ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/5794/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Охота В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Дядюра В.О.,

відповідача - Горошко Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л., Кравчук Г.А., Куксов В.В.

від 19.01.2022

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕИ БРОВАРИ"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 6 206 706,48 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕИ БРОВАРИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 6 180 834,00 грн заборгованості, 2 806,38 грн пені та 23 066,10 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020 щодо сплати вартості отриманих послуг.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 у справі № 910/5794/21, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- за умовами договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020, виконавець мав здійснити утилізацію самостійно або передати кожну партію вивезених відходів субпідряднику, а отриманий акт утилізації на кожну партію відходів, долучити до акта приймання-передачі наданої послуги;

- всупереч вказаним умовам договору, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів належного складання підтверджуючого документа, який засвідчив би факт утилізації відходів, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення;

- зважаючи на відсутність документального підтвердження факту утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів, замовник повідомив виконавця листом від 11.02.2021 про відмову підписувати акти приймання-передачі наданих послуг, а 20.04.2021 направив виконавцю лист з вимогою надати відповідні документи згідно з умовами договору. Тому акти прийому-передачі № 42 від 10.01.2021, № 82 від 20.01.2021 та № 141 від 31.01.2021 не є належним доказом виконання позивачем умов вказаного договору;

- користуючись своїм правом, передбаченим пунктом 3.3.7 договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020, відповідач не підписав спірні акти та не оплатив надані позивачем послуги з огляду на неналежне їх виконання.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 у справі № 910/5794/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕИ БРОВАРИ" основний борг у розмірі 6 180 834,00 грн, пеню у сумі 2 806,38 грн, 3% річних у розмірі 23 066,10 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 93 100,60 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 139 650,90 грн. Відмовлено у стягненні з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕИ БРОВАРИ" витрат на правничу професійну допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідач не спростовує факту того, що відходи після їх розділення були передані позивачу, про що складені відповідні акти приймання-передачі відходів у відповідності до форми, затвердженої додатком № 5 до договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020, а також доставку відходів до Дергачівського полігону Комунального підприємства "Муніципальна компанія по поводженню з відходами" Харківської міської ради;

- матеріали справи свідчать, що позивачем у строки визначені договором про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020 та на виконання його умов було направлено на адресу відповідача підписані в двох примірниках акти приймання-передачі наданих послуг та документи, що підтверджують факт утилізації відходів, шляхом їх остаточного розміщення на Дергачівському полігоні ТПВ (акти про передачу відходів буріння, товарно-транспортні накладні та акт прийому-передачі відходів буріння на Дергачівський полігон ТПВ, підписаний Комунальним підприємством "Муніципальна компанія по поводженню з відходами" Харківської міської ради);

- договір про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020 не містить вимоги щодо форми та переліку документів, які позивач повинен був надати на підтвердження факту утилізації відходів, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення;

- після отримання відповідачем актів приймання-передачі наданих послуг № 42 від 10.01.2021, № 82 від 20.01.2021, № 141 від 31.01.2021, останній не направив на адресу виконавця обґрунтовану письмову відмову від підписання вказаних актів з підстав відсутності або неналежного оформлення документів, що підтверджують факт утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів буріння, як того вимагає пункт 2.8 договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020, а також акт про виявлені недоліки в порядку визначеному пунктом 2.10 договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020 замовником не складався;

- матеріали справи не містять жодних письмових повідомлень/заперечень, саме до звернення позивача до суду з даним позовом, щодо ненадання позивачем до актів приймання-передачі наданих послуг належним чином складеного підтверджуючого документа, який засвідчив би факт утилізації відходів, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення. Тобто, вказана підстава для відмови у підписанні відповідних актів приймання-передачі наданих послуг виникла під час розгляду судом першої інстанції даної справи.

- в матеріалах відсутні будь-які докази того, що відповідач після отримання актів приймання-передачі наданих послуг звертався до Комунального підприємства «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради для підтвердження або спростування факту утилізації відповідних відходів;

- надані позивачем докази та вказані ним обставини на підтвердження надання спірних послуг та існування у відповідача заборгованості, є більш вірогідними, ніж докази та посилання відповідача на певні обставини.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 у даній справі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 180 218 220 221 Господарського кодексу України, статей 526 599 610 612 613 629 Цивільного кодексу України, статей 13 74 80 269 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15, від 21.05.2019 у справі № 908/1473/18, від 27.12.2019 у справі № 924/70/18, від 31.01.2020 у справі № 922/610/19, від 13.02.2020 у справі № 910/2932/19, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- позивач не надав суду належних доказів направлення актів приймання-передачі наданих послуг разом із додатками на адресу відповідача, що виключає обчислення строку оплати послуг;

- судом апеляційної інстанції дати, з яких у відповідача виникло зобов`язання з оплати наданої позивачем послуги не встановлені, тому замовник не може вважатись таким, що порушив строк оплати зобов`язання за відповідним договором;

- доказів, які б доводили надання позивачем відповідачу доказів утилізації відходів буріння, як і рахунків для оплати наданих послуг, позивачем не надано; вказане унеможливило виконання відповідачем зобов`язання з оплати за надані послуги, тобто, має місце прострочення кредитора;

- судом апеляційної інстанції не з`ясовано обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, адже обов`язковим елементом для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності та застосування до неї штрафних санкцій є факт порушення зобов`язання. Однак, за відсутності доказів вчинення відповідачем правопорушення, за недоведеності правомірності позовних вимог, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав вимоги про нарахування та стягнення пені та 3% річних;

- додатково подані позивачем докази, які не подавалися до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції прийняв та поклав в основу оскаржуваного судового рішення, чим порушив приписи статей 80 269 Господарського процесуального кодексу України та принцип правової визначеності;

Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з повним, всебічним дослідженням обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відзив позивача на касаційну скаргу відповідача мотивовано тим, що:

- позивачем доведено належними та допустимими доказами, що в період з 01.01.2021 по 30.01.2021 на виконання умов договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020, позивачем надано відповідачу послуги по збиранню, розділенню відходів буріння на рідку та тверду фази, послуги по завантаженню та вивозу відходів буріння з об`єкта замовника з подальшою утилізацією або остаточного розміщення відходів буріння на відведених місцях на загальну суму 6 180 834,00 грн;

- доводи відповідача щодо недотримання позивачем вимог пункту 2.6 договору про надання послуг № УБГ 223/034-20 від 11.12.2020 не підтверджені належними та допустимими доказами;

- дії відповідача в частині не підписання актів приймання-передачі наданих послуг та не оплати таких послуг є порушенням основних принципів цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності;

- посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду є не вірними так як досліджувані правовідносини у відповідних постановах не є тотожними з правовідносинами між позивачем та відповідачем.

4. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11.12.2020 між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕИ БРОВАРИ" (надалі - Виконавець) було укладено договір про надання послуг № УБГ 223/034-20 (надалі - Договір), за мовами якого та додатків до нього, Виконавець зобов`язується надати послуги (послуги збирання, розділення відходів буріння на рідку і тверду фази; послуги завантаження та вивозу відходів буріння на відведених місяцях чи об`єктах, з використанням матеріалів, спеціального транспорту і технологічного обладнання виконавця (надалі разом - Послуги), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані Послуги на умовах, визначених цим Договором.

Пунктами 2.2-2.5 Договору передбачено, що за 10 календарних днів до запланованої дати початку надання послуг Замовник направляє, офіційним та/або електронним листом, замовлення Виконавцю, яке містить інформацію про початок надання послуг; протягом строку, визначеного у замовленні Виконавець власними силами забезпечує доставку необхідного обладнання та власного житлового вагончика безпосередньо на об`єкти згідно із затвердженою Замовником схемою розміщення обладнання на майданчику спорудження свердловини; кількість відходів буріння, які передаються Замовником Виконавцю, остаточно визначаються на об`єкті Замовника після завантаження і зважування, про що сторонами складається та підписується акт про передачу відходів буріння.

Відповідно до пункту 2.6 Договору приймання-передача наданих послуг за цим Договором здійснюється з урахуванням підписаних сторонами актів про передачу відходів буріння, шляхом підписання уповноваженими представниками сторін (та проставлення відтиску печатки, за її наявності) акта приймання-передачі наданих послуг (форма такого акта наведена у додатку № 6 до Договору, який є його невід`ємною частиною), складеного Виконавцем у 2 примірниках по одному примірнику для кожної сторони. Такий акт приймання-передачі наданих послуг підписується Замовником у випадку відсутності зауважень до якості/обсягу наданих послуг Виконавцем та наявності і передачі Виконавцем Замовнику документів (на кожну партію вивезених відходів буріння), що підтверджують факт їх утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення.

Згідно з пунктом 2.7 Договору за першу декаду, не пізніше 20 числа поточного місяця, за другу декаду не пізніше 30 числа поточного місяця та за третю декаду не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним Виконавець направляє на підписання Замовнику два примірники акта приймання-передачі наданих послуг, підписаних уповноваженим представником Виконавця та скріплених підписом та печаткою (за наявності) і документи (на кожну партію вивезених відходів буріння), що підтверджують факт їх утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення.

Пунктом 2.8 Договору передбачено, що Замовник, при відсутності зауважень, зобов`язаний протягом 3 робочих днів з дня отримання такого акта підписати акт приймання-передачі наданих послуг, або надати письмове обґрунтування відмови від підписання (п.2.8 договору).

Відповідно до пункту 2.10 Договору у разі виявлення Замовником недоліків при наданні послуг Виконавцем, в тому числі несвоєчасного завантаження, утилізації/остаточного розміщення відходів буріння, сторони складають акт про виявлення недоліків, з наступним підписанням обома сторонами, в якому зазначено перелік виявлених недоліків, порядок і строк їх усунення. Якщо Виконавець відмовиться від підписання акта про виявлені недоліки протягом 3 днів з дня його надання, такий акт підписується Замовником самостійно, та вважається належним та допустимим підтвердженням виявлення недоліків.

Згідно з пунктом 3.2.8 Договору Виконавець зобов`язаний підтверджувати факт утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів документально з подальшим наданням відповідних документів Замовнику одночасно з примірниками акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до пунктів 2.6, 2.7 Договору.

Абзацом 3 пункту 4.7 додатку № 4 «Технічне завдання», обумовлено, що в разі передачі відходів буріння Виконавцем субпідряднику для розміщення у спеціально відведених місцях, підтверджуючим документом є акт (підписаний Виконавцем та субпідрядником) щодо розміщення у спеціально відведених місцях відходів буріння у обсягах, що передані Замовником Виконавцю відповідно до підписаного сторонами акта про передачу відходів буріння.

Пунктом 3.2.23 Договору передбачено, що Виконавець зобов`язаний 15 числа місяця та в останній день місяця надавати Замовнику результати лабораторних досліджень з приводу встановлення класу небезпеки відходів буріння.

Відповідно до пункту 3.3.7 Договору Замовник має право не оплачувати надані Виконавцем послуги, що не передбачені Договором, та не оплачувати надані послуги у випадку ненадання/неналежного оформлення документів - рахунків-фактури на оплату, актів приймання-передачі наданих послуг, документів (на кожну партію вивезених відходів буріння), що підтверджують факт їх утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення, до моменту надання/виправлення таких документів.

Пунктами 4.1-4.3 Договору передбачено, що загальна ціна складає до 37 398 405,60 грн, в т.ч. ПДВ 6 233 067,60 грн. Детальний розрахунок вартості послуг міститься у протоколі погодження договірної ціни на надання послуг, що є додатком № 1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Оплата за надані послуги проводиться за фактичний обсяг наданих послуг після пред`явлення Виконавцем рахунку-фактури на оплату та на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі та наданого Виконавцем належним чином оформленого рахунка-фактури.

Відповідно до пункту 7.7 Договору за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник виплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,001% від суми прострочення платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

У пункті 8.1 Договору визначено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання Виконавцем забезпечення виконання своїх зобов`язань по Договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 8.2 Договору, і діє до 31.12.2021.

Відповідно до Технологічного регламенту передбачена можливість захоронення твердої фази (бурового шламу після розділення на тверду та рідку фази) не більше 30% на полігоні ТПВ для захоронення (утилізації), що використовується для укріплення полігонів та не потребує додаткового оброблення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на виконання умов Договору, Виконавець надав Замовнику послуги по збиранню, розділенню відходів буріння на рідку та тверду фази, послуги по завантаженню та вивозу відходів буріння з об`єкта замовника з подальшою утилізацією або остаточного розміщення відходів буріння на відведених місцях на загальну суму 6 180 834,00 грн, що підтверджується:

- погодженими з Замовником договорами, укладеними Виконавцем з субпідрядними організаціями, а саме: договір про надання послуг № 05/06/20-15 від 05.06.2020, договір про надання послуг № 1/01 від 21.12.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «АВТОСПЕЦТРАНС», договір купівлі-продажу № 4 від 04.12.2020 з Комунальним підприємством «Муніципальна компанія по поводженню з відходами» Харківської міської ради із додатками;

- підписаними Виконавцем актами приймання-передачі наданих послуг № 42 від 10.01.2021, № 82 від 20.01.2021, № 141 від 31.01.2021 та докази направлення їх разом із додатками на адресу Замовника;

- підписаними Замовником актами про передачу відходів буріння на загальний обсяг 781 000 кг, що підтверджує факт збирання, розділення відходів буріння на рідку та тверду фази та передачу їх Виконавцю;

- товарно-транспортними накладними на загальний обсяг вивезених відходів буріння (781 000 кг), які підтверджують факт відгрузки та транспортування відходів з свердловини № 122 Західно-Соснівського ГКР Харківська обл. на Дергачівський полігон ТПВ Харківська обл., у відповідності до погодженого із Замовником маршруту транспортування відходів буріння в місця їх остаточного розміщення;

- актами прийому-передачі, згідно з якими Виконавцем було передано, а Комунальним підприємством «Муніципальна компанія по поводженню з відходами» Харківської міської ради прийнято для подальшого використання для створення ущільнюючих та ізолюючих шарів на полігоні ТПВ матеріалу для пересилки відходів буріння фактичною вагою 781 000 кг;

- листом Комунального підприємства «Муніципальна компанія по поводженню з відходами» Харківської міської ради № 386 від 24.05.2021 та акт списання від 30.01.2021, згідно з якими в січні 2021 року на Дергачівський полігон ТПВ було прийнято та утилізовано (остаточно розміщено) буровий шлам зі свердловини № 122 Західно-Соснівського ГКР у кількості 781 000 кг.

Крім того, на виконання умов пункту 3.2.23 Договору Виконавець надав Замовнику висновки № 73 від 15.01.2021 та № 241 від 28.01.2021, складені фахівцями Придніпровського регіонального центру з питань еклого-гігієнічної та медико-біологічної оцінки промислових відходів ДЗ "ДМА МОЗ України" за результатами санітарно-хімічних та токсиколого-гігієнічних досліджень промислових зразків, згідно з якими вологість відібраних зразків, яка після центрифуги (першого етапу надання послуг) складає 27,0%.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що відповідач не виконав своїх зобов`язання за Договором щодо оплати отриманих від позивача послуг за січень 2021 року на загальну суму 6 180 834,00 грн, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та 3% річних, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо доводів скаржника про те, що позивачем неналежно виконано послуги за Договором, Суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 Цивільного кодексу України). Однак це не означає, що здійснення таких прав є абсолютним та безумовним, оскільки стаття 13 Цивільного кодексу України встановлює межі здійснення цивільних прав, зокрема, частина 3 цієї статті визначає, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року N 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:

"словосполуку" а також зловживання правом в інших формах", слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);

частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Виконавець, на виконання умов Договору, зокрема, пунктів 2.6, 3.2.7, пункту 4.7 додатку № 4 «Технічне завдання», разом із актами приймання-передачі наданих послуг направляв Замовнику, у тому числі документи, що підтверджують факт утилізації відходів, шляхом їх остаточного розміщення на Дергачівському полігоні ТПВ, зокрема, акти прийому-передачі, згідно з якими Виконавцем було передано, а Комунальним підприємством «Муніципальна компанія по поводженню з відходами» Харківської міської ради прийнято для подальшого використання для створення ущільнюючих та ізолюючих шарів на полігоні ТПВ матеріалу для пересилки відходів буріння фактичною вагою 781 000 кг.

При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, Договір не містить вимоги щодо форми та переліку документів, які Виконавець повинен був надати на підтвердження факту утилізації відходів, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення.

Крім того, після отримання Замовником актів приймання-передачі наданих послуг № 42 від 10.01.2021, № 82 від 20.01.2021, № 141 від 31.01.2021, Замовник не направив на адресу Виконавця обґрунтовану письмову відмову від підписання вказаних актів, з підстав відсутності або неналежного оформлення документів, що підтверджують факт утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів буріння, як передбачено пунктом 2.8 Договору, а також акт про виявлені недоліки, в порядку визначеному пунктом 2.10 Договору Замовником не складався.

Суд апеляційної інстанції спростував висновок суду першої інстанції, що листом № УБГ386-1 від 11.02.2021 Замовник повідомив Виконавця про відмову від підписання актів приймання-передачі наданих послуг та направив Виконавцю лист з вимогою надати відповідні документи згідно з умовами Договору.

Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що судом першої інстанції надано невірну оцінку листу Замовника від 11.02.2021 № УБГ386-1, що призвело до невірного встановлення в рішенні суду обставин, що даним листом Замовник відмовився підписувати всі акти приймання-передачі наданих послуг, а також, що підставою для відмови від підписання актів приймання-передачі наданих послуг в даному листі Замовник вказував саме на відсутність документального підтвердження факту утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, із листа Замовника від 11.02.2021 № УБГ386-1 вбачається, що єдиною підставою для не підписання лише одного акта приймання-передачі наданих послуг № 141 від 31.01.2021, а не всіх актів наданих послуг (№ 42 від 10.01.2021, № 82 від 20.01.2021, № 141 від 31.01.2021), визначеною Замовником було те, що внаслідок порушення Виконавцем пункту 3.2.10 Договору, розділів 4, 6 Технологічного регламенту та невиконання технологічного процесу визначеного цим регламентом в повному обсязі, вологість твердої фази відходів буріння перевищує 30%, за весь період з початку надання послуг та по 11.02.2021, що впливає на вартість послуг.

У той же час, Виконавцем надавались Замовнику висновки № 73 від 15.01.2021 та № 241 від 28.01.2021, складені фахівцями Придніпровського регіонального центру з питань еколого-гігієнічної та медико-біологічної оцінки промислових відходів ДЗ "ДМА МОЗ України" за результатами санітарно-хімічних та токсиколого-гігієнічних досліджень промислових зразків, згідно з якими вологість відібраних зразків, яка після центрифуги (першого етапу надання послуг) складає 27,0%.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять жодних письмових повідомлень/заперечень, саме до звернення позивача до суду з даним позовом, щодо не надання позивачем до актів приймання-передачі наданих послуг належним чином складених підтверджуючих документів, які засвідчували б факт утилізації відходів, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення. Відповідна підстава для відмови у підписанні зазначених актів приймання-передачі наданих послуг виникла під час розгляду судом першої інстанції даної справи.

Тобто, такі дії відповідача свідчать про зловживанням правом, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Суд відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 922/610/19, від 13.02.2020 у справі № 910/2932/19 щодо застосування статей 612 613 Цивільного кодексу України, статей 220 221 Господарського кодексу України.

Так, у зазначених постановах Верховним Судом зазначено, що: «Відповідно до частини четвертої статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора. Згідно з частиною другою статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини третьої статті 220 Господарського кодексу України боржник не визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Отже, прострочення замовника у наданні виконавцю вихідних даних, необхідних для виконання проектних робіт, виключає застосування до виконавця штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань у строк, визначений в договорі.».

Суд зазначає, що у даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено факту прострочення кредитора, тому, застосування приписів статей 612 613 Цивільного кодексу України та статей 220 221 Господарського кодексу України, у даному випадку відсутні.

Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 526 599 610 612 629 Цивільного кодексу України, статей 13 74 80 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15, від 21.05.2019 у справі № 908/1473/18, від 27.12.2019 у справі № 924/70/18, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, Суд відхиляє з огляду на таке.

У вказаних постановах наведено, зокрема, такі узагальнюючі висновки: "Відповідно до положень статей 546 549 610 611 612 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання надає кредитору право на стягнення з боржника неустойки, якщо її сплата передбачена договором або законом, а боржник не доведе наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності. Водночас, відповідно до положень статей 13 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України). За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.".

Із оскаржуваної постави суду апеляційної інстанції вбачається доведення позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме надання ним послуг у січні 2021 за Договором на загальну суму 6 180 834,00 грн та не здійснення Замовником оплати таких послуг, тобто наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки. Тобто, оскаржувана постанова не суперечить вищезазначеним висновкам Верховного Суду, а навпаки, прийнята судом апеляційної інстанції з їх врахуванням.

Щодо аргументів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 13 80 269 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603, Суд зазначає таке.

У вказаній поставі наведено такі висновки: «Норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача). При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.».

Як встановлено судом апеляційної інстанції, скаржником до апеляційної скарги долучено клопотання, в якому він просить визнати причини не подання письмових доказів до суду першої інстанції поважними, а також залучити до матеріалів справи відомості по бурінню та докази їх отримання.

30.11.2021 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, в якому він просить визнати причини не подання письмових доказів до суду першої інстанції поважними, а також залучити до матеріалів справи письмові докази, а саме: листи № 17-11-21/238 від 17.11.2021 та № 837 від 25.11.2021, акти прийому-передачі відходів буріння (буровий шлам) за період з 01.01.2021 по 30.01.2021.

Відповідач, у відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти задоволення зазначених клопотань щодо прийняття до розгляду письмових доказів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявний лист № УБГ984-1 від 20.04.2021, відповідно до якого Замовник повідомив Виконавця про необхідність надання документів, які підтверджують факт утилізації, застосування як вторинної сировини або остаточного розміщення відходів буріння.

Вказаний лист відповідачем направлено позивачу після його звернення до суду першої інстанції із даним позовом та відкриття провадження у справі.

Позивач після отримання від відповідача листа № УБГ984-1 від 20.04.2021 звернувся до Комунального підприємства «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради з листом, в якому просив підтвердити факт прийняття для утилізації відходів (остаточного розміщення) та надати підтверджуючі документи.

У зв`язку з чим, 24.05.2021 Комунальне підприємство «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради направило лист № 386 з доданим до нього актом списання бурового шламу зі свердловини № 122 Західно-Соснівського ГКР за січень (затверджений 30.01.2021), яким повідомило, що в січні 2021 року від позивача було прийнято та утилізовано (остаточно розміщено) шляхом використання в якості ізолювання прошарків побутових відходів матеріал для пересипки (буровий шлам) зі свердловини № 122 Західно-Соснівського ГКР у кількості 781 000 кг. Вказаний лист та долучений до нього акт позивачем направлено відповідачу.

Позивачем було додано до матеріалів справи письмові докази, а саме: лист № 17-11-21/238 від 17.11.2021 та № 837 від 25.11.2021, акти прийому-передачі відходів буріння (буровий шлам) за період з 01.01.2021 по 30.01.2021, якими додатково підтверджується факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором щодо утилізації (остаточного розміщення) відходів буріння із свердловини № 122 Західно-Соснівського ГКР.

Вказані докази суд апеляційної інстанції прийняв до увагу, а причини їх не подання визнав поважними та обґрунтованим, оскільки складання зазначених вище актів прийому-передачі відходів буріння (буровий шлам) не було передбачено умовами договору купівлі-продажу №4 від 04.12.2019, укладеного між позивачем та Комунальним підприємством «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міської ради, а збирання позивачем додаткових доказів було обумовлено тим, що надані позивачем до матеріалів справи докази на підтвердження виконання умов Договору необґрунтовано не взяті судом першої інстанції до уваги.

Також, як зазначив суд апеляційної інстанції, судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні встановлено, що відповідач стверджує, що йому не надавалися, а в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують факт подальшого поводження з умовно очищеною водою та шламом отриманим в результаті її очищення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що підставою для відмови відповідача від підписання спірних актів було саме відсутність документів, що підтверджують факт подальшого поводження з умовно очищеною водою та шламом отриманим в результаті її очищення, а також відсутні докази надання Замовником Виконавцю обґрунтованої письмової відмови від підписання актів приймання-передачі наданих послуг та складання акта про виявлені недоліки в порядку та строки визначені Договором.

Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції було задоволено заяву відповідача про виключення з числа доданих до відзиву на позов доказів, які стосувалися його заперечень щодо якості наданих послуг та недотримання позивачем розміру вологості бурового шламу.

При цьому, відомостями по бурінню за період часу з 28.12.2020 по 03.02.2021, які долучені позивачем, підтверджується, що відповідачем кожного дня використовувалась технічна вода (рідка фаза відходів буріння), та є доказами подальшого поводження з умовно очищеною водою та шламом отриманим в результаті її очищення.

Оскільки під час розгляду справи обставини щодо подальшого поводження позивача з умовно очищеною водою не встановлювалися, дане питання ні відповідачем, ні судом першої інстанції не підіймалося, а вказані документи належать відповідачу, тому, як стверджує позивач, він і не надавав до матеріалів справи докази, що підтверджують факт подальшого поводження з умовно очищеною водою, яка після очистки надавалася в розпорядження відповідача.

Враховуючи викладене та з метою всебічного, вірного та повного встановлення всіх обставин справи, а також беручи до уваги, що спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення, судом апеляційної інстанції відповідні докази прийнято до увагу, а причини їх не подання визнано поважними та обґрунтованим.

Отже, як вбачається із оскаржуваної постави, позивачем доведено наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів, а суд апеляційної інстанції, прийнявши додаткові докази, надані позивачем, навів відповідне обґрунтування. Тобто, суд апеляційної інстанції встановив наявність таких критеріїв як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

Крім того, Суд зазначає, що додатково подані до суду апеляційної інстанції докази не були покладені судом апеляційної інстанції в основу оскаржуваного судового рішення, а тільки слугували додатковим (не визначальним) підтвердженням правомірності заявлених позивачем вимог.

З огляду на викладене, Суд відхиляє як необґрунтовані аргументи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 13 80 269 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Інші доводи скаржника, які стосуються встановлення обставин у справі, дослідження доказів у справі, Суд відхиляє з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 910/5794/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

О.А. Кролевець