ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5189/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (головуючий - Пономаренко Є. Ю., судді Барсук М. А., Кропивна Л. В.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк"
до Міністерства юстиції України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 ,
про скасування наказу та поновлення запису.
Короткий зміст позовних вимог
1. 26.04.2024 Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк", Банк, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, Міністерство, відповідач) про скасування наказу Мін`юсту від 27.03.2020 № 1255/5 та поновлення запису про право власності від 29.10.2019 № 33949185, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.11.2019 № 49465936.
2. Позовна заява обґрунтовувалася видачою Міністерством оспорюваного наказу з порушенням чинного законодавства та прав Банку як кредитора третьої особи та іпотекодержателя нерухомого майна.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 (суддя Морозов С. М.), постановленою згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрито провадження у справі № 910/5189/24 з тих підстав, що відповідно до пунктів 6, 13 частини 1 статті 20 ГПК України ця справа не відноситься до юрисдикції господарських судів та згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки нежитловим приміщенням загальною площею 162,7 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечувалося виконання зобов`язань за кредитним договором від 27.04.2007 № 40.29-48/171, укладеним між АКБ "Укрсоцбанк" та громадянином ОСОБА_1 і кредит видавався фізичній особі на поточні потреби, а не для здійснення господарської (підприємницької) діяльності, при цьому забезпечення кредитних зобов`язань за кредитним договором також надавалось фізичною особою ОСОБА_1 шляхом передачі в іпотеку банку приміщення за іпотечним договором від 27.04.2007 № 013/191-1.
4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 (головуючий - Пономаренко Є. Ю., судді Барсук М. А., Кропивна Л. В.) апеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/5189/24 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: звернутися до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказати інші підстави для поновлення строку, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025, постановленою на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у цій справі.
6. Зазначена ухвала мотивована пропуском Банком встановленого 10-денного процесуального строку та недоведеністю скаржником поважних причин для його поновлення з огляду на те, що:
1) ураховуючи положення пункту 2 та абзацу 2 частини 6 статті 242 ГПК України, датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі є 24.09.2024 (робочий день, наступний за днем його відправлення) та перебіг 10-денного строку з дня отримання скаржником повного тексту зазначеної ухвали суду закінчився 04.10.2024, тоді як апеляційну скаргу позивач подав лише 17.12.2024, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження;
2) у заяві про поновлення строку, поданій в порядку усунення недоліків апеляційної скарги, Банком не зазначено жодних інших підстав для поновлення пропущеного строку, а само по собі надання апелянтом доказів отримання його представником у приміщені суду оскаржуваної ухвали в паперовій формі лише 10.12.2024 наведеного не спростовує;
3) звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення, а наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку;
4) на обґрунтування підстав для поновлення пропущеного процесуального строку Банк не зазначив обставин, які можуть бути віднесені судом до непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.02.2025, АТ "Сенс Банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати повністю та направити справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 13 236 242 256 ГПК України, наголошуючи на тому, що:
1) датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі є 10.12.2024, що підтверджується наданими доказами - розпискою представника АТ "Сенс Банк" (адвоката Півторака Т. О.) та заявою від 10.12.2024 про видачу ухвали, які містяться в електронній справі;
2) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній до 17.10.2023) в подібних правовідносинах (у контексті того, що надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 454/1883/22.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
9. Мін`юст у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній ухвалі.
Третя особа не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/5189/24 та постановлено здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
11. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
12. Предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, постановлена відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, відтак з`ясуванню підлягає питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску позивачем передбаченого цим Кодексом 10-денного строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду та правомірності застосування судом апеляційної інстанції зазначеної процесуальної норми.
13. В основу оскаржуваної ухвали покладено висновок апеляційного суду про недоведеність Банком наявності поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду, оскільки:
1) ураховуючи положення пункту 2 та абзацу 2 частини 6 статті 242 ГПК України, датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі є 24.09.2024 (робочий день, наступний за днем його відправлення) та перебіг 10-денного строку з дня отримання скаржником повного тексту зазначеної ухвали суду закінчився 04.10.2024, тоді як апеляційну скаргу позивач подав лише 17.12.2024, тобто зі значним пропуском строку апеляційного оскарження (більше двох місяців);
2) у заяві про поновлення строку, поданій в порядку усунення недоліків апеляційної скарги, Банком не зазначено жодних інших підстав для поновлення пропущеного строку, а само по собі надання апелянтом доказів отримання його представником особисто в приміщені суду оскаржуваної ухвали в паперовій формі лише 10.12.2024 наведеного не спростовує.
14. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
15. Відповідно до частин 1, 2 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
16. За змістом частини 5 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2024) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
17. Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
18. Відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) у разі якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
19. Частиною 7 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) передбачено, що в разі якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
20. Згідно з частиною 11 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2024) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
21. Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (опублікований 11.08.2023) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через 90 днів з дня його опублікування, крім підпункту 1 пункту 2 та підпункту 1 пункту 3 розділу I цього Закону в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, які вводяться в дію через сім місяців з дня опублікування цього Закону.
Таким чином, обов`язок реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі для Банку настав з 11.03.2024.
22. Відповідно до частини 5 статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно з абзацом 1 частини 6 статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
За змістом положень абзацу 1 частини 7 статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
23. Отже, лише фізичні особи (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства), які є учасниками справи, не відносяться до вичерпного переліку суб`єктів, які зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, тому суд повинен надсилати всі судові рішення такому учаснику (фізичній особі) в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (схожий за змістом висновок викладено в пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 133/3072/21).
Натомість усім юридичним особам, в тому числі АТ "Сенс Банк", який зареєстрував свій електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, господарський суд має вручати всі судові рішення виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету таких осіб.
24. Ураховуючи імперативні положення абзацу 1 частини 7 статті 6 та частини 11 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023), колегія суддів наголошує на помилковості доводів скаржника щодо визначення 10.12.2024 датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі, що нібито підтверджується розпискою представника АТ "Сенс Банк" (адвоката Півторака Т. О.) на заяві від 10.12.2024 про видачу вказаної ухвали (а.с.40, том 2), оскільки такі доводи фактично ґрунтуються лише на безпідставному ототожненні скаржником реалізації права учасника справи на отримання копії судового рішення у паперовій формі за окремою заявою, яким (правом) позивач скористався вже після отримання зазначеної ухвали в електронній формі 24.09.2024 (тобто більш як через два місяці), що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням від 24.09.2024 про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.
Наведеним повністю спростовується помилкове твердження скаржника про те, що подання ним апеляційної скарги 17.12.2024, тобто протягом 10-ти днів із дня вручення йому ухвали від 17.09.2024 є в розумінні пункту 2 частини 2 статті 256 ГПК України підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
25. Як достовірно установлено апеляційним судом в ухвалі від 13.01.2025 про залишення без руху апеляційної скарги в справі № 910/5189/24 та підтверджується матеріалами справи, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 доставлено до електронного кабінету АТ "Сенс Банк" 23.09.2024 о 20:10 год, тобто ухвала вважається врученою скаржнику 24.09.2024, а тому з урахуванням норм статей 116 242 256 ГПК України, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на вказану ухвалу було 04.10.2024.
Натомість позивач звернувся із первісною апеляційною скаргою лише 17.12.2024, тобто з більш як двомісячним пропуском строку на апеляційне оскарження ухвали від 17.09.2024.
26. Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження Банк у апеляційній скарзі від 17.12.2024 зазначив те, що представник позивача при оголошенні ухвали 17.09.2024 не був присутнім у судовому засіданні, повний текст ухвали поштовим відправленням на його адресу не надходив та був отриманий представником особисто в приміщені суду лише 10.12.2024, що підтверджується, на його думку, відповідною розпискою, яку втім не було долучено до апеляційної скарги.
У подальшому, в заяві про поновлення процесуального строку від 06.02.2025, скаржник зауважив, що датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі є 10.12.2024, що підтверджується наданими доказами - розпискою представника АТ "Сенс Банк" (адвоката Півторака Т. О.) та заявою від 10.12.2024 про видачу ухвали, які містяться в електронній справі.
27. Водночас питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано нормами статті 119 ГПК України, згідно із частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З правового аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
При цьому норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
28. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
Доступність права на оскарження у зв`язку з пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
29. З аналізу практики ЄСПЛ убачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
30. У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
31. Таким чином, колегія суддів зауважує, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.
Разом з тим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою - це право сторони, а не обов`язок, тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
32. У розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
33. Частиною 3 статті 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 261 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту частин 2 та 3 статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14).
34. Верховний Суд вважає, що за результатами розгляду заяви Банку від 06.02.2025 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції апеляційний суд обґрунтовано визнав підстави, наведені в цій заяві, неповажними з огляду на таке.
35. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
36. У рішеннях ЄСПЛ від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" та від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
При цьому Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A № 32, та "Ґарсія Манібардо проти Іспанії", від 15.02.2000, заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, а також Helmers v., рішення від 29.10.1996).
ЄСПЛ у рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.
37. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі "de Rada Cavanilles v. Spain", Reports 1998-VIII, (§ 45), від 21.12.2010 "Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine", № 17160/06 та № 35548/06, (§ 34)).
У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення від 28.10.2004 у справі "Нешев проти Болгарії").
38. Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалася стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника
39. Невиконання ж скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема недоведеність ним поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.
Так, пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
40. Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що: 1) ураховуючи положення пункту 2 та абзацу 2 частини 6 статті 242 ГПК України, датою вручення Банку ухвали від 17.09.2024 у цій справі є 24.09.2024 (робочий день, наступний за днем його відправлення) та перебіг 10-денного строку з дня отримання скаржником повного тексту зазначеної ухвали суду закінчився 04.10.2024, тоді як апеляційну скаргу позивач подав лише 17.12.2024, тобто зі значним пропуском строку апеляційного оскарження (більше двох місяців); 2) у заяві про поновлення строку, поданій після усунення недоліків апеляційної скарги, Банком не зазначено жодних інших підстав для поновлення пропущеного строку, а само по собі надання апелянтом доказів отримання його представником особисто в приміщені суду оскаржуваної ухвали в паперовій формі лише 10.12.2024 наведеного не спростовує.
Крім того, клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду не містить жодних доводів та посилань на те, що завадило Банку реалізувати право на подачу апеляційної скарги в період після 16.10.2024, тобто після подання до суду першої інстанції через систему "Електронний суд" наявної в матеріалах справи заяви адвоката Півторака Т. О. про видачу ухвали Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у цій справі (а.с.216-217, том 1).
З наведеним не узгоджуються доводи скаржника про отримання ним ухвали від 17.09.2024 у цій справі лише 10.12.2024, що підтверджується наданими доказами - розпискою представника АТ "Сенс Банк" (адвоката Півторака Т. О.) та заявою від 10.12.2024 про видачу ухвали, які містяться в електронній справі.
41. Відхиляючи доводи скаржника, Верховний Суд погоджується з правильними висновками апеляційного суду про те, що:
1) невиконання вимог ГПК України щодо належного подання апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права в будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень;
3) на обґрунтування підстав для поновлення пропущеного процесуального строку апелянт не зазначив обставин, які можуть бути віднесені судом до непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.
42. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали апеляційної скарги, клопотання та доводи скаржника, а також подані докази на обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, встановив, що наведені позивачем обставини свідчать про те, що неподання первісної апеляційної скарги упродовж тривалого періоду (більше двох місяців - з 05.10.2024 до 17.12.2024) та подальше усунення її недоліків представником АТ "Сенс Банк" (адвокатом Півтораком Т. О.) залежало виключно від волевиявлення та суб`єктивної поведінки самого скаржника, який, відповідно, несе ризик вчинення або невчинення певної процесуальної дії.
Тим більше, що доводи скаржника фактично базуються на підставах, які (підстави) вже були визнано апеляційним судом неповажними в ухвалі від 13.01.2025 про залишення без руху апеляційної скарги Банку.
43. Таким чином, на обґрунтування підстав для поновлення пропущеного процесуального строку скаржник не зазначив обставин, які можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.
44. За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, оскільки позивач не довів існування поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та об`єктивно свідчили би про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.
45. Колегія суддів не бере до уваги передчасне посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній до 17.10.2023) в подібних правовідносинах (у контексті того, що надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 454/1883/22, з огляду на таке.
46. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, і в у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
47. Так, у пунктах 88- 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 454/1883/22 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній до 17.10.2023, тобто на час ухвалення рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27.12.2022):
"88. Процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
89. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
90. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається неврученим.
91. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
92. Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
93. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції)".
48. Таким чином, зміст постанови від 10.04.2024 у справі № 454/1883/22 переконливо свідчить про те, що в ній, зважаючи на дату ухвалення рішення судом першої інстанції (27.12.2022), Велика Палата Верховного Суду взагалі не формулювала висновків щодо застосування положень частин 5- 7 статті 6 та частин 5, 6, 11 статті 242 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) в спірних процесуальних відносинах, пов`язаних із запровадженням законодавцем обов`язкової реєстрації з 11.03.2024 юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та зумовленого цим обов`язку суду вручати всі судові рішення таким учасникам справи виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету відповідного учасника, чим спростовується безпідставне посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування нечинної нині редакції норми статті 272 ЦПК України, викладеного в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду.
49. Наведене вище переконливо свідчить передусім про різне правове регулювання процесуальних правовідносин у цивільній справі № 454/1883/22 і в цій господарській справі (№ 910/5189/24), у зв`язку з чим немає жодних підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах, що, як наслідок, виключає застосування вказаного скаржником правового висновку як нерелевантного для розгляду цієї справи.
50. Ураховуючи відсутність порушення судом апеляційної інстанції положень статей 119 242 256 261 ГПК України, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не отримали підтвердження, не спростовують правильності висновків апеляційного суду щодо недоведеності поважності причин пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду, як наслідок, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.
51. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
53. За змістом частин 1, 3 статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
54. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
55. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" відповідає вимогам статей 119 242 256 261 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали як такої, що постановлена без порушень норм процесуального закону.
56. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем встановленого 10-денного процесуального строку без поважних причин для його поновлення, що призвело до правомірної відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Банку, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Розподіл судових витрат
57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" залишити без задоволення.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/5189/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай