ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/362/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Студенець В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва

у складі судді Коткова О. В.

від 17.01.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Корсака В. А., Євсікова О. О., Кропивної Л. В.

від 20.03.2023

у справі за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства з питань кіно

про визнання незаконним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства з питань кіно про визнання незаконним та скасування наказу Державного агентства з питань кіно від 21.12.2022 року № 177.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до протоколу № 2 від 15.04.2021 року засідання конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», проведеного Міністерством культури та інформаційної політики України як органом управління Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», ОСОБА_1 було визнано переможцем конкурсного добору на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». Однак Міністерство культури та інформаційної політики України рішення про призначення позивачки на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» за наслідками проведеного конкурсу не ухвалило. В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.01.2022 року № 91-р Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка» було передано із сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України до сфери управління відповідача - Державного агентства з питань кіно, яке також з моменту прийняття Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» до свого управління не прийняло рішення про призначення позивача на посаду генерального директора зазначеного центру. 21.12.2022 року Державним агентством з питань кіно видано наказ № 177 про проведення нового конкурсу на посаду генерального директора. Позивач вказує, що підстави для оголошення повторного конкурсу були відсутні, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу Державного агентства з питань кіно від 21.12.2022 року № 177.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.01.2023 відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства з питань кіно про визнання незаконним і скасування наказу, з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Місцевим господарським судом зазначено, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку існує спір між фізичною особою, яка оспорює наказ про оголошення конкурсу на зайняття посади генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», та органом державної влади - Державним агентством з питань кіно, до компетенції якого належить прийняття рішення про оголошення конкурсу та визначення переможця конкурсу.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.03.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 у справі № 910/362/23 залишив без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 910/362/23, у якій просила їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржниця зазначила про те, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили положення пункту 2 частини першої статті 4 та частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України. А також безпідставно не застосували положення пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким поточний спір виник з корпоративних відносин, а тому підлягає розгляду господарським судом.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржені рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Предметом спору у цій справі є наказ Державного агентства з питань кіно від 21.12.2022 року № 177 про оголошення конкурсу на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Національний центр Олександра Довженка» створено Указом Президента України «Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка » № 511/94 від 10.09.1994, є закладом культури, який перебуває у державній власності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2022 року № 91-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» до сфери управління Державного агентства з питань кіно» передано цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» із сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики до сфери управління Державного агентства з питань кіно.

Відповідно до Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 277 від 17.07.2014, Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері кінематографії.

Згідно з пп. 2 п. 5 названого Положення Держкіно з метою організації своєї діяльності, зокрема, здійснює добір кадрів в апарат Держкіно та на керівні посади на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Агентства.

За змістом пп. 26 п. 4 цього Положення Держкіно відповідно до покладених на нього завдань утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкіно.

Процедура конкурсного відбору керівників державного чи комунального закладу культури врегульована статтями 21-215 Закону України «Про культуру» у відповідній редакції, чинній станом на дату проведення конкурсу і затвердження результатів.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про культуру» керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу.

Порядок конкурсного добору керівника державного чи комунального закладу культури установлений статтею 212 Закону України «Про культуру».

Так, за змістом названої норми кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури визначає конкурсна комісія за результатами відкритого та публічного конкурсного добору на зайняття цієї посади. Організацію та проведення конкурсного добору, а також роботу конкурсної комісії забезпечує орган управління.

У даному випадку існує спір між фізичною особою, яка оспорює наказ про оголошення конкурсу на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», та органом державної влади - Державним агентством з питань кіно, до компетенції якого належить прийняття рішення про оголошення конкурсу та визначення переможця конкурсу, який в розумінні приписів пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є публічно-правовим спором.

Оскільки визначення законодавцем порядку проведення центральним органом виконавчої влади конкурсу на заняття посад керівників закладів культури має на меті, в першу чергу, дотримання публічного інтересу, а саме: інтересу суспільства на належне управління такими закладами.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства є правильними.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17. У цій справі позивачка звернулася до суду з позовними вимогами до суб`єкта владних повноважень (Мінагрополітики) про визнання протиправною бездіяльності Мінагрополітики щодо погодження її кандидатури на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське»; визнання погодженою кандидатури позивачки на посаду директора цього державного підприємства; зобов`язання Мінагрополітики вчинити дії щодо призначення позивачки на посаду директора ДП «НДП «Докучаєвське», як переможниці конкурсу, проведеного згідно з Порядком № 777.

Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що: «при вирішенні юрисдикції справи, застосуванню підлягає пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції на час подання позову до суду) відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як у даному випадку існує спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки, та органом державної влади - Мінагрополітики, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення.

Предметом адміністративного судочинства, виходячи з його завдань, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення адміністративним судами спорів саме у сфері публічно-правових відносин (частина перша статті 2 КАС України).

Можна зробити висновок, що процедура зайняття посади керівника державного підприємства не відбувається у порядку звичайних трудових (контрактних) правовідносин, а у рамках реалізації міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, який здійснює управління об`єктами державної власності, на основі спеціального законодавства, у даному випадку відповідно до Порядку № 777, владних функцій щодо організаційно-кадрового забезпечення ефективного функціювання державного сектору економіки.

Тобто спори з приводу зайняття посади керівника державного підприємства, до видання адміністративно-правового акту щодо призначення на посаду, у разі, якщо призначення на таку посаду за законодавством здійснюється міністерством, іншим органом виконавчої влади, не є такими, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Отже, доводи касаційної скарги, що цей спір виник з корпоративних правовідносин та підлягає розгляду господарським судом є помилковими.

Позивачка помилково посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постановах від 19.09.2019 у справі № 921/36/18, від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15, від 06.04.2021 у справі № 910/4998/20, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України при визначенні характеру правовідносин у спорах, пов`язаних із створенням, діяльністю, управлінням / припиненням діяльності юридичної особи, як таких, що є корпоративними у розумінні цієї процесуальної норми, оскільки сформовані в них висновки не є релевантними для справи № 910/362/23.

У справі № 910/362/23, на відміну від зазначених вище справ, позивачкою заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішення (наказу) Держкіно про оголошення конкурсу на зайняття посади керівника державного підприємства, а не рішення Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» про призначення / звільнення / відсторонення його керівника.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11872/21, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі не є тим рішенням, яке, в розумінні частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для касаційного оскарження.

У справі № 916/2813/18 спір стосувався поділу спільного майна подружжя (статутного капіталу Приватного підприємства «Ніка-2»), яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні. У постанові від 29.06.2021 у цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство у цій справі, слід виходити з такого Приватне підприємство «Ніка-2» у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю.

У наведених позивачкою у касаційній скарзі справах № 260/91/19, № 813/1232/18, № 694/1174/16-а, № 140/434/19, № 260/583/20 спір виник з приводу створення / припинення юридичної особи, а у справі № 761/25659/21 з приводу припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства.

Тобто сформовані в наведених позивачкою постановах висновки очевидно не є релевантними для справи № 910/362/23.

ОСОБА_1 заявлено вимоги до органу державної влади щодо оскарження його рішення (наказу), виданого на виконання відповідачем владних функцій з організації та проведення конкурсного добору керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» та не стосується питань перебування (призначення / звільнення/ відсторонення) позивачки на посаді директора державного підприємства.

Також у цій справі позивачка не виступає як керівник Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», який представляє юридичну особу у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання та органами державної влади.

Тобто позов не спрямований на захист інтересів юридичної особи Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» у відносинах з Державним агентством з питань кіно щодо реалізації власником функцій з управління юридичною особою, тому підстави вважати, що він виник з корпоративних відносин, відсутні.

Позов подано від імені та на захист власних цивільних прав фізичної особи до органу державної влади, а не до державного підприємства.

Місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, правильно застосував пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У той же час помилкове посилання суду апеляційної інстанції на пункт 9 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути підставою для скасування оскаржених рішень у цій справі.

Враховуючи викладене, а також те, що оскаржені ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, підстави для скасування судових рішень, з наведених скаржником мотивів, відсутні.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційних скаргах немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі № 910/362/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець