ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/5149/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» - Бондаренка Д.М.,

Благодійної організації «Благодійний фонд «Світ мрій» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 (у складі колегії суддів: Пашкіна С.А. (головуючий), Буравльов С.І., Шапран В.В.)

у справі № 910/5149/21

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм»

до Благодійної організації «Благодійний фонд «Світ мрій»

про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (далі - КП «Київкінофільм») звернулося до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Світ мрій» (далі - БО «Благодійний фонд «Світ мрій»), у якому просило усунути позивачу перешкоди у здійсненні права володіння та користування об`єктом оренди за договором від 12.04.2019 № 2145-1 шляхом виселення відповідача з нежитлових приміщень загальною площею 46,40 кв. м, що знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: м. Київ, просп. В. Маяковського, 31.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами припинення дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено, невиконання відповідачем умов договору оренди щодо звільнення орендованих нежитлових приміщень і передачі їх позивачу за актом приймання-передачі об`єкта, чим порушуються права власника цього майна, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 позов задоволено. Усунуто КП «Київкінофільм» перешкоди у здійсненні права володіння та користування об`єктом оренди за договором від 12.04.2019 № 2145-1, шляхом виселення БО «Благодійний фонд «Світ мрій» з нежитлових приміщень загальною площею 46,40 кв. м, що знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: м. Київ, проспект В. Маяковського, 31.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову КП «Київкінофільм» відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2021 року КП «Київкінофільм» подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5149/21 за касаційною скаргою КП «Київкінофільм» з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.03.2022.

16.03.2022 судовий розгляд справи № 910/5149/21 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся, зважаючи на Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, згідно з яким в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2022 справу № 910/5149/21 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Багай Н.О., Суховий В.Г.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2022 касаційну скаргу КП «Київкінофільм» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 у справі № 910/5149/21 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.06.2022.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2022 розгляд касаційної скарги відкладено на 29.06.2022.

Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами).

БО «Благодійний фонд «Світ мрій» свого представника в судове засідання не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 12.04.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), БО «Благодійний фонд «Світ мрій» (орендар) і КП «Київкінофільм» (підприємство-балансоутримувач) укладено договір № 2145-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київради з питань власності від 12.03.2019 № 10/144 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 46,40 кв. м, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, просп. В. Маяковського, 31, для розміщення громадської приймальні депутата Київської міської ради Онуфрійчука В.М. (пункти 1.1, 2.1).

Згідно з пунктом 8.3 договору об`єкт оренди повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим підпунктом 1.1 цього договору.

Відповідно до пункту 9.4 договір припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За умовами пункту 9.1 цей договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє з 12.04.2019 до закінчення строку дії депутатських повноважень, але не більше ніж 10.04.2022.

У разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов`язався за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу (пункт 7.5 договору).

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога КП «Київкінофільм», заявлена до БО «Благодійний фонд «Світ мрій» про усунення перешкод у здійсненні права володіння та користування об`єктом оренди за договором від 12.04.2019 № 2145-1 шляхом виселення відповідача з нежитлових приміщень загальною площею 46,40 кв. м, що знаходяться на першому поверсі будинку за адресою: м. Київ, просп. В. Маяковського, 31, обґрунтовані тим, що договір оренди, укладений між сторонами, припинив свою дію з огляду на закінчення повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М., для розміщення громадської приймальні якого було орендоване комунальне майно. Позивачем з метою виконання умов договору було направлено відповідачу акт приймання-передачі нерухомого майна (об`єкта оренди), проте орендар приміщення не звільнив, об`єкт оренди не повернув, акт приймання-передачі майна не підписав; колишній об`єкт оренди наразі зачинено, у позивачі відсутній доступ до цього приміщення та можливість його використання. Позивач вважає, що такими діями відповідача порушуються його права щодо володіння та користування цим майном, які відповідно до статей 316 317 319 321 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підлягають захисту в судовому порядку.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що відповідно до умов договору оренди його дія передбачена до закінчення строку депутатських повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М., повноваження останнього закінчилися 01.12.2020, орендар приміщення не звільнив і за актом позивачу не передав, тому позивач відповідно до положень статті 391 ЦК має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасував та у задоволенні позову відмовив із тих підстав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин закінчення строку депутатських повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М., при цьому в договорі визначено дату закінчення строку його дії 10.04.2022, отже строк дії договору не припинився, тому у орендаря відсутні правові підстави для підписання акта приймання-передачі приміщення та його передачі підприємству-балансоутримувачу. Правовими підставами такого рішення судом зазначено положення статей 180 283 284 291 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статей 631 763 ЦК.

У поданій касаційній скарзі КП «Київкінофільм» послалося, зокрема на те, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції порушено положення статті 236 ГПК, оскільки не досліджено зібрані у справі докази, подані позивачем на підтвердження своїх вимог, тому рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим, також судом порушено положення частини 3 статті 75 ГПК стосовно того, що обставини закінчення з 01.12.2020 депутатських повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М. відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» є загальновідомим фактом, тому такі обставини не потребують доведення, отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір оренди не припинив свою дію; у зв`язку із цими порушеннями норм процесуального права, судом апеляційної інстанції було порушено положення статей 526 598 599 629 ЦК 291 ГК щодо підстав припинення зобов`язань та не враховано висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 28.04.2021 у справі 755/19205/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, стосовно виконання зобов`язань за договорами щодо повернення майна з орендного користування. Також судом при вирішенні спору не було застосовано положення статей 316 317 321 391 ЦК та не враховано, що неповернення об`єкта оренди після припинення договору оренди порушують права власника цього майна, ускладнюють здійснення позивачем повноважень користування цим об`єктом, отже таке право підлягає захисту. Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 4 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» в контексті доведення факту припинення повноважень депутата місцевої ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Разом із тим правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Як свідчать матеріали справи, яка розглядається, КП «Київкінофільм», звертаючись до суду з вимогами про усунення позивачу перешкоди у здійсненні права володіння та користування об`єктом оренди за договором № 2145-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 12.04.2019 шляхом виселення відповідача із зазначених нежитлових приміщень комунальної власності, обґрунтував такі вимоги обставинами невиконання відповідачем умов цього договору щодо повернення майна у зв`язку із припиненням договору з огляду на закінчення строку його дії та положеннями статей 316 317 319 321 391 ЦК, оскільки неповернення майна з оренди та його зайняття відповідачем, з обмеженням доступу позивача до цього приміщення, порушують його права щодо володіння та користування цим майном.

За змістом статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6 626 627 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 509 ЦК і статтею 173 ГК в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У частинах 1, 2 статті 193 ГК визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондує вимогам статті 629 ЦК про обов`язковість договору для виконання сторонами.

Особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, визначено у ГК.

За положеннями статті 283 ГК (у редакції, чинній на час укладення договору оренди та виникнення спірних правовідносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1); до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6).

Отже, якщо у ГК не передбачено таких особливостей, застосовуються відповідні положення ЦК.

За змістом частини 1 статті 759 і статті 761 ЦК (у відповідній редакції) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 4 статті 284 ГК).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 291 ГК одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У частині 1 статті 763 ЦК визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 ЦК визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Разом із тим необхідно зауважити, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК) і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У розумінні приписів статті 391 ЦК право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, на яку здійснено посилання скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Разом із тим однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18).

Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду не врахували, не з`ясували характер спірних правовідносин сторін, належним чином не обґрунтували свої висновки, як щодо задоволення позову (застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють захист права власності), так і щодо відмови в задоволенні позовних вимог (із застосуванням зобов`язально-правових норм) з огляду на предмет і підстави заявленого КП «Київкінофільм» позову (про що зазначено вище), а відтак не визначилися і у судових рішеннях не зазначили, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Водночас суди не надали об`єктивну оцінку наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду та не визначили, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 75 ГПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Судом апеляційної інстанції, при вирішенні спору, в основу судового рішення про відмову в задоволенні позову було покладено висновок про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин закінчення строку депутатських повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М., з настанням яких (обставин) пов`язано строк дії договору оренди.

Проте судом апеляційної інстанції у порушення частини 1 статті 75, статей 86 269 ГПК не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження обставин припинення договору оренди, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, а також тим обставинам, що самим відповідачем не заперечується факт припинення повноважень депутата місцевої ради Онуфрійчука В.М., про що зазначено в апеляційній скарзі БО «Благодійний фонд «Світ мрій», поданій на рішення суду першої інстанції у цій справі (а.с 84).

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення як суду першої інстанції, так і постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законними і обґрунтованими.

Крім того, як свідчать матеріали справи, за договором № 2145-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 12.04.2019 орендодавцем нежитлового приміщення виступає Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а КП «Київкінофільм» як сторона цього договору виступає як підприємство-балансоутримувач; нежитлові приміщення, що є об`єктом оренди, належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 наведено правовий висновок про те, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів (аналогічна правова позиція викладена у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17). Оскільки чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір. З огляду на зазначене об`єднана палата дійшла висновку про те, що балансоутримувач не має право замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря.

За змістом частини 2 статті 315 ГПК у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а відповідно до частини 1 статті 316 ГПК вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Проте судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, такі висновки Верховного Суду враховано не було та не надано належної юридичної оцінки обставинам у контексті пред`явлення відповідного позову підприємством-балансоутримувачем, а відтак і не встановлено, чи є КП «Київкінофільм» тією особою, яка має право на звернення до суду з відповідним позовом.

Проте суди попередніх інстанцій, при вирішенні спору не врахували наведені висновки Верховного Суду, не встановили наявність у КП «Київкінофільм» права на звернення до суду з відповідним позовом, не надали належної юридичної оцінки обставинам у контексті пред`явлення відповідного позову підприємством-балансоутримувачем, належним чином не встановили обставин, які мають значення для вирішення справи, а саме: чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце; при цьому встановлення під час розгляду справи по суті відсутності порушеного права чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, КП «Київкінофільм» у позовній заяві як третю особу зазначило Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до статті 50 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи (частина 1). Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2). Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина 4). Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу (частина 5).

Проте суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, питання про залучення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до участі у справі не вирішив, натомість фактично прийняв рішення про права та інтереси особи, що не було залучено до участі у справі.

Зазначені порушення норм процесуального права судом першої інстанції залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За наведених обставин, відповідно до положень зазначених норм процесуального права постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі № 910/5149/21 скасувати.

3. Справу № 910/5149/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.Г. Суховий