№ 910/4629/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4629/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Прокопів Н. М.

відповідача - Яковченко Р. Г.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 (головуючий -Шаптала Є.Ю., судді Яковлєв М.Л., Тарасенко К.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 (суддя - Лиськов М.О.)

у справі № 910/4629/21

за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне врегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 1 289 781 970,51 грн

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відпусткою судді Губенко Н. М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024.

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство "Гарантований покупець" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 754 502 434,12 грн - пені, 141 681 655,24 грн - інфляційних втрат, 57 011 710,16 грн - 3% річних та 336 586 170,99 грн - штрафу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати послуг виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, внаслідок чого останньому нараховані штрафні санкції у загальному розмірі 1 289 781 970,51 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" 754 502 434,12 грн - пені, 141 681 655,24 грн - інфляційних втрат, 57 011 710,16 грн - 3% річних та 336 586 170,99 грн - штрафу.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунки заявлених сум штрафних санкцій, визнали їх обґрунтованими, при цьому, щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 99% зазначили, що відповідачем не доведено винятковості випадку та наявності умов, що можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки та процентів річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

6. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - Г ПК України), скаржник зазначає, що господарські суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21 (щодо застосування положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 22.02.2022 у справі № 910/6563/21, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18 (щодо застосування положень частини третьої статті 549 ЦК України та частини другої статті 343 ГК України).

7. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Г ПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" № 332 від 25.02.2022 з урахуванням Листа НКРЕКП № 752/22.3.1/7-23 від 19.01.2023.

8. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої статті 33, частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", підпункту 15, 43 пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 1388 від 09.11.2017 та статті 614 ЦК України.

9. Крім цього скаржник зазначає про необхідність формування правового висновку щодо застосування положень частини 2 статті 549 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини 3 статті 549 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

10. Позивач подав відзив та додаткові пояснення, у яких не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

11. Відповідач подав додаткові пояснення до касаційної скарги у яких надав заперечення проти доводів позивача.

12. Позивач подав додаткові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

13. Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Г ПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. Між Державним підприємством "Гарантований покупець" та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" укладено Договір № 0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел в формі Типового договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, що затверджений постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641.

15. Наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2019 № 321, ДП "НЕК "Укренерго" перетворено на Приватне акціонерне товариство (ПрАТ), 100% акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, затверджено статут новоутвореного підприємства. Зазначеним Наказом визначено, що новоутворене Приватне акціонерне товариство "НЕК "Укренерго" є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків Державного підприємства "НЕК "Укренерго".

16. 29.08.2019 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 579/01 до Договору. Згідно з п.3 цієї Додаткової угоди правонаступником всіх зобов`язань (прав та обов`язків) Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (скорочене найменування - ДП "НЕК "Укренерго") (ЄДРПОУ - 00100227) за договором є Приватне акціонерне товариство "Укренерго" (скорочене найменування - НЕК "Укренерго") (ЄДРПОУ-00100227).

17. Відповідно до п.1.1 Договору для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг (Гарантований покупець) на виконання спеціальних обов`язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом надає Замовнику (НЕК "Укренерго") послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.

18. В п.1.2 Договору зазначено, що замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього Договору.

19. Пунктом 2.1 Договору визначено, що вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом постачальником послуг.

20. Пунктом 12.4 Порядку передбачено, що з урахуванням умов цієї глави гарантований покупець протягом перших п`яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та направляє ОСП два примірники акта приймання-передачі, підписані зі своєї сторони. Після отримання двох примірників акта купівлі-продажу, підписаних зі сторони гарантованого покупця, ОСП направляє гарантованому покупцю протягом перших семи робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, примірник акта приймання-передачі, підписаний зі своєї сторони уповноваженою особою. За наявності в ОСП зауважень до акта приймання-передачі, наданого гарантованим покупцем, ОСП повідомляє письмово про це гарантованого покупця.

21. Відповідно до п.12.7 Порядку у разі перерахунку гарантованим покупцем вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел укладається акт коригування до акта приймання-передачі з ОСП (НЕК "Укренерго").

22. Згідно з п.12.5 Порядку, після отримання від ОСП акта купівлі - продажу, підписаного з його сторони, гарантований покупець протягом одного робочого дня з дати його отримання надає Регулятору розмір вартості Послуги для затвердження.

23. Згідно з п.12.4 та п.12.7 Порядку між Гарантованим покупцем та НЕК "Укренерго" підписані без зауважень акти приймання-передачі та акти коригування наданих Послуги січня - лютого 2020 року, розмір вартості якої затверджений Регулятором - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуги (далі - НКРЕКП), а саме:

- за січень 2020 року - Акт № 1 від 31 січня 2020 року (далі - Акт № 1). Відповідно до якого загальна вартість послуги за січень 2020 року складає 1 645 237 562,75 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 20.03.2020 № 715. В подальшому до Акта № 1 внесено коригування вартості наданої послуги. Відповідно до Акта коригування від 10.08.2020 до Акта № 1 загальна вартість послуги за січень 2020 року склала 1 646 017 478,68 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 02.09.2020 № 1630.

- за лютий 2020 року - Акт № 2 від 29.02.2020 (далі - Акт № 2), відповідно до якого загальна вартість послуги за лютий 2020 року складає 1 861 145 313,67 грн (з ПДВ). В подальшому до Акта № 2 також вносились коригування вартості наданої послуги. Відповідно до Акта коригування від 16.03.2020 до Акта № 2 загальна вартість послуги за лютий 2020 року склала 3 128 112 673,68 грн (з ПДВ). що затверджена постановою НКРЕКП від 20.03.2020 № 715. Згідно з Акта коригування від 20.03.2020 до Акта № 2 (з урахуванням Акта коригування від 16.03.2020) загальна вартість послуги за лютий 2020 року становить З 163 136 308,56 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 01.04.2020 № 752. Відповідно до Акта коригування від 23.09.2020 до Акта № 2 (з урахуванням Акта коригування від 16.03.2020, Акта коригування від 20.03.2020) загальна вартість послуги лютого 2020 складає суму у розмірі 3 164 298 921,25 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 13.10.2020 № 1879.

24. Відповідно до п.12.6 Порядку протягом одного робочого дня з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, ОСП здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.

25. Проте, незважаючи на настання терміну остаточної оплати послуги січня та лютого 2020 року - 23.03.2020 (перший робочий день з дня затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги наданої Гарантованим покупцем у січні та лютому 2020 року, 21.03.2020 та 22.03.2020 року є вихідними) відповідач свої зобов`язання з оплати послуги січня та лютого 2020 року своєчасно не виконав.

26. Відповідно до листа Гарантованого покупця від 28.01.2020 № 52/243 кошти у сумі 430 634 178,05 грн зараховані як авансовий платіж на січень 2020 року, відповідно до листа від 30.04.2020 № 52/1012/1 сума переплати у розмірі 3 314 811,49 грн зарахована в оплату січні 2020 року. Відповідно з урахуванням вказаних листів загальна сума оплати НЕК "Укренерго" послуги січня 2020 року складає 1 646 017 478,68 грн.

27. Позивач зазначає, що НЕК "Укренерго" виконало зобов`язання з оплати наданої послуги в січні 2020 року лише 28.01.2021 року.

28. Також відповідно до листа Гарантованого покупця від 31.07.2020 № 05/2186/1 переплату, що здійснена за розрахункові періоди 2019 року в сумі 19 694 805,07 грн зараховано в погашення заборгованості послуги лютого 2020 року. Відповідно, з урахуванням вказаного листа загальна сума оплати НЕК "Укренерго" послуги лютого 2020 року складає 3 164 298 921,25 грн.

29. Позивач стверджує, що НЕК "Укренерго" виконало свої зобов`язання з оплати наданої послуги в лютому 2020 року лише 28.01.2021 року.

30. Отже, позивач вважає, що НЕК "Укренерго" порушено право Гарантованого покупця на отримання своєчасно та в повному обсязі оплати вартості послуги (пп.1 п.3.2 та пп.4 п.3.3 Договору).

31. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що сторони цього договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства.

32. Відповідно до пункту 4.3 Договору у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів.

33. Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати послуг виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, внаслідок чого останньому нараховані штрафні санкції у загальному розмірі 1 289 781 970,51 грн.

Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

35. Відповідно до статті 300 Г ПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

36. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Г ПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення частини третьої статті 549 ЦК України та частини другої статті 343 ГК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20, від 22.02.2022 у справі № 910/6563/21, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18.

37. У цій частині скаржник стверджує, що позивачем нараховано пеню із розрахунку 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, як передбачено п.4.3 укладеного між сторонами договору, однак позивачем не враховано, що розмір обумовленої в договорі пені не повинен перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ. При цьому, суди попередніх інстанцій, пославшись на приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не перевірили наданий позивачем розрахунок, не врахували відповідних заперечень відповідача в цій частині та не дослідили наданий ним контррозрахунок суми пені.

38. Так в контексті наведених доводів касаційної скарги в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 754 502 434,12 грн, колегія суддів зазначає таке.

39. Суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях дійшли висновку, що відповідач припустився порушення зобов`язання за укладеним між сторонами договором, що є підставою для нарахування пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

40. У силу статей 525 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

41. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

42. За змістом статей 610 611 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки.

43. За змістом статей 509 524 533-535 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

44. За змістом частини першої статті 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.

45. Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

46. За визначенням частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

47. Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

48. Відповідно до частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

49. Як погоджено сторонами у пункті 4.3 Договору у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

50. Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

51. За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

52. Згідно з преамбулою вказаного Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

53. Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20 (у якій предметом спору були розрахунки за тим же договором, що і у справі, яка розглядається), від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

54. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у цій справі зобов`язання є грошовим, а тому на нього розповсюджується положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", відповідно до якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У цій частині Суд також звертається до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21.

55. Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, пославшись на наведені вище приписи чинного законодавства, зазначив про обґрунтованість розрахунку позивача та наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 754 502 434,12 грн пені у повному розмірі.

56. Так, Верховний Суд зазначає, що господарський суд, відповідно до статті 86 Г ПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

57. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

58. Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок пені і не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування заявленої позивачем до стягнення суми, так само і не наведено обґрунтувань відхилення заперечень і контррозрахунку відповідача.

59. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернувши уваги на приписи наведених вище норм, не дослідивши всіх обставин, які входять до предмету доказування у даній справі, також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відповідні заперечення відповідача та наданий ним контррозрахунок, а також посилання на правові позиції Верховного Суду, зокрема і щодо стягнення штрафних санкцій за спірним договором, що є порушенням вимог статті 269 Г ПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.

60. Пославшись на правильність розрахунку позивача, суди першої і апеляційної інстанції самостійно не перевірили розрахунку суми пені, не зазначили, в якому порядку здійснювалось нарахування та з чого суд виходив, ухвалюючи рішення про стягнення саме 754 502 434,12 грн пені.

61. Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

62. Так само і частиною третьою статті 2 Г ПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

63. Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

64. Зокрема, частиною першою статті 269 Г ПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

65. При цьому законодавець у статті 282 Г ПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

66. Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

67. Суд апеляційної інстанції в порушення приписів частини першої статті 282 Г ПК України, підтримавши висновки місцевого суду, залишив без належної правової оцінки, зокрема, доводи і заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, відтак, прийняв постанову при неповному з`ясуванні обставин, на які посилаються учасники провадження у справі.

68. Згідно зі статтями 7 13 Г ПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.

69. У порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки аргументам відповідача про те, що позивачем невірно обраховано заявлену до стягнення суму пені, а місцевим господарським судом розрахунок пені перевірено не було; не звернув уваги на відповідні заперечення відповідача та наданий ним контррозрахунок, а також посилання на правові позиції Верховного Суду, зокрема і щодо стягнення штрафних санкцій за спірним договором.

70. Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені Г ПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 754 502 434,12 грн підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

71. Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували положення частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, колегія суддів зазначає таке.

72. Так, в ході розгляду справи відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 99%.

73. Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з цього приводу місцевий господарський суд проаналізувавши доводи, наведені у поданому відповідачем клопотанні зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, за результатами здійсненої оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, суд на власний розсуд має вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені та штрафу. Так, місцевий господарський суд звернув увагу на те, що позивачем зобов`язання виконувалось належним чином, проте відповідачем систематично допускались прострочення виконання грошових зобов`язань з оплати послуг, при цьому, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують наявність обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій у визначеному відповідачем розмірі, у зв`язку з чим, за переконанням суду, в даному випадку відповідач не довів винятковості випадку та наявності умов, що можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки та процентів річних.

74. Апеляційний господарський суд погодився із таким висновком суду першої інстанції зазначивши про безпідставність доводів скаржника про порушення судом першої інстанції положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України з огляду на відмову у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

75. Так, відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

76. За приписами статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

77. Аналогічні норми містить і стаття 526 ЦК України.

78. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

79. За приписами частини другої статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

80. Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

81. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК.

82. Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

83. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

84. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

85. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

86. У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

87. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

88. Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

89. Верховний Суд відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Г ПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

90. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

91. При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86 236-238 Г ПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.

92. Так, стаття 86 Г ПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

93. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 Г ПК України).

94. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

95. З обставин цієї справи вбачається, що така оцінка була проведена судами попередніх інстанцій, а відповідна мотивація викладена в оскаржуваних судових рішеннях. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

96. Зважаючи на зміст приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а також враховуючи повноваження судів першої та апеляційної інстанції, визначені Г ПК України (щодо оцінки поданих сторонами доказів та встановлення фактичних обставин справи), Суд констатує, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 913/698/19.

97. Верховний Суд констатує, що аргументи касаційної скарги у цій частині в цілому не містять у собі питань права чи правозастосування, а є лише намаганнями скаржника спонукати суд касаційної інстанції до здійснення нової оцінки установлених обставин справи (поведінки боржника, можливості виконання ним умов спірного договору) і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, проте в силу вже згаданих вище приписів статті 300 Г ПК України Верховний Суд таких повноважень немає.

98. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки не врахували висновки про застосування цих норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21 судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на те, що зазначену постанову Верховний Суд прийняв за наявності інших фактичних обставин.

99. За таких обставин, твердження скаржника, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених, Верховним Судом у справі № 910/15705/21, є безпідставними, оскільки висновки у зазначеній справі були зроблені за наявності інших фактичних обставин, а тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій на 99%, з огляду на те, що зменшення пені є правом суду, яке він реалізує з урахуванням конкретних обставин справи.

100. Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Г ПК України, частково знайшла своє підтвердження.

101. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Г ПК України колегія суддів зазначає таке.

102. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 Г ПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

103. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

104. Аргументуючи підставу касаційного оскарження передбачену у пункті 3 частини другої статті 287 Г ПК України, скаржник зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" № 332 від 25.02.2022 з урахуванням Листа НКРЕКП № 752/22.3.1/7-23 від 19.01.2023.

105. У цій частині скаржник стверджує про те, що під час дії воєнного стану прийняття рішень про стягнення з НЕК "Укренерго" штрафних санкцій за договором є протиправним і суперечить обов`язковому до виконання рішенню НКРЕКП.

106. Щодо з`ясування наявності/відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.

107. Верховний Суд виходить з того, що під час касаційного розгляду даної справи касаційне провадження зупинялось до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1359/22.

108. Так, предметом розгляду у справі № 911/1359/22 було питання стягнення коштів у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію.

109. За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження в частині стягнення 114 116 797,48 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутності предмету спору, позов підлягає частковому задоволенню в частині вимог про стягнення 17 320 704,86 грн втрат від інфляції та 1 535 148,92 грн 3% річних, а в частині вимог про стягнення 1 205,84 грн 3% річних та 17 933 524,59 грн пені позов не підлягає задоволенню.

110. Залишаючи без змін вказане рішення, апеляційний господарський суд, зокрема вказав, що посилання позивача на те, що пункт 16 частини першої відповідної постанови у відповідній редакції діє лише з моменту набрання чинності постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413 обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідний пункт, з огляду на його зміст, розповсюджує свою дію на спірні правовідносини, а також враховуючи, що вимоги щодо стягнення нарахованої пені заявлені у серпні 2022 року.

111. У постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновки такого змісту:

"8.13.1. Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

8.13.2. Відповідно до статті 1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

8.13.3. Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

8.13.4. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

8.13.5. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» Регулятор має право приймати рішення, що є обов`язковими до виконання учасниками ринку.

8.13.6. Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

8.13.7. Відповідно до пункту 1 частини 1 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

8.13.8. Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов`язкові до виконання.

8.13.9. Об`єднана палата констатує, що постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.

8.13.10. Що стосується посилання скаржника на те, що у даному випадку мали застосовуватися норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, оскільки вони мають вищу юридичну силу ніж постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) Об`єднана палата виходить з наступного.

8.13.11. Статтею 1 Конституції України передбачено, що Україна є правовою державою.

8.13.12. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №9-рп/2001 від 19.06.2001 у справі № 1-37/2001, в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.

8.13.13. Отже, нормативні акти, що затверджуються Регулятором, не можуть суперечити Конституції України та законам, які регулюють господарські відносини на ринку електроенергії.

8.13.14. Відповідно до частини першої статті 66 Закону «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

8.13.15. Істотні умови двосторонніх договорів визначені у частині третій статті 66 вказаного Закону, якими є, зокрема, умови про права, обов`язки та відповідальність сторін (пункт 8 частини третьої статті 66 Закону).

8.13.16. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема, затвердження типових та примірник договорів, визначених цим Законом, а відповідно до частини четвертої цієї ж статті рішення Регулятора є обов`язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).

8.13.17. Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що Регулятор наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, зокрема, через затвердження типових і примірних договорів.

8.13.18. Типові і примірні договори входять до системи джерел господарського договірного права як особливі нормативно-правові акти. Затвердження таких договорів уповноваженими державними органами є формою державною регулювання договірних відносин у сфері господарювання.

8.13.19. Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України або у випадках, передбачених законом, іншим органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

8.13.20. Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (пункт 16 частини другої статті З Закону «Про ринок електричної енергії»).

8.13.21. Унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку електроенергії відбувається, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються Регулятором, і мають силу нормативно-правового акта.

8.13.22. Частина четверта статті 179 Господарського кодексу України закріплює межі вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов, а саме обов`язковість відповідності умов господарського договору певного виду типовим договорам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом в межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться в типовому договорі. Разом з тим сторони мають право конкретизувати його умови та доповнити їх, якщо такі доповнення не суперечать його змісту.

8.13.23. Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

8.13.24. В подальшому Законами України від 15.03.2022 №2119-ІХ, від 21.04.2022 №02212-ІХ, від 22.05.2022 №2263-ІХ, від 15.08.2022 №2500-IX, від 16.11.2022 №2738-IX, від 7.02.2023 №2915-IX, від 2.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 №3275-IX, від 8.11.2023 №3429-IX, від 06.02.2024 №3564-IX «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджено укази Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 6.02. 2023 №58/2023 , від 1.05.2023 №254/2023, від 26.07.2023 року №451/2023,від 6.11.2023 №734/2023, від 5.02.2024 №49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

8.13.25.Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

8.13.26. Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

8.13.27. Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

8.13.28. Відповідно до положень частини 1 статті 20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

8.13.29. Об`єднана палата ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.

8.13.30. Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

8.13.31. Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.37. Об`єднана палата звергає увагу, що норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 №333, у редакції від 26.04.2022 ) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.

8.13.38. Таким чином, хоча постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.

8.13.39. Відмовляючи у задоволенні позову у стягненні пені, суди попередніх інстанцій посилалися на приписи Постанови №332, а саме підпункт 16 пункту 1 такого змісту: на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати таку настанову - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.40. Суд першої та апеляційної інстанцій, вказували, зокрема, таке:

- повноваження НКРЕКП, визначені Законом, пунктом 1 частини другої статті 17 якого установлено, що регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання;

- як визначено пунктом 1 частини першої статті 2 Закону регулятор, яким є НКРЕКП, здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, трейдерської діяльності тощо;

- відповідно до частини першої статті 3 Закону регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України;

- вказаною постановою регулятор надав настанову щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених відповідними договорами, для всіх учасників ринку електричної енергії, у тому числі у випадку застосування таких штрафних санкцій не лише оператором системи передачі, яким є позивач, але й у випадку застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафних санкцій іншим учасником ринку за іншими договорами, чим досягається баланс інтересів всіх учасників ринку у період оголошення воєнного стану для запобігання негативним наслідкам у відповідній сфері.

8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.

8.13.44. Об`єднана палата також ураховує, що 15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, 2).

8.13.45. У підпункті 2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено: «розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №40-44, ст. 356) доповнити пунктами 18 і 19 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

8.13.46. Отже, відповідно до цього Закону прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнені пунктом 19.

8.13.47. Статтями 257-259 Цивільного кодексу України унормовано загальна позовна давність, спеціальна позовна давність, зміна тривалості позовної давності.

8.13.48. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а саме відмовили у задоволенні пені з посиланнями на приписи Постанови №332".

112. Вказана правова позиція, з огляду на дату ухвалення постанови у справі №911/1359/22, викладена пізніше, ніж дата подання касаційної скарги у даній справі, що відноситься до випадку означеного у частині четвертій статті 300 Г ПК України.

113. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 Г ПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

114. Згідно з частиною першою статті 237 Г ПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

115. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 Г ПК України).

116. Відповідно до статті 86 Г ПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

117. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 Г ПК України), допустимість (стаття 77 Г ПК України), достовірність (стаття 78 Г ПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 Г ПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

118. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

119. Згідно із статтею 79 Г ПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

120. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 Г ПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

121. З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суд першої інстанції не з`ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору в частині позовних вимог стосовно стягнення пені та штрафу.

122. Суд у контексті спірних правовідносин, підстав і предмету позову, підстав і предмета касаційного оскарження виходить з принципу jura novit curia ("суд знає закони").

123. Так, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 висловила правову позицію, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

124. Разом з цим, посилання скаржника в касаційній скарзі на положення частини п`ятої статті 33, частини сьомої статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії", підпункту 15, 43 пункту 2.3, абзацу 12 пункту 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 1388 від 09.11.2017 та статті 614 ЦК України та відповідні доводи про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, відхиляються Судом, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання та не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права, позаяк в силу приписів статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У цій частині Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 23.03.2023 у справі № 910/1193/22, 02.08.2023 у справі № 910/8451/21.

125. Разом з цим, стосовно висновків судів попередніх інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 141 681 655,24 грн інфляційних втрат, 57 011 710,16 грн 3% річних та 336 586 170,99 грн штрафу Верховний Суд зазначає таке.

126. Господарський суд, відповідно до статті 86 Г ПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

127. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

128. У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладено висновок про те, що з огляду на вимоги статей 79 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

129. Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і штрафу, не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування річних, інфляційних та штрафу, не наведено відповідного розрахунку в обґрунтування свого рішення у цій частині, а також висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача саме зазначених у рішенні сум.

130. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернув уваги на приписи наведених вище норм, не дослідив всі обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, що є порушенням вимог статті 269 Г ПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.

131. Разом з тим, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та штрафу, зазначивши про здійснення судами перевірки наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум, місцевий та апеляційний господарські суди не врахували наданий відповідачем контррозрахунок. В такій ситуації недостатнім є зазначення, що суд перевірив розрахунок і контррозрахунок, позаяк суд мав навести, які саме докази, покладені сторонами в основу здійснених ними розрахунків, були ним досліджені, оцінені і, відповідно, прийняті та/або відхилені із зазначенням відповідних мотивів такого прийняття/відхилення.

132. Водночас, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 Г ПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведений Державним підприємством "Гарантований покупець" розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, відсотків річних та штрафу, та встановити його обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

Такої ж позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 03.10.2029 у справі № 905/587/18, від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20, від 09.12.2021 у справі № 922/3109/20, від 25.05.2022 у справі № 910/19129/20, від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 09.12.2022 у справі № 921/542/20, від 21.01.2023 у справі № 904/842/20.

133. З огляду на наведене, Верховний Суд зазначає про передчасність доводів касаційної скарги стосовно необхідності формування правового висновку щодо застосування положень частини другої статті 549 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини третьої статті 549 ЦК України.

134. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

135. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

136. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

137. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам часників справи.

138. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

139. Крім того, Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

140. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

141. Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

142. У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустилися місцевий та апеляційний господарські суди, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

143. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Г ПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

144. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Г ПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

145. Згідно із частиною четвертою статті 310 Г ПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

146. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

147. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

148. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 Г ПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 910/4629/21 скасувати.

3. Справу № 910/4629/21 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй