ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/2365/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Воскобойник М. Т.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ващенко Т. М.
від 04.10.2022 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сулім В. В., Коротун О. М., Майданевич А. Г.
від 22.03.2023
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок"
про визнання недійсними рішень загальних зборів,
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 29.2-02/1955 від 01.08.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/2365/22 у зв`язку із відпусткою судді Вронської Г. О. та запланованою відпусткою судді Кондратової І. Д.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.08.2023 для розгляду справи № 910/2365/22 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кролевець О. А., Студенець В. І.
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.07.2023 оголошувалась перерва до 08.08.2023.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок" про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом від 12.11.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані:
- відсутністю кворуму на зборах, оскільки від акціонера - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", якому належать 52,4896% акцій відповідача, присутньою на зборах була неповноважна особа, яку не мали допустити до участі в цих зборах;
- невиконанням рішення суду у справі № 910/11906/20, яким заборонено приймати рішення з усіх питань, що стосуються участі товариства в управлінні іншими юридичними особами (в тому числі, але не обмежуючись, щодо кадрових питань призначення членів органів таких юридичних осіб ), в яких товариство є учасником (акціонером), та уповноваження представників товариства на участь у загальних зборах учасників (акціонерів) таких юридичних осіб з визначенням (затвердженням) відповідних завдань на голосування на таких загальних зборах учасників (акціонерів), а також уповноваження виконавчого органу товариства на видачу довіреності на участь у відповідних загальних зборах учасників (акціонерів) третім особам та визначення (затвердження) відповідних завдань на голосування до таких довіреностей, суд зазначає наступне.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 є власником 300 простих бездокументарних іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок", що становить 0,0056% від статутного капіталу, що підтверджується випискою №03/02/01 про стан рахунку в цінних паперах на 03.02.2020.
12.11.2021 відбулись позачергові загальні збори акціонерів Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок", до порядку денного яких було включено такі питання:
1) обрання лічильної комісії для підрахунків голосів під час голосувань з питань порядку денного зборів;
2) затвердження порядку та способу засвідчення бюлетенів для голосування;
3) затвердження рішення наглядової ради товариства про голову, секретаря ведучого зборів;
4) затвердження регламенту зборів;
5) звіти наглядової ради товариства за 2019 і 2020 роки та затвердження заходів за результатами їх розгляду;
6) звіти генерального директора товариства за 2019 і 2020 роки та затвердження заходів за результатами їх розгляду;
7) звіти ревізійної комісії товариства за 2019 і 2020 роки та затвердження заходів за результатами їх розгляду;
8) прийняття рішення за результатами розгляду звітів наглядової ради, генерального директора та ревізійної комісії товариства;
9) розгляд висновків зовнішнього аудиту за 2019 і 2020 роки та затвердження заходів за результатами їх розгляду;
10) затвердження річних звітів товариства за 2019 і 2020 року;
11) порядок розподілу прибутку, отриманого товариством за результатами діяльності у 2019 і 2020 роках;
12) збільшення статутного капіталу товариства;
13) прийняття рішення про емісію акцій товариства;
14) визначення повноважного органу товариства, якому надаються повноваження для вчинення дій (за переліком), пов`язаних з емісією акцій;
15) визначення повноважної особи товариства (для вчинення дій за переліком);
16) попереднє схвалення значних правочинів.
На вказаних зборах були присутні акціонери, які володіють 100% акцій товариства. За результатами зборів було прийнято рішення по питанням 1-4 порядку денного, заслухано та затверджено звіти по питанням 5-10 порядку денного, по питанню 11 порядку денного вирішено прибуток товариства за 2019 та 2020 роки залишити нерозподіленим, по питанням 12-16 рішення не були прийняті.
Зазначені рішення загальних зборів оформлені протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок" від 12.11.2021.
На загальних зборах акціонерів Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок" 12.11.2021 від акціонера - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", приймав участь виконуючий обов`язки генерального директора товариства Воскобойник М.Т.
На підтвердження своїх повноважень діяти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" Воскобойником М.Т. надано: нотаріально засвідчену копію статуту товариства, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію наказу від 03.11.2021 про призначення його виконуючим обов`язки генерального директора, копію трудового договору, укладеного між товариством та Воскобойником М.Т. 01.09.2020, копії ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08. 2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 у справі № 910/11906/20.
Підпунктом 14 пункту 9.5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", затвердженого загальними зборами товариства 15.11.2019, передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить прийняття рішень з усіх питань, що стосуються участі товариства в управлінні іншими юридичними особами (в тому числі, але не обмежуючись, щодо кадрових питань та питань призначення членів органів таких юридичних осіб), в яких товариство є учасником (акціонером), та уповноваження представників товариства на участь в загальних зборах учасників (акціонерів) таких юридичних осіб з визначенням (затвердженням) відповідних завдань на голосування на таких загальних зборах учасників (акціонерів), а також уповноваження виконавчого органу товариства на видачу довіреностей на участь у відповідних загальних зборах учасників (акціонерів) третім особам та визначення (затвердження) відповідних завдань на голосування до таких довіреностей.
Пунктом 9.22 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" визначено, що рішення загальних зборів учасників товариства приймаються відкритим голосуванням. Рішення з питань, передбачених підпунктами 2, 3 та 12 пункту 9.5 цього статуту, приймаються частинами голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників товариства з питань, передбачених підпунктами 4, 5, 8, 9 та 13 пункту 9.5 цього статуту, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників товариства з усіх інших питань приймаються більшістю голосів учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 у справі №910/11906/20 визнано недійсними підпункт 14 пункту 9.5 та пункт 9.22 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" від 15.11.2019.; скасовано державну реєстрацію нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" (реєстраційна дія "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи №10691050014003057 від 07.12.19.) в частині підпункту 14 пункту 9.5 та пункту 9.22 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" від 15.11.2019.
Особою, повноважною представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", відповідно до установчих документів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є генеральний директор товариства Соколовська І.В..
Відповідно до наказу від 03.11.2021, у зв`язку із відпусткою генерального директора Соколовської І.В. тривалістю 10 календарних днів з 10.11.2021, виконання обов`язків генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" покладено на юриста Воскобойника М.Т.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі № 910/2365/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- позивач не обґрунтував, яким чином рішення позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок», оформлене протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» від 12.11.2021 порушує його права чи інтереси;
- аргументи позивача щодо необхідності видачі Воскобойнику М.Т. довіреності на участь у загальних зборах акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» є необґрунтованими, оскільки останній не є представником акціонера, а є посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж", а саме його виконавчим органом, який відповідно до установчих документів товариства діє від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" без довіреності;
- наданий позивачем протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" від 17.11.2021, на яких учасники товариства вирішили не приймати рішення з питання участі товариства, як акціонера Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» у позачергових загальних зборах 12.11.2021, не приймається до уваги, оскільки дане рішення ухвалено 17.11.2021, тобто вже після позачергових загальних зборів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» 12.11.2021;
- щодо заборон встановлених судовим рішенням у справі № 910/11906/20 суди встановили, що матеріали справи не містять доказів прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю "Екіпаж" рішень з питань, що стосуються участі товариства в управлінні іншими юридичними особами (в тому числі, але не обмежуючись, щодо кадрових питань призначення членів органів таких юридичних осіб ), в яких товариство є учасником (акціонером), та уповноваження представників товариства на участь у загальних зборах учасників (акціонерів) таких юридичних осіб з визначенням (затвердженням) відповідних завдань на голосування на таких загальних зборах учасників (акціонерів), а також уповноваження виконавчого органу товариства на видачу довіреності на участь у відповідних загальних зборах учасників (акціонерів) третім особам та визначення (затвердження) відповідних завдань на голосування відповідно до таких довіреностей.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували частини 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства", правові висновки щодо застосування яких викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 927/524/17,від 18.04.2018 у справі № 917/1375/16, від 02.05.2018 у справі № 918/373/17 та від 11.02.2020 у справі № 914/484/18;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частин 12, 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою і додаткової відповідальністю" з приводу призначення та уповноваження виконуючого обов`язків генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю на участь у загальних зборах акціонерного товариства;
- суди не надали належної правової оцінки доказу у справі, зокрема, ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 910/11906/20, і не взяли до уваги приписи частини 1 статті 144, статей 232 та 326 Господарського процесуального кодексу України.
Приватне акціонерне товариство "Промзв`язок" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні.
ОСОБА_1 подано пояснення щодо відзиву Приватного акціонерного товариства "Промзв`язок".
5. Позиція Верховного Суду
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства", викладених у постановах Верховного Суду: від 21.03.2018 у справі № 927/524/17,від 18.04.2018 у справі № 917/1375/16, від 02.05.2018 у справі № 918/373/17 та від 11.02.2020 у справі № 914/484/18, з огляду на таке.
У справі № 927/524/17 Верховний Суд не застосовував положення частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та не формував висновки щодо їх застосування.
У справі № 917/1375/16 Верховний Суд не застосовував положення частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та не формував висновки щодо їх застосування.
У справі № 918/373/17 Верховний Суд не застосовував положення частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства" та не формував висновки щодо їх застосування.
У справі № 914/484/18 Верховний Суд в постанові зазначив положення частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про акціонерні товариства", однак не формував висновку щодо їх формування. При цьому, як вже було зазначено вище, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Викладене свідчить, що наведені скаржником справи ні за змістовим, ні за суб`єктним і об`єктним критеріями не відповідають критеріям "подібності правовідносин", наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, підставою касаційного оскарження судових рішень у даній справі, ОСОБА_1 також визначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно, підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі є, зокрема, і пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду, зокрема щодо питання застосування частин 12, 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою і додаткової відповідальністю" з приводу призначення та уповноваження виконуючого обов`язків генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю на участь у загальних зборах акціонерного товариства.
Надаючи оцінку доводам скаржника, які стали підставою для вікриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України Суд зазначає наступне.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 520/4005/2020.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право та/або охоронюваний законом інтерес порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений положеннями статті 15 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Виходячи з положень, закріплених у статтях 15 16 Цивільного кодексу України, у частині 1 статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з позовом про визнання недійсним рішень загальних зборів акціонерів має обґрунтувати, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права/інтересу. Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.
Суд зазначає, що акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та/або законні інтереси. При цьому посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядової ради та/або загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та/або інтересів спірними рішеннями.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.11.2021 у справі № 924/881/20, а також у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/6685/21.
Так, з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсними саме рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.
Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21.
Викладене узгоджується з усталеною позицією у судовій практиці, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абзацу 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про акціонері товариства", яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.
Суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, встановили, що позивач не обґрунтував, яким чином рішення позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок», оформлене протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» від 12.11.2021 порушує його права чи інтереси.
Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга ОСОБА_1 взагалі не обґрунтована підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, у касаційній скарзі також відсутні доводи про те, яким чином рішення позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок», оформлене протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» від 12.11.2021 порушує права чи інтереси позивача.
Натомість, в касаційній скарзі скаржник наводить порушення, що були допущені, на його думку, при проведенні оскаржуваних зборів, які ним зазначалися в судах попередніх інстанцій, та які на його думку є підставою для визнання недійсними оскаржуваних зборів.
Таким чином, враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність порушеного права та інтересу оспорюваними рішеннями позачергових зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок», зазначене є самостійною підставою для відмови в позові.
Разом з тим, оскільки відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, у Суду відсутні й підстави для формування висновку Верховного Суду з питань застосування частин 12, 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою і додаткової відповідальністю".
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного оскарження (наявність випадку передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), щодо порушення судами норм процесуального права стосуються переоцінки доказів у справі, що не є повноваженнями суду касаційної інстанції відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/2365/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/2365/22 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін з мотивів викладених у даній постанові.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження у справі № 910/2365/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/2365/22 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі № 910/2365/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді О. А. Кролевець
В. І. Студенець