ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/3815/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Каленської М.А.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний фонд»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Мельник В.І.)

від 25.10.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Владимиренко С.В., судді -Демидова А.М., Корсак В.А.)

від 07.06.2022,

за позовом Акціонерного товариства «Аграрний фонд»

до Аграрного фонду

про стягнення 5 150 256,90 грн

В С Т А Н О В И В:

у березні 2021 року Акціонерне товариство «Аграрний фонд» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 5 150 256,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем прийнято на відповідальне зберігання цукор-пісок, який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 22012000000000016 (№ 42016000000000588), що належав відповідачу на праві власності. З метою забезпечення схоронності цукру-піску позивачем було укладено договори з ТОВ «Енергоімплекс» - договір оренди нежитлового приміщення № 1(АФ)-02/16 від 09.02.2016, договір про надання послуг № 1(АФ)/16 від 09.02.2016 з додатками; з ТОВ «Олімпіас Груп» - договір про надання послуг з охорони громадського порядку на об`єкті № 24-01/16 від 04.04.2016 з додатками; з ТОВ «Тарантул» - договір про надання послуг з охорони на об`єкті № 01/07/2016 від 01.07.2016 з додатками. За період з січня 2019 року до 05.08.2019 за вказаними договорами позивачем понесено витрати на суму 5 150 256,90 грн, які мають бути сплачені відповідачем як власником майна за належне його утримання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

01.07.2022 АТ «Аграрний фонд» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц. Вказує на ненадання відповідачем доказів щодо набуття ДП «Агрофонд-Зерно» права власності на цукор-пісок 29.07.2019 та що на нього, починаючи з 29.07.2019, покладено тягар утримання цього майна (в матеріалах справи відсутні договори купівлі-продажу активів). Не думку скаржника, судами не надано належної оцінки тому, що позивач звертався до Генеральної прокуратури України з листом № 11.2-08/3/480 від 15.03.2017 щодо можливості та строків відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням цукру-піску, який належить Державній спеціалізованій бюджетній установі Аграрному фонду (ДСБУ Аграрний фонд), на що отримав відповідь, що переданий на відповідальне зберігання позивачу речовий доказ у кримінальному провадженні - цукор-пісок, належний ДСБУ Аграрний фонд, відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» є об`єктом державного цінового регулювання та складовою державного інтервенційного фонду, а фінансування витрат, пов`язаних з комплексом заходів із зберіганням, перевезенням, переробкою та експортом об`єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду, незалежно від визнання їх речовим доказом у кримінальному провадженні, передбачено з державного бюджету та здійснюється безпосередньо розпорядником бюджетних коштів - ДСБУ Аграрний фонд, про що свідчить лист № 17/1/4-28229-16 від 28.04.2017. Зазначає, що судові рішення у справах № 910/12029/17, № 910/9645/18, № 910/5940/19, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи з огляду на вимоги ч. 4 ст. 75 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзиві мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 364 від 22.04.2013 «Про утворення ПАТ «Аграрний фонд» було утворено ПАТ «Аграрний фонд» (код ЄДРПОУ 38926880).

Постановою Кабінету Міністрів України № 698 від 24.07.2013 було затверджено статут ПАТ «Аграрний фонд» (чинний, на момент виникнення спірних правовідносин), за яким засновником Товариства є: держава в особі Кабінету Міністрів України; єдиним акціонером Товариства є держава в особі Мінагрополітики.

Згідно з Положенням про Аграрний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 543 від 06.07.2005, було утворено Державну спеціалізовану бюджетну установу Аграрний фонд (код ЄДРПОУ 33642855). Аграрний фонд є державною спеціалізованою бюджетною установою, уповноваженою реалізувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Фонд належить до сфери управління Мінагрополітики, є підзвітним і підконтрольним йому.

Отже, судом встановлено, що позивач ПАТ «Аграрний фонд» (змінено організаційно-правову форму на АТ «Аграрний фонд») та відповідач Державна спеціалізована бюджетна установа Аграрний фонд є різними юридичними особами, які на момент виникнення спірних правовідносин, належали до сфери управління Мінагрополітики.

Листом № 40-07/1372 від 30.12.2015 відповідач звернувся до позивача з проханням розглянути питання зберігання цукру-піску, який визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 22012000000000016 і знаходиться у складських приміщеннях, розташованих за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 та проведення спільно з представникам Аграрного фонду його інвентаризації (а.с. 169-170, т. 1).

Позивач повідомив відповідача про можливість прийняття на зберігання цукор-пісок, який належить державі в особі ДСБУ Аграрний фонд та знаходиться на складі за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 за умови, що понесені ним витрати на утримання майна, зокрема, його переміщення, охорону, страхування та зберігання, будуть відшкодовані власником цього майна - ДСБУ «Аграрний фонд», про що свідчить лист № 01/3436 від 31.12.2015 (а.с. 171-172, т. 1).

Постановою старшого слідчого Генеральної прокуратури України від 17.03.2016, з урахуванням постанови про виправлення помилки, цукор-пісок, який належить ДСБУ «Аграрний фонд», виявлений на складах ТОВ «ВКФ «Амос» за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 визнано речовим доказом та постановлено передати його на відповідальне зберігання ПАТ «Аграрний фонд», якому доручено забезпечити його переміщення до складів, орендованих ПАТ «Аграрний фонд» за адресою: вул. Привокзальна, 21, м. Бориспіль, Київська обл. (а.с. 165-168, т. 1).

З метою схоронності цукру-піску, який належав на праві власності Аграрному фонду, ПАТ «Аграрний фонд» (змінено організаційно-правову форму на АТ) було укладено договори з ТОВ «Енергоімпекс», ТОВ «Олімпіас Груп», ТОВ «Тарантул».

Зокрема, 09.02.2016 між позивачем (орендар) та ТОВ «Енергоімпекс» (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1(АФ)-02/16, за яким орендодавець зобов`язувався передати, а орендар - прийняти у тимчасове платне користування складські приміщення загальною площею 2 918,8 кв.м, а саме: склад № 9 (секція 9Б), які розташовані з адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 (а.с. 10-14, т. 1).

На виконання умов вказаного договору, за період з січня 2019 року до 05.08.2019 позивачем сплачено орендодавцю 1 463 166,19 грн, про що свідчать банківські виписки від 23.01.2019, від 11.02.2019, від 12.03.2019, від 17.04.2019, від 30.05.2019, від 13.06.2019, від 26.07.2019, від 31.08.2019 (а.с. 32, 35, 38, 41, 44, 47, 50, 52, т. 1).

09.02.2016 між позивачем (замовник) та ТОВ «Енергоімпекс» (виконавець) було укладено договір № 1(АФ)/16 про надання послуг, за яким виконавець зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, надавати, а замовник - здійснювати оплату (відшкодувати вартість) послуг, які пов`язані з обслуговуванням, експлуатацією та ремонтом складських приміщень, орендарем яких є замовник, площею 2 918,8 кв.м, які розташовані за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21, а також послуги з утримання прилеглої території, а замовник - відшкодовувати (оплачувати) витрати виконавця, пов`язані з наданням зазначених послуг, згідно з переліком, визначеним договором (а.с. 53-56, т. 1).

Пунктом 1.2 договору № 1(АФ)/16 встановлено, що до складу послуг включається: обслуговування та підтримка електропостачання; обслуговування та підтримка сантехнічного обладнання та системи опалення; прибирання території, прилеглої до складу; охорона території. Детальна інформація щодо послуг зазначених в пп. 1.2.1 п. 1.2 договору встановлюється у додатку № 3 до цього договору.

Згідно з пп. 1.2.2 договору № 1(АФ)/16 проведення ремонтних робіт (відновлення справності або роботоздатності, заміна або відновлення окремих частин та ін.) у разі пошкодження приміщення та інженерних систем з вини (необережності) замовника (окремий платіж за конкретно надані послуги). Для виконання вказаних робіт представником замовника оформлюється заявка. Детальна інформація щодо робіт, зазначених в пп. 1.2.2 п. 1.2 договору (детальний перелік, строки надання), визначається сторонами у відповідній заявці.

Надання послуг щодо забезпечення (організація забезпечення) приміщень електроенергією, теплопостачанням, водопостачанням, водовідведенням, вивезенням сміття здійснюється відповідно до чинного законодавства. Відшкодування вартості таких послуг здійснюється згідно з тарифами постачальників (спеціалізованих підприємств: «Київоблгаз», «Київобленерего», «Бориспільводоканал» тощо). Детальна інформація щодо послуг, зазначених в пп. 1.2.3 п. 1.2 договору встановлюється у додатку № 4 до цього договору (пп. 1.2.3 п. 1.2 договору).

На виконання договору № 1(АФ)/16, за період з січня 2019 року до 05.08.2019 позивачем (замовник) сплачено виконавцю 132 488,85 грн, що підтверджується банківськими виписками від 06.02.2019, від 12.03.2019, від 11.04.2019, від 30.05.2019, від 05.06.2019, від 11.07.2019, від 26.07.2019, від 31.08.2019 (а.с. 75, 78, 81, 84, 87, 90, 91, 95, т. 1).

04.04.2016 позивач (замовник) підписав із ТОВ «Олімпіас Груп» (охорона) договір про надання послуг з охорони громадського порядку на об`єкті № 24-01/16, за умовами якого охорона зобов`язувалась надати замовнику послуги з охорони громадського порядку в загальній кількості 8-ми (восьми) осіб, з них на об`єкті, який знаходиться з адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Підприємницька, 22 в кількості 4 (чотирьох) осіб та на об`єкті з адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 в кількості 4 (чотирьох) осіб (а.с. 96-98, т. 1).

На виконання умов договору № 24-01/16, за період з січня 2019 року до 05.08.2019 позивачем (замовник) сплачено охороні 2 196 480,00 грн, що підтверджується банківськими виписками від 10.01.2019, від 04.02.2019, від 04.03.2019, від 09.04.2019, від 10.04.2019, від 17.05.2019, від 04.06.2019, від 31.08.2019, від 30.07.2019 (а.с. 105, 108, 111, 114, 115, 118, 121, 124, 127, т. 1).

01.07.2016 між ТОВ «Тарантул» (охорона) та позивачем (замовник) було укладено договір про надання послуг з охорони на об`єкті № 01/07/2016, за умовами якого охорона зобов`язувалась надати замовнику послуги з охорони у кількості 2 (двох) осіб на об`єкті нерухомості, який знаходяться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 21, яким замовник користується на праві оренди (а.с. 128-130, т. 1).

На виконання умов договору № 01/07/2016, за період з січня 2019 року до 05.08.2019 позивачем (замовник) сплачено охороні 638 121,86 грн, про що свідчать банківські виписки від 26.12.2018, від 06.02.2019, від 28.02.2019, від 10.04.2019, від 10.04.2019, від 05.06.2019, від 15.07.2019, від 30.07.2019, від 09.08.2019 (а.с. 140, 143, 147, 148, 151, 154, 157, 160, 163, 164, т. 1).

Між сторонами вказаних договорів неодноразово укладались додаткові угоди до них.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою № 7.4-05/3/255 від 05.02.2021 про відшкодування витрат на суму 5 150 256,90 грн, які він поніс на забезпечення схоронності цукру-піску за вказаними договорами (а.с. 178-182, т. 1).

Листом № 40-07/65 від 16.02.2021 відповідач повідомив позивача про те, що кошторис витрат ПАТ «Аграрний фонд», пов`язаний зі зберіганням речового доказу (цукру-піску) та первинні документи, якими підтверджується понесення ПАТ «Аграрний фонд» витрат відповідального зберігання речового доказу (цукру-піску), мають бути залучені до матеріалів кримінального провадження № 12016110130000211. Питання відшкодування витрат зі збереження речового доказу в рамках кримінального провадження вирішується в межах компетенції слідчим або судом (а.с. 186-191, т. 1).

Предметом спору є стягнення з відповідача 5 150 256,90 грн витрат, пов`язаних із збереженням цукру-піску, який визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні № 22012000000000016 (№ 42016000000000588) та належав відповідачу на праві власності.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 936, ч. 1 ст. 937 ЦК України).

Правові відносини щодо порядку зберігання речових доказів регулюються ст. 100 КПК України.

Статтею 100 КПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (Порядок № 1104).

Згідно з п. 8 вказаного Порядку № 1104 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Витрати на зберігання речових доказів, при направленні у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, включаються до складу процесуальних витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому КПК України.

Отже, вказаними актами встановлений порядок зберігання речового доказу і визначений порядок відшкодування витрат за його утримання.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального акту з певного питання, він не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

Врахувавши вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обов`язок забезпечити схоронність речового доказу (в цьому випадку, цукру-піску) у позивача виник не на підставі укладеного з відповідачем договору (договірне зобов`язання), а в рамках кримінального провадження, про що свідчать протоколи передачі речових доказів, листи ПАТ «Аграрний фонд» (змінено організаційно-правову форму на АТ) № 07-05/1377 від 17.06.2016, № 07-05/1378 від 17.06.2016 і відшкодування витрат за зберігання цього майна має здійснюється не відповідачем, а за рахунок держави відповідно до Порядку № 1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах.

Також на спростування існування у відповідача обов`язку щодо відшкодування вказаних витрат, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не укладав із відповідачем договір зберігання цукру-піску (ст. ст. 936 937 ЦК України) у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі» (проведення тендера і укладення з переможцем торгів відповідних договорів), а укладення відповідачем договорів у спрощений спосіб, на що посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, із взяттям бюджетних зобов`язань, без їх реєстрації в Казначействі України, законодавством не передбачено.

Щодо укладених ПАТ «Аграрний фонд» (змінено організаційно-правову форму на АТ) договорів з ТОВ «Енергоімпекс», ТОВ «Олімпіас Груп», ТОВ «Тарантул», які надали позивачу послуги оренди, обслуговування, охорони на об`єкті та громадського порядку на об`єкті, необхідно зазначити, що вони були укладені позивачем на власний розсуд, без відома та погодження з Аграрним фондом (код 33642855) і їх укладення не свідчать про виникнення у відповідача обов`язку сплати за схоронність речового доказу (цукру-піску), обов`язок щодо зберігання чого у позивача виник в рамках кримінального провадження.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 150 256,90 грн.

Щодо посилань скаржника на судові рішення у справах № 910/12029/17, № 910/9645/18, № 910/5940/19, які набрали законної сили, та які, на думку позивача, мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 75 ГПК України, необхідно зазначити таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 ГПК України).

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 522/7758/14-ц, на які посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку також посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (до такого висновку дійшов Верховний Суд у п. 17 постанови від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, на яку посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

У касаційній скарзі скаржник фактично посилається і вказує на неврахування апеляційним господарським судом саме правової оцінки, яка надавалась доказам та обставинам при розгляді справ № 910/12029/17, № 910/9645/18, № 910/5940/19, що не є преюдиційними обставинами у цій справі № 910/3815/21 з огляду на вимоги ч. 7 ст. 75 ГПК України, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Позивач в касаційній скарзі помилково ототожнив обставини, встановлені судовими рішеннями, з їх правовим обґрунтуванням, яке не є преюдиційним в справі, яка переглядається.

Постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам, викладених у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, п. 17 постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, на що помилково посилається скаржник, а прийнята з їх урахуванням.

Доводи скаржника про неврахування апеляційним судом вказаних постанов судів вищих інстанцій є безпідставними і зводяться до неправильного розуміння висновків, викладених у цих постановах та неправильного тлумачення ст. 75 ГПК України. Отже відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про ненадання судами належної оцінки листу позивача № 11.2-08/3/480 від 15.03.2017 та листу Генеральної прокуратури України № 17/1/4-28229-16 від 28.04.2017, необхідно зазначити, що судами було ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, їм була надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Проніна проти України»), а доводи касаційної скарги щодо недослідження вказаних листів зводяться лише до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, порядок відшкодування витрат за зберігання речового доказу врегулюваний спеціальним законом - КПК України та деталізований в Порядку № 1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, а не визначається листом, який за своїм змістом є відповіддю органу на звернення Товариства.

Інші доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, а також зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Прийняті у справі рішення є законними, обґрунтованими, прийнятими з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Аграрний фонд» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 червня 2022 року у справі № 910/3815/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець