ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/24315/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 (головуючий суддя Тищенко А. І., судді Скрипка І. М., Михальська Ю. Б.)

у справі № 910/24315/16

за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської області (Київської міської державної адміністрації)

до Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7",

про виселення з приміщення,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2016 року Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", Відповідач-1) про виселення із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Якіра (змінена назва - Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м.

2. Позов обґрунтовано тим, що 20.10.1993 між Позивачем і Організацією орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7") укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 розташованого за вказаною адресою. Строк дії зазначеного Договору неодноразово продовжувався. Оскільки строк дії цього Договору закінчився 13.10.2014, і Відповідача-1 в установленому порядку було повідомлено про необхідність повернення об`єкта оренди, тому невиконання обов`язку з повернення майна стало підставою для звернення Позивача до суду з позов про виселення.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 до участі у справі як іншого відповідача залучено ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - Відповідач-2).

4. Справа розглядалась неодноразово.

5. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

6. Рішення мотивовано тим, що Позивачем не доведено перебування спірного майна у його власності, що свідчить про відсутність порушеного права, а тому вимога про виселення Відповідачів із займаних нежитлових приміщень є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Виселено ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна,9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Деревлянська (Якіра), 16/18, загальною площею, 290,10 кв. м. Судові витрати покладено на Відповідачів.

8. Постанову мотивовано тим, що Відповідач-2 як Орендар за Договором оренди державного майна від 20.10.1993, передав орендоване ним майно у користування та оперативне управління Відповідачу-2, яке використовується останнім у його господарський діяльності, і після закінчення строку дії договору Відповідачі не повернули майно Орендодавцю у встановлені договором оренди та/або законом строк, створюючи перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим підлягають виселенню із займаних ними приміщень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

9. ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 скасувати, і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021.

10. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статей 14 236 237 279 ГПК України, оскільки скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд, вийшов за межі заявлених Позивачем позовних вимог, а також доводів апеляційної скарги, та приймаючи оскаржувану постанову визнав за Позивачем матеріально-правові підстави звертатися до суду за захистом порушеного права власності шляхом виселення скаржника, лише на підставі рішень Київської міської ради, які не можуть бути визнані допустимими доказами, що підтверджують право комунальної власності, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

11. 15.09.2022 Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) направив до касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив доводи скарги та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

12. ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи встановлені судами

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів", вирішено, зокрема, затвердити перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (Додаток 1) (пункт 1); ГоловПЕУ разом з управлінням, об`єднаннями міськвиконкому здійснити до 25.02.1992 приймання державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, органів уповноважених управляти державним майном, до комунальної власності міста згідно із переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (пункт 2); Головним управлінням, управлінням, об`єднанням, фірмам міськвиконкому здійснити до 15.02.1992 передачу комунального майна станом на 01.01.1992, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів, згідно із затвердженим цим рішенням переліком (пункт 4).

14. У переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста, що є Додатком № 1 до цього рішення, зазначено двоповерховий госпблок, 940 кв. м, СРНУ-7 ВЖРО міськвиконкому по вул. Палладіна, 9.

15. 20.10.1993 між Управлінням комунального майна у місті Києві Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Департамент комунальної власності міста Києва) (Орендодавець) та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (Орендар) укладено Договір оренди державного майна (наділ - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в користування майно Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 у складі: основних засобів виробництва по відновній вартості на суму 3 718 700 крб., в т.ч. будівлі та споруди на суму 2 808 000 крб., згідно Додатку № 2, 3. Обігові кошти на суму 5 195 500 крб., в т.ч. запаси та витрати на суму 5 165 400 крб.

16. За господарське використання майна та обігових коштів, наданих в оренду, Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату згідно з розрахунком орендної плати. Орендна плата є фіксованою платою і сплачується щомісячно в розмірі 1/12 частини річної суми не пізніше 20 числа наступного місяця (згідно з розрахунком орендної плати) (пункт 1.2 Договору).

17. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору передача майна в оренду не припиняє права власності на нього. Створене Орендарем підприємство стає правонаступником прав та обов`язків, пов`язаних з діяльністю державного підприємства, на базі якого створена організація орендарів. Орендарю переходять права та зобов`язання цього підприємства по участі в соціально-економічному розвитку відповідного району.

18. Відповідно до пункту 6.2 Договору він припиняється внаслідок: закінчення строку дії Договору, викупу об`єкту оренди, загибелі об`єкту оренди.

19. За умовами пункту 6.5 Договору при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни Договору до закінчення строку він вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.

20. Договір вступає в дію з часу його підписання і діє на протязі 3-х років (пункту 7.1 Договору).

21. У Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено об`єкти, які передаються в оренду, а саме: будови по вул. Якіра, буд. 16/18 та по вул. Палладіна, буд. 9.

20. Після укладення Договору оренди, ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" було створено ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", яке здійснює господарську діяльність, використовуючи орендоване майно, яке передано останньому в оперативне управління. Орендне підприємство підзвітне організації орендарів.

21. Судами також встановлено, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з Додатком № 1", зокрема, до таких об`єктів належить нежилий будинок по пр. Академіка Палладіна, 9, літ. А, площею 1 790,50 кв. м.

22. Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 "Про затвердження переліку об`єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з Додатком, за яким, зокрема, до об`єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва належить об`єкт по вул. Якіра, 16/18, площею 240,0 кв. м, балансоутримувачем об`єкта є ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7".

23. Рішенням Київської міської ради від 08.12.2005 № 565/3026 "Про продовження ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дії Договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7 на вул. Палладіна, 9", зокрема, у пункті 1, встановлено продовжити ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дію договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7 на вул. Палладіна, 9 на 3 роки і встановити річну плату за користування у розмірі 3% від ринкової вартості цілісного майнового комплексу, визначеної актом оцінки майна, проведеної у встановленому законодавством порядку.

24. Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 "Про питання оренди об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено:

- дозволити або відмовити укласти (переукласти) договори оренди (суборенди), встановити пільгові орендні ставки згідно з переліками, визначеними у Додатках 1, 2, 3, 4, 5, 6 до цього рішення (пункт 1);

- доручити підприємствам (установам), за якими закріплене майно на праві господарського відання (оперативного управління), в термін до двох місяців укласти (переукласти) договори оренди (суборенди) з фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 1 цього рішення, яким надано дозвіл, в установленому порядку (пункту 2).

25. Додатком до вказаного рішення визначено, що ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" погоджено оренду цілісного майнового комплексу, площею 1 790,50 кв. м, у м. Києві по вул. Академіка Палладіна, 9. строком на 2 роки 364 дні з орендною ставкою в 5 %.

26. Листом № 042/11/13-614 від 18.01.2012 Позивач звернувся до Відповідача-1 з вимогою про приведення договірних відносин цілісного майнового комплексу СНР-7 між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, і про те, що орендному підприємству відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.1995 № 629 необхідно надати до Головного управління комунальної власності міста Києва кандидатуру до складу комісії з оцінки майна, крім того, необхідно скласти Звіт про оцінку цілісного майнового комплексу СРН-7, уклавши договір на проведення незалежної оцінки майна з суб`єктом оціночної діяльності.

27. Позивач листом № 062/7/17-4998 від 20.06.2014 звернувся до Відповідача-1, у якому повідомив про те, що оскільки станом на 17.06.2014 договірні відносини між орендним підприємством та Департаментом комунальної власності міста Києва не приведені у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, тому відповідно до статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 6.2 Договору оренди, дія договору з 13.10.2014 припиняється і продовжуватись не буде, тому Орендарю необхідно повернути об`єкт оренди за актом приймання-передавання. Крім того, вказаним листом Позивач повідомив про те, що представнику орендного підприємства, в строк 10 днів з дня отримання даного листа, необхідно прибути до Департаменту для здійснення звірки нарахованої та сплаченої орендної плати.

28. У відповідь листом № 125/01 від 01.07.2014 Відповідач-2 повідомив Позивача про те, що на момент прийняття рішення Київради № 860/860 від 18.12.2008 була чинною стаття 115 Господарського кодексу України, за якою орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об`єктом оренди. Тому, орендне підприємство не могло бути орендарем ЦМК "СРНУ-7", ним на підставі чинного договору була і є організація орендарів. Щодо терміну договору оренди, Відповідач-2 зазначив, що відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. Організація орендарів, як Орендар, не пропонувала зменшення терміну договору оренди. Відповідач-2 вважає, що оскільки до 21.11.2008, часу коли сторони мали можливість заявити про зміну чи розірвання договору, жодна зі сторін не висунула умови про зміну договору, то договір від 20.10.1993 пролонгувався до 20.10.2013 і з тих же підстав та умови він пролонгувався до 20.10.2018.

29. Позивач розглянув звернення Відповідача-2 щодо терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу "СРНУ-7" та листом № 062/7/17-5976 від 24.07.2014 повідомив, що Договір оренди, укладений 20.10.1993 між Управлінням комунального майна у міста Києві (на сьогодні Департамент комунальної власності міста Києва) та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (Відповідач-2), було укладено терміном на 3 роки, і відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України після закінчення його строку поновлювався на строк, який був встановлений цим Договором. Оскільки зміни до Договору не вносились, він вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах і діє до 13.10.2014. Крім цього, повідомлено, що Орендарем не виконано вимоги про приведення договірних відносин у відповідність до чинного законодавства, тому після закінчення терміну дії договору (13.10.2014) його термін продовжуватися не буде, а Орендар має повернути об`єкт оренди за актом приймання-передавання.

30. Зазначений лист отриманий 28.07.2014 Відповідачем-2, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

31. Після закінчення строку дії Договору оренди (13.10.2014), Позивач також звернувся до Відповідача-2 (листи № 062/7/17-8804 від 17.10.2014 та № 062/7/17-9668 від 12.11.2014) з вимогою повернути об`єкт оренди, з посиланням на те, що Договір оренди продовжуватись не буде у зв`язку з невиконанням Орендарем вимог Департаменту комунальної власності міста Києва в частині забезпечення приведення договірних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства. Зазначені листи отримані Відповідачем-2, проте орендовані приміщення не були звільнені та повернуті за актом приймання-передачі.

32. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказав на те, що незважаючи на закінчення 13.10.2014 строку дії Договору оренди, Відповідачем-1 не повернуто цілісний майновий комплекс Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташований за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Якіра (нині - Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м, у зв`язку з чим орендне підприємство своїми діями порушує право власності територіальної громади міста Києва, створюючи перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.

33. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, за доводами Позивача, спір у справі виник з особою, яка відповідно до умов Договору оренди не виконує своїх зобов`язань щодо звільнення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди від 20.10.1993. Однак, ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7 (Відпвідач-1)", з моменту свого створення, користується, як будівлею по пр. Палладіна, 9, так і виробничою базою, розміщеною в будівлі по вул. Деревлянській (колишня Якіра), 16/18, як правонаступник ліквідованого Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, без укладення будь-яких договорів з Позивачем, тому вимога останнього про виселення Відповідача-1 у зв`язку з неналежним виконання орендних правовідносин є безпідставною.

34. Судом першої інстанції також відхилено доводи Позивача про наявність у нього матеріально-правових підстав заявляти вимоги про порушення права власності та звертатися за захистом цього права шляхом виселення ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", з підстав неповернення спірного майна після закінчення 13.10.2014 терміну дії Договору оренди, виходячи з того, що рішення Київської міської ради, на які посилається Позивач, не підтверджують перехід з державної у комунальну власність приміщень, що знаходяться за адресами: м. Київ, пр. Палладіна, 9, та м. Київ, вул. Деревлянська (колишня Якіра), 16/18, а оскільки за Договором оренди передавалось державне майно, і Позивачем не надано доказів, які б підтверджували виникнення права власності у територіальної громади міста Києва, щодо спірного майна, як до дати укладення Договору оренди державного майна від 20.10.1993, такі і після його укладення, тому відсутні правові підстави для захисту порушених права Позивача, як власника такого майна.

35. Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що строк дії Договору оренди від 20.10.1993 не закінчився 13.10.2014, з огляду на те, що за умовами цього Договору його строк дії не може бути меншим, ніж 5 років, якщо Орендар не пропонує менший термін, тому права Позивача Відповідачами не порушені, що є підставою для відмови у позові.

36. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав на те, що відповідно до умов Договору оренди 20.10.1993 майно, що передавалось в оренду ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (Відповідачу-2) перебувало у комунальній власності, в силу положень Закону України "Про власність", на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 і рішення Виконавчого комітету Київської міської ради № 26 від 13.01.1992, а також рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 "Про затвердження переліку об`єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва".

37. При цьому, суд апеляційної інстанції, виходячи з пункту 2.2 Договору оренди 20.10.1993, дійшов висновку, що Відповідачем-2 на основі орендованого майна створено ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (Відповідачу-1), якому у користування і оперативне управління передано таке майно для здійснення господарської діяльності, а оскільки термін дії Договору закінчився 13.10.2014, про що Відповідачів було повідомлено листами № 062/7/17-5976 від 24.07.2014, № 062/7/17-8804 від 17.10.2014 та № 062/7/17-9668 від 12.11.2014, то в силу положень статей 785 795 Цивільного кодексу України, частини другої статті 26, частини першої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у Відповідачів виник обов`язок щодо звільнення об`єктів оренди та передачі їх за актом приймання-передачі Позивачу, а не вчинення таких дій є підставою для їх виселення із займаних приміщень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

38. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

39. Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, виходить із такого.

40. Положеннями статей 15 та 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

41. Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

42. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

43. Разом із тим, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

44. Порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК України, частиною першої статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

45. За змістом пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

46. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

47. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

48. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

49. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

50. Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

51. Разом із тим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)

52. Проте суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

53. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

54. Предметом позову у даній справі є вимога Департаменту комунальної власності міста Києва про виселення ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (Відповідача-1) із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Деревлянська (колишня Якіра), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м, яку обґрунтовано обставинами невиконання Відповідачем-1 своїх зобов`язань з повернення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди.

55. Отже, спір у даній справі пов`язаний з орендними правовідносинами, що виникли на підставі Договору оренди від 20.10.1993, який неодноразово було пролонговано.

56. Положеннями абзацу 2 пункту 4 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України унормовано, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

57. Аналогічні положення визначені у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у якому визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

58. За змістом статті 759 Цивільного кодексу України та частин першої, шостої статті 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

59. Водночас, як зазначає Позивач орендоване майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, тому на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у частині 1 статті другої якого визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

60. Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України Господарського кодексу України та зазначеного Закону сторонами договору оренди (найму) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

61. Відповідно до частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

62. У частині першій статті 763 Цивільного кодексу України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

63. За змістом частини другої статті 26 та частини першої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

64. Згідно з положеннями частин другої, четвертої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

65. Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

66. Втім, передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм унормовано статтею 795 Цивільного кодексу України, у частині другій якої визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

67. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень, не надав належної юридичної оцінки спірним правовідносинам, які виникли на підставі укладеного Договору оренди від 20.10.1993, не встановив дійсні права та обов`язки учасників даного спору, і зокрема, хто є Орендарем за цим Договором оренди та відповідно зобов`язаною стороною договору, у разі закінчення строку, на який його було укладено, щодо повернення майна Орендодавцю на умовах, визначених у договорі оренди або відповідно до норм закону, якими урегулювано дані правовідносини.

68. Крім цього, задовольняючи позовні вимоги у спірних правовідносинах шляхом виселення Відповідачів із займаних ними приміщень цілісного майнового комплексу, судом апеляційної інстанції не враховано імперативні положення статті 795 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що повернення наймачем будівлі або іншої капітальної споруди (предмета договору найму (оренди)) переданої в найм, оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, тобто, шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від Орендаря до Орендодавця.

69. Також, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив умови договору та не встановив, яке ж саме майно було передано в оренду за Договором оренди від 20.10.1993 (предмет договору), що підлягає поверненню у разі припинення договору оренди у зв`язку з закінчення строку його дії та чи відповідає предмет договору оренди тим приміщенням цілісного майнового комплексу, з яких Позивач просить виселити Відповідачів.

70. Водночас, Суд вважає за необхідне зауважити, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, на яку здійснено посилання Позивачем у позові) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

71. У розумінні приписів статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

72. Проте однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності між сторонами договірних відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18).

73. Отже, вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду не врахував, не з`ясував дійсний характер спірних правовідносин, належним чином не обґрунтував свої висновки, щодо задоволення позову, з огляду на предмет і підстави заявленого Департаментом комунальної власності міста Києва позову (про що зазначено вище), а відтак, хоча і вірно вказав на те, що спір у справі виник з приводу неналежного виконання Договору оренди від 20.10.1993, однак, вийшов за межі предмета спору шляхом з`ясування наявності у Позивача матеріально-правових підстав для захисту права власності на майно, яке було передано в оренду, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування наведених вище норм матеріального права.

74. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

75. Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично не здійснив перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

76. Положеннями статті 236 ГПК України унормовано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

77. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

78. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 14 86 236 237 269 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, керуючись законом.

79. Крім цього, Суд перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням вказівок, наданих суду першої та апеляційної інстанцій в постанові Верховного Суду від 02.12.2020, дійшов висновку, що приймаючи судове рішення у справі, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги висновки та не виконав вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, які відповідно до частини першої статті 316 ГПК України є обов`язково для суду під час нового розгляду справи.

80. Допущені апеляційним господарським судом порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.

81. Отже, перевіривши правильність застосування господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, частково отримали своє підтвердження, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

82. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

83. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 310 ГПК України).

84. За вказаних обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

85. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Щодо судових витрат

86. У зв`язку з направлення справи на новий розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

87. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 910/24315/16 скасувати.

3. Справу № 910/24315/16 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Суховий

Судді: І. Берднік

В. Зуєв