ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/290/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (головуючий - суддя Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Палій В.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 (суддя Олексюк О.В.),

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс»

до Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві

про стягнення 1 021 534,38 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (далі - ТОВ «Укр Газ Ресурс», позивач) звернулося до суду з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - ТУ ДСА в м. Києві, відповідач) про стягнення 1 021 534,38 грн за договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 33-23 від 09.02.2023 (далі - Договір).

В обґрунтування позовних вимог зазначало про неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині здійснення розрахунків за умовами вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 задоволено заяву представника позивача про відмову від позову у зв`язку зі сплатою відповідачем заборгованості. Провадження у справі закрито. Стягнуто з ТУ ДСА України в м. Києві на користь ТОВ «Укр Газ Ресурс» 15 323,03 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 ухвалу суду першої інстанції від 15.02.2024 залишено без змін.

У травні 2024 року ТУ ДСА в м. Києві звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду від 15.02.2024 та постанову апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/290/24, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судами всіх обставин справи та порушення норм матеріального права, просить змінити оскаржувані судові акти в частині стягнення з ТУ ДСА в м. Києві 15 323,00 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за абзацом 2 частиною другою статті 287 ГПК України, відповідач зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано всіх обставини справи, зокрема пов`язаних з направленням позивачем акта прийому-передачі електричної енергії № 528 від 30.04.2023 лише 26.12.2023, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яку він не міг погасити через відсутність указаного акта. Зазначає, що судом першої інстанції порушено норми частин третьої, п`ятої статті 130, пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та статей 126 129 ГПК України, відповідно до яких суд безпідставно поклав на відповідача судові витрати, оскільки, на думку скаржника, тільки відповідачі мають право заявити вимоги про компенсацію понесених ними судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29.05.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абзацом 2 частиною другою статті 287 ГПК України.

06.06.2024 від ТУ ДСА в м. Києві надійшло клопотання, у якому заявник просить долучити до матеріалів справи докази направлення касаційної скарги з додатками позивачу.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.02.2023 між ТОВ «Укр Газ Ресурс» (постачальником) та ТУ ДСА України в м. Києві (споживачем) укладено договір постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 33-23, за умовами пункту 2.1. Розділу 2 якого постачальник зобов`язується постачати споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цю електричну енергію на умовах цього Договору.

Згідно з актом прийому-передачі електричної енергії від 30.04.2023 № 528 за період з 01.04.2023 до 30.04.2023 на об`єкти ТУ ДСА України в м. Києві було поставлено електроенергію в обсязі 172 663 кВт/год загальною вартістю 991 078,72 грн. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору щодо своєчасної оплати за поставлену електричну енергію за квітень 2023 року, утворилась заборгованість у розмірі 1 021 534,38 грн, з яких 991 078,72 грн боргу, 10 743,59 грн інфляційних втрат та 19 712,00 грн 3% річних.

ТОВ «Укр Газ Ресурс» звернулося до суду з позовом до ТУ ДСА України в м. Києві про стягнення заборгованості за Договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу № 33-23 від 09.02.2023 на підставі статті 74 Закону України «Про ринок енергетичної енергії», статей 526 610 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.01.2024 відкрив провадження у даній справі та призначив підготовче засідання у справі на 15.02.2024.

08.02.2024 до Господарського суду міста Києва від представника ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшло клопотання про забезпечення його участі у всіх судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у задоволенні заяви представника позивача про участь у судовому засіданні, призначеному на 15.02.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено у зв`язку з обмеженими технічними можливостями.

08.02.2024 до початку розгляду справи по суті від представника ТОВ «Укр Газ Ресурс» надійшла заява про відмову від позову на підставі вимог частин першої, третьої, п`ятої статті 191 ГПК України у зв`язку зі сплатою відповідачем заборгованості за Договором. Просив стягнути з відповідача на його користь 15 323,03 грн судового збору та 30 000,00 грн витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу адвоката.

У судове засідання, призначене на 15.02.2024, представники позивача та відповідача не з`явилися. Як встановлено судом, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Місцевий господарський суд, перевіривши повноваження представника позивача, прийняв відмову від позову ТОВ «Укр Газ Ресурс». Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що закриття провадження у справі є формою реалізації права позивача, порушенням прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб такою заявою не встановлено.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.02.2024 закрив провадження у справі на підставі вимог статті 231 ГПК України. Стягнув з ТУ ДСА України в м. Києві на користь ТОВ «Укр Газ Ресурс» 15 323,03 грн судового збору на підставі вимог частини третьої статті 130 ГПК України та з урахуванням вимог статті 129 ГПК України зменшив розмір заявлених до стягнення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу до 15 000,00 грн.

Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, ТУ ДСА України в м. Києві оскаржило її в апеляційному порядку, посилаючись на те, що місцевий господарський суд у порушення вимог статей 129 130 ГПК України дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з нього судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «Укр Газ Ресурс» за подання позовної заяви у даній справі. Вказував, що у разі закриття провадження у справі лише відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, проте судом, на його думку, не було враховано, що позивач таким правом не наділений.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги та залишаючи ухвалу місцевого господарського суду без змін, виходив з того, що позивач відмовився від позову у зв`язку з погашенням відповідачем заборгованості за Договором після прийняття судом вказаної позовної заяви до розгляду, що відповідно до вимог частини третьої статті 130 ГПК України є підставою для стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача. Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу з 30 000,00 грн до 15 000,00 грн, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, яким на підставі належних та допустимих доказів встановлено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а тому на підставі вимог статті 129 ГПК України правильно стягнув 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 231 ГПК України у випадку, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом, господарський суд закриває провадження у справі.

Місцевий господарський суд, приймаючи відмову позивача ТОВ «Укр Газ Ресурс» від позову та закриваючи провадження у даній справі, обґрунтовано виходив з того, що відмова від позову є формою реалізації прав позивача.

Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266 (провадження № 12-186звг19).

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина четверта статті 231 ГПК України).

У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

У відповідності до вимог частини третьої статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Зазначена норма частини третьої статті 130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, у заяві про відмову від позову, яку представник ТОВ «Укр Газ Ресурс» 08.02.2024 подав до Господарського суду міста Києва, позивач ставив питання щодо розподілу судових витрат. Просив стягнути з відповідача 15 323,03 судового збору та 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що він не підтримує свої позовні вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення цього позову.

Ураховуючи, що позивач відмовився від позову у зв`язку з погашенням відповідачем заборгованості після прийняття судом даної позовної заяви до розгляду, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частини перша та друга статті 126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною п`ятою 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15 000,00 грн не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з вимогами частини п`ятої статті 129 ГПК України та висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Як встановлено судами та убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката надано: договір про надання правничої допомоги № 13/5 від 20.05.2019, укладений між адвокатом Невструєвим Л.Б. та ТОВ «Укр Газ Ресурс», відповідно до якого адвокат бере на себе зобов`язання надати необхідну правничу допомогу клієнту; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4409/10 від 23.12.2010, видане Невструєву Л.Б.; довіреність № 13-Ю1 від 02.01.2024, видана ТОВ «Укр Газ Ресурс» адвокату Невструєву Л.Б.; додаткову угоду № 19/23 від 01.11.2023 до вказаного договору, якою визначено гонорар адвоката у сумі 30 000,00 грн та порядок його сплати; детальний опис наданої професійної допомоги; акт прийняття-передачі наданих послуг № 1/19/23 від 01.04.2024 на суму 30 000,00 грн із зазначенням переліку та вартості наданих адвокатом послуг.

Ураховуючи наведене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі. Виходячи з обґрунтованості та відповідності критеріям співмірності та розумності їхнього розміру суди дійшли правильного висновку про зменшення розміру таких витрат.

Отже, аргументи скаржника щодо неправильного розподілу судових витрат Верховний Суд відхиляє, як безпідставні, оскільки відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у разі відмови позивача від позову. Натомість, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції закрито провадження у справі на підставі заяви позивача про відмову від позову у зв`язку зі сплатою відповідачем заборгованості за Договором, а отже, у справі, що розглядається, позивач відмовився від своїх позовних вимог, внаслідок задоволення їх останнім.

Отже, ураховуючи вимоги частини третьої статті 130 ГПК України, саме позивач має право звернутися до суду із заявою про стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального та права не знайшли свого підтвердження.

Ураховуючи наведене, Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду прийняті із додержанням норм чинного законодавства, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини третьої статті 304 цього Кодексу касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Суд, переглянувши оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі № 910/290/24 в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 у справі № 910/290/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. М. Бенедисюк

Суддя І. Б. Колос