ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20309/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - Качкурової С.В.,

відповідача - житлово-будівельного кооперативу "Комунар" - Золотопупа С.В.,

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2022 (суддя Босий В.П.),

додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2022 (суддя Босий В.П.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В. і Буравльов С.І.) та

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В. і Буравльов С.І.)

зі справи № 910/20309/21

за позовом Товариства

до житлово-будівельного кооперативу "Комунар" (далі - Кооператив)

про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов було подано про визнання недійсним договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.10.2018 №510254 (далі - Договір) та відшкодування грошових коштів у сумі 487 279,34 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та не має ліцензії у сфері теплопостачання, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з теплопостачання, і саме відповідач зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг. Тому, оскільки відповідач не може бути стороною укладеного договору, такий договір не відповідає частині першій статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також позивач просив застосувати наслідки, передбачені положеннями частини першої статті 216 ЦК України, та відшкодувати йому вартість спожитої Кооперативом теплової енергії за вказаним договором на загальну суму 487 279,34 грн.

3. 13.07.2022 до місцевого господарського суду від Кооперативу надійшла заява про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 24 612,25 грн.

4. 13.09.2022 до суду апеляційної інстанції від Кооперативу надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просив суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 12 000 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

5. Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у задоволенні позову відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем підстави недійсності оспорюваного договору є необґрунтованими.

7. Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у цій справі заяву Кооперативу про ухвалення додаткового рішення задоволено у повному обсязі та стягнуто з позивача на користь відповідача 24 612,25 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

8. Додаткове рішення мотивовано тим, що визначений відповідачем розмір витрат на послуги адвоката є співрозмірними з виконаною адвокатом роботою щодо представлення інтересів Кооперативу в даній справі.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022: апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2022 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/20309/21 залишено без змін; витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Товариство.

10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2022 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/20309/21 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

11. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022: заяву Кооперативу про ухвалення додаткового рішення у справі №910/20309/21 задоволено; стягнуто з Товариства на користь Кооперативу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.

12. Додаткова постанова мотивована тим, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи і наданими адвокатом послугами, тому заява Кооперативу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Товариство, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2022, додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 і передати справу повністю на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, а саме статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

15. Судові рішення у справі №910/20309/21 оскаржуються з підстав неправильного застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 щодо преюдиціальності судових рішень.

16. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України (інститут преюдиціальності судових рішень) у подібних правовідносинах, зокрема преюдиціальності судового рішення про відсутність правосуб`єктності сторони договору для вирішення спору про недійсність такого договору, що підпадає під пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

17. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки (не досліджено) висновки судів першої та апеляційної інстанції у справі №910/15412/19, якими встановлено, що Кооператив не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та не є ліцензіатом у сфері теплопостачання у розумінні Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 №308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання".

18. Суди, вирішуючи питання про недійсність договору, зробили висновки про відповідність спірного договору законодавству та з цих підстав відмовили у визнанні договору недійсним; за таких підстав суди взагалі не досліджували докази виконання сторонами спірного договору. В умовах преюдиціальності висновків судових рішень у справі №910/18412/19 щодо відсутності правосуб`єктності відповідача за спірним договором вирішення іншої вимоги позивача у справі №910/20309/21 щодо застосування наслідків недійсності договору (повернення сторін у попередній стан) без дослідження доказів виконання сторонами спірного договору унеможливить вирішення цієї вимоги.

19. Судами попередніх інстанцій не враховано факт визнання відповідачем позовних вимог у частині визнання недійсним договору та не враховано заяви про застосування позовної давності щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії.

20. При вирішенні питання щодо відшкодування відповідачем вартості спожитої теплової енергії судами першої та апеляційної інстанції у даній справі не досліджені докази, надані позивачем на підтвердження факту постачання позивачем теплової енергії відповідачу.

21. Підставою касаційного оскарження додаткових рішень є пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин четвертої та п`ятої статті 126 ГПК України у поєднанні з приписами частини першої статті 7 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у частині визначення співмірності заявлених до відшкодування витрат в умовах вже сформованої правової позиції стороною в іншій справі та фактичної незмінності (дублювання) такої правової позиції.

Доводи учасників справи

22. Кооператив у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів, викладених у касаційній скарзі, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими. Також у відзиві на касаційну скаргу відповідач повідомляє суд, що відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач вже поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи судом касаційної інстанції сума судових витрат відповідача в суді касаційної інстанції орієнтовно складатиме від 6 000 грн. до 12 000 грн. на оплату професійної правничої допомоги адвоката та просить: касаційну скаргу Товариства відхилити; оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін; вирішити питання розподілу судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції, поклавши їх на позивача.

23. Товариством подано заперечення на відзив Кооперативу, в якому Товариство: зазначає, що позиція відповідача не відповідає обставинам справи, до суду надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог позивача, позовні вимоги є обґрунтованими і законними; просить касаційну скаргу задовольнити, а справу № 910/20309/21 передати на новий розгляд для продовження її розгляду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ, ТА ЇХНІХ ВИСНОВКІВ

24. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 Товариству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

16.10.2018 Кооператив звернувся до Товариства зі зверненням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді для опалення та гарячого водопостачання за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, 45/1, із зазначенням даних про теплове навантаження об`єкта.

25. Того ж дня позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено Договір, відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (пункт 1.1);

- постачальник зобов`язаний безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1 (пункт 2.2.1);

- споживач зобов`язаний забезпечувати: своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями; прийняття всіх заходів для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України; безперешкодний цілодобовий доступ представників постачальника до тепловикористовуючих установок та приладів обліку для виконання ними службових обов`язків (пункт 2.3.5);

- цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019 (пункт 4.1);

- керуючись статтею 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (пункт 4.2).

26. У грудні 2019 року Товариство звернулося з позовом до Кооперативу про стягнення заборгованості у розмірі 592 882,18 грн. Названий позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором щодо оплати поставленої позивачем та спожитої відповідачем у період з червня 2018 року по жовтень 2019 року теплової енергії у гарячій воді.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18412/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021, у задоволенні заявленого позову відмовлено.

У межах розгляду названого спору судами встановлено, що Кооператив втратив право виступати стороною договору у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає, - набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тоді як на позивача покладено обов`язок укладення договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води зі споживачами вказаних послуг. Отже, підстави для стягнення з Кооперативу спірної заборгованості відсутні.

27. Звертаючись з позовом у даній справі №910/20309/21, позивач з посиланням на рішення суду у справі №910/18412/19 вказував на те, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та не має ліцензії у сфері теплопостачання, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з теплопостачання, і саме відповідач зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання з безпосередніми споживачами цих послуг. Тому, оскільки відповідач не може бути стороною укладеного договору, такий договір не відповідає частині першій статті 203 ЦК України. Також позивач просив застосувати наслідки, передбачені положеннями частини першої статті 216 ЦК України, та відшкодувати йому вартість спожитої теплової енергії за вказаним договором на загальну суму 487 279,34 грн.

28. У відзиві на позовну заяву Кооператив визнав заявлену позовну вимогу про визнання недійсним Договору. Заперечуючи проти задоволення позовної вимоги про відшкодування грошових коштів у сумі 487 279,34 грн., відповідач, зокрема, вказував на те, що поставлена позивачем теплова енергія спожита не відповідачем, а кінцевими споживачами - власниками квартир та нежитлових приміщень, а відтак відсутні підстави для стягнення спірних грошових коштів з Кооперативу.

29. Суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, зазначали таке:

- відповідач в укладеному правочині виступає споживачем теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, і на нього як споживача покладено обов`язок отримати відповідну теплову енергію та оплатити її відповідно до умов, викладених в договорі. Укладений між сторонами договір врегульовує постачання позивачем теплової енергії відповідачу як споживачу за договором на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання. Тобто Кооператив є споживачем послуг централізованого опалення, а Товариство - постачальником теплової енергії споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання. Тому Договір не містить жодних умов щодо постачання відповідачем теплової енергії для подальшого її постачання позивачем мешканцям будинку, вказаного у Договорі;

- наведені позивачем підстави недійсності договору не стосуються правомірності його укладення сторонами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення Кооперативом як виконавцем послуг договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з мешканцями будинку. Однак у правовідносинах за спірним Договором відповідач виступає саме споживачем послуг з постачання теплової енергії, наданих позивачем як теплопостачальною організацією;

- оспорюваний правочин укладений відповідачем не як виконавцем послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим наведені позивачем підстави недійсності договору є необґрунтованими;

- у межах розгляду справи №910/18412/19 судами встановлювалися обставини щодо наявності або відсутності підстав для стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію. Зокрема, судами встановлено, що Кооператив втратив право виступати стороною договору у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає, - набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", яким внесено зміни, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тоді як на позивача покладено обов`язок укладення договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води зі споживачами вказаних послуг. Отже, відсутні підстави для стягнення з Кооперативу спірної заборгованості;

- жодна з обставин справи №910/18412/19, встановлених судами в межах її розгляду, не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору з огляду на наявну законодавчо встановлену презумпцію правомірності правочину. Таким чином, обставини, встановлені у зазначеній справі №910/18412/19, не є преюдиціальними для розгляду спору у справі №910/20309/21. Отже, наявність підстав недійсності укладеного правочину підлягає доведенню позивачем у загальному порядку;

- позивач зазначає, що 26.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії", на підставі якого внесено зміни до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а саме доповнено вказану статтю новою частиною такого змісту: виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), яким Кооператив не є;

- до 30.04.2019 спірні правовідносини підпадали під правове регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 10.04.2014 №1198-VII, а з 01.05.2019 - Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги». Проте у даному випадку правове регулювання за вказаними законами не містить суттєвих відмінностей;

- відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Позивачем не надано належних та переконливих обґрунтувань на підтвердження того, яким чином оспорюваний договір порушує його права або інтереси, на захист яких був спрямований даний позов;

- позивачем не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору, а також не доведено і обставин, з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов`язують можливість визнання спірного договору недійсним;

- визнання відповідачем позовних вимог у цій частині не впливає на обов`язок позивача довести як невідповідність оспорюваного правочину нормам чинного законодавства України, так і наявність у нього порушеного права внаслідок укладення такого правочину;

- позовна вимоги про стягнення грошових коштів також не підлягає задоволенню, оскільки така вимога заявлена саме на підставі частини першої статті 216 ЦК України як наслідок недійсності договору, тому відсутні й підстави для стягнення з відповідача грошових коштів.

30. У прийнятті додаткового рішення від 27.07.2022 суди виходили з такого.

30.1. Відповідачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 612,25 грн.

30.2. Позивач подав до місцевого господарського суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у якому заперечив проти задоволення вказаних вимог, посилаючись на те, що заявлені витрати є необґрунтованими, завищеними, не відповідають критеріям реальності, співмірності та пропорційності з предметом спору. Крім того, позивач посилався на те, що на підтвердження оплати послуг адвоката відповідачем не надано суду належних доказів.

30.3. Наданими позивачем доказами, а саме копіями договору про надання правничої допомоги №14/12/2021-3 від 14.12.2021, актів приймання-передачі наданих послуг від 30.12.2021 та 09.07.2022, в яких зазначено перелік наданих адвокатом послуг, підтверджується надання відповідачу професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Так, адвокатом витрачено 8 год. 10 хв. часу на надання правової допомоги, що у грошовому еквіваленті складає 24 500 грн. (3000 грн. за 1 годину робочого часу адвоката відповідно до пункту 3.1 договору про надання правничої допомоги від 14.12.2021 №14/12/2021-3).

30.4. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

30.5. Позивачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані при зверненні з апеляційною скаргою не надано суду будь-яких належних доказів або заперечень, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі. Тобто позивач не довів на підставі частини шостої статті 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката щодо складності цієї справи.

30.6. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Отже, понесені відповідачем витрати у розмірі 112,25 грн. на відправку поштової кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а тому правомірно заявлені відповідачем.

30.7. Твердження позивача про те, що розмір наданої правничої допомоги є значно та необґрунтовано завищеним, не підтверджується жодним належним доказом, у той час як відповідачем долучено до матеріалів справи належні докази на підтвердження заявленого до стягнення розміру таких витрат.

Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічних висновків дійшла об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

30.8. Отже, витрати Кооперативу на професійну правничу допомогу є підтвердженими належними доказами та відповідають критеріям реальності, співмірності та пропорційності з предметом спору.

31. Приймаючи додаткову постанову від 04.10.2022, Північний апеляційний господарський суд виходив з такого.

31.1. Від Кооперативу до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що складатиме від 12 000 грн. до 24 000 грн.

31.2. 13.09.2022 до суду апеляційної інстанції від Кооперативу надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, згідно з якою відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 000 грн.

31.3. Представником позивача подано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому позивач зазначає, що розмір наданої відповідачу правничої допомоги є значно та необґрунтовано завищеним, а витрачений час на підготовку відзиву є неспівмірним зі складністю виконаних робіт. Також позивач посилається на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження здійснення оплати послуг адвоката відповідачем та просить суд зменшити витрати на професійну правничу до 500 грн.

31.4. Наданими відповідачем доказами, а саме копіями договору про надання правничої допомоги від 14.12.2021 №14/12/2021-3 та актом приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2022 у повному обсязі підтверджується надання адвокатським бюро відповідачу професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Так, адвокатом витрачено 4 год часу на надання правової допомоги, а саме складання відзиву на апеляційну скаргу, що у грошовому еквіваленті складає 12 000 грн. (3 000 грн. за 1 год робочого часу адвоката відповідно до пункту 3.1 договору про надання правничої допомоги).

31.5. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням викладеного у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічний висновок наведений у додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19).

31.6. Належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, позивачем не надано, тому скаржник не довів на підставі частини шостої статті 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката щодо складності цієї справи.

При цьому самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу або ж їх обсягу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19).

31.7. До того ж втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (правова позиція, викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19).

Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

31.8. Оскільки заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи і наданими адвокатом послугами, заява Кооперативу є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позаяк апеляційна скарга позивача залишена судом без задоволення, а, отже, судове рішення ухвалено на користь відповідача, витрати Кооперативу на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 12000 грн. відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Товариство у повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

32. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваними рішеннями суду першої інстанції та постановами апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог та задоволенні заяв Кооперативу про стягнення з Товариства на його користь витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

33. Відповідно до положень ЦК України:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215);

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203);

- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216);

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15);

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

34. Згідно з приписами ГПК України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини перша, третя статті 13);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74);

- обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Отже, обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

35. Попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено і позивачем не спростовано, що жодна з обставин справи №910/18412/19, встановлених судами, не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору з огляду на наявну законодавчо встановлену презумпцію правомірності правочину. Таким чином, обставини, встановлені у вказаній справі, не є преюдиціальними для розгляду спору у цій справі №910/20309/21, наявність підстав недійсності укладеного правочину підлягає доведенню позивачем у загальному порядку; наведені позивачем підстави недійсності договору не стосуються правомірності його укладення сторонами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення відповідачем як виконавцем послуг, договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із мешканцями будинку; у правовідносинах за спірним Договором відповідач виступає саме споживачем послуг з постачання теплової енергії, наданих позивачем як теплопостачальною організацією; позивачем не надано належних та переконливих обґрунтувань на підтвердження того, яким чином оспорюваний Договір порушує його права або інтереси, на захист яких був спрямований даний позов.

Тобто, встановивши недоведеність обставин з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов`язують можливість визнання спірного договору недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення первісної позовної вимоги, що в будь-якому разі виключало й можливість задоволення похідної позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

36. Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

За імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не випливає і скаржником не обґрунтовано, що висновки судів попередніх судових інстанцій в даній справі зроблені всупереч або без урахування правових висновків (правових позицій) Верховного Суду, викладених у вказаних скаржником постановах цього Суду.

37.1. Посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.08.2020 у справі №904/2357/20 щодо застосування статті 79 ГПК України, скаржник не зазначає, в чому саме полягає не лише незастосування судами попередніх інстанцій висновку щодо неправильного застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", але також не зазначає, які саме докази він вважає оціненими судами з порушенням цієї норми права.

37.2. Безпідставними є доводи скаржника про те, що судові рішення у справі прийняті без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 щодо преюдиціальності судових рішень (частина четверта статті 75 ГПК України), оскільки зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 13.09.2022 вбачається, що судом апеляційної інстанцій враховані правові висновки, викладені у справах № №922/2391/16, 904/1427/21.

37.3. У Верховного Суду відсутні підстави формувати правовий висновок у цій справі щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України (інститут преюдиціальності судових рішень) у подібних правовідносинах, зокрема преюдиціальності судового рішення про відсутність правосуб`єктності сторони договору для вирішення спору про недійсність такого договору, оскільки при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що жодна з обставин справи №910/18412/19, встановлених судами при її розгляді, не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного Договору з огляду на наявну законодавчо встановлену презумпцію правомірності правочину. Таким чином, обставини, встановлені у вищевказаній справі, не є преюдиціальними для розгляду спору у цій справі №910/20309/21, наявність підстав недійсності укладеного правочину підлягає доведенню позивачем у загальному порядку.

37.4. Доводи касаційної скарги, наведені у пунктах 17-20 цієї постанови, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у справі прийнятих по суті розгляду спору, оскільки судами встановлено, що: позивачем не доведено обставин, з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов`язують можливість визнання спірного Договору недійсним; у правовідносинах за спірним Договором відповідач виступає саме споживачем послуг з постачання теплової енергії, наданих позивачем як теплопостачальною організацією; наведені позивачем підстави недійсності Договору не стосуються правомірності його укладення сторонами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення відповідачем як виконавцем послуг, договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із мешканцями будинку; оспорюваний правочин укладений відповідачем не як виконавцем послуг з постачання теплової енергії; факт визнання відповідачем позовних вимог у наведеній частині не впливає на обов`язок позивача довести як невідповідність оспорюваного правочину нормам чинного законодавства України, так і наявність у нього порушеного права внаслідок укладення такого правочину; оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 487 279,34 грн. заявлена саме на підставі частини першої статті 216 ЦК України як наслідок недійсності Договору, за відсутності підстав для визнання недійсним такого правочину відсутні й підстави для стягнення з відповідача цих грошових коштів.

38. Щодо оскарження додаткових рішення і постанови у справі.

Підставою подання касаційної скарги в цій частині є незгода скаржника з обґрунтованістю та співмірністю розміру судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката та задоволенням у повному обсязі заяв Кооперативу про ухвалення додаткових рішення та постанови про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

39. Відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1);

- гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30).

40. Норми ГПК України передбачають таке:

стаття 15:

- суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо;

стаття 16:

- учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом;

стаття 123:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду;

стаття 126:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

частини п`ята та восьма статті 129:

- під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись;

- розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду у питанні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення з підстав неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 922/2913/21.

41. Верховний Суд наголошує на тому, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

42. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи на підставі оцінених доказів, які наведені у пунктах 30, 31 даної постанови, підтверджується надання адвокатським бюро відповідачу професійної правничої допомоги у розмірі 24 612,25 грн. та 12 000 грн. у зв`язку з розглядом справи в судах, відповідно, першої та апеляційної інстанцій та недоведеність позивачем належними доказами та обґрунтуваннями неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката щодо складності цієї справи.

При цьому, як зазначалося, в силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України, перевірка доводів, пов`язаних з встановленням обставин та оцінкою таких доказів, перебуває поза межами розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Оскільки Товариством не надано судам попередніх інстанцій належних доказів та/або обґрунтувань, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого заявником розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи, то у Верховного Суду відсутні й підстави для формування правового висновку з питання, наведеного у пункті 21 цієї постанови.

43. Суд погоджується з доводами відповідачами, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

44. Доводи Товариства, які викладені у запереченнях на відзив Кооперативу, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Таким чином, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував наведених висновків місцевого і апеляційного господарських судів та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

Судові витрати

46. Понесені Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

47. Порушене Кооперативом у відзиві на касаційну скаргу питання про вирішення питання розподілу судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції може вирішуватися Судом після подання Кооперативом відповідних доказів протягом строку, встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2022, додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 зі справи № 910/20309/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова