ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5482/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ломака В.С.)

від 12.10.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.)

від 31.10.2023

у справі №910/5482/22

за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

до Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни

про розірвання договору та стягнення 245 640, 28 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Бончева О.С.,

відповідача - Матвійчук А.С.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА, позивач) звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни (далі - ФОП Антоненко В.С., відповідач) про розірвання між сторонами Договору від 08.11.2021 №КМ1/21 (далі - Договір) та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 245 640,28 грн, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за даним Договором.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором щодо поставки позивачу товару у визначені Договором строки, чим порушені істотні умови Договору, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій на підставі пунктів 6.2, 6.3 Договору в розмірі 245 640,28 грн та розірвання укладеного між сторонами у справі Договору на підставі статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 у справі №910/5482/22 позовні вимоги задоволено частково. Розірвано Договір від 08.11.2021 №КМ1/21, укладений між АРМА та ФОП Антоненко В.С. Присуджено до стягнення з ФОП Антоненко В.С. на користь АРМА 60 520,07 грн пені, 62 300,07 грн штрафу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідач взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлений Договором строк (протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021) не виконав, а тому позивач правомірно нарахував до стягнення з відповідача пеню та штраф. Також суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару позивачу є істотним порушенням умов Договору, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про його розірвання судом. Водночас, розглянувши клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірних штрафних санкцій, суд дійшов висновку про його часткове задоволення та зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50%.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22 апеляційну скаргу АРМА залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 - без змін.

При цьому судом апеляційної інстанції відзначено, що рішення місцевого господарського суду оскаржувалось позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу з підстав незгоди з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Разом з тим, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання Договору у зв`язку з істотним порушенням його умов сторонами не оспорювалось.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, АРМА звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22 у частині зменшення розміру штрафних санкцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права (частина третя статті 509, частина перша статті 550, частина третя статті 551 ЦК України; статті 230 233 Господарського кодексу України) без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

3.2. ФОП Антоненко В.С. 28.03.2024 через Електронний суд подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, відповідач просив Суд стягнути з АРМА судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11 500 грн.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (замовник, АРМА) та Фізичною особою-підприємцем Антоненко Валентиною Степанівною (виконавець, Підприємець) 08.11.2021 укладено Договір №КМ1/21, за умовами якого виконавець зобов`язався поставити та передати у власність замовнику мережеве обладнання ДК 021:2015 32420000-3 (комутатор мережевий на 48 портів/24 порта) відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток), а замовник зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість.

Відповідно до пункту 1.2 Договору кількість, комплектність, ціну товару визначено у Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток).

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна ціна цього правочину за товар становить 890 001,00 грн без ПДВ відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток). У ціну Договору включено усі витрати виконавця з урахуванням всіх податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені виконавцем, а також витрати, понесені із завантаженням, розвантаженням та поставкою товару.

За умовами пункту 2.3 Договору оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на рахунок виконавця протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що місце поставки товару: поставка здійснюється силами та засобами виконавця за адресою замовника: вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01001.

У пунктах 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що виконавець здійснює поставку товару з дати підписання сторонами Договору протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021. Моментом здійснення поставки товару є його отримання замовником з відповідною відміткою у товаросупровідному документі (видатковій накладній).

Відповідно до пункту 3.5 Договору виконавець буде вважатися таким, який належно виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він у строк поставив товар за місцезнаходженням замовника із товаросупровідним документом. Будь-які штрафні санкції в такому випадку до виконавця не застосовуються.

У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, замовник має право застосувати до виконавця штрафні санкції: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до пункту 6.3 Договору у разі, якщо виконавець не виконує зобов`язання за Договором на день закінчення Договору, розмір штрафних санкцій подвоюється (стаття 551 ЦК України).

4.2. Згідно з Специфікацією сторони передбачили поставку відповідачем на користь АРМА комутаторів мережевих на 48 портів Cisco C9300-48P-E у кількості 3 одиниць загальною вартістю 890 001,00 грн (без ПДВ).

4.3. Листом від 16.11.2021 №01/11 відповідач звернувся до позивача з повідомленням про те, що у зв`язку з пандемією коронавірусу (збільшений попит на споживчу електроніку та локдаун на крупних підприємствах Китаю) у світі виник значний дефіцит напівпровідників, з яких складається комутатор мережевий на 48 портів Cisco C9300-48P-E. Зважаючи на викладене, Підприємець повідомив позивача про відсутність у нього змоги вчасно поставити обладнання, яке є предметом укладеного між сторонами Договору, а також зазначив, що орієнтовний строк виробництва означеного обладнання, прогнозований Cisco Systems, Inc. (виробником) становить більше 200 календарних днів.

4.4. Листами від 20.12.2021 № 9541/1-33-21/7 та від 17.02.2022 № 1254/1-33-22/7 позивач повідомляв Підприємця про розірвання Договору в односторонньому порядку внаслідок порушення відповідачем його умов. Проте поштові відправлення вручені Підприємцю не були та повернулися на адресу АРМА, що підтверджуються, зокрема, наданими позивачем копіями відповідних поштових накладних та витягів з інтернет-сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти.

4.5. У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами Договором обладнання, позивач нарахував штрафні санкції у загальному розмірі 245 640,28 грн, що становлять суму штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленого товару (62 300,07 грн) та пені, нарахованої станом на 23.02.2022 із застосуванням ставки у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого (фактично непоставленого) товару за кожен день прострочення за 68 днів прострочки (60 520,07 грн), подвоєну згідно з пунктом 6.3 Договору внаслідок фактичного невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару на день закінчення Договору (245 640,28 грн = (62 300,07 грн + 60 520,07 грн)*2).

4.6. Відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірних штрафних санкцій.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій до 5 %, відповідач вказував, що 15.11.2021 він дізнався від виробника комутаторів Cisco (Cisco Systems, Inc.) про те, що строки постачання обладнання, яке було предметом Договору, наразі становлять більше 200 календарних днів, оскільки внаслідок пандемії коронавірусу COVID-19 виник ряд суттєвих обмежень, які впливають на виробництво та логістику, та призвели до нестачі матеріалів у напівпровідниковій промисловості.

Зважаючи на вказані обставини, Підприємець одразу після отримання від виробника обладнання означеної інформації звернувся до позивача листом від 16.11.2021 № 01/11, яким повідомив АРМА про відсутність у нього змоги вчасно поставити обладнання, яке є предметом укладеного між сторонами Договору, а також зазначив орієнтовний строк його виробництва і поставки.

Крім того, відповідач зазначав про те, що протягом 2021 року він був визнаний переможцем 15-ти публічних закупівель, за результатами яких уклав ряд договорів з державними установами та організаціями щодо поставки мережевого обладнання, яке вчасно поставлялося відповідачу його виробником - компанією Cisco Systems, Inc. Зважаючи на відсутність протягом тривалого часу, в тому числі у 2021 році, будь-яких перебоїв у постачанні наведеного обладнання з боку Cisco Systems, Inc., відповідач вказував на те, що він не мав жодних сумнівів у належному виконанні ним умов Договору та не міг припустити фактичну неможливість поставки на користь АРМА погодженого сторонами обладнання у передбачений Договором строк.

Також відповідач посилався на те, що стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 245 640,28 грн становитиме для нього непомірний тягар, оскільки внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та веденням воєнних дій Підприємець позбавлений можливості у повній мірі здійснювати господарську діяльність.

4.7. Ухвалюючи судові рішення в оскаржуваній скаржником частині, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- відповідач взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлений Договором строк (протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021) не виконав. Означені обставини Підприємцем під час розгляду справи не заперечувалися;

- розміри нарахованої позивачем пені в сумі 121 040,14 грн (60 520,07 грн * 2) та штрафу в розмірі 124 600,14 грн (62 300,07 грн * 2), що в загальній сумі складає 245 640,28 грн, відповідають приписам законодавства та положенням Договору;

- позов АРМА про стягнення з відповідача означених сум цих штрафних санкцій є обґрунтованим;

- разом з тим, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань з поставки обладнання та висловлених позивачем заперечень проти зменшення нарахованих ним штрафних санкцій, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Підприємцем зобов`язання зі своєчасної поставки обладнання, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін;

- посилання позивача на те, що відповідачка не надала суду у відповідності до пункту 7.4 Договору доказів на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин за Договором судом до уваги не приймаються, оскільки у даному випадку мова йде не про звільнення від сплати неустойки у зв`язку з відсутністю вини відповідача, а про зменшення її розміру відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/5482/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/5482/22 за касаційною скаргою АРМА на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22 у частині відмови у задоволенні позовних вимог (у частині зменшення розміру штрафних санкцій).

При цьому Суд враховує, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22 в частині задоволених позовних вимог жодною із сторін ані до суду апеляційної інстанції, ані до суду касаційної інстанції не оскаржувалось, а відтак Судом у цій частині не переглядається.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.3. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що фактично перед Судом постає питання правомірності/неправомірності зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу), нарахованих та заявлених до стягнення позивачем за неналежне виконання умов Договору, з огляду на що Суд відзначає таке.

6.4. За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України).

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завданням неустойки полягає у сприянні належному виконанню зобов`язання, стимулюванню боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

При цьому неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

6.5. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, дійшли висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені та штрафу), яка передбачена умовами Договору.

У суді першої інстанції відповідач просив суд зменшити розмір неустойки на підставі статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України, вказуючи на те, що її розмір є надмірно великим для відповідача, при цьому існували об`єктивні причини неможливості виконання зобов`язання у строк, встановлений Договором, разом з тим, позивачем не надано доказів понесення збитків у зв`язку із неналежним виконанням такого зобов`язання відповідачем.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у цій частині, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Підприємцем зобов`язання зі своєчасної поставки обладнання, дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %. Таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.

6.6. Колегія суддів відзначає, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункт 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Суд відзначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно:

- розміру неустойки перед розміром збитків;

- винятковості випадку;

- ступеню виконання зобов`язань;

- причин неналежного невиконання зобов`язання;

- характеру прострочення;

- поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18 (на яку також посилається скаржник), від 03.07.2019 у справі №917/791/18 (на яку також посилається скаржник), від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18 (на яку також посилався скаржник), від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 (на яку також посилається скаржник), від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19 (на яку також посилається скаржник), від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

Крім того, за змістом постанов Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, висновками у яких відповідач також обґрунтовує наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

У постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 (на яку вказує скаржник) Верховний Суд відзначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Зі змісту постанови вбачається, що господарські суди у вказаній справі дійшли висновку про те, що, з огляду на наявність заборгованості позивача по заробітній платі та його податковий борг, у даному конкретному випадку вони не можуть зменшити неустойку в інтересах відповідача.

У постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (на яку також покликається скаржник) Верховний Суд відзначив, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Суд вказав, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %.

6.7. Так, у справі, що переглядається, колегія суддів виходить з того, що суди попередніх інстанцій, зменшуючи розмір пені та штрафу у відповідності до статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, врахували:

- інтереси обох сторін;

- причини та обставини прострочення виконання договірного зобов`язання;

- відсутність будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення;

- значний розмір штрафних санкцій, розмір яких був додатково подвоєнний згідно з пунктом 6.3 Договору;

- невідповідність їх наслідкам порушення відповідачем зобов`язання;

- припиненням своєї діяльності ФОП Антоненко В.С. у зв`язку з воєнними діями;

- справедливість, добросовісність та розумність цивільного судочинства.

Тобто господарські суди у даній конкретній справі, враховуючи економічні та правові інтереси обох сторін, а також встановлені обставини справи, з огляду на передбачене законом право суду, зменшили розмір пені та штрафу на 50%, вказавши, що це є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника.

Такі висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафних санкцій ані як інструменту для отримання надмірних/необґрунтованих доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій норм права (зокрема, статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України) засноване на законі. При цьому застосування судами положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій справі залежало виключно від встановлених та доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило до предмета доказування. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі, що переглядається, ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

Колегія суддів відзначає, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у силу положень статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.8. Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині.

При цьому Верховний Суд відзначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Разом з тим, Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.

6.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень (в оскаржуваній частині) - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 (в оскаржуваній частині) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/5482/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кібенко