ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/20782/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
за участі секретаря судового засідання Кравченко О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз",
представник - Свідунович Р.І. (в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon"),
відповідач 1 - Міністерство енергетики України,
представник - Слуценко Р.П. (довіреність від 04.01.2022, № 26/1.1-17.2-4, в порядку самопредставництва),
відповідач 2 - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
представник - Усачова А.І.,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України,
розглянув у судовому засіданні (в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon") касаційну скаргу
Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.02.2021
у складі судді: Баранов Д.О.
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 04.11.2021
у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючого), Станіка С.Р., Шаптали Є.Ю.,
у справі за позовом
Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
до Міністерства енергетики України
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України
про стягнення 307 268 616,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заявника
1. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про відшкодування 307 268 616,00 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що умисні дії відповідачів щодо неврахування в тарифах на розподіл природного газу фактичних виробничо-технологічних витрат/втрат газу (ВТВ) спричинили позивачу збитки у зазначеному розмірі.
Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
2. Рішенням від 12.02.2021 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (ідентифікаційний код 03349039, далі - позивач) до Міністерства енергетики України (ідентифікаційний код 37552996, далі - відповідач 1) та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ідентифікаційний код 39369133, далі - НКРЕКП, відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код 37567646) про відшкодування 307 268 616,00 грн. - відмовив (том 18, а. с. 77 - 87).
2.1. Місцевим судом встановлено, що постановою НКРЕКП № 598 від 30.04.2014 та постановами НКРЕКП № 520 від 03.03.2015, № 1905 від 30.06.2015, № 2403 від 24.09.2015 були встановлені тарифи на послуги розподілу природного газу на 2015 рік. При цьому у 2014-2015 році розрахунок тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами здійснювався відповідно до Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, № 983 від 04.09.2002 (далі - Методика).
2.2. З урахуванням положень частини першої статті 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який діяв до 01.10.2015), пункту 4 частини третьої статті 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який діяв у 2014-2015), підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України № 382/2011 від 06.04.2011 (норма діяла протягом 2014-2016 років), пунктів 1.3., 1.4. Наказу № 737, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.11.2011 за № 1361/20099, статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення", місцевий суд визнав необґрунтованими доводи скаржника про те, що у зв`язку з неправомірними діями відповідачів з встановлення занижених розмірів нормативних втрат та ВТВ позивач вимушений був придбати газ за власні кошти для покриття таких втрат.
2.3. Місцевий суд зазначив, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/15132/15 не розглядав питання щодо обґрунтованості прогнозованих позивачем річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу. Суд зауважив, що ні позивач, ні господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та частин третьої, шостої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
2.4. Надаючи оцінку змісту наявного в матеріалах справи висновку Науково-дослідного інституту судових експертиз від 13.04.2020 № 6867/18-45/8043/20-72, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки визначення рівня тарифу в межах розгляду господарської справи неможливий, а розмір обсягів фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу (понад нормативно затверджені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України планові величини) судово-економічною експертизою не визначений через відсутність у експертів спеціальної компетенції, не можна вважати доведеними твердження позивача про те, що встановлений відповідачем 2 рівень тарифу є економічно невигідними для позивача.
2.5. Суд також зазначив, що зв`язок між встановленим відповідачем 2 рівнем тарифу, складовою частиною якого затверджений відповідачем 1 річний розмір обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу та понесеними позивачем витратами на придбання природного газу за укладеним 04.01.2013 договором з ПАТ "Нафтогаз України", є неочевидним.
2.6. З огляду на положення статті 56 Конституції України, статей 15 22 1173 1174 ЦК України, частини першої статті 14, статей 74 76 -79 ГПК України та встановлені судом обставини, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованості своїх вимог у деліктному зобов`язанні.
2.7. Доводи відповідача 2 щодо непідвідомчості цього спору господарському суду і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства суд визнав помилковими, оскільки спори між юридичними особами щодо деліктних зобов`язань підлягають розгляду господарськими судами.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
3. Постановою від 04.11.2021 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 залишив без задоволення;
рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 - залишив без змін (том 19, а. с. 69 - 83).
3.1. Апеляційний суд, з огляду на встановлені обставини, погодився з обґрунтованістю висновку місцевого суду про те, що встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до виключних повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, частини третя, шоста статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
3.2. З огляду на положення статей 1173 1174 ЦК України, статей 74 76 ГПК України, встановлені судами обставини та наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність доводів скаржника та погодився із висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
4. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" 10.01.2022 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/20782/17.
5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/20782/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Білоус В.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2022.
6. Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/20782/17 за касаційною скаргою АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021, повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 відбудеться 15.03.2022 об 11:30.
7. Ухвалою від 13.04.2022 Верховний Суд розгляд касаційної скарги АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/20782/17 призначив на 07.06.2022, 11:15.
8. Ухвалою від 01.06.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
9. Від представників Міністерства енергетики України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначені учасники справи просили касаційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" залишити без задоволення, оскаржувану постанову залишити без змін.
10. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (від 22.05.2022 № 2263-IX), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/20782/17 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
11. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (07.06.2022) від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 07.06.2022.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
(АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз")
12. Скаржник доводив, що оскаржувані рішення були прийняті без врахування висновків Верховного Суд, викладених у постановах від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17, від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.
12.1. Скаржник доводив, що внаслідок скасування Наказу Міненерговугілля від 02.03.2015 № 122 та бездіяльності НКРЕКП між позивачем та державою в особі відповідачів виникли деліктні правовідносини. На думку скаржника, право на відшкодування завданої йому майнової шкоди виникло через відсутність встановлення економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу та на підставі статті 56 Конституції України, статей 1173 1175 ЦК України. При цьому, на думку скаржника, факт умисного заниження обсягів ВТВ підтверджено у адміністративній справі № 826/15132/15 (постанова Окружного адміністративного суду від 25.09.2015), а також відображено у Висновку експертів від 13.04.2020 № 6867/18-45/8043/20-72, відповідно до якого за сукупністю наявних документів фактичний обсяг природного газу на покриття виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ "Львівгаз" в 2015 році підтверджується в обсязі 85 775,8 тис. куб. м., а витрати товариства з придбання природного газу на потреби ВТВ підтверджується на суму 584 429 605, 44 грн. без ПДВ.
12.2. Скаржник аргументував, що у цьому випадку умисні дії відповідачів призвели до утворення в 2015 році кредиторської заборгованості у позивача через незатвердження Міністерством енергетики та вугільної промисловості України для AT "Львівгаз" обсягів ВТВ на 2015 рік на підставі Методик та врахування НКРЕКП тарифу на розподіл обсягів ВТВ в розмірі, що значно нижчий від фактичного. В результаті чого в тарифі на розподіл для AT "Львівгаз" в 2015 році, на думку скаржника, з вини відповідачів не були враховані обсяги газу, фактично використані AT "Львівгаз".
12.3. Також, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції порушено положення статей 2 7 11 13 42 73 - 80 86 98 - 107 236 237 238 269 275 277 ГПК України щодо повноти оцінки доказів та всебічного з`ясування обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та заперечень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
13. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
15. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 12 - 12.3. описової частини цієї постанови.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
16. Предметом спору у цій справі є позовна вимога Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про відшкодування 307 268 616,00 грн. збитків, які виникли внаслідок неврахування в тарифах на розподіл природного газу фактичних виробничо-технологічних витрат/втрат газу (ВТВ).
17. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
18. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
19. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
20. Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, передбачена статтею 1175 ЦК України. Відшкодування такої шкоди характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, та особливий спосіб заподіяння шкоди - у результаті прийняття нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
21. Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
22. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
22.1. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
22.2. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
22.3. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії/бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
23. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
24. Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).
Щодо суті касаційної скарги
25. З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що через встановлені Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, тарифи на послуги розподілу природного газу (на транспортування природного газу розподільними трубопроводами), що діяли у 2015 році та є економічно необґрунтованими і збитковими, АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" змушене було придбавати природний газ для покриття таких нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат за власні кошти, невраховані у тарифі на розподіл, і які не були компенсовані державою.
25.1. Верховний Суд звертає увагу, що у контексті застосування статей 1173 1175 ЦК України до спірних правовідносин необхідно доведення позивачем (газорозподільним підприємством) складу деліктного зобов`язання у правовідносинах із встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу (на транспортування природного газу розподільними трубопроводами), зокрема, економічної невигідності встановленого НКРЕКП рівня цього тарифу через зменшення (неврахування) у його складі розрахованих максимально допустимих річних нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу, фактичного обсягу понесених нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу у спірний період та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим рівнем тарифу та заявленою до стягнення шкодою.
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ці тарифи розраховувались, зокрема, на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік", який в частині затвердження граничних розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат для тридцятьох газорозподільних підприємств (додаток до наказу), в тому числі і позивача, скасовано постановою Окружного адміністративного суду від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15.
27. При обґрунтуванні розміру шкоди позивач виходив з різниці між визначеною ним самим фактичною кількістю газу, використаного на компенсацію нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат, та обсягом цих втрат/витрат, який передбачено структурою затвердженого тарифу, помноженої на ціни природного газу, що діяли під час затвердження тарифу.
28. Колегія суддів у цій справі звертається до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17, від 15.04.2021 у справі № 910/9814/17, відповідно до яких Суд неодноразово звертав увагу на те, що повноваження щодо встановлення тарифу на розподіл природного газу за своєю природою є дискреційними. Враховуючи що органом, уповноваженим на формування цінової політики встановлення тарифу на розподіл природного газу є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та частин третьої і шостої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
28.1. При цьому, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з усталеною правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/13541/17, від 15.04.2021 у справі № 910/9814/17, від 31.05.2021 у справі № 910/6235/20 та інших.
29. Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд врахував, що статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
29.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки розмір обсягів фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу судово-економічною експертизою не підтверджений, отже зважаючи, що в ній відсутні відповіді на питання обсягу фактичних втрат і витрат природного газу позивача у 2015 році, не можна вважати доведеними твердження, що установлений НКРЕКП рівень тарифу є економічно невигідними для позивача.
29.2. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок місцевого суду, з яким в подальшому погодився апеляційний суд, про недоведення позивачем, як економічної невигідності встановленого НКРЕКП тарифу через урахування у його структурі визначеного Наказом № 122 максимально допустимого обсягу нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу для АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз", так і обсягів фактично понесених позивачем таких втрат/витрат природного газу, а також причинно-наслідкового зв`язку між встановленим НКРЕКП рівнем тарифу, та некомпенсованими затратами позивача на придбання природного газу, за його твердженням, для покриття таких фактичних втрат/витрат.
30. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що оскаржувані судові рішення прийнято без урахування висновків Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верхового Суду від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17 та Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.
30.1. Здійснивши системний аналіз доводів "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" та змісту постанов Верховного Суду, якими обґрунтовано підстави касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника зводяться до цитування абзаців, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, які скаржник вибірково виокремив із загального контексту правових висновків Верховного Суду, без урахування інших висновків щодо застосування положень, якими регулюються правовідносини у зазначених справах. При цьому, з деяких цитат, неможливо зрозуміти на підтвердження яких доводів, щодо невірного застосування положень норм матеріального права, викладено вказану цитату.
31. Крім того, здійснивши системний аналіз змісту постанов, на які посилається скаржник, Верховний Суд звертає увагу на таке.
31.1. Зі змісту постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17 вбачається, що зазначена справа розглядалась за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною, незаконною Постанови НКРЕКП від 10.04.2017 № 494 в частині пункту 19 та її скасування. Тобто, предметом спору у зазначеній справі є питання законності постанови НКРЕКП від 10.04.2017 № 494 "Про скасування деяких постанов Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" в частині пункту 19 постанови, яким скасовано постанову НКРЕКП від 28.03.2017 № 366 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ПАТ "Луганськгаз", внаслідок чого НКРЕКП встановила для ПАТ "Луганськгаз" економічно обґрунтовані тарифи, а потім постановою НКРЕКП від 28.03.2017 № 366 їх скасувала, що призвело до відновлення в часі тарифів, що діяли до прийняття постанови в редакції від 28.03.2017.
31.1.1. Разом з тим, під час розгляду зазначеної справи Верховний Суд не досліджував цифрове значення рівня тарифу для ПАТ "Луганськгаз", а здійснив порівняння тарифів що діяли раніше з тим, що були прийняті НКРЕКП пізніше і в подальшому були скасовані.
31.1.2. Отже, з огляду на інший суб`єктний склад, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наслідки розгляду зазначених справ для позивача, висновки, викладені у постанові Верхового Суду від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17 є нерелевантними до правовідносин у цій справі.
31.2. Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суд від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 вбачається, що зазначена справа розглядалась за позовом фізичної особи, яка звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комітету щодо визнання недійсним рішення від 08.11.2017 про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому, в обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що Комітет не перевірив наявності в діях ПП "В Тікет" ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), оскільки це підприємство під час реалізації квитків на пісенний конкурс "Євробачення 2017: Гранд Фінал" повідомило неточну інформацію про те, що є сервісним збором, що входить у додаткові послуги, за яких умов надаються додаткові послуги, а інформацію про вартість сервісного збору та додаткових послуг, які не були замовлені позивачем, було повідомлено лише після придбання квитків, що є введенням покупця в оману.
31.2.1. Також позивач стверджував, що Комітет не перевірив наявності ознак зловживання ПП "В Тікет" монопольним становищем, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", шляхом установлення додаткових послуг у розмірі 10 % від вартості квитка та їх оплати як обов`язкової умови придбання квитка, що за умов існування конкуренції неможливо було б установити.
31.2.2. Тобто предмет спору у зазначеній справі не стосувався відшкодування школи (збитків), завданих внаслідок прийняття незаконного рішення державним органом.
31.2.3. З огляду на зазначене, висновки у справі № 910/23000/17 є нерелевантними до правовідносин, які виникли у цій справі з огляду на інші підстави, матеріально-правове обґрунтування, обставини та суб`єктний склад судового розгляду.
31.3. Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 також є нерелевантними до правовідносин, які виникли у цій справі з огляду на таке.
31.3.1. Предметом судового розгляду у справі № 925/1196/18 є стягнення збитків за позовом фізичної особи - підприємця Понуровського Ю.О. до ГУ ДФСУ та Державної казначейської служби України. При цьому, як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що із січня по червень 2017 року ДПІ, незважаючи на наявність чинного договору про визнання електронних документів, безпідставно припинила реєстрацію податкових накладних, що подавалися позивачем, у зв`язку із чим останній був фактично позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність упродовж зазначеного періоду; як наслідок таких протиправних дій він як суб`єкт підприємницької діяльності поніс втрати майнового характеру (збитки), а саме: 200 000 грн пені та 3 992 грн судового збору, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором поставки; 11 800 грн втрат на юридичні послуги, понесених у зв`язку з необхідністю захисту прав, честі та гідності, а також ділової репутації у кримінальному провадженні.
31.3.2. З огляду на вимушене призупинення підприємницької діяльності, позивач просив стягнути на його користь неодержаний прибуток (втрачена вигода), що розрахований з урахуванням прибутку, отриманого позивачем за попередній звітній період, а також матеріальну компенсацію моральної шкоди, оскільки позивач зазнав моральних страждань у зв`язку з приниженням його честі та гідності, погіршенням ділової репутації, що, як наслідок, спричинило також і погіршення здоров`я останнього.
31.3.3. Тобто справа № 925/1196/18 за своїм матеріально-правовим обґрунтуванням, предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог відрізняється від справи № 910/18570/17, тому відсутні підстави стверджувати, що правові висновки, викладені у справі № 925/1196/18 є релевантними до правовідносин у справі № 910/18570/17.
32. АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз", обґрунтовуючи необхідність перегляду оскаржуваних рішень в касаційному порядку, посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання, а також на виняткове значення цієї справи для скаржника.
32.1. Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, і необхідність перегляду судових рішень у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
32.2. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зауважує, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
32.3. Втім, наведені скаржником доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки доводи скаржника фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, із власним тлумаченням цих обставин, та до переоцінки доказів, які були оцінені апеляційним судом, отже в цілому є запереченням результатів вирішення спору, а порушене скаржником питання щодо забезпечення єдності судової практики має вирішуватися не шляхом переоцінки обставин конкретної справи, а внаслідок врахування судами попередніх інстанцій актуальних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
32.4. До того ж твердження АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз", що рішення суду за наслідком розгляду цієї скарги матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутнє посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
32.5. Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасників справи, оскільки незгода скаржників із рішеннями судів попередніх інстанцій не підтверджує їх незаконність, не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Подані касаційні скарги фактично зводяться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
32.6. Вочевидь, незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
32.7. До того ж за приписами частини третьої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження визначені в підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини третьої цієї статті Кодексу застосовуються виключно до судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб до яких ця справа виходячи із ціни заявленого позову не відноситься.
32.8. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними посилання АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на підпункти а, в пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки останніми не обґрунтовано наявність зазначених передумов для касаційного перегляду даної справи.
33. Також скаржник, посилаючись на статті 236 ГПК України, зазначає про неналежне дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, необґрунтовано відхиливши доводи скаржника щодо наявного Висновку експерта від 13.04.2020 № 6867/18-45/8043/20-72, ухилився від встановлення всіх необхідних обставин справи для правильного вирішення спору.
33.1. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
34. Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
34.1. Разом з тим, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, зазначені АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" у касаційній скарзі підпункти 1, 2 частини другої 2 статті 287, підпункти а, в пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.
35. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. Доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 300 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
37. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
38. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
39. На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" та залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін.
Судові витрати
40. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень судів попередніх інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240 300 308 309 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі № 910/20782/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
О.В. Васьковський