ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17877/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,
представників учасників справи:
позивача - Піхотного М. Д.,
відповідача - Тищенка А. В.,
третьої особи - не з`явився
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Алєєвої І. В.
від 6 липня 2020 року та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів Дикунської С. Я., Шаптали Є. Ю., Тищенко О. В.
від 23 листопада 2020 року
у справі № 910/17877/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гардера",
про визнання договору недійсним.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гардера" (далі - ТОВ "Гардера"), про визнання недійсним договору поруки від 10 листопада 2016 року № 4Г13382И/П.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки, як стверджує позивач, укладення кредитного договору від 10 листопада 2016 року № 4Б16116Г було обумовлено тим, що ТОВ "Бізнеспром Інвест", здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника - ТОВ "Гардера" за кредитними договорами: від 18 червня 2013 року №4Г13382И, від 19 лютого 2014 року №4Г14178И, від 20 лютого 2014 року №4Г14177И, від 22 січня 2015 року №4Г15023И, від 23 січня 2015 року №4Г15024И (на підставі оскаржуваного договору поруки від 10 листопада 2016 року №4Г13382И/П), мало на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів представників АТ КБ "Приватбанк", сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком. Проте, після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-р АТ КБ "Приватбанк" перейшло у власність держави та не виконало зобов`язань по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Відповідно до протоколу від 7 листопада 2016 року №03/16 загальних зборів учасників ТОВ «Бізнеспром Інвест» товариством було погоджено укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 700 000 000,00 грн для здійснення господарської діяльності.
2.2. Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого в якості забезпечення за "старими" кредитами, в зазначеному вище протоколі немає, так само як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.), та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.
2.3. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 8 листопада 2016 року, метою кредитування ТОВ "Бізнеспром Інвест" є фінансування поточної діяльності.
2.4. Згідно заявки на отримання кредиту від 8 листопада 2016 року цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.
2.5. 10 листопада 2016 року між ТОВ "Бізнеспром Інвест" (позичальник за договором) та АТ КБ "Приватбанк" (банк за договором) укладено кредитний договір № 4Б16116Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 700 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. У пункті А.2 кредитного договору визначено, що ціллю кредитування є фінансування поточної діяльності.
2.6. 10 листопада 2016 року між ТОВ "Бізнеспром Інвест" (поручитель за договором) та АТ КБ "Приватбанк" (кредитор за договором) також укладено, зокрема договір поруки №4Г13382И/П, за умовами якого ТОВ "Бізнеспром Інвест" поручилось перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Гардера" (попередній боржник, старий боржник) своїх обов`язків перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: №4Г13382И від 18 червня 2013 року, №4Г14178И від 19 лютого 2014 року, №4Г14177И від 20 лютого 2014 року, №4Г15023И від 22 січня 2015 року, №4Г15024И від 23 січня 2015 року. За змістом пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитним договором. Відповідно до пункту 3 договору поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. За умовами пункту 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Згідно з пунктом 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку, встановленого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги згідно з пунктом 5 цього договору (пункт 6 договору поруки). Положеннями пункту 7 договору поруки сторони погодили, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, які належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Відповідно до пункту 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за цим договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. У відповідності до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора (пункт 5 цього договору), поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка вказана в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. Кредитор згідно з пунктом 10 договору поруки зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки).
2.7. Жодних посилань на те, що кредитний договір та оскаржуваний договір поруки укладаються з метою отримання прибутку ТОВ "Бізнеспром Інвест" у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в самих договорах. Не містять відповідні договори і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 6 липня 2020 року у справі №910/17877/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
3.2. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- кредитний договір укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача;
- жоден пункт кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки, зокрема оспорюваного договору, та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог;
- позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин щодо яких позивач стверджує про введення його в оману, а, відтак, вимоги позивача про визнання недійсним Договору поруки на підставі статей 215 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) задоволенню не підлягають.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у цій справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суди попередніх інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно, що є порушенням статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах;
- норма статті 230 ЦК України була застосована судами з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №910/9879/18 безпідставно, оскільки обставини зазначеної справи та справи №910/17877/19 не є подібними.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
6.2. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.3. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
6.4. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято з порушенням положень статті 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.
6.5. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6.6. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
6.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, п. 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
6.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15ц).
6.9. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ КБ "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 8 листопада 2016 року між ТОВ "Лайк-Сіті" і АТ КБ "Приватбанк".
6.10. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України. Також ТОВ "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору
6.11. У ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30 жовтня 2016 року №30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24 жовтня 2016 року, заявки на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24 жовтня 2016 року не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31 жовтня 2016 року № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представниками АТ КБ "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 8 листопада 2016 року № 4Т13585И/П, які насправді наступити не можуть.
6.12. Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 ЦК України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 2 грудня 2020 року.
6.13. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі №910/17877/19 та у справі №910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.
6.14. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".
6.15. Подібні висновки щодо застосування статті 230 ЦК України містяться і в постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 910/9879/18.
6.16. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі №910/17877/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
6.17. Доводи скаржника про те, що норма статті 230 ЦК України була застосована судами з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №910/9879/18, безпідставно, оскільки обставини зазначеної справи та справи №910/17877/19 не є подібними з огляду на суб`єкта, який вчиняв дії, спрямовані на введення в оману, а також враховуючи, що обставини, які підлягають доказуванню у цій справі, захищені статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", колегією суддів відхиляються, адже: по-перше, подібність правовідносин, в першу чергу встановлюється за їх змістом, тоді як різний суб`єктний склад учасників спору та різні засоби доказування, що ними використовуються, зазначеного змісту не змінюють; по-друге, зазначені правові висновки Верховного Суду стосуються загальних визначень щодо правової природи дій, спрямованих на введення сторони зобов`язання в оману, предмету доказування у таких спорах та особи, яка повинна довести зазначені обставини, і такі висновки застосовуються судами в залежності від фактичних обставин справи, встановлених у кожному конкретному спорі. При цьому, аналіз змісту доводів скаржника про безпідставність посилання судами попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №910/9879/18, свідчить, що фактично, позивач не згоден не з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові, а з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою обставин справи № 910/17877/19 щодо недоведеності позивачем факту введення його в оману, адже судові рішення у справі про відмову в позові обґрунтовані саме цими обставинами. Отже наведені доводи скаржника спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.
6.18. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, частини третьої статті 310 ГПК України, колегія суддів зазначає, що посилання ТОВ "Бізнеспром Інвест" у касаційній скарзі на те, що судами необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів, є безпідставними, адже такі посилання спростовуються матеріалами справи, а саме доводами судів попередніх інстанцій, якими встановлено, що ТОВ "Бізнеспром Інвест" не доведено належними та допустимими доказами, що документи, які просить витребувати товариство, можуть підтвердити його твердження про введення останнього в оману при укладанні кредитного договору та договору поруки відповідно до статті 230 ЦК України, а також встановлено, що у матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, та те, що кредитний договір та договір поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому дані документів, витребувати які просило ТОВ "Бізнеспром Інвест", жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.
6.19. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 18 236 ГПК України, тому доводи скаржника з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не підтвердилися.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України).
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.3. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.4. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі № 910/17877/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишення касаційної скарги ТОВ "Бізнеспром Інвест" у цій справі, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, та залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі №910/17877/19.
8. Судові витрати
8.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі №910/17877/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі №910/17877/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 листопада 2020 року у справі №910/17877/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Бакуліна
Судді Н.М. Губенко
О.А. Кролевець