ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 910/18950/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Чумака Ю. Я., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансенергомаш»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 (суддя Чинчин О. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансенергомаш»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва»
про зобов`язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача - Авілової К. Є. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Пегзи К. К. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 27.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансенергомаш» (далі - ТОВ «Трансенергомаш», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (далі - АТ «Українська залізниця», відповідач) про зобов`язання вчинити дії.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки від 12.09.2019 № ЦЗВ-01-05319-01 (далі - договір поставки), відповідно до умов якого позивач (постачальник) має право поставити товар виключно після надання відповідачем (замовником) рознарядки, яка є дозволом на поставку товару.
3. Оскільки відповідач тривалий час не подавав позивачу рознарядку на поставку товару, позивач у порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України направив відповідачу вимогу, в якій просив у відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги надати позивачу рознарядку на поставку товару.
4. З огляду на те, що відповідачем після отримання вказаної вимоги не було надано позивачу рознарядки на поставку товару, позивач просить суд зобов`язати відповідача вчинити дії з надання позивачу письмової рознарядки на поставку продукції, зазначеної у специфікації № 1 до договору поставки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 12.09.2019 між АТ «Українська залізниця» (замовник) та ТОВ «Трансенергомаш» (постачальник) укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка та кількість якої вказується в специфікації, що є невід`ємною частиною договору, на умовах, які викладені у цьому договорі.
6. Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до електровозів серії ЧС) (пункт 1.2 договору поставки).
7. Відповідно до пункту 4.3 договору поставки сума договору на момент його підписання складає 1 681 670,00 грн.
8. У пункті 5.2 договору поставки зазначено, що поставка продукції проводиться партіями протягом строку дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Кожна партія продукції постачається протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці. Замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядки (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника.
9. Згідно з пунктом 13.7 договору поставки строк дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2019, а в частині оплати та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено рознарядкою, і у разі необхідності, відповідним повідомленням, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
10. Специфікацією №1 до договору поставки сторони погодили найменування продукції, її характеристики, кількість та вартість.
11. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що як вбачається з умов договору поставки, позивач (постачальник) має право поставити товар виключно після надання відповідачем (замовником) рознарядки, яка є дозволом на поставку товару та свідчить про готовність замовника прийняти товар.
12. Оскільки відповідач тривалий час не подавав позивачу рознарядку на поставку товару, позивач у порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України направив відповідачу вимогу, в якій просив у відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги надати позивачу рознарядку на поставку товару.
13. Позивачем долучено до позовної заяви копію адресованого відповідачу листа від 05.12.2019 вих. № 352 «Вимога стосовно виконання зобов`язання з надання рознарядки за договором поставки № ЦЗВ-01-05319-01 від 12.09.2019», в якому позивач вимагав від відповідача протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги надати письмову рознарядку на поставку продукції.
14. Указана вимога про надання письмової рознарядки була отримана відповідачем 09.12.2019, що підтверджується описами документів, фіскальними чеками та інформацією щодо відстеження пересилання поштових відправлень, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.
15. З огляду на те, що відповідачем після отримання вказаної вимоги не було надано позивачу рознарядки на поставку товару, позивач звернувся з даним позовом до суду.
16. Судами також встановлено, що договір поставки було укладено за результатами проведеної закупівлі UA-2019-04-16-000362-b.
17. У Додатку №1 до тендерної документації було вказано, що для продукції, що підлягає інспекторському контролю, визначеної відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 01.02.2016 № 044, учасник повинен надати документи чи їх копії, завірені виробником або учасником, зокрема, копію гарантійного листа учасника щодо обов`язкового укладення договору з уповноваженою організацією АТ «Укрзалізниця» на предмет проведення інспекторського контролю продукції, яка буде постачатись за договором.
18. Гарантійним листом від 17.05.2019 вих. № 170519/10 ТОВ «Трансенергомаш» надало гарантію щодо обов`язкового укладення договору з уповноваженою організацією АТ «Укрзалізниця» на предмет проведення інспекторського контролю продукції, яка буде постачатися за договором, що відповідає умовам тендерної документації предмета закупівлі UA-2019-04-16-000362-b, зокрема пункту 2.1 Додатку № 1.
19. За змістом протоколу від 07.08.2019 № Ц-з/6619 наради при членах правління АТ «Укрзалізниця» з метою забезпечення своєчасності виконання поставлених завдань щодо закупівлі в рамках доведених лімітів фінансових зобов`язань та недопущення поставок МТР з перевищенням встановлених, ЦЗВ та НХ мають на щомісячній основі, до погодження заявки на видачу рознарядки з ЦХ, погоджувати графіки та черговість поставок МТР в рамках лімітів в такому порядку: ЦЗВ - з профільними департаментами (завданням яких передбачена закупівля МТР).
20. Позивач звертався до відповідача з листом від 05.11.2019 вих. № 1557, в якому просив розглянути можливість укладення договору на проведення інспекційного контролю гасників коливань.
21. Листом від 18.11.2019 вих. № 15/857 позивача було повідомлено, що причетними департаментами АТ «Укрзалізниця» проводиться розгляд ТУ 318383-004-60959861-2015 «Гидравлические гасители колебаний типа УГ» щодо можливості застосування гасників коливань на локомотивах; на підставі прийнятого рішення позивача буде повідомлено про можливість інспекторського контролю гасників коливань.
22. Листом від 20.11.2019 вих. № ЦЗВ-18/6334 відповідач звернувся до Департаменту локомотивного господарства АТ «Укрзалізниця» та просив розглянути і письмово погодити перелік запасних частин до електровозів серії ЧС, які плануються до відвантаження у грудні 2019 року за договором поставки з ТОВ «Трансенергомаш».
23. Листом від 26.11.2019 вих. №ЦТ-09/2961 Департамент локомотивного господарства повідомив позивача про те, що ТОВ «Трансенергомаш» станом на 26.11.2019 не виконало надані у тендерній пропозиції зобов`язання щодо проведення інспекційного контролю продукції, у зв`язку з чим відвантаження продукції не погоджується.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
24. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
25. Судові рішення мотивовано тим, що ні договором поставки, ні актами цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача подати позивачу письмову рознарядку на поставку товару, у зв`язку з цим відсутні підстави примушувати відповідача до вчинення вказаних дій. Крім того, позивач помилково посилається на норми частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки надіслана претензія встановлює обчислення строку виконання зобов`язання, однак не зумовлює виникнення самого зобов`язання; зважаючи на відсутність укладеного між позивачем та уповноваженою організацією АТ «Укрзалізниця» договору на предмет проведення інспекторського контролю продукції, яка повинна була постачатися на умовах договору поставки, у відповідача відсутній обов`язок з надання позивачеві письмової рознарядки на поставку продукції.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
26. У грудні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Трансенергомаш», в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18950/19, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги
27. Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.12.2020 касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Уркевич В. Ю. - головуючий (суддя-доповідач), Чумак Ю. Я., Мачульський Г. М.
28. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 касаційну скаргу ТОВ «Трансенергомаш» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18950/19 залишено без руху на підставі статті 292 Господарського процесуального кодексу України через оформлення касаційної скарги з порушенням вимог, встановлених статтею 290 Господарського процесуального кодексу України.
29. Після усунення недоліків ухвалою від 25.01.2020 поновлено ТОВ «Трансенергомаш» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Трансенергомаш» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 05.02.2021.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги і заперечень на неї
30. Підставами касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
31. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Трансенергомаш» посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування норм статті 11, частини другої статті 689 Цивільного кодексу України.
32. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не застосовано частину другу статті 689 Цивільного кодексу України, яка фактично встановлює, що видача рознарядки на поставку продукції за умовами договору поставки є діями, які покупець зобов`язаний вчинити для забезпечення передачі та отримання продукції. Отже, видача рознарядки в силу частини другої статті 689 Цивільного кодексу України є зобов`язанням відповідача.
33. У судовому засіданні представник позивача підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
34. Відповідач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
35. У судовому засідання представник відповідача заперечила проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
36. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, стосовно застосування норм статті 11, частини другої статті 689 Цивільного кодексу України.
38. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
39. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
40. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
41. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
42. Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
43. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
44. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, за своєю правовою природою мають ознаки договору поставки.
46. Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
47. Згідно із частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
48. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
49. Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
50. Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
51. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з умов договору поставки вбачається, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність продукцію на умовах, які викладені у договорі; поставка продукції здійснюється тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції; строк поставки - протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки на поставку.
52. Таким чином, обов`язок з поставки товару виникає у позивача лише після надання відповідачем письмової рознарядки на поставку продукції, що є дозволом на поставку та свідчить про готовність відповідача прийняти товар.
53. За змістом статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
54. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
55. Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
56. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
57. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
58. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
59. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
60. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
61. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67).
63. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
64. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
65. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.
66. Суди попередніх інстанцій вказали, що такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов`язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов`язок.
67. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема, може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги.
68. Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.
69. Відповідно до частин першої та другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
70. Разом з тим, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, договором поставки не встановлено обов`язку відповідача подати позивачеві письмову рознарядку на поставку товару. Такого обов`язку також не визначено актами цивільного законодавства.
71. Таким чином, оскільки ні умовами договору поставки, ні актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві письмову рознарядку, яка є дозволом на поставку товару, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання письмової рознарядки за договором не є обов`язковим для відповідача.
72. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно зауважив, що позивач помилково посилається на норми частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки надіслана ним відповідачеві претензія встановлює обчислення строку виконання зобов`язання, однак не зумовлює його виникнення.
73. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір поставки було укладено за результатами проведеної закупівлі, умовами тендерної документації якої було передбачено, що учасник повинен надати, зокрема, копію гарантійного листа учасника щодо обов`язкового укладення договору з уповноваженою організацією АТ «Укрзалізниця» на предмет проведення інспекторського контролю продукції, яка буде постачатись за договором.
74. Така гарантія на виконання умов тендерної документації була надана позивачем відповідачу, що підтверджується відповідним гарантійним листом.
75. Судами також встановлено, що позивач звертався до відповідача з листами про розгляд можливості укладення договору на проведення інспекційного контролю гасників коливань, розгляд та погодження переліку запасних частин до електровозів серії ЧС, які плануються до відвантаження у грудні 2019 року за договором поставки.
76. Разом з тим листом від 26.11.2019 вих. № ЦТ-09/2961 Департамент локомотивного господарства повідомив позивача про те, що ТОВ «Трансенергомаш» станом на 26.11.2019 не виконало надані у тендерній пропозиції зобов`язання щодо проведення інспекційного контролю продукції, у зв`язку з чим відвантаження продукції не погоджується.
77. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій погодилися з доводами відповідача про те, що у зв`язку з невиконанням ТОВ «Трансенергомаш» взятих на себе зобов`язань згідно з поданою в складі тендерної пропозиції гарантії та вимог тендерної документації, а також ненадання погодження Департаментом локомотивного господарства АТ «Укрзалізниця» переліку запасних частин, які планувалися до відвантаження, у АТ «Укрзалізниця» відсутні підстави для надання позивачеві рознарядки на постачання продукції.
78. Отже, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.
79. Натомість скаржник зазначає про необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 11, частини другої статті 689 Цивільного кодексу України.
80. Водночас ТОВ «Трансенергомаш» не конкретизувало в чому полягає необхідність викладення висновку щодо застосування статті 11 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.
81. Натомість, на думку скаржника, необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норми частини другої статті 689 Цивільного кодексу України має значення для правильного вирішення спору.
82. При цьому скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою норми та не застосовано саме частину другу статті 689 Цивільного кодексу України, яка фактично встановлює, що видача рознарядки на поставку продукції за умовами договору поставки є діями, які покупець зобов`язаний вчинити для забезпечення передачі та отримання продукції. Отже, видача рознарядки в силу частини другої статті 689 Цивільного кодексу України є зобов`язанням відповідача.
83. Відповідно до частини другої статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
84. Звідси законодавством покладено на покупця зобов`язання щодо вчинення певних дій для забезпечення передання та одержання товару відповідно до вимог, що звичайно ставляться (повідомити адресу та найменування одержувача товару, оглянути товар, здійснити перевірку його кількості, якості, асортименту тощо). Натомість інше може встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
85. Водночас умовами договору поставки визначено, що позивач зобов`язується поставити та передати у власність продукцію на умовах, які викладені у договорі; поставка продукції здійснюється тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції; строк поставки - протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки на поставку, якщо інше не вказано в рознарядці (пункти 1.1, 5.2 договору).
86. За таких обставин договором поставки визначено, що обов`язок з поставки товару виникає у позивача лише після надання відповідачем письмової рознарядки на поставку продукції, що є дозволом на поставку та свідчить про готовність відповідача прийняти товар. Тому й відповідні обов`язки відповідача як покупця товару щодо забезпечення передання та одержання товару виникають лише після надання зазначеної письмової рознарядки.
87. Строк надання відповідачем такої письмової рознарядки позивачеві договором не встановлено, а умовою поставки товару за такою рознарядкою згідно з тендерною документацією предмета закупівлі, на виконання якої був укладений договір поставки, є укладення договору з уповноваженою організацією АТ «Укрзалізниця» на предмет проведення інспекторського контролю продукції.
88. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
90. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
91. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ТОВ «Трансенергомаш» слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
92. За змістом пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
93. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги ТОВ «Трансенергомаш» без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансенергомаш» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18950/19 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі № 910/18950/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Судді: Ю. Я. Чумак
Г. М. Мачульський