№ 910/3067/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/3067/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Єва Медіа" (далі - ТОВ "Єва Медіа", позивач) - Томарова І.Є. (адвокат),

відповідача - Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі - ГС «УЛАСП», відповідач) - Хлєбнікова С.Г. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрессКом" (далі - ТОВ "ПрессКом") - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ГС «УЛАСП»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 (головуючий - суддя Підченко Ю.О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (головуючий - суддя Поляков Б.М., судді: Гарник Л.Л., Пантелієнко В.О.)

та касаційну скаргу ТОВ "Єва Медіа"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (головуючий - суддя Поляков Б.М., судді: Гарник Л.Л., Пантелієнко В.О.)

у справі №910/3067/21

за позовом ТОВ "Єва Медіа"

до ГС «УЛАСП»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство; 2) ТОВ "ПрессКом",

про зобов`язання вчинити дії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

Причиною спору у даній справі є питання наявності/відсутності підстав щодо вчинення дій з управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Єва Медіа" звернулося до суду з позовом про: визнання майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify" такими, що вилучені з управління ГС "УЛАСП" з 14.04.2020; зобов`язання припинити управління щодо фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify", в тому числі припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об`єктів суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об`єктів, а також розмістити на своєму веб-сайті інформацію про вилучення майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify" із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об`єктів суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення.

1.2. Позов мотивовано тим, що умисне невиконання відповідачем обов`язку із вилучення майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify", порушує право позивача на збір винагороди.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, позовні вимоги задоволено повністю, визнано майнові права на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify" такими, що вилучені з управління ГС "УЛАСП" та зобов`язано відповідача припинити управління щодо фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify", в тому числі припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об`єктів суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об`єктів, а також розмістити на своєму веб-сайті інформацію про вилучення майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify" із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об`єктів суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у задоволенні заяви ГС "УЛАСП" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн відмовлено, заяву ТОВ "Єва Медіа" про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 314 991,48 грн.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі №910/3067/21 скасовано, ухвалено нове рішення та у задоволенні заяви ТОВ "Єва Медіа" про відшкодування судових витрат відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ГС "УЛАСП" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/3067/21; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

3.2. Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ "Єва Медіа" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/3067/21; залишити в силі додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ГС "УЛАСП" із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо вилучення майнових прав з управління організації колективного управління, які обумовлені дією норм частин восьмої, дев`ятої, дванадцятої статті 13 Закону України "Про ефективне управління майновими правами в сфері авторського права і (або) суміжних прав" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин; далі - Закон).

4.2. Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України ГС "УЛАСП" оскаржує судові рішення у даній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, оскільки судами попередніх інстанцій не були досліджені зібрані у справі докази, що мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.3. Крім того, на думку ГС "УЛАСП", суди попередніх інстанцій порушили статті 12, 13 Закону та статті 4, 5, 86, частину четверту статті 236 ГПК України.

4.4. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "Єва Медіа" з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 80 126 129 221 244 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №923/567/17, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 15.09.2020 у справі №904/2756/19, від 17.09.2020 у справі №916/1777/19, від 10.12.2020 у справі №913/459/19, від 17.12.2020 у справі №911/3086/17, від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, від 28.01.2021 у справі №910/11309/18, від 11.03.2021 у справі №911/2681/19, від 31.03.2021 у справі №910/9916/17, від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20 та від 30.03.2021 у справі №905/3553/15.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Єва Медіа" заперечує проти доводів ГС "УЛАСП", зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство не навело заперечень чи доводів на підтримку позиції позивача або відповідача, просило суд розгляд справи проводити без участі представника.

5.3. У відзиві на касаційну скаргу ГС "УЛАСП" заперечує проти доводів ТОВ "Єва Медіа", зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції- без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Відзиви від ТОВ "ПрессКом" на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Єва Медіа" (ліцензіат) і Reghtsify Group LLC (власник) 17.02.2020 укладено ліцензійний договір (далі - Ліцензійний договір), за умовами якого:

- Територія: дія Ліцензійного договору поширюється на територію України, де ліцензіат призначається ексклюзивним представником Бібліотеки власника на всій Території, однак власник залишає за собою право продавати та ліцензувати користувачів, які не є резидентам України (пункт 1 Ліцензійного договору);

- Строк: Ліцензійний договір діятиме (1) рік і вважатиметься поновленим, якщо жодна із сторін не направить другій за 60 (шістдесят) днів письмове повідомлення про припинення. Дострокове припинення Ліцензійного договору з ініціативи власника не допускається (пункт 2 Ліцензійного договору);

- визначення Бібліотеки: Бібліотека визначається як 25,000 (двадцять п`ять тисяч) музичних творів та їх фонограми, що містяться на сайті www.rightsify.com (пункт 3 Ліцензійного договору);

- власник зобов`язується впродовж Строку передавати ліцензіатові твори та фонограми з Бібліотеки в цифровому вигляді шляхом відкриття доступу до скачування Бібліотеки з ресурсу www.rightsify.com та/або іншими засобами (підпункт 3.1 пункту 3 Ліцензійного договору);

- власник передає ліцензіату виключне право: представляти Бібліотеку для публічного виконання та/або публічного сповіщення та/або сервісу фонової музики по всій Території; надавати дозвіл на публічне виконання та/або сповіщення Бібліотеки користувачам, включаючи, але не обмежуючись ними, бари, банки, кафе, готелі, ресторани, заклади торгівлі та інші підприємства та громадські приміщення; доставляти Бібліотеку користувачам за допомогою потокового, завантажувального або інших методів, відповідно до технологій ліцензіата; просувати Бібліотеку для потенційних клієнтів за допомогою онлайн та офлайн маркетингу, а також торгових виставок, реклами, тощо; налаштувати списки відтворення та програмування Бібліотеки відповідно до потреб клієнтів ліцензіата; відкликати права на Бібліотеку у організацій колективного управління на Території; збирати роялті (винагороду) за будь-яке використання Бібліотеки, що були здійснені під час Строку та до початку дії Ліцензійного договору; забороняти незаконне використання Бібліотеки на Території (пункт 4 Ліцензійного договору).

6.2. Reghtsify Group LLC і ТОВ "Єва Медіа" 18.03.2020 підписано додаткову угоду №1 до Ліцензійного договору, відповідно до умов якої:

- сторони домовилися викласти пункт 2 Ліцензійного Договору у такій редакції:

"2. Строк: Ця Угода діятиме з моменту її підписання Сторонами та не менше ніж дія прав, які Ліцензіат отримує від Власника по цьому Договору. Дострокове припинення Ліцензійного договору з ініціативи власника не допускається. ";

- сторони домовились додати до розділу 4 пункти 4.4. та 4.5 у раніше підписаному Ліцензійному договорі та викласти їх у такій редакції:

"4.4. Дія прав по даному Договору надається з дати сплати Ліцензіатом Власнику роялті згідно з умовами п. 5 цього Договору. Власник зобов`язаний надати Ліцензіату доступ до скачування перших 10 000 треків Бібліотеки впродовж 5 днів з моменту відповідного платежу. Наступні - впродовж 6 місяців з моменту відповідного платежу.

4.5. Дія прав по даному Договору може бути призупинена з ініціатив Ліцензіата шляхом направлення Власнику відповідного повідомлення, виключно у випадках державних обмежень в роботі громадських місць або обмежень в діяльності користувачів Бібліотеки, виключно на період таких обмежень.".

6.3. Позивач 25.03.2020 перерахував Reghtsify Group LLC на виконання умов Ліцензійного договору платіж, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 25.03.2020 № 5.

6.4. Reghtsify Group LLC і ТОВ "Єва Медіа" 20.07.2020 підписано додаткову угоду №2 до Ліцензійного договору, відповідно до умов якої:

- сторони домовились додати підпункт і) в пункт 4 у раніше підписаному Ліцензійному договорі, та викласти його у такій редакції:

"і) Підписувати з третіми особами договори, що дозволяють третім особам діяти від імені Ліцензіата в межах дії цього Договору, якщо дозвіл на публічне виконання та/або сповіщення Бібліотеки користувачам на Території надається безпосередньо Ліцензіатом, а збір винагороди за використання здійснюється виключно в інтересах Ліцензіата за цим Договором. ";

- сторони домовились внести зміни до підпункту а) пункт 4 у раніше підписаному Ліцензійному договорі, та викласти його у такій редакції:

"а) Представляти Бібліотеку для публічного виконання та/або публічного сповіщення та/або сервісу фонової музики по всій Території. Право включає публічне відтворення музичних творів та їх фонограм з Бібліотеки, у будь-якій формі і будь-яким способом, їх розповсюдження, публічне сповіщення. ";

- сторони домовились внести зміни до підпункту b) пункт 4 у раніше підписаному Ліцензійному договорі, та викласти його у такій редакції:

"b) Надавати дозвіл використання Бібліотеки способами по цьому Договору, в т.ч. але не обмежуючись способом публічного виконання та/або сповіщення Бібліотеки, користувачам, включаючи, але не обмежуючись ними, барам, банкам, кафе, готелям, ресторанам, закладам торгівлі та іншим підприємствам та громадським приміщенням. ".

6.5. ТОВ "Єва Медіа" (довіритель) і ТОВ "ПрессКом" (повірений) 02.04.2020 укладено договір доручення №01/02/04-20 (далі - Договір), відповідно до умов якого довіритель уповноважив повіреного за винагороду та від імені довірителя надавати користувачам дозволи на використання творів, фонограм способами, передбаченими Договором (в межах частки, якою володіє та/або яку контролює довіритель), в закладах громадського харчування, закладах торгівлі, закладах надання послуг (місцях) тощо (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до розділу "Терміни та Визначення" під творами сторони розуміють музичні твори з текстом (або без такого) з каталогу Rightsify, виключні та/або невиключні майнові авторські права та суміжні права на які належать довірителю; під фонограмою - звуковий запис виконання творів; під користувачами - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що здійснюють свою діяльність в сфері торгівлі та/чи в сфері громадського харчування та/чи в закладах сфери послуг, з якими повірений укладає ліцензійні договори на використання творів та фонограм.

Відповідно до пункту 1.2 Договору з моменту його укладення повірений набуває виключне право представляти довірителя у відносинах із користувачами щодо надання дозволу на використання творів, фонограм у порядку та на умовах, визначених Договором.

Надання користувачам дозволів на використання творів, фонограм від імені довірителя здійснюється у вигляді підписання повіреним з користувачами ліцензійних договорів на надання невиключних прав (авторських та суміжних) на використання творів, фонограм способами, передбаченими Договором (пункт 1.3 Договору).

6.6. На виконання умов Договору ТОВ "ПрессКом" укладено ряд ліцензійних договорів з користувачами, відповідно до яких надано за винагороду дозвіл на використання творів, фонограм.

6.7. Позивач 07.04.2020 надіслав на адресу відповідача заяву про вилучення прав з управління ГС "УЛАСП", а саме права на публічне виконання об`єктів суміжних прав (фонограм та зафіксованих у них виконань), опублікованих з комерційною метою, що містяться в каталозі "Rightsify". До заяви було надано перелік творів, права на які просить вилучити з управління відповідача ТОВ "Єва Медіа".

Вказана заява була отримана ГС "УЛАСП" 14.04.2020, що підтверджується даними сервісу відстеження поштових відправлень акціонерного товариства "Укрпошта".

6.8. Після отримання заяви відповідач не повідомив позивача про наявність недоліків заяви та відсутність підстав для невилучення прав з управління ГС "УЛАСП".

6.9. ТОВ "Єва Медіа" вказує, що після 14.04.2020 значна кількість користувачів бібліотеки, які уклали договори з позивачем (в особі ТОВ «ПрессКом»), стали отримувати від відповідача кореспонденцію (листи, електронні повідомлення, телефонні дзвінки) з безальтернативними пропозиціями укласти договір з ГС "УЛАСП" про виплату винагороди або погрозами судового переслідування так, нібито договір про виплату винагороди є неукладеним, а право на справедливу винагороду - невилученим.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/3067/21 за касаційною скаргою ГС "УЛАСП" на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2022, зокрема відкрито касаційне провадження у справі №910/3067/21 за касаційною скаргою ТОВ "Єва Медіа" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.02.2022 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/3067/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.

7.4. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.02.2022 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/3067/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Львов Б.Ю.

7.5. ГС "УЛАСП" 21.02.2022 подала до Суду заяву з процесуальних питань та пояснення щодо наявної підстави для скасування рішень попередніх інстанцій через встановлення судами попередніх інстанцій факту у справі.

7.6. Протокольною ухвалою Верховного Суду від 24.02.2022 вирішено розглянути вказані заяву та пояснення разом із касаційною скаргою у відповідності до положень статей 298 300 ГПК України.

7.7. ТОВ "ПрессКом" 23.02.2022 подало Суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

7.8. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

7.9. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

7.10. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18 квітня 2022 року №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

7.11. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17 травня 2022 року №341/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

7.12. З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

7.13. Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

7.14. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.15. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Перед судом фактично поставлене питання щодо наявності/відсутності права у правовласника вимагати вважати такими, що виключені з управління організації колективного управління майнові права на об`єкти суміжних прав; а відтак і припинити дії з управління тощо.

8.2. Для того, щоб вирішити це питання слід надати відповідь, а чи має право правовласник вимагати виключення майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до певного каталогу з управління організації колективного управління.

8.3. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ГС "УЛАСП", зазначені у пункті 4.1 цієї постанови з огляду на таке.

8.4. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.5. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.6. Слід зазначити, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування саме статті 13 Закону "Декларування майнових прав. Вилучення майнових прав з управління організації колективного управління" в частині вилучення майнових прав з управління організації колективного управління відсутній.

8.7. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.8. Відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, знехтували основами юрисдикції господарських судів, а саме встановили факт шляхом задоволення позовної вимоги про визнання майнових прав на публічне виконання фонограм та зафіксованих у них виконань, включених до каталогу "Rightsify" такими, що вилучені з управління ГС "УЛАСП" з 14.04.2020.

8.9. На думку ГС "УЛАСП", таке рішення суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, відповідно до якого вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

8.10. Суд відхиляє твердження, з огляду на таке.

8.10.1. У справі № 905/1926/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" (далі - ПАТ "Донбасенерго") до приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" (далі - ПАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля") предметом позову є зобов`язання ПАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" виконати умови укладеного з ПАТ "Донбасенерго" договору від 20.07.2015 №АУП-20-07/0003, а саме прийняти виконання зобов`язань ПАТ "Донбасенерго" за договором від 20.07.2015 №АУП-20-07/0003 шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії.

8.10.2. У пункті 54 постанови від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.

8.10.3. Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично визнала, що вимога про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством.

8.10.4. Таким чином, судом першої інстанції було надано мотивовану оцінку аргументу відповідача та не прийнято посилання на правову позицію, викладену у вказаній вище постанові в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.

8.11. Що ж до тверджень ГС "УЛАСП" про відсутність у господарського суду повноважень на розгляд вимоги про визнання майнових прав такими, що вилучені з конкретної дати, то слід зазначити таке.

8.11.1. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

8.11.2. Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі та спосіб захисту своїх прав.

8.11.3. Верховний Суд неодноразово вказував, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист свого цивільного права та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права та інтересу.

8.11.4. Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивача так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

8.11.5. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

8.11.6. Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі №922/2529/19).

8.11.7. Згідно із частинами першою та другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

8.11.8. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

8.11.9. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

8.11.10. Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

8.11.11. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

8.11.12. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

8.11.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17.

8.11.14. Разом із цим у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

8.11.15. Отже, законодавець чітко визначив право суду визначати у судовому рішенні ефективний спосіб захисту, незважаючи на відсутність його у законі чи договорі, за умови того, що такий спосіб не буде суперечити закону.

8.11.16. Статтею 1 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" передбачено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об`єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

8.11.17. Відповідно до пункту "б" статті 35 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" об`єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є фонограми, відеограми.

8.11.18. Згідно з пунктами "а" і "б" частини першої статті 36 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" суб`єктами суміжних прав є: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм.

8.11.19. Частиною першою статті 37 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" передбачено, що первинними суб`єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

8.11.20. Відповідно до пункту "а" частини першої статті 40 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" до майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом.

8.11.21. Згідно з пунктами "а" - "в" частини першої статті 42 Закону України "Про захист авторського права і суміжних прав" допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону щодо

обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:

- відтворення зазначених об`єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;

- право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;

- за суб`єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.

8.11.22. Відповідно до статті 1 Закону розширене колективне управління - це колективне управлінням майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.

8.11.23. Розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами (частини п`ятої статті 12 Закону).

8.11.24. Розширене колективне управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах, зокрема: право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою.

8.11.25. Згідно з частиною шостої та сьомої статті 5 Закону правовласники мають право вилучати свої майнові права з управління організації колективного управління, крім випадків, передбачених цим Законом.

8.11.26. Отже, розширене колективне управління передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.

8.11.27. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, одинадцятої та дванадцятої статті 13 Закону правовласники мають право на підставі письмової заяви вимагати вилучення своїх майнових прав з управління організації колективного управління, припинення дій щодо надання дозволів на використання їхніх об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, дій щодо збирання винагороди за використання їхніх об`єктів авторського права і (або) суміжних прав (далі - заява про вилучення). У заяві про вилучення зазначаються майнові права, які вилучаються з управління організації, та перелік об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

8.11.28. У заяві про вилучення правовласники зазначають перелік об`єктів, щодо яких подається заява, та правові підстави набуття майнових прав на ці об`єкти.

8.11.29. У разі подання правовласниками до організації колективного управління заяви про вилучення щодо їхніх об`єктів авторського права і (або) суміжних прав організація зобов`язана протягом шести місяців з дня отримання таких заяв виплатити правовласникам, які звернулися із заявою про вилучення, належну їм винагороду, внести відповідні зміни до договорів із користувачами, припинити управління щодо відповідних об`єктів авторського права і (або) суміжних прав (припинити дії щодо надання дозволів на використання відповідних об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, дії щодо збирання винагороди за їх використання, дії щодо звернень до суду за захистом прав правовласників щодо цих об`єктів тощо) та розмістити на своєму веб-сайті інформацію про таке вилучення із списком правовласників, які здійснили вилучення, та переліком об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких здійснено вилучення.

8.11.30. Отже, Законом чітко визначено право на вилучення майнових прав з управління та порядок такого вилучення.

8.11.31. Організація колективного управління не має права відмовляти правовласникам у вилученні майнових прав з управління, за умови дотримання ними порядку вилучення, передбаченого цією статтею.

8.11.32. Правовласники можуть також вилучити свої майнові права з управління організації, що акредитована для здійснення розширеного колективного управління правами. У такому разі на території України управління майновими правами, вилученими з колективного управління, може здійснюватися правовласником.

8.11.33. ГС "УЛАСП" стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статті 12 Закону, оскільки, на думку відповідача, можливість вилучення з його управління майнових прав належить лише тими особами, які є членами ГС "УЛАСП", а тому, враховуючи те, що ТОВ "Єва Медіа" не є його членом, то таке вилучення суперечить приписам Закону.

8.11.34. Вказані твердження відповідача судом відхиляються, адже вони є хибними, про що свідчить сукупний аналіз статті 1, 12, 5, 13 Закону, з огляду на таке:

- розширене колективне управління - це управлінням майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом);

-розширене колективне управління поширюється на всю територію України;

-здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами,

- правовласник має право на вилучення з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом відповідних прав.

8.11.35. Разом з тим, Закон чітко розмежовує та надає визначення таким поняттям як "правовласник" і "член організації колективного управління".

8.11.36. Так, відповідно до приписів статті 1 Закону правовласник - це суб`єкт авторського права або суміжного права чи інша особа, крім організації колективного управління, яка на підставі договору з суб`єктом авторського права і (або) суміжних прав чи згідно із законом має право на отримання частки доходу від прав.

8.11.37. Разом з тим, членом організації колективного управління є правовласник або об`єднання (асоціація) правовласників, інша організація колективного управління, які відповідно до законодавства та статуту організації колективного управління набули статус члена організації колективного управління.

8.11.38. Що ж до посилань на висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 08.06.2021 у справі № 910/16803/19, то необхідно зазначити таке.

8.11.39. Предметом позову у справі № 910/16803/19 за позовом ГС "УЛАСП" до товариства з обмеженою відповідальністю "Массмарт" є стягнення 187 785 грн паушальної суми.

8.11.40. Зі змісту постанови від 08.06.2021 у справі № 910/16803/19 вбачається, що висновки Верховного Суду щодо норм Закону викладені у контексті стягнення паушальної суми та жодним чином не стосувалися вилучення майнових прав з розширеного колективного управління.

8.12. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ГС «УЛАСП», зазначені у пункті 4.2 цієї постанови з огляду на таке.

8.12.1. Так, відповідач стверджує, що: судами попередніх інстанцій не були досліджені зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

8.12.1. На думку, ГС «УЛАСП» суди першої та апеляційної інстанції не надали оцінки заявам відповідача про неукладеність Ліцензійного договору.

8.12.2. Вказані доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанції надано оцінку Ліцензійного договору та вказано на презумпцію правомірності правочину.

8.12.3. Верховний Суд зазначає, що постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні статті 236 ГПК України, тому посилання скаржника на пункт 30.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності», є безпідставними.

8.12.4. Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення вже здійсненої оцінки доказів у справі.

8.12.5. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

8.13. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ГС «УЛАСП», зазначені у пункті 4.3 цієї постанови з огляду на таке.

8.13.1. На думку ГС "УЛАСП", суди попередніх інстанцій порушили статті 12, 13 Закону та статті 4, 5, 86, частину четверту статті 236 ГПК України.

8.13.2. Разом з тим, аргументи відповідача щодо порушення статей 12, 13 Закону не знайшли свого підтвердження, про що викладено у пункті 8.3 цієї постанови.

8.13.3. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.13.4. Відхиляючи доводи відповідача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.13.5. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.13.6. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19 тощо.

8.13.7. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи про порушення судами норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам відповідача, ураховуючи міркування Суду, викладені у пункті 8.3 цієї постанови.

8.13.8. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

8.13.9. Верховний Суд виходить з того, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

8.13.10. Наведені у касаційній скарзі ГС "УЛАСП" доводи не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій допущено порушення порядку надання та/чи отримання доказів та/або не здійснено їх оцінку. Фактично в цій частині доводи стосуються необхідності переоцінки доказів та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що перебуває поза межами суду касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України.

8.13.11. Заява з процесуальних питань та пояснення щодо наявної підстави для скасування рішень попередніх інстанцій через встановлення судами попередніх інстанцій факту у справі, які подані "УЛАСП" залишаються Верховним Судом без розгляду у зв`язку з поданням їх поза межами строку, встановленого частиною першою статті 298 ГПК України.

8.14. Що ж до доводів касаційної скарги ТОВ "Єва Медіа", викладених у пункті 4.4 цієї постанови, то Верховний Суд зазначає таке.

8.14.1. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14.2. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

8.14.3. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (від 25.04.2018 у справі №925/3/17 [пункт 38]); від 15.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14.3. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала: - висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо); - висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).

8.14.4. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.14.5. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

8.14.6. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.14.7. За твердженням позивача, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 80 126 129 221 244 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №923/567/17, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 15.09.2020 у справі №904/2756/19, від 17.09.2020 у справі №916/1777/19, від 10.12.2020 у справі №913/459/19, від 17.12.2020 у справі №911/3086/17, від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, від 28.01.2021 у справі №910/11309/18, від 11.03.2021 у справі №911/2681/19, від 31.03.2021 у справі №910/9916/17, від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20 та від 30.03.2021 у справі №905/3553/15.

8.14.8. Слід зазначити, що у вказаних постановах містяться висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права в частині покладення витрат на професійну правничу допомогу.

8.15. Доводи ТОВ "Єва Медіа", викладені у касаційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження, виходячи з такого.

8.15.1. Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат, суд апеляційної інстанції посилався на таке:

- додаткове рішення ухвалювалося місцевим судом без виклику сторін, що суперечить частині третій статті 244 ГПК України;

- докази, які підтверджують витрати позивача у значній сумі, не були направлені відповідачу;

- місцевий суд, врахувавши положення частини дев`ятої статті 80 ГПК України повинен був відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача;

- сторони, які вступають в судовий процес мають право на захист правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому, тобто у разі ухвалення рішення не на їх користь судові витрати не повинні складати суму, яка може привести до їх банкрутства;

- представником позивача було порушено принцип економічності, який передбачає, що зобов`язана особа повинна його виконати самим економічним для клієнта способом.

8.15.2. Відповідно до частини дев`ятої статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

8.15.3. Слід зазначити, що стаття 129 ГПК України не містить прямої норми щодо обов`язкового надсилання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу іншій стороні.

8.15.4. Однак, відсутність такої вказівки не звільняє позивача від виконання обов`язку щодо надсилання копії доказів відповідачу на виконання вимог статті 80 ГПК України.8.15.5. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно вказав на необхідність подання ТОВ "Єва Медіа" суду доказів надсилання заяви про відшкодування судових витрат і копії доданих до неї доказів учасникам справи.

8.15.6. Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

8.15.7. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України №2" наголошено, що принцип рівності сторін - це один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

8.15.8. Аналіз положень статей 126-129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

8.15.9. Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, а відтак ненадсилання копій відповідних доказів фактично призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 902/844/18).

8.15.10. Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач був обізнаний про намір ТОВ "Єва Медіа" заявити про розподіл витрат на правничу професійну допомогу, проте така обізнаність ГС "УЛАСП" і подання заперечень проти попередньо заявлених позивачем витрат, не звільняє останнього від виконання ним вимог частини дев`ятої статті 80 ГПК України.

8.15.11. Водночас суд звертає увагу, що частина дев`ята статті 80 ГПК України передбачає випадки, коли копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь можуть не надсилатись/не надаватись особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

8.15.12. Разом з тим, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків про те, що ним було досліджено питання наявності виключення щодо подання доказів, яке передбачено частиною дев`ятою статті 80 ГПК України.

8.15.13. Суд апеляційної інстанції вказав на неприйняття доказів, які були додані до відповідної заяви ТОВ "Єва Медіа" та ненадіслані ГС "УЛАСП", однак не зазначив про наявність чи відсутність доказів, які були подані позивачем раніше та могли або ж були наявні у відповідача на момент вирішення питання з розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції.

8.15.14. Слід зазначити, що Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

8.15.15. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

8.15.16. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

8.15.17. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

8.15.18. Верховний суд звертає увагу, що відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

8.15.19. Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8.15.20. У даній справі судовим рішенням першої інстанції, яке було залишено без змін апеляційною інстанцією, позовні вимоги були задоволені повністю, а тому, в силу приписів статті 129 ГПК України за наявності підстав має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які понесло ТОВ "Єва Медіа", яке має вирішуватись у порядку статті 129 244 ГПК України, ураховуючи приписи статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 123-126 73-80 ГПК України, за умови їх обґрунтованості та доведеності.

8.15.21. Згідно з частинами четвертою - шостою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

8.15.22. Заперечення проти розміру судових витрат має містити конкретні обставини та обґрунтування, на підставі яких сторона пропонує здійснити зменшення судових витрат (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №904/5047/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 30.03.2021 у справі №905/3553/15).

8.15.23. У постановах від 31.03.2021у справі №910/9916/17, від 28.01.2021 у справі №910/11309/18, від 17.12.2020 у справі №911/3086/17, від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, від 15.09.2020 у справі №904/2756/19, від 21.05.2019 у справі №903/390/18, Верховний Суд вказав, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

8.15.24. Однак, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач не зазначив конкретних обставин, обґрунтувань щодо зменшення витрат на правничу допомогу та не подавав суду доказів, які б вказували на неспівмірність витрат і їх невідповідність критеріям вказаним у статті 126 ГПК України.

8.15.25. Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

8.15.26. У даному випадку гонорар за договором про юридичні послуги від 09.11.2020 №1721-20 склав 8 000 євро.

8.15.27. При поданні позову ТОВ "Єва Медіа" вказало у попередньому розрахунку судових витрат, що витрати на професійну правничу допомогу складають: 159 676,80 грн (50 % гонорару, який було сплачено на день подання позову); еквівалент 4 000 євро, що становить 50 % решти гонорару.

8.15.28. Таким чином, відповідач був обізнаний про розмір витрат на професійну правничу допомогу, яку поніс і планував понести позивач.

8.15.29. Що ж до неправомірного завищення гонорару, не доведення необхідності виконаних робіт і порушення принципу економічності, то слід зазначити таке.

8.15.30. У додатковій постанові від 17.09.2020 у справі №916/1777/19 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

8.15.31. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

8.15.32. Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.

8.15.33. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення та відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ "Єва Медіа" не виходив із вказаних вище критеріїв та порушив норми процесуального права.

8.15.34. Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості (постанова Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15).

8.15.35. Також, не передбачено необхідність при розподілі витрат на професійну правничу допомогу порівнювати їх розмір і співвідносити із витратами на професійну правничу допомогу іншої сторони та/або судовий збір, який було сплачено за подання позову.

8.15.36. Суд апеляційної інстанції, вказуючи на порушення позивачем принципу економічності, не мотивував в чому саме відбулося таке порушення.

8.15.37. Також, апеляційна інстанція, зазначаючи про те, що судові витрати не повинні складати суму, яка може привести до банкрутства, не мотивувало чим саме

ГС "УЛАСП" обґрунтовує та підтверджує можливість свого банкрутства у випадку понесення ним витрат у розмірі 314 991,48 грн.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГС "УЛАСП" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/3067/21 без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

9.2. З огляду на положення статті 310 ГПК України та з урахуванням того, що доводи ТОВ «Єва Медіа» частково знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа №910/3067/21 в частині розгляду апеляційної скарги ГС "УЛАСП" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 - направленню на новий розгляд.

9.3. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, надати належну оцінку всім доводам учасників справи та поданим ними доказам із обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів. У залежності від встановленого суду апеляційної інстанції необхідно вирішити питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/3067/21 без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги ГС "УЛАСП" покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 296 300 308 309 310 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі №910/3067/21- без змін.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єва Медіа" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, прийнятою за результатом розгляду апеляційної скарги Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 задовольнити частково. Вказану постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 910/3067/21 - скасувати.

3. Справу №910/3067/21 в частині розгляду апеляційної скарги Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов