ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4384/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С. В., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коротун О. М., Суліма В. В., Майданевича А. Г.

від 11 лютого 2025 року (повний текст складений 17 лютого 2025 року)

у справі за позовом ОСОБА_2

до Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3 ,

2) ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" про визнання недійсним та скасування наказу Президента Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" № 5 від 15 вересня 2022 року «Про поновлення на посаді».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ був виданий неуповноваженою особою - ОСОБА_1 , який станом на дату видачі наказу не займав посаду Президента Федерації велосипедного спорту України

Господарський суд міста Києва ухвалою від 29 квітня 2024 року прийняв цей позов до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/4384/24, а ухвалою від 15 липня 2024 року залучив до участі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

2. Короткий зміст ухвали місцевого господарського та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 07 жовтня 2024 року у справі № 910/4384/24 позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" про визнання недійсним та скасування наказу залишив без розгляду на підставі частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір у справі за поданим позовом має штучний характер, дії позивача є суперечливими, позов не спрямований на реальний захист прав, поданий з метою використання рішення суду в інших провадженнях, що визнається зловживанням процесуальними правами.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 11 лютого 2025 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року у справі № 910/4384/24, а справу (позовну заяву) передав на розгляд суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про штучність поданого у цій справі позову та виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б в розумінні статей 74 76-79 80 86 269 Господарського процесуального кодексу України підтверджували обставини «штучності позову», натомість з матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно наявний корпоративний спір щодо правової невизначеності у питанні управління юридичною особою.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі третя особа-2 - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2025 року, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував у взаємозв`язку статті 3 13 Цивільного кодексу України та статті 2, 13, частину третю статті 43 Господарського процесуального кодексу України, щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Північного апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що постанова ухвалена з дотриманням усіх норм матеріального та процесуального права.

Третя особа-2 подала до Верховного Суду клопотання про залишення відзиву відповідача без розгляду, оскільки до відзиву не додано доказів його надсилання третій особі-1 - ОСОБА_3 .

Однак, Верховний Суд відхиляє зазначене клопотання третьої особи-2, оскільки до відзиву відповідач додав докази направлення відзиву третім особам, зокрема ОСОБА_3 , а саме: опис вкладення у цінний лист на ім`я ОСОБА_3 , поштову накладну про відправлення цінного листа ОСОБА_3 та фіскальний чек про оплату поштових послуг.

Позивач та третя особа-1 відзивів на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи третьої особи-2, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування та дотримання господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 124 Конституції України

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

Згідно з частиною другою статті 13 та частиною другою статті Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Верховний Суд зазначає про те, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 922/4278/21, від 27 липня 2023 року у справі № 910/12713/22.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18 та від 06 травня 2021 року у справі № 910/6116/20, від 14 серпня 2024 року у справі № 916/3011/21).

Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 Господарського процесуального кодексу України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).

За змістом пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе. Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України викладені у пункті 8.2 постанови від 12 липня 2019 року у праві № 910/16436/18, у пункті 4.3. постанови від 28 серпня 2019 року у справі № 910/1027/19, у пунктах 5.5., 5.6. постанови від 24 жовтня 2019 року у справі № 910/16413/18).

Відповідно до частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" про визнання недійсним та скасування наказу Президента Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" № 5 від 15 вересня 2022 року «Про поновлення на посаді».

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено осіб, які мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До таких осіб зазначена норма відносить юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного, невизнаного або оспорюваного суб`єктивного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 12 липня 2019 року у справі № 910/16436/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 910/16404/18.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого господарського суду про те, що спір у цій справі за поданим позовом має штучний характер, і подання цього позову є зловживанням позивачем процесуальними правами, правильно виходив із того, що звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання недійсним та скасування наказу Президента Громадської організації "Федерація велосипедного спорту України" є реалізацією ОСОБА_2 права на судовий захист в обраний ним спосіб. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно встановив і це підтверджується наявними в матеріалах справи поданими учасниками справи процесуальними документами, що між сторонами дійсно існує корпоративних спір щодо правової невизначеності у питанні управління юридичною особою.

Як вбачається, місцевий господарський суд залишаючи позов без розгляду, дійшов висновку про те, що спір у цій справі має штучний характер, оскільки поданий позов не спрямований на реальний захист прав позивача та поданий на захист начебто порушених прав ОСОБА_2 , як Президента, так і члена Федерації велосипедного спорту України.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що ці висновки місцевого господарського суду щодо начебто порушених прав позивача фактично ґрунтуються на припущеннях, на яких не може ґрунтуватися судове рішення, зроблені без належного з`ясування обставин справи щодо наявності порушеного права чи інтересу позивача, без дослідження, яке саме право позивача є об`єктом судового захисту за поданим позовом. Крім того, суд першої інстанції не врахував сталу судову практику про те, що відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та / або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася до суду, є підставою саме для відмови у задоволенні такого позову.

Відсутність цих обставин (відсутність порушеного права позивача) сама по собі не є ознакою штучного характеру спору.

Крім того, висновок місцевого господарського суду про те, що позов у цій справі поданий з метою використання судового рішення, ухваленого за результатами розгляду цього позову, в інших провадженнях, також є необґрунтованим та фактично побудований на припущеннях суду, які були зроблені судом лише на підставі пояснень позивача, наведених у судовому засіданні. Місцевий господарський суд не досліджував та не зазначив в ухвалі від 07 жовтня 2024 року, в яких саме інших судових провадженнях може бути використане рішення суду у цій справі та в чому буде полягати неправомірність такого використання судового рішення, враховуючи те, що господарський процесуальний закон передбачає (дозволяє) використання при розгляді справи обставин, встановлених в іншій судовій справі, як преюдиційних. Разом з цим суд апеляційної інстанції за результатом прослуховування звукозапису протоколу засідання місцевого господарського суду у цій справі, що відбулося 07 жовтня 2024 року, встановив, що позивач, будучи особисто присутнім на цьому судовому засіданні, взагалі не висловлював свого наміру щодо протиправного використання судового рішення у цій справі в інших судових справах. Суд касаційної інстанції також враховує те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б беззаперечно підтверджували існування у позивача можливість та наміру протиправного використання рішення суду у цій справі в інших судових провадженнях.

Як вбачається з касаційної скарги, скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність існування у спірних правовідносинах доказів ознак штучного спору. При цьому, скаржник погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність таких ознак у вигляді існування суперечливої поведінки позивача та зловживання ним своїми процесуальним правами. На думку скаржника наявність суперечливої поведінки позивача полягає у тому, що позивач - ОСОБА_2 подав позов, який був визнаний ним же, як керівником Громадської організації «Федерація велосипедного спору України».

Однак, Верховний Суд зазначає про безпідставність цих доводів скаржника, оскільки та обставина, що позивач та керівник відповідача є однією особою, не свідчить про суперечливість дій такої особи з огляду на те, що в судовому процесі така особа виступає в статусі позивача як фізична особа, а в статусі відповідача діє як представник юридичної особи та вчиняє дії в межах прав та обов`язків відповідача, як юридичної особи. При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, чинний Господарський процесуальний кодекс, зокрема пункт 1 частини другої статті 46, передбачає право відповідача на визнання позову. Отже, визнання позову є правом відповідача, що передбачене законом, і не свідчить про суперечливу поведінку сторін у справі.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, збіг позивача та директора відповідача в одній особі, не спростовує можливості наявності між учасниками цієї справи корпоративного спору щодо прийнятих відповідачем рішень в період, коли підписантом відповідача був не позивач, як керівник відповідача. Саме цей період (коли рішення від імені відповідача підписувались не позивачем) і входить до предмету дослідження у цій справі.

Отже, доводи скаржника про наявність в діях позивача ознак суперечливої поведінки та зловживання процесуальними правами не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, що виключає необхідність формування судом касаційної інстанції висновків щодо застосування статей 3 13 Цивільного кодексу України та статей 2, 13, частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, які просить зробити скаржник.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 3 13 Цивільного кодексу України та статей 2, 13, частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, лише процитував ці норми права та не зазначив, у чому саме полягає помилковість висновків суду апеляційної інстанцій щодо їх застосування та яким чином ці норми, на його думку, мають бути застосовані до спірних правовідносин.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обставини суперечливої поведінки позивача, якими керувався місцевий господарський суд, не є підставою для беззаперечного визнання судом поданого позову «штучним» та зазначає про необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, з дотриманням наведених вище норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини «штучності позову» та, врахувавши те, що самі лише припущення, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не можуть однозначно свідчити про наявність ознак завідомо безпідставного та штучного позову у цій справі, правильно зазначив про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності. Викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано скасував ухвалу місцевого господарського суду та передав справу на розгляд суду першої інстанції, а доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження, з огляду на що Верховний Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2025 року у справі № 910/4384/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй