про визнання недійсним договору не був сплачений.
Відповідно до інформації розміщеній на офіційному сайті Державної податкової служби України, 31.10.2018 ТОВ "Фактор Енерго" анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість за самостійним рішенням контролюючого органу у зв`язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій.
Згідно з інформаційної довідки від 20.08.2020 № 221092671 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ТОВ "Фактор Енерго" нерухоме майно не значиться.
Вказані обставини стали підставою для звернення ліквідатора ТОВ "Бестом" до суду з цим позовом, обґрунтовуючи підстави такого звернення тим, що договором переведення боргу замінено сторону у зобов`язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу у розмірі 2 281 892,00 грн за договором поставки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12685/20) (суддя - Івченко А.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 (колегія суддів: Верховець А.А. - головуючий, Гарник Л.Л., Поляков Б.М.) апеляційну скаргу ТОВ "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/17629/18 (910/12685/20) залишено без змін.
Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів обґрунтовані не поданням ліквідатором до заяви доказів того, що саме укладення договору переведення боргу від 11.04.2018 № 11/04/18 призвело до неплатоспроможності боржника, та той факт, що підписання договору переведення боргу не є відмовою боржника від своїх майнових вимог.
Судами попередніх інстанцій також з`ясовано із матеріалів справи, що на момент укладення договору від 11.04.2018 активи ТОВ "Фактор Енерго" становили близько 43 000 000 грн, а власний капітал у вигляді статутного капіталу 153 322 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у цій справі, ліквідатор ТОВ "Бестом" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник посилається на таке:
- долучена роздрукована фінансова звітність ТОВ "Фактор Енерго", на підставі якої суди встановили розмір активів товариства станом на дату укладання оспорюваного договору у сумі близько 43 000 000 грн, не є належним доказом в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ТОВ "Фактор Енерго" було долучено фактично роздруківку, яка не містить підпис керівника, відбиток печатки підприємства та відсутні будь-які відмітки контролюючого органу про подання такої звітності, яка б могла свідчити про факт дійсності подання вказаним товариством обов`язкової звітності до контролюючого органу.
- відповідно до вказаної фінансової звітності - балансу ТОВ "Фактор Енерго", активом на 42 000 000 грн значиться інша поточна дебіторська заборгованість, проте цим товариством (Відповідачем-1) не надано суду першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів/пояснень з приводу цієї дебіторської заборгованості, а судом не досліджено питання щодо підстав виникнення цієї заборгованості, можливості її стягнення, чи не сплинув строк позовної давності за цією дебіторською заборгованістю та взагалі, чи є вона реальною або сумнівною, безнадійною, яка підлягає списанню;
- суди не врахували висновки Верховного Суду про необхідність застосування положень статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, які (висновки) викладені в постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16;
- суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 (щодо ознак фраундаторного правочину); від 20.05.2020 по справі № 922/1903/18 (щодо обов`язковості фактичної та правової мети цивільних угод, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною).
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/17629/18 (910/12685/20) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.10.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Бестом" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12685/20); призначено касаційну скаргу до розгляду на 08.12.2021 о 11:15 год.
Судове засідання 08.12.2021 відбулось за участі ліквідатора ТОВ "Бестом", який надав пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.
При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Предметом судового розгляду є позовна заява про визнання недійсним правочину про переведення боргу, стороною якого є боржник, щодо якого відкрито справу про банкрутство.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.
Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою для неможливості застосування спеціальних положень цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.
Як зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах провадження у справі № 910/17629/18 про банкрутство ТОВ "Бестом" (відкритого ухвалою суду 20.02.2019) до місцевого господарського суду 25.08.2020 надійшла позовна заява ліквідатора боржника, зокрема, про визнання недійсним договору переведення боргу №11/04/18 від 11.04.2018 в порядку статті 42 КУзПБ з одночасним посиланням на загальні норми ЦК України.
На підставі вищезазначених обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, за результатом розгляду спору по суті у позові було відмовлено повністю з урахуванням як спеціальних положень законодавства про банкрутство - статті 42 КУзПБ, так і загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними.
При цьому, за апеляційним переглядом справи суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом частини другої статті 42 КУзПБ та наявності підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, погодився з висновками місцевого господарського суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин, окрім загальних норм ЦК України, саме положень статті 42 КУзПБ, обґрунтовуючи такі висновки наступним:
(1) вказані норми визначені правовою підставою позову самим ліквідатором боржника (позивачем);
(2) оскільки боржник, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, на день введення в дію КУзПБ перебував на стадії ліквідаційної процедури, то суд першої інстанції здійснив подальший розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу.
Водночас, суд касаційної інстанції вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ, а не статті 20 Закону про банкрутство, помилковими, що, у свою чергу, призвело до передчасного прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за результатом розгляду цієї справи.
Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, у цій справі, що переглядається, судам першої та апеляційної інстанцій належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, а не обґрунтовувати свої висновки про необхідність застосування приписів статті 42 КУзПБ, в тому числі, посилаючись на визначені позивачем правові підстави його вимог.
У питанні критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме статті 20 Закону про банкрутство чи статті 42 КУзПБ, колегія суддів звертається до правових висновків судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та зазначає наступне.
На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону про банкрутство, у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Виходячи з аналізу статті 20 Закону про банкрутство, наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії цього Закону, та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
Ураховуючи наведену правову позицію, а також те, що провадження у цій справі про банкрутство ТОВ "Бестом" порушено 20.02.2019 на підставі норм Закону про банкрутство, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про наявність правових підстав для застосування при розгляді заяви ліквідатора про визнання недійсним договору переведення боргу положень статті 42 КУзПБ.
Таким чином, ураховуючи встановлення судами попередніх інстанцій обставини укладення спірного правочину 11.04.2018 та відкриття провадження у цій справі про банкрутство 20.02.2019, тобто до введення в дію КУзПБ, судам належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство, зокрема й з огляду на встановлений законодавцем річний строк для звернення із заявою про визнання правочину недійсним на підставі спеціальних норм вказаного Закону.
З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкових висновків судів у частині не застосування положень статті 20 Закону про банкрутство.
Однак, суд не може погодитися з аргументами скаржника про не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, оскільки наведена у вказаній справі правова позиція про застосування спеціальних положень законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи № 911/1012/13.
Водночас, керуючись положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України (суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги), колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у вказаній постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.
Крім наведеного, доводи скаржника в іншій частині стосувались допущених судами попередніх інстанцій процесуальних порушень під час оцінки доказів, зокрема щодо належності поданої Відповідачем-1 роздруківки фінансової звітності.
Так, за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Як зазначалось, висновки судів попередніх інстанцій про розмір активу ТОВ "Фактор Енерго" момент укладення спірного договору у сумі близько 43 000 000 грн та про суму власного капіталу (у вигляді статутного) у 153 000 000 грн зроблені судами "виходячи із матеріалів справи".
При цьому, судами взагалі не було надано оцінки доводам скаржника про належність таких доказів, що стали підставою для наведених висновків, як і аргументів позивача про те, що активом на 42 000 000 грн значиться інша поточна дебіторська заборгованість, однак Відповідачем-1 не надано суду першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів/пояснень з приводу цієї дебіторської заборгованості, а судом не досліджено питання щодо підстав виникнення цієї заборгованості, можливості її стягнення, чи не сплинув строк позовної давності за цією дебіторською заборгованістю та взагалі.
Обмежившись лише посиланням на розмір активу, що підтверджується "виходячи з матеріалів справи", суди попередніх інстанцій не надали оцінки аргументам ліквідатора щодо невиконання умов договору - несплати боргу на момент звернення із цим позовом попри вказаний розмір активу, тобто обставини можливості виконання договірних зобов`язань суди не дослідили.
Поряд з цим, суди попередніх інстанцій, зазначивши лише такі обставини у описовій частині судових рішень, не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо: (1) анулювання свідоцтва Відповідача-1 - платника податку на додану вартість за самостійним рішенням контролюючого органу, у зв`язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій (витяг міститься в матеріалах справи); (2) інформаційної довідки від 20.08.2020 № 221092671 з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, згідно якої за ТОВ "Фактор Енерго" нерухоме майно не значиться (довідка міститься в матеріалах справи),.
Верховний Суд зауважує, для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.
За приписами частини третьої статті 86 ГПК України передбачено, що суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі, й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення цього спору.
З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвалені у цій справі судові рішення вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідають.
Допущені процесуальні порушення є такими помилками, які не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів, прийняті з порушенням норм процесуального права, не можуть вважатися такими, що відповідають приписам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд.
З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, а також неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду щодо порядку застосування статті 20 Закону про банкрутство та статті 42 КУзПБ під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними на підставі спеціальних положень законодавства про банкрутство, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Бестом" та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12685/20) з направленням матеріалів цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону (з посиланням на норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин) прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Судові витрати
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12685/20) скасувати.
3. Справу № 910/17629/18 (910/12685/20) в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К.М. Огороднік
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко