ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18741/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Камишевої К. В.,

відповідача - Уколова О. Л.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Ткаченко Б. О., Сулім В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 (суддя Плотницька Н. Б.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Салтіз",

про визнання договору поруки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (далі - ТОВ "Боранд Трейд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4С13774Д/П, укладеного між сторонами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладений під впливом обману з боку відповідача, що є підставою для визнання його недійсним з огляду на положення статті 230 Цивільного кодексу України.

1.2. АТ "КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020, у позові відмовлено.

Суди дійшли висновку про недоведеність позивачем у наведеному випадку обставин, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують визнання недійсним договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями ТОВ "Боранд Трейд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою (з урахуванням уточнень), в якій просить скасувати постанову та рішення у справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження є пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору, а також те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ "КБ "ПриватБанк" просило залишити без змін оскаржені судові акти та відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі, та недоведеність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Боранд Трейд", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), проте такі обставини у наведеному випадку не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 20.10.2016 між ТОВ "Боранд Трейд" (позичальник) і Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ "КБ "ПриватБанк" (банк), укладено кредитний договір № 4Б16091Г.

Суди також установили, що 20.10.2016 між ТОВ "Боранд Трейд" (поручитель) та ПАТ "КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4С13774Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Салтіз" своїх зобов`язань за кредитними договорами від 03.12.2013 № 4С13774Д, від 04.12.2013 № 4С13775Д, від 09.12.2013 № 4С13773И, від 03.11.2014 № 4С14334И щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору-1.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктами 4- 7 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку за пунктом 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого у пункті 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ "КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

За умовами пункту 8 договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ах) застави (іпотеки), укладеним на забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

За змістом пункту 9 договору у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів із моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної у пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка встановлена в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з пунктом 10 договору унормовано, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору).

Договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ "КБ "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 21.03.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору).

4.4. Звертаючись із позовом до суду у цій справі як на підставу для визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016, позивач посилався на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме - його укладено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

4.5. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.6. За твердженням позивача, відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ "КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та оспорюваного договору поруки. Позивач зазначав, що з метою виконання зобов`язань за договорами поруки сплачував АТ "КБ "ПриватБанк" грошові кошти в рахунок погашення заборгованості божників за кредитними договорами; акцентував увагу на невиконанні відповідачем умов пунктів 8, 10 договорів поруки, що свідчить про те, що відповідач не мав на меті передавати позивачеві документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважав, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем оспорюваний договір).

Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними позивачем обставини, які би свідчили про введення його в оману відповідачем, сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Господарські суди попередніх інстанцій констатували недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, зазначивши, зокрема, що позивач не довів того, що АТ "КБ "ПриватБанк" повідомляло відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника); позивач не довів, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили би про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки укладення договору, які насправді настати не можуть.

Під час вирішення цього спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що:

- відповідно до протоколу від 13.10.2016 № 5 загальних зборів учасників ТОВ "Боранд-Трейд", а саме щодо першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ "КБ "ПриватБанк" на суму 4 800 000 000,00 грн;

- жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у виді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку;

- згідно з техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 18.10.2016 та заявкою на отримання кредиту від цієї ж дати метою кредитування позивач зазначив фінансування поточної діяльності;

- жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами зазначені документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором);

- за змістом пункту А.2 кредитного договору від 20.10.2016 № 4Б16091Г ціллю кредитування зазначено фінансування поточної діяльності;

- жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову.

Отже, суди дійшли висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача та зазначили, що укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання позивачем кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, у зв`язку з чим суди відхилили за необґрунтованістю твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було спрямовано на отримання прибутку.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, застосування судами положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України відбулося з таким розумінням цієї норми: "Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю".

4.7. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ "КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" та АТ "КБ "ПриватБанк".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України. ТОВ "Лайк-Сіті" також посилалось на те, що відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ "КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації зазначеного плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

У ході розгляду справи № 910/60/20 суди установили, що рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30.10.2016 № 30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ "КБ "ПриватБанк" кредитний договір; із техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31.10.2016 № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представники АТ "КБ "ПриватБанк" повідомляли позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П, які насправді настати не можуть.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, господарські суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки. Судові рішення у справі № 910/60/20 були залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

Зважаючи на викладене, правовідносини у справі № 910/18741/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/60/20 є подібними у розумінні критеріїв подібності.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/18741/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 09.02.2021 у справі № 910/18850/19, від 26.01.2021 у справі № 910/17877/19.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4.8. Поза тим касаційне провадження у справі № 910/18069/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 2 статті 287 зазначеного Кодексу передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги позивача щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до необґрунтованого відхилення клопотання позивача про витребування доказів.

Надаючи оцінку таким аргументам касаційної скарги, колегія суддів їх не бере до уваги, оскільки, як свідчить зміст судового рішення, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів у підготовчому засіданні 13.03.2020, відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість цього клопотання; суд під час вирішення спору у цій справі встановив, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі. Водночас, не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів та наголошуючи на порушенні судами норм процесуального права, скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином докази, про витребування яких він просив, можуть підтвердити обставини введення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що кредитний договір та договір поруки, як установили суди, не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. В апеляційній скарзі позивач також не зазначав про неправомірність відмови місцевого господарського суду у витребуванні доказів і, відповідно, такі доводи не були предметом розгляду та оцінки судом.

4.9. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

4.10. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/18741/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у справі № 910/18741/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак