ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4919/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Зуєва В. А., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Коноплі А. М. (адвокат), Наливайка Д. О. (адвокат), Шварьова Р. В. (адвокат),

відповідача-1 - Гордієнка В. І. (в порядку самопредставництва), Ковальчука І. В. (в порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 (суддя Джарти В. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 (головуючий - Мартюк А. І., судді Буравльов С. І., Зубець Л. П.) у справі

за позовом Державного підприємства "Антонов"

до: 1) Міністерства оборони України,

2) Державної казначейської служби України

про стягнення 111885073,82 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2019 року Державне підприємство "Антонов" (далі - ДП "Антонов", Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Міністерство, Замовник) та Державної казначейської служби України (з урахуванням клопотання від 25.06.2019 про залучення співвідповідача) про стягнення 111885073,82 грн безпідставно набутих коштів, посилаючись на положення статей 530 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на підставі державного контракту з оборонного замовлення на закупівлю озброєння та військової техніки від 02.04.2001 № 07-01 (далі - держконтракт № 07-01), укладеного між Міноборони України та Київським державним авіаційним заводом "Авіант" (далі - КДАЗ "Авіант"), правонаступником якого є ДП "Антонов", Підприємство виконало передбачені цим контрактом роботи на всю суму сплаченого Міністерством авансу, у зв`язку з чим позивачем у квітні 2016 року було безпідставно перераховано на рахунок Замовника грошові кошти у спірній сумі в якості повернення авансового платежу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019, позов задоволено повністю. Стягнуто з Міноборони України на користь ДП "Антонов" 111885073,82 грн безпідставно набутих коштів.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 11 96 509 1212 ЦК України і статей 13 73 74 76 77 86 ГПК України, зважаючи на які суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) згідно з платіжним дорученням № 725 ДП "Антонов" 21.04.2016 перерахувало Міністерству грошові кошти у сумі 111885073,82 грн і такі дії позивача були зумовлені необхідністю виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі № 910/24853/13, яке набрало законної сили та було обов`язковим до виконання; 2) у подальшому вказане судове рішення було скасовано судом касаційної інстанції, внаслідок чого припинився обов`язок позивача зі сплати грошових коштів у спірній сумі на користь Міністерства, який (обов`язок) ґрунтувався на рішенні суду, натомість у Міністерства виник обов`язок повернути Підприємству зазначену суму як отриману за відсутності достатньої правової підстави; 3) відсутність бюджетних коштів на реєстраційному рахунку Міністерства не виправдовує бездіяльність Замовника щодо неповернення спірної суми грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, Міноборони України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

6. Водночас у поданій касаційній скарзі міститься клопотання Міністерства про передачу справи № 910/4919/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що Верховним Судом під час ухвалення постанов від 14.03.2018 і від 28.11.2018 за результатами первісного та нового розглядів справи №910/24853/13 було неоднозначно застосовано норми права.

7. Колегія суддів відхиляє зазначене клопотання як безпідставне, оскільки заявник не навів обґрунтування щодо наявності хоча б одної з передбачених частинами 4, 5, 6 статті 302 ГПК України підстав для передачі справи № 910/4919/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме: 1) необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; 2) справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; 3) учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції з урахуванням відповідних застережень.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статей 11 693 1212 ЦК України, наголошуючи, що: 1) під час нового розгляду справи № 910/24853/13 суди не взяли до уваги підписаний сторонами 03.01.2013 акт звіряння розрахунків як первинний документ, яким Підприємство підтвердило існуючу заборгованість у спірній сумі; 2) до ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 06.12.2017 у справі № 910/24853/13 ДП "Антонов" визнало та 21.04.2016 добровільно перерахувало грошові кошти у сумі 111885073,82 грн на рахунки Міноборони України, яке відразу згідно з платіжним дорученням від 25.04.2016 № 248/413 повернуло ці кошти до Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, у зв`язку з чим Міністерство не набуло майна у виді грошових коштів та не зберігало їх у себе, а стягнення у 2019 році цих коштів з Міноборони України є подвійним і безпідставним стягненням; 3) стягнення спірної суми коштів з Міноборони України на підставі статті 1212 ЦК України за умов існування договірних зобов`язань сторін є безпідставним, про що свідчать правові висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 24.09.2014, від 14.10.2014, від 14.10.2014, від 07.06.2017 у справах №№ 6-122цс14, 922/1136/13, 917/2572/13, 923/1233/15 відповідно.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, зазначаючи, зокрема, що: 1) спірні грошові кошти Підприємством перераховані Міністерству не на підставі держконтракту № 07-01, положеннями якого питання повернення сплаченого авансу взагалі не було врегульовано, а на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані; 2) чинним рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2013 у справі № 910/3657/13 встановлено факти закінчення 31.12.2012 строку дії держконтракту № 07-01 та відсутності його продовження на 2013 рік, які не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієї справи.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2020 (Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міноборони України (подана 24.12.2019 через Північний апеляційний господарський суд) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у справі № 910/4919/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.03.2020.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги Міноборони України у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 03.04.2020, та зазначено, що про дату і час судового засідання з розгляду цієї касаційної скарги учасників справи буде повідомлено додатково.

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2020 визначено 02.06.2020 датою розгляду касаційної скарги Міноборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у справі № 910/4919/19.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2020, від 23.06.2020 і від 07.07.2020 оголошувалася перерва у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Міноборони України до 23.06.2020, до 07.07.2020 і до 11.08.2020 відповідно.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 10.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т. Б. у справі № 910/4919/19 визначено колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Зуєв В. А., Пільков К. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13. 02.04.2001 між КДАЗ "Авіант" (Виконавець) та Міноборони України (Замовник) було укладено держконтракт № 07-01, за умовами пункту 1.1 якого (у редакції додаткової угоди від 14.09.2004 № 3) Виконавець зобов`язується протягом 2001-2006рр. виготовити та поставити Замовнику продукцію (літаки) у кількості та терміни, зазначені у відомості постачання, що додається до цього контракту та є його невід`ємною частиною (додаток № 1 до контракту), а замовник поетапно, згідно графіку виготовлення літаків, прийняти та оплатити цю продукцію.

14. Державне підприємство "Київський авіаційний завод "Авіант", яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 453 входило до сфери управління Міністерства промислової політики України (далі - Мінпромполітики України, згідно з наказом Мінпромполітики України від 01.07.2009 № 476 припинено шляхом реорганізації - приєднання його до Державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.К. Антонова", з огляду на що до держконтракту № 07-01 було внесено відповідні зміни (додаткова угода від 15.07.2010 № 13).

15. Згідно з актом звіряння розрахунків між ДП "Антонов" та Міноборони України за виконані роботи за держконтрактом № 07-01, станом на 01.01.2012 Міністерством сплачено грошові кошти в сумі 331443310,10 грн та прийнято від позивача роботи на суму 219558236,28 грн.

16. Листом від 03.01.2013 № 247/5/18 Міноборони України направило на адресу ДП "Антонов" вимогу про повернення наданого авансу в сумі 111885073,82 грн, який, на думку Міністерства, був спрямований Підприємством не на виготовлення літаків, а на підготовчі роботи з такого виготовлення, які мало фінансувати Мінпромполітики України, а не Міноборони України.

ДП "Антонов" не погодилося із зазначеною вимогою Міноборони України з тих причин, що грошові кошти у сумі 331443310,10 грн, у тому числі спірні 111885073,82 грн було використано Підприємством виключно для виконання своїх обов`язків за держконтрактом № 07-01.

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі №910/24853/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017, позовні вимоги Міноборони України задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Антонов" на користь Міністерства 111885073,82 грн основного боргу, 20363083,43 грн пені за порушення строків виконання робіт, 7831955,16 грн штрафу, 20363083,43 грн пені за порушення строків надання звітних документів за використання авансу, 667757,97 грн збитків від зміни індексу інфляції, 3218611,71 грн - 3% річних, 68820 грн судового збору.

18. Згідно з платіжним дорученням від 21.04.2016 № 725 ДП "Антонов" перерахувало Міноборони України грошові кошти в сумі 111885073,82 грн з призначенням платежу: "Повернення попередньої оплати за Державним контрактом від 02.04.2001 № 07-01, згідно Акту звірки розрахунків від 30.01.2012р. та листа МОУ від 11.04.2016р. № 247/5/2769, у т. ч. ПДВ 18647512,30 грн.".

19. Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 910/24853/13, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи № 910/24853/13 рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 та постановою Верховного Суду від 28.11.2018, у позові Міноборони України до ДП "Антонов" про стягнення 164329565,52 грн відмовлено з тих мотивів, що Підприємством виконано роботи на суму 331443310,10 грн за держконтрактом № 07-01.

20. 01.04.2019 ДП "Антонов" направило на адресу Міноборони України листа №126/4265-19 з вимогою протягом 7 днів сплатити на користь позивача 111885073,82 грн.

02.04.2019 зазначену вимогу отримано Міністерством, але залишено без виконання.

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

22. Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

23. Частинами 1 та 5 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

24. Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

25. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому як із дій сторін зобов`язання, так і з дій третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею, чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

26. Пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий вимагає повернути йому річ, визначену родовими ознаками (грошові кошти) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

27. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (наведену правову позицію викладено у пунктах 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

28. Згідно з імперативною нормою частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

29. Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

30. Судовими рішеннями у справі № 910/24853/13 (за участю Міноборони України та ДП "Антонов") встановлено факт, що має істотне значення та не підлягає доведенню під час вирішення цього спору, а саме факт виконання Підприємством робіт (з урахуванням сировини, матеріалів та покупних комплектуючих виробів) за держконтрактом № 07-01 на суму оплаченої Замовником попередньої оплати (331443310,10 грн), до складу якої входить спірна сума повернутого Виконавцем авансового платежу.

31. З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки згідно з платіжним дорученням № 725 ДП "Антонов" 21.04.2016 перерахувало Міністерству грошові кошти у сумі 111885073,82 грн і такі юридично значимі дії позивача були зумовлені необхідністю виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 у справі № 910/24853/13, а у подальшому вказане судове рішення було скасовано судом касаційної інстанції, то внаслідок такого скасування припинився обов`язок позивача зі сплати грошових коштів у спірній сумі на користь Міністерства, який (обов`язок) ґрунтувався на зазначеному рішенні суду, натомість у Міністерства виник обов`язок повернути Підприємству зазначену суму як отриману без достатньої правової підстави.

32. Крім того Верховний Суд зауважує, що обставини скасування судового рішення як незаконного за результатами його касаційного перегляду свідчать про набуття Міністерством майна (спірної суми грошових коштів) на підставі, яка згодом відпала, що у розумінні частини 1 статті 1212 ЦК України породжує обов`язок Міністерства повернути Підприємству ці грошові кошти.

33. Наведеним повністю спростовуються помилкові доводи скаржника про те, що до ухвалення судом апеляційної інстанції постанови від 06.12.2017 у справі № 910/24853/13 ДП "Антонов" визнало та 21.04.2016 добровільно перерахувало грошові кошти у сумі 111885073,82 грн на рахунки Міноборони України, яке відразу згідно з платіжним дорученням від 25.04.2016 № 248/413 повернуло ці кошти до Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, у зв`язку з чим Міністерство не набуло майна у виді грошових коштів та не зберігало їх у себе, а стягнення у 2019 році цих коштів з Міноборони України є подвійним та безпідставним стягненням.

34. У свою чергу, колегія суддів погоджується з викладеним у відзиві на касаційну скаргу твердженням Підприємства про перерахування ним спірних грошових коштів Міністерству в квітні 2016 року не на підставі держконтракту № 07-01, положеннями якого питання повернення сплаченого авансу взагалі не було врегульовано, а на підставі судових рішень, які в подальшому були скасовані.

35. Разом з тим місцевий та апеляційний господарські суди правомірно зазначили про недоведеність подвійного стягнення спірної суми грошових коштів з Міністерства, оскільки інших позивачів (стягувачів) щодо цієї суми не існує, а також про відсутність правових підстав для повернення грошових коштів з Державного бюджету України, а не з поточних рахунків Міноборони України, позаяк за змістом частини 1 статті 96 ЦК України Міністерство як юридична особа має самостійно відповідати за своїми зобов`язаннями.

36. Натомість відсутність бюджетних коштів на реєстраційному рахунку Міністерства не виправдовує його бездіяльність щодо неповернення суми спірних грошових коштів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005).

37. У свою чергу, касаційна інстанція вважає обґрунтованими викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи позивача про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2013 у справі № 910/3657/13 (між тими самими сторонами), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014, встановлено преюдиціальні факти закінчення 31.12.2012 строку дії держконтракту № 07-01 та відсутності його продовження на 2013 рік, які (факти) не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієї справи.

38. За таких обставин колегія суддів відхиляє передчасні посилання скаржника про безпідставність стягнення спірної суми коштів з Міноборони України на підставі статті 1212 ЦК України за умов існування договірних зобов`язань сторін, про що свідчать правові висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 24.09.2014, від 14.10.2014, від 14.10.2014, від 07.06.2017 у справах №№ 6-122цс14, 922/1136/13, 917/2572/13, 923/1233/15.

Адже, предмет і підстави позову, фактичні обставини та правове регулювання правовідносин у справах №№ 6-122цс14, 922/1136/13, 917/2572/13, 923/1233/15 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду України при вирішенні цього спору, що виник з правовідносин, які не є подібними.

39. Водночас, ураховуючи положення частини 4 статті 75 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про недоведеність виконання Підприємством робіт на спірну суму, а також зауважує, що такі аргументи зводяться виключно до безпідставних заперечень щодо законності та обґрунтованості постанови Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 910/24853/13, тоді як відповідно до імперативних вимог частини 3 статті 317 ГПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

40. Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, судове рішення у справі № 910/24853/13, яке набрало законної сили та є остаточним, не може бути поставлено під сумнів.

41. Наведеним також спростовується твердження скаржника про те, що під час нового розгляду справи № 910/24853/13 суди не взяли до уваги підписаний сторонами 03.01.2013 акт звіряння розрахунків як первинний документ, яким Підприємство підтвердило існуючу заборгованість у спірній сумі.

42. Водночас Верховний Суд зауважує, що акт звірки не є первинним документом на підтвердження здійснення господарської операції між сторонами чи наявність зобов`язання за господарським договором.

Адже акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 916/2377/18, від 20.06.2018 у справі № 902/680/15 та від 29.03.2018 у справі № 925/1165/16).

43. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

44. Разом з тим колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується наведеними раніше висновками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

46. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про задоволення позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду 20.11.2019 у справі № 910/4919/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Зуєв В. А.

К. М. Пільков