ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/17753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019

(у складі колегії суддів: Куксов В. В. (головуючий), Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)

та на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 (суддя Пінчук В. І.)

у справі № 910/17753/18

за позовом Головного управління фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про стягнення 363 474,35 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Головне управління фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - позивач, ГУУФЗ Держспецзв`язку) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - відповідач, АТ «Укрсоцбанк», Банк) про стягнення 363 474,38 грн, з яких: 267 537,45 грн основного боргу, 69 502,83 грн пені, 6 397,83 грн 3 % річних та 20 036,24 грн інфляційних втрат.

Позовну заяву обґрунтовано неналежним виконанням Банком своїх зобов`язань за генеральною угодою від 04.01.2005 № 1-5/К (далі - генеральна угода) в частині своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019, позов задоволено. Стягнуто з Банку на користь ГУУФЗ Держспецзв`язку 267 537,45 грн основного боргу, 69 502,83 грн пені, 6 397,83 грн 3 % річних, 20 036,24 грн інфляційних втрат та 5 452,12 грн судового збору.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню через неналежне виконання Банком своїх зобов`язань за генеральною угодою в частині своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року. Водночас судами відхилено посилання Банку на те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню через невідшкодування позивачем шкоди у сумі 661 165,76 грн, оскільки завдана Банку шкода не є предметом позову у цій справі.

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 та рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2019, у листопаді 2019 року Банк звернувся до Касаційного господарського суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 30.10.2019 та рішення суду першої інстанції від 01.08.2019, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги Банк вказав, що він правомірно в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов`язань за генеральною угодою в частині повного розрахунку за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень, оскільки ГУУФЗ Держспецзв`язку не виконало належним чином зобов`язань з відправлення кореспонденції, наданої Банком, на суму 661 165,76 грн, чим завдало Банку шкоди на вказану суму та у добровільному порядку не відшкодувало її.

Окрім того, Банк зазначив, що нарахування позивачем пені необґрунтовано здійснено поза межами строків, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули; відповідач не повинен був подавати заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки в законодавстві є пряме посилання на те, коли припиняється нарахування штрафних санкцій.

Судом першої інстанції не розглянуто та не вирішено клопотання Банку від 01.08.2019 про об`єднання в одне провадження справи № 910/17753/18, яка розглядається, та справи № 910/8184/19 за позовом Банку до ГУУФЗ Держспецзв`язку про відшкодування шкоди у сумі 661 165,76 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі №910/17753/18 та ухвалено здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 та рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

12.12.2019 ГУУФЗ Держспецзв`язку надало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Водночас ГУУФЗ Держспецзв`язку звернулось до Верховного Суду із клопотанням про заміну відповідача у справі - АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк» в порядку ст. 52 ГПК України.

Клопотання мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у іншій справі № 910/8184/19 за позовом Банку до ГУУФЗ Держспецзв`язку про відшкодування шкоди, за заявою Банку здійснено заміну АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк». На підтвердження свого посилання позивач надав копію ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/8184/19.

Для правильного вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі відповідно до ст. 52 ГПК України необхідною умовою є наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника, а також документів на підтвердження обсягу відступлених прав тощо.

Беручи до уваги наведені позивачем у клопотанні доводи щодо заміни АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк» без надання відповідних доказів, Касаційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення клопотання ГУУФЗ Держспецзв`язку про заміну АТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

Разом з тим Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до положень ст.52 ГПК України заміну сторони її правонаступником може бути здійснено вподальшому на будь-якій стадії судового процесу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, подані заперечення, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.01.2005 між ГУУФЗ Держспецзв`язку (виконавець) та АКБ «Укрсоцбанк» (замовник) укладено генеральну угоду № 1-5/К, відповідно до якої виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень замовника на умовах генеральної угоди, а замовник - сплачує за доставку цінних відправлень плату в розмірі 0,03 % від суми оголошеної цінності по виставленим рахункам. У разі несвоєчасної оплати рахунків (протягом 5 банківських днів після їх отримання) замовник сплачує пеню у розмірі 1 % від вартості неоплачених послуг за кожну добу затримки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочки (п. 1, 9.1 генеральної угоди).

У період з 02 по 26 жовтня 2017 року відповідачем передано позивачеві цінні відправлення, які доставлялись з міста Києва по областях України за реєстрами №139-153 на загальну суму 243 429,06 грн.

У період з 03 по 26 жовтня 2017 року з відділів Банку передано через відділення ГУУФЗ Держспецзв`язку цінні відправлення, які доставлялись з областей України до міста Києва за реєстрами на загальну суму 24 108,39 грн.

31.10.2017 позивач сформував та надав Банку рахунок № 752 на оплату послуг фельдзв`язку у жовтні 2017 року на суму 243 429,06 грн (за цінні відправлення, доставлені з міста Києва по областях України), та у період з 13.10.2017 по 02.11.2017 надав рахунки на оплату послуг фельдзв`язку у жовтні 2017 року по кожному реєстру окремо на загальну суму 24 108,39 грн (за цінні відправлення, доставлені з областей України до міста Києва).

Банк свої зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 267 537,45 грн, що стало підставою для звернення ГУУФЗ Держспецзв`язку з позовом до господарського суду про стягнення суми боргу та штрафних санкцій.

Встановивши обставини неналежного виконання Банком своїх зобов`язань за генеральною угодою в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року, суд першої інстанції у рішенні від 01.08.2019 дійшов висновку про задоволення позову, з чим погодився і суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 30.10.2019.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень в межах доводів касаційної скарги, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 193 ГК України зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 953 ЦК України врегульовано, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми права, приймаючи до уваги викладені обставини, та звертаючи увагу на те, що Банком не надано суду докази на підтвердження сплати боргу в сумі 267 537,45 грн за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання вимоги позивача про стягнення з відповідача 267 537,45 грн заборгованості за генеральною угодою належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім вимог про стягнення з відповідача основної суми заборгованості, позивачем заявлено до стягнення 6 397,83 грн 3 % річних та 20 036,24 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Касаційний господарський суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення з Банку 6 397,83 грн 3% річних та 20 036,24 грн інфляційних втрат за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року. При цьому судами попередніх інстанцій перевірено розрахунки сум 3% річних та інфляційних втрат, подані позивачем, а відтак позов обґрунтовано задоволено в цій частині.

Доводи касаційної скарги про правомірність відмови Банку в односторонньому порядку від виконання генеральної угоди в частині оплати наданих позивачем послуг через завдання останнім шкоди Банку на суму 661 165,76 грн, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки суперечать ст. 525 ЦК України та умовам генеральної угоди.

Окрім того, судом апеляційної інстанції у постанові від 30.10.2019 встановлено, що у проваджені Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8184/19 за позовом Банку до ГУУФЗ Держспецзв`язку про відшкодування шкоди у сумі 661 165,76 грн, тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що встановлення обставин завдання позивачем збитків відповідачеві на вказану суму не є предметом розгляду справи № 910/17753/18, яка розглядається.

Посилання Банку на те, що судом першої інстанції не розглянуто та не вирішено клопотання Банку від 01.08.2019 про об`єднання в одне провадження справи №910/17753/18, яка розглядається, та іншої справи № 910/8184/19 за позовом Банку до ГУУФЗ Держспецзв`язку про відшкодування шкоди у сумі 661 165,76 грн спростовуються змістом рішення суду першої інстанції від 01.08.2019, з якого вбачається, що суд залишив вказане клопотання відповідача без розгляду, оскільки воно було подано після початку розгляду справи по суті.

Окрім наведених вище позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 69 502,83 грн пені, нарахованої на суми заборгованості по кожному реєстру окремо за періоди з 01-21.11.2017 по 31.10.2018.

Заперечуючи проти такого розрахунку пені позивача, відповідач зазначав, що розрахунок пені здійснено позивачем з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Проте суди попередніх інстанцій заперечень відповідача не спростували та задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 502,83 грн пені в повному обсязі.

Верховний Суд вважає, що до такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Банк не виконав належним чином свої зобов`язання за генеральною угодою в частині своєчасного та повного розрахунку за надані позивачем послуги з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року, через що у відповідача виникла заборгованість в сумі 267 537,45 грн.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості відповідачем відповідно до положень ст. 13 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судами таких обставин не встановлено.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень ч. 4, 6 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як установлено судами, сторонами генеральної угоди передбачено, що у разі несвоєчасної оплати рахунків (протягом 5 банківських днів після їх отримання) замовник сплачує пеню у розмірі 1 % від вартості неоплачених послуг за кожну добу затримки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період прострочки (п. 9.1).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч.2 ст. 258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15.

Суди попередніх інстанцій загалом дійшли правильного висновку про те, що факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг з організації та доставки цінних відправлень у жовтні 2017 року належним чином доведений та підтверджений матеріалами справи.

З наведеним позивачем розрахунком пені за періоди з 01-21.11.2017 по 31.10.2018 погодились як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд.

При цьому ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не застосували положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали правової оцінки наданому позивачем розрахунку пені за періоди з 01-21.11.2017 по 31.10.2018, тобто більше ніж за 11 місяців.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, перевірити доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі № 910/17753/18 скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені в сумі 69 502,83 грн, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі № 910/17753/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий