ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17696/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік - Пасіфік Венчурз»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Паламар П.І.)

від 09.07.2019,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Мальченко А.О., судді - Дикунська С.Я., Жук Г.А.)

від 30.10.2019,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік - Пасіфік Венчурз»

про стягнення 260 900,87 грн

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 260 900, 87 грн, з яких 239 733,00 грн - кошти за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, 15 197,53 грн - інфляційні втрати, 5 970,34 грн - 3% річних

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.08.2011 між позивачем (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал») і відповідачем було укладено договір № 09740/5-02 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднанні мережі, згідно з яким позивач зобов`язувався постачати відповідачу питну воду, приймати від нього стічні води, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, а останній - оплачувати надані послуги на умовах, які визначені цим договором, Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва. Зазначив, що 01.12.2017, на виконання п. 2.1 Правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, затверджених розпорядженням Київської міської ради № 1879 від 12.10.2011 (Правила № 1879), позивачем були відібрані проби стічних вод на об`єкті відповідача за адресою: вул. Мишуги, 4 у м. Києві з контрольного колодязя 1/11. За результатом такого відбору виявлено в них перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин. 14.02.2018 позивач звернувся до відповідача із листом-попередженням про сплату 239 733,00 грн за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, однак відповідач таку оплату не здійснив, чим порушив умови договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09740/5-02 від 10.08.2011, вимоги ст. 32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, затверджених розпорядженням Київської міської ради № 1879 від 12.10.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019, позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 239 733,00 грн боргу, 15 197,53 грн інфляційних втрат, 5 970,34 грн 3 % річних та судові витрати.

29.11.2019 ТОВ «Атлантік - Пасіфік Венчурз» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає, що господарськими судами не дотримано норм Конституції України, ст. 11 ГПК України. Вважає, що апеляційним судом не були враховані приписи ч. 2 ст. 193 ГК України, ст. ст. 612, 613, ч. 3 ст. 538 ЦК України. На думку відповідача, судами не надано належної оцінки Правилам № 1879 і помилково їх застосовано для обґрунтування судового рішення та вирішення спору по суті (Правила № 1879 були видані на підставі Правил, затверджених Державним комітетом будівництва, архітектурі і житлової політики України, які втратили чинність). Зазначає, що станом на 01.12.2017 нормативних актів, якими б були врегульовані відносини з приймання стічних вод у м. Києві та які були прийняті відповідно до вимог Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» не існувало. Стверджує, що рішення постачальника про донарахування абоненту величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію м. Києва з перевищенням допустимих концентрацій є оперативно-господарською санкцією. Вважає, що ця позовна заява підписана особою, яка не мала прав її підписувати (директором департаменту претензійно-позовної роботи позивача Левківською О.П., яка не є адвокатом). Посилається на постанови Вищого господарського суду України від 26.04.2017 у справі № 910/4358/14, від 15.11.2016 у справі № 910/5837/16.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що законодавством не передбачено автоматичної втрати чинності нормативним актом органу місцевого самоврядування у зв`язку із скасуванням іншого нормативного правового акту (така правова позиція викладена у постанові апеляційного суду від 10.04.2019 у справі № 911/1533/18). Вважає, що станом на 01.12.2017 існували Правила № 1879, які прийняті в межах повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства України. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції правомірно розрізняє плату за отримані послуги водопостачання та водовідведення та плату за скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах. Стверджує про безпідставне посилання відповідача, що плата за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин є оперативно-господарською санкцією, оскільки плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є грошовим зобов`язанням, що виникає на підставі договору та законодавчих приписів (до такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.01.2019 у справі № 920/730/16). Зазначає, що позивач направляв відповідачу рахунок на оплату відповідно до Правил № 1879. Вказує, що на день подання касаційної скарги відповідачем було сплачено заборгованість за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин у добровільному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 10.08.2011 між ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» (наразі ПрАТ «АК «Київводоканал», постачальник) і ТОВ «Атлантік-Пасіфік Венчурз» (абонент) було укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднанні мережі № 09740/5-02, за умовами якого постачальник зобов`язувався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації, яка є невід`ємною частиною цього договору, та на підставі пред`явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 876 від 04.08.2009, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

За умовами п.1.5 договору № 09740/5-02 абонент забезпечує наявність та своєчасне подовження умов на скид стічних вод згідно із вимогами місцевих правил приймання, а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

У п. 3.3.6 договору № 09740/5-02 сторони погодили, що абонент зобов`язаний забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам постачальника (при наявності посвідчень) для зняття показів засобів обліку водоспоживання, для взяття з каналізаційних колодязів контрольних проб на перевірку допустимих концентрацій (ДК) забруднюючих речовин у стічних водах, що приймаються до міської каналізаційної мережі.

Згідно з п. 4.5 договору № 09740/5-02 за скид в міську каналізаційну мережу стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин абонент сплачує додаткову плату, передбачену чинними законодавством.

Пунктом 5.2 договору № 09740/5-02 встановлено, що у випадку зміни чинного законодавства України, які регулюють відносини у сфері водопостачання та водовідведення, а також прийняття органами місцевого самоврядування чи виконавчої влади нормативних актів, які регулюють відносини з надання послуг за цим договором, прийняття рішень щодо змін порядку розрахунків між суб`єктами господарювання, нове законодавство та новий порядок поширюється на умови цього договору без узгодження його сторонами та внесення додаткових змін.

Договір укладається строком на один рік набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону (п. 7.1 договору № 09740/5-02).

Судами встановлено, що 01.12.2017, з метою контролю якості стічних вод, що надходять від абонента - ТОВ «Атлантік-Пасіфік Венчурз» у каналізаційні мережі м. Києва, представниками департаменту екологічного нагляду ПрАТ «АК «Київводоканал» було здійснено відбір проб стічних вод, які скидаються з об`єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мишуги, 4, з контрольного колодязя 1/11 для вимірювання показників їх складу та властивостей.

З наявних у матеріалах справи доказів (договір № 05398/5-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, лист-повідомлення № 31 про заміну сторони договору - ТОВ «Юніверсал Стар Ко» припиняється шляхом приєднання до ТОВ «Атлантік-Пасіфік Венчурз», передавальний акт) судами встановлено, що колодязь по вул. Мишуги, 4 у м. Києві, з якого здійснювався відбір проб, був і є контрольним та належить саме відповідачу.

Присутність представника відповідача під час вказаного відбору проб стічних вод та відмова останнього від такого відбору підтверджується відповідним записом в журналі-акті відбору проб стічних вод промпідприємств (а.с. 24-25, т. 1).

За результатом лабораторного дослідження проб стічних вод, відібраних 01.12.2017, працівниками департаменту екологічного нагляду ПрАТ «АК «Київводоканал» був складений протокол (а.с. 18, т. 1), в якому зафіксовано невідповідність стічних вод, які відповідач скидає в систему каналізації м. Києва, державним стандартам та екологічним нормативам в галузі охорони навколишнього природного середовища, закріпленим в Правилах № 1879.

14.02.2018 позивач звернувся до відповідача з листом-попередженням та направив відповідачу розрахунок № 15/ДК-2017-12-10/171-Ф від 01.12.2017 на оплату за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин та рахунок на оплату № УЕ001328 від 07.02.2018, які отримані відповідачем 16.02.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 20-23, т. 1).

Оскільки відповідач всупереч вимогам п. 4.5 договору, Правилам № 1879 не здійснив плату за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами статей 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГПК України.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За п. 1.5 Правил приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва № 1879, правила встановлюють вимоги до абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов`язки абонентів і водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення.

Водоканал має право у будь-який час за участю представника абонента відбирати проби стічних вод, проводити хімічний аналіз проб стічних вод абонентів, надавати висновки про фактичні концентрації забруднюючих речовин стічних вод та їх відповідність ДК, нараховувати плату із застосуванням коефіцієнта кратності у випадку виявлення порушень абонентами вимог цих Правил (п. 2.2 Правил № 1879).

Згідно з п. 7.5 Правил № 1879 плата за скид абонентом стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин, установленим разовим аналізом, стягується за час від попереднього відбору разової проби, проведеного водоканалом, до моменту зафіксованого порушення, але не більше трьох календарних місяців. Ця плата стягується за весь обсяг стічних вод, скинутих абонентом за цей період з даного об`єкта.

Відповідно до п. 6.2.17 Правил № 1879 у разі виявлення перевищення допустимої концентрації, встановлених правилами приймання: - у 14-денний термін з моменту відбору робочої проби стічних вод департамент екологічного нагляду направляє абоненту лист-повідомлення про перевищення ДК у стічних водах абонента та результати хімічного аналізу; - після визначення обсягів водовідведення абонента за розрахунковий період, департамент екологічного нагляду направляє абоненту розрахунок плати за скид стічних вод з перевищенням ДК та відповідний рахунок.

Оскільки відповідачем було здійснено скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин, чим порушено умови договору та вимоги Правил № 1879, на момент розгляду цієї справи відповідач не оплатив виставлений позивачем рахунку за скид наднормативних забруднень зі стічними водами на суму 239 733,00 грн, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 239 733, 00 грн боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є грошовим зобов`язанням, що виникає на підставі договору та визначених законодавчих приписів, а не оперативно - господарською санкцією, на що помилко вказує скаржник у касаційній скарзі. Безпідставним є ототожнення грошового зобов`язання товариства з оплати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням з оперативно-грошовою санкцією, яка застосовується як захід оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушення зобов`язання, що використовується самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. У цьому випадку відсутні підстави вважати, що нарахування плати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є таким, що сприятиме припиненню або попередженню повторення порушення зобов`язання (що є характерною ознакою та метою застосування оперативно-господарської санкції) (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.01.2019 у справі № 920/730/16).

Встановивши, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання, здійснивши належний перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат, господарські суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 970,34 грн 3 % річних, 15 197,53 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що судами не надано належної оцінки Правилам № 1879 і помилково використано їх для обґрунтування судового рішення та вирішення спору по суті, то вони є безпідставними та були предметом розгляду апеляційного суду, який на підставі належної оцінки Правил № 1879 дійшов правомірного висновку, що як станом на 01.12.2017 (дата відбору проб стічних вод), так і станом на момент розгляду цієї справи, вказані Правила є чинними. Водночас, як вбачається з п. 1.1 Правил № 1879, останні були прийняті не лише на підставі Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, які втратили чинність, а також відповідно до ст.ст. 1 2 35 38 39 42 44 70 95 99 110 111 Водного кодексу України, ст.ст. 1 - 3, 5, 16, 19, 24, 31 - 35, 39 - 41, 47, 51, 68 - 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 30, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 19, 20 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», п.п. 1, 5, 8 р. 1, п. 21 р. 3, п.п. 33, 34 р. 6 Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України № 188/98-ВР від 05.03.1998, Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 465 від 25.03.1999, п. 1.2, 1.4, 2.3, р. 3 - 5, 11 - 15 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008.

Також, у п. 5.2 договору сторони погодили, що нове законодавство та новий порядок поширюється на умови цього договору без узгодження його сторонами та внесення додаткових змін.

Щодо доводів відповідача у касаційній скарзі про недотримання судами норм Конституції України, ст. 11 ГПК України, неврахування ч. 2 ст. 193 ГК України, ст. ст. 612, 613, ч. 3 ст. 538 ЦК України, то вони є безпідставними з огляду на те, що судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що відповідає ст. 236 ГПК України.

Недоречними є і посилання відповідача на постанови Вищого господарського суду України від 26.04.2017 у справі № 910/4358/14, від 15.11.2016 у справі № 910 5837/16, адже у цих справах суди виходили з інших фактичних обставин встановлених судами, ніж ті, що були встановлені при розгляді цієї справи судами.

Крім того, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що позовна заява підписана особою, яка не мала прав на її підписання (вказана позовна заява підписана директором департаменту претензійно-позовної роботи Левківською О.П., яка не була адвокатом), то ці доводи також були предметом розгляду апеляційного суду, який обґрунтовано відхилив їх з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, позовна заява ПрАТ «АК «Київводоканал» подана до суду у грудні 2018 року, підписана директором департаменту претензійно-позовної роботи Левківською О.П., повноваження якої на представництво інтересів позивача станом на дату звернення з цим позовом до суду підтверджуються довіреністю № 518 від 02.04.2018 (а.с. 39, т. 1).

Відповідно до пп. 11 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України (в редакції, чинній на момент звернення з цією позовною заявою) представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції з 01.01.2019.

Отже, станом на момент подання цієї позовної заяви представляти інтереси позивача у цій справі в суді першої інстанції могли не лише адвокати, але й інші уповноважені підприємством особи.

З урахуванням вказаного, позовна заява, яка була подана до суду у грудні 2018 року, була підписана уповноваженим представником позивача, а тому місцевим господарським судом було правомірно відкрито провадження у справі.

Інші доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції і не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов до висновку, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому відсутні підстав для їх скасування.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік - Пасіфік Венчурз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2019 року у справі за № 910/17696/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач