№ 910/4448/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4448/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» - Доргова Г.В., адвокат (ордер від 29.04.2025),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерного товариства «Прокредит банк» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП»

на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2024 (суддя Літвінова М.Є.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.)

у справі № 910/4448/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» (далі - ТОВ «Гренландія НВП»)

до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця в особі філії),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство «Прокредит банк» (далі - АТ «Прокредит банк»),

про спростування недостовірної інформації.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Гренландія НВП» звернулося до суду з позовом до Залізниці в особі філії про спростування зазначеної на веб-порталі Уповноваженого органу та в інших складених відповідачем документах інформації про розірвання договору від 19.07.2023 № ПК/МТЗ/23440/Ю про закупівлю матеріально-технічних ресурсів (який укладений між сторонами спору) з додатковою угодою від 15.08.2021 № 1 до нього, а також інформації, яка стосується оцінки відповідачем дій позивача щодо виконання зазначеного договору як «поставка неякісного товару та невиконання договору» (в різних формулюваннях), яка зазначена, зокрема як підстава розірвання договору та стягнення коштів за банківської гарантією, - шляхом публікації спростування в технічно доступний спосіб з метою припинення дій, які порушують право позивача на недоторканість ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням, зокрема на те, що розповсюджена відповідачем інформація про розірвання зазначеного вище договору та про поставку позивачем неякісного товару і невиконання останнім умов договору, не відповідає фактичним обставинам справи.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2024 у справі № 910/4448/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема з того, що дії відповідача з оприлюднення в електронній системі закупівель інформації як щодо розірвання спірного договору, укладеного з позивачем, так і щодо причин такого розірвання є його обов`язком, чітко регламентованим спеціальним законодавством, яким у даному випадку є Закон України «Про публічні закупівлі». У силу наведеного виключається наявність в діях відповідача такого елементу як «поширення інформації» відносно позивача та застосування до спірних правовідносин сторін приписів статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Щодо вимоги кредитора (бенефіціара), пред`явленої гаранту, про сплату грошової суми відповідно до умов виданої гарантії, то остання за своєю суттю є способом задоволення кредитором (бенефіціаром) своїх вимог у разі невиконання (неналежного виконання) боржником (принципалом) взятих на себе зобов`язань. Сам факт пред`явлення такої вимоги бенефіціаром гаранту не може розглядатися як спосіб поширення інформації про принципала, тоді як зміст допущеного принципалом (боржником) порушення основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, у силу приписів частини третьої статті 563 ЦК України є обов`язковим до вказівки бенефіціаром у такій вимозі.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив, зокрема з того, що поширена в електронній системі закупівлі на веб-порталі інформація є інформацією, що оприлюднюється у спосіб, зміст та строки, визначені Законом України «Про публічні закупівлі», й позивачем не спростовано факту поставки відповідачу товару неналежної якості, що стало підставою для того, що відповідач у відповідності до умов договору скористався своїм правом на розірвання договору; інформація, опублікована на веб-порталі Уповноваженого органу щодо розірвання договору з підстави «поставка неякісного товару та невиконання договору», є достовірною. Ураховуючи положення статті 277 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації, зазначеної на веб-порталі Уповноваженого органу. Водночас позовна вимога про спростування недостовірної інформації «в інших складених відповідачем документах» не конкретизована, оскільки не зазначено, про які саме документи йде мова, при цьому, як встановлено під час розгляду даної справи, інформація щодо поставки неякісного товару є достовірною. Поруч із цим, якщо вести мову про вимогу кредитора (бенефіціара), пред`явлену гаранту, про сплату грошової суми відповідно до умов виданої гарантії, то остання за своєю суттю є способом задоволення кредитором (бенефіціаром) своїх вимог у разі невиконання (неналежного виконання) боржником (принципалом) взятих на себе зобов`язань. Сам факт пред`явлення такої вимоги бенефіціаром гаранту не може розглядатися як спосіб поширення інформації про принципала, тоді як зміст допущеного принципалом (боржником) порушення основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, у силу приписів частини третьої статті 563 ЦК України є обов`язковим до вказівки бенефіціаром у такій вимозі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Гренландія НВП», з посиланням на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Гренландія НВП» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 зі справи № 905/902/20.

Крім того, скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 12 частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі», пункту 12 частини першої статті 42 Закону України «Про публічні закупівлі», частин першої та другої статті 34 Господарського кодексу України, частини першої статті 94 ЦК України, частини першої статті 201 ЦК України, статті 275 ЦК України, частин четвертої-п`ятої статті 277 ЦК України.

Скаржник зазначає про необхідність отримання висновку Верховного Суду з таких питань щодо застосування у подібних правовідносинах конкретних зазначених норм права, а саме:

- чи спричиняють у подібних правовідносинах норми права, якими замовників у публічних закупівлях зобов`язано звітувати про проведені закупівлі та укладені за ними договори, право чи обов`язок замовників публікувати інформацію до моменту настання обов`язку такої публікації, а також без встановлення достовірності інформації, яка публікується, зокрема у визначений законодавством чи договором спосіб? Тобто чи може замовник, посилаючись на обов`язок оприлюднення інформації, в будь-який момент (на власний розсуд) оприлюднювати будь-яку (на власний розсуд) інформацію?

- чи виключає обов`язок оприлюднення інформації елемент її поширення?

- який порядок встановлення достовірності поширеної відповідачем негативної інформації про позивача має бути застосований судами? Чи повинна правомірність дій відповідача щодо поширення негативної інформації ставитися у залежність від вчинення відповідачем саме на момент поширення цієї інформації передбачених договором дій щодо встановлення достовірності поширюваної інформації?

- який порядок встановлення достовірності та факту поширення відповідачем негативної інформації про позивача мав бути застосований судами щодо подання відповідачем вимоги за банківською гарантією? Чи повинна правомірність дій відповідача щодо поширення негативної інформації у вимозі за банківською гарантією ставитися у залежність від вчинення відповідачем саме на момент поширення цієї інформації передбачених договором дій щодо встановлення достовірності поширюваної інформації? Чи вважається поширенням інформації її надсилання до банківської установи, де з нею ознайомлюються працівники банку?

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Залізниця в особі філії просила залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.06.2025 № 32.2-01/1252 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4448/24, у зв`язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

За результатами проведеної процедури закупівлі «Пральний порошок для промислових пралень Пасажирської Компанії», ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-04-007644-а між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) 19.07.2023 укладено договір № ПК/МТЗ/23440/Ю про закуплю матеріально-технічних ресурсів (далі - Договір) з додатковою угодою від 15.08.2021 № 1 до нього.

Відповідно до пункту 1.1 Договору та специфікації № 1, що є невід`ємним його додатком, позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідачу пральний порошок «EXTREME WASH 100» універсальний (порошок пральний безфосфатний [із засобом для виведення плям]), у кількості 30 000 кг, загальною вартістю 1 378 800,00 грн (з ПДВ), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей товар.

Специфікацією № 1 до Договору визначено вимоги щодо якості товару, зокрема технічні характеристики (креслення, марка, ГОСТ, ДСТУ, ТУ, ТУ У тощо) - пральний порошок безфосфатний (із засобом для виведення плям), ТУ У 30576937.002-2001, що відповідає ДСТУ 2972:2010; од. виміру - кг.

На виконання умов Договору 21.08.2023 згідно з рознарядкою покупця постачальником здійснено поставку першої партії прального порошку у кількості 10 000 кг на суму 459 600,00 грн (у тому числі ПДВ).

Як зазначає позивач, одночасно з поставленим товаром ним було надано сертифікат якості від 20.08.2023 № 2008/02, копію висновку ДСЕЕ та декларацію постачальника про відповідність, а також протокол випробувань від 08.09.2023 № 032 ПФМ Випробувальної лабораторії ДП «Київський обласний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», відповідно до яких показники якості поставленого порошку повністю відповідають умовам Договору.

Проте покупець оплату не здійснив, а направив постачальнику листи від 20.09.2023 № ПК-7/1827 та від 19.10.2023 № ПК-7/2100 з вимогами замінити та забрати неякісний товар, відповідно.

Так, про неналежну якість поставленого позивачем товару відповідач стверджував, посилаючись на незадовільні результати тестового прання, протокол випробувань № 0252, протокол випробувань № 0252/1, протокол випробувань № 0319, висновок експерта від 20.12.2023 № 21/31-12/23.

У подальшому жодних письмових рознарядок на поставку залишку товару у кількості 20 000 кг відповідач позивачу не надавав.

Проте, як зазначає позивач, у цей час відповідач провів щонайменше три неконкурентні прямі закупівля прального порошку у товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ».

Обґрунтування проведення цих закупівель і договори від 22.09.2023 № ПК/МТЗ/23577/Ю, від 07.11.2023 № ПК/МТЗ/23713/Ю, від 28.11.2023 № ПК/МТЗ/23756/Ю на закупівлі розміщені у відкритому доступі за посиланнями:

https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-10-04-012481-a, https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-11-17-008677-a, https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-12-08-017278-a.

Так, у зазначених обґрунтуваннях закупівель прального порошку в іншого постачальника відповідач, за доводами позивача, оприлюднив недостовірну інформацію щодо невідповідності якості поставленого позивачем товару умовам Договору.

Крім того, позивач зазначає, що 20.12.2023 відповідачем подано письмову вимогу № ПК-07/2573 за банківською гарантією від 29.06.2023 № 202.53428, відповідно до якої АТ «Прокредит банк» 22.12.2023 було списано кошти у сумі 69 000,00 грн, які вносилися позивачем як гарантія належного виконання своїх зобов`язань за договором, що підтверджується копією меморіального ордеру від 22.12.2023 № 470842775/700, отриманою від Банку.

При цьому, свою вимогу відповідач аргументував тим, що позивач поставив товар, який за показниками якості не відповідає сертифікату якості виробника № 2008/02, умовам Договору, вимогам ТУ У 30576937.002-2001 та ДСТУ2972/2010 «Засоби мийні синтетичні порошкоподібні. Загальні технічні вимоги та методи випробування». Вимога про заміну неякісного товару, направлена листом вих. № ПК-7/2100 від 19.10.2023, принципалом виконана не була.

У подальшому 05.01.2024 в електронній системі закупівель на веб-порталі Уповноваженого органу за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-05-04-007644-а відповідачем опубліковане повідомлення про розірвання Договору, де у полі «Причини розірвання договору» зазначено: «поставка неякісного товару та невиконання договору».

Аналогічне посилання зазначене відповідачем й у звіті про виконання Договору про закупівлю (ідентифікатор № UA-2023-05-04-007644-а).

У зв`язку із запереченням покупцем (відповідачем) належної якості поставленого товару та небажанням його оплачувати, позивачем ініційовано розгляд судом справи № 910/138/24, предметом первісного позову в якій є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар та зобов`язання здійснити виконання обов`язку в натурі, а предметом зустрічного позову Залізниці - вимоги покупця про стягнення з постачальника штрафу, пені, витрат на проведення лабораторних досліджень, оплату послуг з експертизи якості і товарознавчої експертизи, а також зобов`язання постачальника забрати неякісний товар.

За доводами позивача, оскільки питання якості поставленого позивачем товару є спірним протягом усього часу існування правовідносин між сторонами і не вирішене остаточно, адже судовий розгляд справи № 910/138/24 триває, то відповідач не мав права стверджувати про порушення позивачем умов Договору і поставку неякісного товару, повідомляти про його розірвання, оприлюднювати означену інформацію, як і свою позицію щодо якості поставленого товару. Поширена відповідачем інформація про розірвання Договору з використаним ним формулюванням підстави розірвання чинить значний негативний вплив на ділову репутацію позивача, як учасника публічних закупівель, унаслідок чого позивач несе значні матеріальні збитки, будучи штучно обмеженим у можливості здійснювати діяльність, передбачену статутними документами.

У свою чергу, відповідач зазначав, що твердження позивача про поширення та розповсюдження відповідачем недостовірної інформації про позивача є безпідставним та необґрунтованим. Серед іншого, відповідач наголошував, що розміщення ним в електронній системі закупівлі на веб-порталі звіту про розірвання з позивачем Договору, у зв`язку з невиконанням останнім його умов, не може розцінюватися як реалізація особою суб`єктивного права на поширення інформації, тоді як такі дії є обов`язком відповідача, як замовника, що випливає з положень статей 41, 42 Закону України «Про публічні закупівлі», пункту 4 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2023 № 517. Крім того, оприлюднений відповідачем звіт за своїм змістом та суттю не є інформацією, яка відображає суб`єктивну думку відповідача щодо позивача, а є лише констатацією факту розірвання договору, як того вимагає Закон України «Про публічні закупівлі». Отже, оскільки поширена в електронній системі закупівлі на веб-порталі інформація є інформацією, що оприлюднюється у спосіб, зміст та строки, визначені Законом України «Про публічні закупівлі», то така інформація, на думку відповідача, не підлягає спростуванню.

Суд апеляційної інстанції у розгляді справи додатково встановив, зокрема таке.

Покупцем відповідно до пунктів 2.4, 5.2 Договору та Інструкції № П-7 був надісланий лист-виклик представника постачальника (25.08.2023 за вих. № ПКВЧ1-2/2088) для складання двостороннього акта про відбір зразків (проб) та акта про фактичну якість і комплексність товару, який був вручений представнику постачальника 26.08.2023.

У подальшому покупець звертався до постачальника з листами від 31.08.2023 за № ПКВЧ 1-2/2144 та від 05.09.2023 №ПКВЧ 1-2/2181 про виклик уповноваженого представника для вирішення питання щодо поставленої неякісної продукції та складання двостороннього акта.

Проте постачальник у порушення своїх зобов`язань за Договором та порядку, визначеного Інструкцією № П-7, на жоден із викликів покупця свого уповноваженого представника не направив.

у зв`язку з неявкою уповноваженого представника постачальника на виклик покупця, останній скористався своїм правом, передбаченим пунктом 20 Інструкції № П-7 щодо перевірки якості поставленої продукції без участі постачальника (виробника), за результатами приймання продукції зроблено висновок про недопуск продукції у виробництво, про що складено акт по фактичну якість і комплектність продукції від 11.09.2023.

Залізниця звернулася з листом від 23.08.2023 вих. № ПКВЧ1-2/2073 до Випробувальної лабораторії ТОВ «Науково-технічний центр «ВНДІХІМПРОЕКТ» з проханням про проведення лабораторних досліджень прального порошку «EXTREME WASH 100» універсального, виробника ТОВ «Гренландія НВП» за такими показниками: вiдбiлююча здатнiсть, хiмiчна вiдбiлююча здатнiсть; миюча здатність по відношенню до еталону; біорозклад Аніонних ПАР, неіогенних ПАР; вмісткість фосфатів/фосфонатів; масова частка пилу; відповідність продукції ДСТУ 2972:2010.

Випробувальною лабораторією ТОВ «Науково-технічний центр «ВНДІХІМПРОЕКТ» складено протокол випробовування від 28.08.2023 № 0252, в якому відображено результати випробувань за показниками: мийна здатність; хімічна вибілювальна здатність; масова частка пилу; масова частка фосфатів у перерахунку на P2O5%. Зокрема виявлено, що мийна здатність продукції має відсотковий показник - 43, при тому, що згідно нормативної документації (НД) на випробувальну продукцію мийна здатність у відсотковому показнику має становити не менше ніж 85.

Згідно з цим протоколом за результатами випробувань встановлено, що пральний порошок «EXTREME WASH 100» універсальний виробництва ТОВ «Гренландія НВП» не відповідає вимогам ДСТУ 2972:2010.

Також у подальшому, у зв`язку з отриманням численних відповідей від експертних установ про відмову у наданні інформації про проведення випробування прального порошку (з причин: відсутність технічних можливостей, обладнання та фахівців для здійснення випробування прального порошку, відбір проб в межах проведення дослідження - не проводиться, тощо) покупець з метою проведення експертизи на предмет відповідності прального порошку вимогам ДСТУ 2972:2010 за показниками: вiдбiлююча здатнiсть, хiмiчна вiдбiлююча здатнiсть; миюча здатність по відношенню до еталону; бiорозклад анiонних ПАР та неiоногенних ПАР, вмiсткiсть фосфатiв/фосфонатiв; масова частка пилу; хімічний склад продукту; миюча здатність по відношенню до еталону; здатність до піноутворення звернувся до Київської торгово-промислової палати з проханням провести відбір зразків для перевірки якості прального порошка «EXTREME WASH 100» універсальний (порошок пральний безфосфатний [з засобом для виведення плям]) виробника ТОВ «Гренландія НВП», що був поставлений постачальником в мішках по 25 кг, загальною кількістю 10 000 кг на склад філії «Пасажирська компанія» Залізниці.

За результатами відбору зразків експертом Київської торгово-промислової палати складено акт від 02.11.2023 В-927/2 відбору зразків (проб).

Виробничий підрозділ Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський філії «Пасажирська компанія» Залізниці 06.11.2023 звернувся до Випробувальної лабораторії ТОВ «Науково-технічний центр «ВНДІХІМПРОЕКТ» з проханням про проведення лабораторних досліджень прального порошку «EXTREME WASH 100» універсального, виробника ТОВ «Гренландія НВП» за наступними показниками: хімічна вибілювальна здатність; миюча здатність по відношенню до еталону; вміст аніонних ПАР; вміст неіногенних ПАР; масова частка фосфатів у перерахунку на P2O5; масова частка пилу; здатність до піноутворення; відповідність продукції вимогам ДСТУ 2972:2010 Засоби мийні синтетичні порошкоподібні, що підтверджується листом від 02.11.2023 р. за вих. №ПКВЧ1-2/2728.

Випробувальною лабораторією ТОВ «Науково-технічний центр «ВНДІХІМПРОЕКТ» 09.11.2023 складено протокол випробовування № 0319, в якому відображені результати випробувань за такими показниками: мийна здатність; хімічна вибілювальна здатність; масова частка пилу; масова частка фосфатів у перерахунку на P2O5; піноутворювальна здатність; масова частка АПАР; масова частка НПАР; відповідність продукції вимогам ДСТУ 2972:2010 Засоби мийні синтетичні порошкоподібні.

За результатом випробувань прального порошку «EXTREME WASH 100» універсального виробництва ТОВ «Гренландія НВП» за наведеними показниками, Випробувальною лабораторією ТОВ «Науково-технічний центр «ВНДІХІМПРОЕКТ» виявлено, що мийна здатність продукції має відсотковий показник - 71, при тому, що згідно з нормативною документацією на випробувальну продукцію мийна здатність у відсотковому показнику має становити не менше ніж 85, піноутворювальна здатність має показник - більше 20, при тому, що згідно нормативної документації на випробувальну піноутворювальна здатність (висота піни в см) не повинна перевищувати показник у 20 см. Крім того, за результатами випробувань встановлено, що пральний порошок «EXTREME WASH 100» універсальний виробництва ТОВ «Гренландія НВП» за показниками «мийна здатність» та «піноутворювальна здатність» не відповідає вимогам ДСТУ 2972:2010 «Засоби мийні синтетичні порошкоподібні».

Крім того, Залізницею в особі філії долучено до відзиву на позовну заяву висновок експерта ТОВ «Бюро судових експертиз «Надія» від 20.12.2023 № 21/31-12/23 за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи предмета закупівлі - прального порошку «EXTREME WASH 100» універсальний, виробника ТОВ «Гренландія НВП», на вирішення якої було поставлено такі питання: «Чи відповідає поставлений товар технічним вимогам і якісним характеристикам визначеним в тендерній документації по закупівлі UA- 2023-05-04-007644-а?»; «Чи відповідає поставлений товар ДСТУ 2972:2010?».

Із наданого висновку експерта від 20.12.2023 № 21/31-12/23 вбачається, що за результатами випробувань досліджуваний пральний порошок «EXTREME WASH 100» універсальний (порошок пральний безфосфатний (із засобом для видалення плям) виробництва ТОВ «Гренландія НВП», що поставлений згідно з Договором на користь Залізниці за показниками якості не відповідає сертифікату якості виробника № 2008/02, вимогам ТУ У 30576937.002-2001 «Композиції, що містять КМ, КП і КХ. Технічні умови», пунктам 2.1, 2.2, 2.3 Договору та технічним вимогам і якісним характеристикам, визначеним в тендерній документації про закупівлю за ідентифікатором UA-2023-05-04-007644-a, а саме: миюча здатність по відношенню до еталону не менше 98%, фактично - до 71%; масова частка аніонних ПАР - 5%-15%, фактично - 3,3%; масова частка неіоногенних ПАР - 5%-15%, фактично - 0,2%;

у сертифікаті якості виробника № 2008/02 в колонці «результати випробувань» не зазначаються самі значення цих випробувань, а вказується, що «відповідає по всіх параметрах», що є нетиповим оформленням сертифікату якості;

за результатами випробувань досліджуваний пральний порошок «EXTREME WASH 100» універсальний (порошок пральний безфосфатний (з засобом для видалення плям) виробництва ТОВ «Гренландія НВП», що поставлений згідно з Договором на користь Залізниці за показниками якості не відповідає пункту 4.2.1 табл.1, пункту 4.3.1 табл. 2 ДСТУ 2972:2010 «Засоби мийні синтетичні порошкоподібні. Загальні технічні вимоги та методи випробування», а саме: мийна ( миюча) здатність не менше, ніж 85%, фактично - до 71%; піноутворювальна здатність (висота піни) не більше 20 см, фактично - більше 20 см.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що на розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/138/24 за первісним позовом ТОВ «Гренландія НВП» до Залізниці в особі філії, зокрема про стягнення з відповідача 459 600,00 грн заборгованості за Договором, 0,1% річних від простроченої суми у розмірі 143,55 грн, а також про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Залізницею в особі філії щодо одностороннього розірвання Договору з додатковою угодою від 15.08.2021 № 1 до нього, та за зустрічним позовом Залізниці в особі філії до ТОВ «Гренландія НВП» про стягнення штрафу та пені за порушення зобов`язання з поставки товару належної якості та в частині строків заміни неякісного товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі № 910/138/24 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю.

Відповідно до системи «Діловодство спеціалізованого суду» та як було повідомлено відповідачем суду апеляційної інстанції у судовому засіданні 01.04.2025, станом на дату прийняття постанови судом апеляційної інстанції у справі № 910/4448/24 рішення суду у справі № 910/138/24 набрало законної сили.

Зі змісту рішення суду у справі № 910/138/24 вбачається, що господарським судом міста Києва встановлено обставини поставки позивачем відповідачу за Договором товару неналежної якості, у зв`язку з чим покупець звільняється від обов`язку щодо оплати такого товару. Також суд встановив, що оскільки постачальником допущено порушення своїх зобов`язань за Договором, покупець правомірно скористався своїм правом, передбаченим підпунктом 8.2.3 пункту 8.2 Договору, на одностороннє розірвання Договору.

Встановлені у межах господарської справи № 910/138/24 обставини додатково підтверджують факт достовірності опублікованої відповідачем інформації щодо здійснення позивачем поставки відповідачу неякісного товару.

При цьому, питання правомірності розірвання Договору не входить до предмета доказування у межах справи № 910/4448/24 і розглядалось у межах господарської справи № 910/138/24, де в цій частині позивачу відмовлено у задоволенні первісного позову про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Залізницею в особі філії щодо одностороннього розірвання Договору з додатковою угодою від 15.08.2021 № 1 до нього.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для спростування поширеної відповідачем інформації, яку позивач вважає недостовірною.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 зі справи № 905/902/20.

Так, у зазначеній постанові, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 905/902/20 про захист ділової репутації у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду виснувала, зокрема таке.

Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.

Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Здійснення свобод, передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (зокрема свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).

За частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання, є дискредитацією суб`єкта господарювання.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Водночас у справі № 910/4448/24 скаржником не доведено, що судом попередньої інстанції у вирішенні спору не був врахований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові зі справи № 905/902/20, щодо необхідності встановлення у відповідній категорії справи юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації.

Так, суд апеляційної інстанції у вирішенні спору встановив, що:

- дії відповідача з оприлюднення в електронній системі закупівель інформації як щодо розірвання Договору, укладеного з позивачем, так і щодо причин такого розірвання є його обов`язком, як замовника закупівлі, чітко регламентованим спеціальним законодавством, яким є Закон України «Про публічні закупівлі»;

- у даному випадку, оскільки така інформація публікується у засобах масової інформації (в електронній системі закупівель на веб-порталі Уповноваженого органу у складі електронної системи закупівель), та, відповідно, доводиться до необмеженого кола осіб, у розумінні статті 277 ЦК України наявний такий елемент як «поширення інформації», тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- зі змісту оприлюдненого відповідачем Звіту вбачається, що поширена інформація безпосередньо стосується позивача як постачальника за Договором;

- поширена інформація є констатацією про певні події і обставини, а тому є фактичним твердженням, а не оціночним судженням особи розповсюджувача;

- сама по собі наявність спору між сторонами (у тому числі в межах господарської справи № 910/138/24) щодо якості поставленого товару не може свідчити про недостовірність поширеної відповідачем інформації щодо виконання Договору. При цьому, якщо поставлений позивачем згідно з Договором товар був неякісним, то останній був таким з моменту здійснення поставки, а не з моменту встановлення цієї обставини у судовому порядку;

- оцінивши надані сторонами докази відповідно до статті 86 ГПК України, з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», суд дійшов висновку, що опублікована у Звіті інформація стосовно поставки позивачем відповідачу за Договором неякісного товару є достовірною. Позивачем під час розгляду справи не надано суду більш вірогідних доказів того, що якість поставленої ним партії товару - прального порошку «EXTREME WASH 100» універсальний відповідала умовам Договору та вимогам ДСТУ 2972:2010;

- крім того, суд врахував, що встановлені у межах господарської справи № 910/138/24 обставини додатково підтверджують факт достовірності опублікованої відповідачем спірної інформації щодо здійснення позивачем поставки неякісного товару.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції у вирішенні спору зі справи не був врахований висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення у відповідній категорії справи юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації. При цьому, встановлення судом обставин поширення відповідачем достовірної інформації виключає наявність юридичного складу правопорушення для задоволення позову про спростування недостовірної інформації.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 12 частини першої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі», пункту 12 частини першої статті 42 Закону України «Про публічні закупівлі», частин першої та другої статті 34 Господарського кодексу України, частини першої статті 94 ЦК України, частини першої статті 201 ЦК України, статті 275 ЦК України, частин четвертої-п`ятої статті 277 ЦК України.

- чи спричиняють у подібних правовідносинах норми права, якими замовників у публічних закупівлях зобов`язано звітувати про проведені закупівлі та укладені за ними договори, право чи обов`язок замовників публікувати інформацію до моменту настання обов`язку такої публікації, а також без встановлення достовірності інформації, яка публікується, зокрема у визначений законодавством чи договором спосіб? Тобто чи може замовник, посилаючись на обов`язок оприлюднення інформації, в будь-який момент (на власний розсуд) оприлюднювати будь-яку (на власний розсуд) інформацію?

- чи виключає обов`язок оприлюднення інформації елемент її поширення?

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

У цій справі суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи на підставі оцінки доказів, з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», дійшов висновку про те, що поширена відповідачем інформація була дійсною. Позивачем під час розгляду справи не надано суду більш вірогідних доказів того, що якість поставленої ним партії товару - прального порошку «EXTREME WASH 100» універсальний відповідала умовам Договору та вимогам ДСТУ 2972:2010. Щодо вимоги кредитора (бенефіціара), пред`явленої гаранту, про сплату грошової суми відповідно до умов виданої гарантії, то остання за своєю суттю є способом задоволення кредитором (бенефіціаром) своїх вимог у разі невиконання (неналежного виконання) боржником (принципалом) взятих на себе зобов`язань. Сам факт пред`явлення такої вимоги бенефіціаром гаранту не може розглядатися як спосіб поширення інформації про принципала, тоді як зміст допущеного принципалом (боржником) порушення основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, у силу приписів частини третьої статті 563 ЦК України є обов`язковим до вказівки бенефіціаром у такій вимозі.

Отже, обставини, для яких скаржник просить Суд сформувати висновки Верховного Суду, не відповідають встановленим обставинам цієї справи.

При цьому, скаржник залишає поза увагою, що у цій категорії справ необхідно враховувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27.03.2014 частину третю статті 277 ЦК України (яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного) було виключено. З 19 квітня 2014 року законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Отже, доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема й недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 17.07.2019 у справі № 757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22, від 03.06.2025 у справі № 914/855/24.

При цьому в господарському процесі зі змінами до статті 79 ГПК України (які набрали чинності з 17.10.2019) поняття достатності доказів замінено на стандарт доказування «вірогідність доказів»: наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У зв`язку наведеним, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо питання застосування норм права, про які вказує скаржник у касаційній скарзі, оскільки останній залишає поза увагою конкретні спірні правовідносини у справі № 910/4448/24, з урахуванням встановлених у ній обставин.

Доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки вказаним доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі оцінки яких суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.

Відповідно підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Залізниці в особі філії на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову за доводами касаційної скарги відсутні.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші покликання скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі, не охоплюються означеними ним підставами касаційного оскарження та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу ТОВ «Гренландія НВП» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 910/4448/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова