ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1956/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,

Запорізької обласної державної адміністрації - Міняйла О.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Запорізький рибокомбінат» - Білецького О.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Рибгосп Кам`янський» - Самойленка А.М., Палієнка А.В.,

Кам`янсько-Дніпровської районної державної адміністрації

Запорізької області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.)

у справі № 910/1956/18

за позовом Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області

до Запорізької обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибгосп Кам`янський»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Кам`янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області,

про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року Заступник керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА), Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат» (далі - ТОВ «Запорізький рибокомбінат»), у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Запорізької ОДА від 06.04.2017 №№ 144, 145, 146 про продовження дії договорів оренди земельної ділянки від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27; визнати недійсними додаткові угоди від 14.07.2017 до договорів оренди земельної ділянки від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27 та зобов`язати ТОВ «Запорізький рибокомбінат» повернути державі в особі Запорізької ОДА земельні ділянки: площею 1 494,9444 га кадастровий номер 2322410100:01:016:0033, площею 109,5043 га кадастровий номер 2322410100:01:002:0013, які розташовано за межами м. Кам`янка-Дніпровська Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, та площею 34,4412 га кадастровий номер 2322481800:01:018:0002, яка розташована за межами с. Велика Знам`янка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані розпорядження та укладені на їх підставі додаткові угоди не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки при їх прийнятті було порушено порядок передачі у користування земельних ділянок водного фонду, а саме: не виготовлено паспорти водних об`єктів, ці об`єкти не включено до договору оренди, орендна плата визначена тільки щодо користування землею без урахування водного об`єкта, не проведено нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок. Крім того, Прокурор послався на те, що відповідачами було порушено порядок поновлення договорів оренди землі, який визначено положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», що у сукупності є підставою для визнання зазначених розпоряджень незаконними, а додаткових угод, укладених на їх виконання, - недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Кам`янсько-Дніпровську районну державну адміністрацію Запорізької області (далі - Кам`янсько-Дніпровська РДА).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що предметом спору у цій справі є правовідносини з поновлення договору оренди, які фактично опосередковують вже наявне (надане відповідним уповноваженим органом) право користування, а не надання такого права. За висновками суду першої інстанції, у цьому випадку дію договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27 було поновлено у порядку частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»; оспорювані розпорядження та додаткові угоди відповідають вимогам закону, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Заступник прокурора міста Києва оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача було залучено Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибгосп Кам`янський» (далі - ТОВ «Рибгосп Кам`янський»).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 07.11.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розпорядження, на підставі яких укладено оспорювані додаткові угоди від 14.07.2017 до договорів оренди земельних ділянок прийнято Запорізькою ОДА всупереч вимогам земельного законодавства України, тому ці розпорядження підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а укладені на їх підставі додаткові угоди до договорів оренди - недійсними.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2020 року ТОВ «Запорізький рибокомбінат» подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/1956/18 за касаційною скаргою ТОВ «Запорізький рибокомбінат» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2020.

Запорізька ОДА у відзиві на касаційну скаргу підтримала доводи, викладені ТОВ «Запорізький рибокомбінат», та просила касаційну скаргу задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 залишити в силі.

Заступник керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, тому просить оскаржене судове рішення залишити без змін.

Кам`янсько-Дніпровська РДА в судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки її представників у судове засідання не зверталася.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності зазначеного представника третьої особи.

До Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Рибгосп Кам`янський» про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

За змістом частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції, зокрема не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції у судовому засіданні, обговоривши подане клопотання, задовольнив його частково та залишив подані документи у матеріалах справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі розпорядження Кам`янсько-Дніпровської РДА від 17.02.2006 № 43 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок під водними об`єктами, будівлями та дворами Відкритому акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» (далі - ВАТ «Запорізький рибокомбінат», найменування якого змінено на ПАТ «Запорізький рибокомбінат», правонаступником якого є ТОВ «Запорізький рибокомбінат») загальною площею 1 639,5847 га, з них: лиман 1 494,944 га, у тому числі під водою площею 1 484,0884 га, під берегозахисною смугою 10,8560 га, вигульні та виросні ставки площею 109,5043 га, у тому числі під водою 95,2628 га, під берегозахисною смугою 8,4616 га та під гідротехнічними спорудами (дамба) 5,7599 га із земель Кам`янсько-Дніпровської міської ради за межами м. Кам`янка-Дніпровська, із земель Великознам`янської сільської ради загальною площею 35,136 га, у тому числі, під водою 24,9072 га, під гідроспорудами 0,394 га, інші землі (природоохоронного призначення) 9,14 га, під будівлями та дворами 0,5348 га, інше призначення 0,16 га для передачі в оренду.

01.04.2006 на підставі зазначеного розпорядження між Кам`янсько-Дніпровської РДА (орендодавець) та ВАТ «Запорізький рибокомбінат» (орендар) укладено договори оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27, за умовами яких орендарю надано в строкове платне користування земельні ділянки: площею 1 494,9444 га кадастровий номер: 2322410100:01:016:0033, площею 109,5043 га кадастровий номер 2322410100:01:002:0013, площею 34,4412 га кадастровий номер 2322481800:01:018:0002, для здійснення рибогосподарської діяльності (пункти 1.1, 5.1).

Відповідно до пункту 3.1 цих договорів їх укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За змістом пункту 10.2 договорів дія договору припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації (пункт 12.1 договорів).

Ці договори зареєстровано у Кам`янсько-Дніпровському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи від 30.11.2006 за № 040627000012, № 040627000011, № 040627000014.

Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди орендаря на зазначені земельні ділянки зареєстровано 28.12.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до розпорядження Кам`янсько-Дніпровської РДА від 01.03.2016 № 52 продовжено термін дії зазначених договорів оренди земельних ділянок та 09.03.2016 між Кам`янсько-Дніпровської РДА і ПАТ «Запорізький рибокомбінат» укладено додаткові угоди № 2 до договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006 № № 25, 26, 27 та пункт 3.1 договорів викладено у редакції, відповідно до якої договір укладено на 25 років і починає діяти з моменту державної реєстрації договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір його продовжити. Ці додаткові угоди зареєстровано 06.04.2016 державним реєстратором Кам`янсько-Дніпровської районної державної адміністрації на підставі рішень про державну реєстрацію змін до іншого речового права.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.08.2016 у справі № 908/1618/16 частково задоволено позов Прокурора та визнано незаконним та скасовано зазначене розпорядження Кам`янсько-Дніпровської РДА від 01.03.2016 № 52; визнано недійсними, зокрема додаткові угоди № 2 до договорів оренди від 01.04.2006 № № 25, 26, 27.

ПАТ «Запорізький рибокомбінат», реалізуючи переважне право, передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та умовами договорів, 25.10.2016 звернулося до Запорізької ОДА як орендодавцю спірних земельних ділянок з листами-повідомленнями № 291/0353, № 292/0354, № 293/0355 про поновлення договорів оренди земельної ділянки від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27, до яких додано, зокрема проекти додаткових угод.

Лист-повідомлення від 25.10.2016 № 291/0353 отримано Запорізькою ОДА 26.10.2016, а листи-повідомлення від 25.10.2016 № 292/0354, № 293/0355 отримано орендодавцем 23.11.2016, що підтверджується штампом реєстрації вхідної документації.

У подальшому Запорізькою ОДА було прийнято наступні розпорядження: від 06.04.2017 № 144 «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006 № 25 для ведення рибогосподарської діяльності»; від 06.04.2017 № 145 «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006 № 26 для ведення рибогосподарської діяльності»; від 06.04.2017 № 146 «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006 № 27 для ведення рибогосподарської діяльності».

За змістом цих розпоряджень вирішено вважати поновленими на тих же самих умовах на 10 років договори оренди від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27 (пункт 1); укласти додаткові угоди про поновлення договорів оренди земельних ділянок, а також здійснити заміну сторони договору - орендодавця з Кам`янсько-Дніпровської РДА на Запорізьку ОДА; змінити в преамбулі договорів назву орендаря з ВАТ «Запорізький рибокомбінат» на ПАТ «Запорізький рибокомбінат» (пункт 2).

Крім того, відповідно до пункту 4 зазначених розпоряджень зобов`язано ПАТ «Запорізький рибокомбінат»: до 01.05.2017 укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок та зареєструвати їх у встановленому порядку; до 01.05.2017 забезпечити розробку паспортів водних об`єктів і надання їх до обласної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об`єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок; до 01.08.2017 забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати за землю; виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

14.07.2017 між Кам`янсько-Дніпровською РДА (первинний орендодавець), ПАТ «Запорізький рибокомбінат» (орендар) та Запорізькою ОДА (новий орендодавець) укладено додаткові угоди до договорів оренди від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27. Цими додатковими замінено орендодавця та назву орендаря.

Відповідно до пункту 3 додаткових угод сторони погодилися вважати поновленим на тих же самих умовах на 10 років договори оренди земельних ділянок від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27.

Згідно з пунктами 4, 5 додаткових угод доповнено зазначені договори оренди пунктом 4.6, у якому передбачено забезпечення розробки паспорта рибогосподарської технологічної водойми і надання його до обласної державної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об`єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та пунктом 4.7, за змістом якого до 01.08.2017 передбачено забезпечення проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати за землю.

У пункті 6 додаткових угод сторони погодили, що в термін до 01.09.2017 має бути укладено договір оренди водного об`єкта відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420 «Про затвердження типового договору оренди водних об`єктів».

Відомості щодо продовження строкового платного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 2322410100:01:016:0033, 2322410100:01:002:0013, 2322481800:01:018:0002 на 10 років було зареєстровано у встановленому порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Прокурора, заявлена до Запорізької ОДА і ТОВ «Запорізький рибокомбінат», про визнання незаконними та скасування розпоряджень Запорізької ОДА від 06.04.2017 №№ 144, 145, 146 про продовження дії договорів оренди земельної ділянки від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27; визнання недійсними додаткових угод від 14.07.2017 до договорів оренди земельної ділянки від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27 та зобов`язання ТОВ «Запорізький рибокомбінат» повернути державі в особі Запорізької ОДА зазначені земельні ділянки. Ці вимоги обґрунтовано невідповідністю розпоряджень та укладених на їх виконання додаткових угод вимогам законодавства щодо порядку передачі у користування земельних ділянок водного фонду та порушення порядку поновлення договорів оренди землі відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Справа розглядалася судами неодноразово.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у справі № 910/1956/18, яким у задоволенні позову Прокурора було відмовлено, та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційний суд виходив із того, що оскаржувані розпорядження Запорізької ОДА про продовження дії договорів оренди земельної ділянки та укладені на їх підставі додаткові угоди до цих договорів не відповідають вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі» щодо дотримання строків і процедури поновлення договору оренди на новий термін, з огляду на те, що при укладенні оспорюваних додаткових угод в редакціях, відмінних від первісних, сторони керувалися частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», а не частиною 6 зазначеної норми, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з клопотанням про поновлення договорів, додавши проекти додаткових угод, а Запорізька ОДА, розглянувши ці клопотання, прийняла оспорювані розпорядження про поновлення договорів оренди в інших редакціях. Також апеляційним судом зазначено, що з набуттям чинності Закону України «Про аквакультуру» земельні ділянки водного фонду передаються у користування в комплексі з водним об`єктом за наявності відповідного паспорта водного об`єкта. Пославшись на ці обставини апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувані розпорядження суперечать вимогам земельного законодавства та підлягають скасуванню відповідно до статей 21 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і статі 152 ЗК, а укладені на їх підставі додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок - визнанню недійсними. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про те, що і право оренди ТОВ «Запорізький рибокомбінат», і дія договорів оренди спірних земельних ділянок є припиненими з огляду на закінчення строку, на який їх було укладено, тому земельні ділянки необхідно повернути орендодавцю - Запорізькій ОДА. Разом із тим, виходячи з предмета та підстав позовних вимог, правової позиції Запорізької ОДА як органу, уповноваженого на розпорядження земельними ділянками водного фонду, переданими у користування ТОВ «Запорізький рибокомбінат», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення Прокурора до суду з цим позовом направлено безпосередньо на захист інтересів держави та власника земельних ділянок, тому є правомірним.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Запорізький рибокомбінат» послалося, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статтю 51 Водного кодексу України, статтю 33 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 910/1956/18, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17; водночас судом апеляційної інстанції в порушення вимог частини 5 статті 310 ГПК при новому розгляді справи не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.11.2019 у цій справі, не надано належної оцінки доказам наявним у матеріалах справи, а отже не з`ясовано всіх необхідних для правильного вирішення справи обставин; судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що Прокурором неналежним чином обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом в інтересах держави, а також не зазначено орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду та підтверджену підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, а також законами України.

Визначальним у правовідносинах з надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене в формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі (статті 116 123 ЗК). Тому в разі, якщо правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси, тобто прийнято всупереч волевиявленню власника землі, то такий акт визнається незаконним та скасовується судом на підставі частини 1 статті 21 ЦК.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Разом із тим частиною 1 статті 203 ЦК унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. При цьому позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними.

Прокурор обґрунтовуючи позовні вимоги, у тому числі послався на порушення відповідачами порядку і строків для поновлення договорів оренди відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 цього Закону регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами 2- 5 цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 зазначеної статті).

За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 (якими позивачем обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК), суть поновлення договору оренди за змістом частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» полягає в тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді».

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 зазначеного Закону, необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із частиною 6 статті 33 цього Закону, і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 910/1956/18.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції обмежившись посиланням на те, що ТОВ «Запорізький рибокомбінат» при реалізації переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» прострочено термін відповідного звернення до орендодавця, що, на думку суду, свідчить про порушення відповідної процедури та невідповідність оскаржуваних розпоряджень, а також укладених на їх виконання додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок вимогам законодавства, взагалі не дослідив обставин поновлення цих договорів відповідно до частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не дав оцінки діям сторін договорів оренди як стосовно поновлення договорів на той самий строк і на тих самих умовах, так і обставинам подальшого укладення додаткових угод та чи узгоджуються ці дії з положеннями частини 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі», за змістом якої договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди; водночас без належної оцінки суду залишилися умови оспорюваних додаткових угод, зокрема пункт 3, за яким сторони погодилися вважати поновленими договори оренди земельних ділянок на тих же самих умовах на 10 років. Відтак без належної оцінки суду залишилися і відповідні доводи відповідачів, якими останні обґрунтовували свої заперечення проти позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваних розпоряджень, а також укладених на їх виконання додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок положенням статті 14 Закону України «Про аквакультуру» (який набрав чинності 01.07.2013) та статті 51 Водного кодексу України (у редакції з урахуванням змін внесених на підставі Закону України «Про аквакультуру»), оскільки земельні ділянки водного фонду передаються у користування в комплексі з водним об`єктом за наявності відповідного паспорта водного об`єкта.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що такі саме висновки суду апеляційної інстанції було наведено і у постанові Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019, яка була скасована постановою Верховного Суду від 07.11.2019, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Так, Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 зазначив, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з поновленням договору оренди землі, а не наданням в оренду земельних ділянок, отже має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статті 51 Водного кодексу України, оскільки зміни у законодавстві стосовно порядку надання у користування земельних ділянок водного фонду не можуть обмежити право орендаря на поновлення вже набутого права оренди землі, передбачене частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Разом із тим Верховним Судом було зауважено, що за встановлених у справі обставин відповідачами було вчинено дії з метою приведення правовідносин користування земельними ділянками за кадастровими номерами: 2322410100:01:016:0033, 2322410100:01:002:0013, 2322481800:01:018:0002 у відповідність до змін, які було внесено Законом України «Про аквакультуру», зокрема пунктом 4 оскаржуваних розпоряджень орендарю було встановлено строки, до яких необхідно було укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок та зареєструвати їх у встановленому порядку, забезпечити розробку паспортів водних об`єктів і надати їх до обласної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об`єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок, забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати за землю. Аналогічні за змістом умови містять і додаткові угоди від 14.07.2017 до договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006 №№ 25, 26, 27. Проте цим обставинам судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не було надано належної правової оцінки.

Водночас Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у цій справі наголосив, що при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції повинен на основі вивчення доводів сторін та матеріалів справи достеменно з`ясувати, в інтересах якого саме органу заявлено позов прокуратурою та чиї інтереси порушено оскаржуваними розпорядженнями.

Відповідно до частини 5 статті 310 ГПК висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права з урахуванням вказівок, наданих апеляційній інстанції в постанові Верховного Суду від 07.11.2019, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, дійшов висновку, що приймаючи судове рішення під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції фактично продублював зміст скасованої постанови цього ж суду від 13.06.2019 і в порушення вимог процесуального закону не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.11.2019, належним чином не встановив характер спірних правовідносин та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та не дослідив зібрані у справі докази, у повному обсязі не перевірив доводи відповідачів, а також не спростував висновків суду першої інстанції та не навів обґрунтування, за якими такі висновки суду вважає помилковими.

Разом із тим без належної правової оцінки суду апеляційної інстанції залишилися обставини, якими Прокурор обґрунтував позовні вимоги, зокрема невиконання відповідачами умов договорів оренди земельних ділянок в редакції оспорюваних додаткових угод від 14.07.2017 щодо виготовлення паспортів водних об`єктів, укладення договорів оренди водних об`єктів, а відтак судом не з`ясовано та в судовому рішенні не зазначено, чи є ці обставини (невиконання умов договору) відповідно до вимог чинного законодавства підставою саме для визнання оспорюваних угод недійсними.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, необхідно враховувати, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц наведено правовий висновок про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи № 910/1956/18 достеменно не з`ясовано, в інтересах якого саме органу заявлено позов Прокурором та чиї інтереси порушено оскаржуваними розпорядженнями, у тому числі не було надано належної правової оцінки запереченням відповідачів ТОВ «Запорізький рибокомбінат» і Запорізької ОДА щодо наявності законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді.

При цьому судом апеляційної інстанції по-перше не було враховано висновки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, який відповідно до частини 5 статті 310 ГПК є обов`язковим для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а по-друге не враховано висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висловлені у справі «Хаджинастасиу проти Греції», за змістом рішення якого національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні цього ж суду у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позицію є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 910/1956/18 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 910/1956/18 скасувати.

3. Справу № 910/1956/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий