ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6731/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мамалуй О. О. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг»

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024

у складі колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

у справі № 910/6731/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будгенсервіс»

до товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг»

про стягнення 234 510,42 грн,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будгенсервіс" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МБГ Інжиніринг" про стягнення 234 510,42 грн, з яких: 118 788,50 грн основного боргу, 54 600,00 грн пені, 50 316,81 грн інфляційних втрат, 10 805,04 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2024 у справі №910/6731/24 позов залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будгенсервіс" залишено без задоволення; ухвалу господарського суду міста Києва від 02.10.2024 по справі №910/6731/24 залишено без змін.

26.11.2024 до апеляційного суду від представника товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» адвоката Боченка П.С. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6731/24, в якій останній просив стягнути з позивача понесені відповідачем під час розгляду апеляційної скарги позивача на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.10.2024 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду і мотиви її ухвалення

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ ІНЖИНІРИНГ» про ухвалення додаткової постанови відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, якою передбачено, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги недоведеність відповідачем обставин необґрунтованості дій позивача та враховуючи відсутність доказів поважних причин, з яких відповідач не міг подати докази до закінчення судових дебатів, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат відповідача на правничу допомогу під час розгляду апеляційної скарги ТОВ «Будгенсервіс».

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

Товариство з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі № 910/6731/24 про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткової постанови. Скаржник просить ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі №910/6731/24 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, яким стягнути з ТОВ «Будгенсервіс» на користь ТОВ «МБГ Інжиніринг» такі витрати в розмірі 30 000 грн.

В касаційній скарзі зазначається про те, що норми частини 5 статті 130 ГПК України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки апеляційна скарга розглядалась апеляційним господарським судом по суті, її не було залишено без розгляду.

Крім того скаржник стверджує, що порушення позивачем вимог статті 90 ГПК України та надання позивачем копій документів, які не придатні для опрацювання, очевидно є умисними недобросовісними діями позивача, спрямованими на порушення прав відповідача щодо отримання доказів, а також на протидію правильному та швидкому вирішенню спору у цій справі.

Також у скарзі зазначається, що докази на підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу було подано відповідачем 25 листопада 2024 року, тобто протягом п`яти днів з дня прийняття судом постанови від 18 листопада 2024 року (з урахування припадання останнього дня строку на вихідний день та його перенесення на перший робочий день), і відповідач не мав обов`язку надавати до суду докази понесених судових витрат частинами, оскільки питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу розглядається один раз з урахуванням всієї сукупності доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "Будгенсервіс" у відзиві на касаційну скаргу вважає її доводи необґрунтованими та безпідставними та просить залишити оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду без змін.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків господарського суду апеляційної інстанції

Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала апеляційного господарського суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про прийняття додаткової постанови щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткової постанови, пославшись на положення частини 5 статті 130 ГПК України, дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин необґрунтованості дій позивача, зокрема щодо звернення позивача з даним позовом до суду.

Верховний Суд вважає висновки апеляційного господарського суду про застосування положень ч. 5 ст. 130 ГПК України у даному випадку помилковими, з огляду на наступне.

Стаття 129 ГПК України регламентує розподіл судових витрат, визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №921/357/20 зазначила, що положення статей 126 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Положення статей 123 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №923/199/21).

Стаття 130 ГПК України регулює розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суд звертає увагу, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 "Судові витрати", яка є частиною розділу I "Загальні положення" ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №921/357/20.

Приписи частини п`ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №921/357/20).

Тоді як у даній справі відповідач просив суд апеляційної інстанції розподілити судові витрати, які були понесені відповідачем під час розгляду апеляційної скарги позивача, і за результатами розгляду якої прийнято постанову про відмову позивачу в задоволенні апеляційної скарги.

Тобто в даному випадку апеляційну скаргу було розглянуто по суті і наявна сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.

Отже, у разі якщо суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду залишає без змін судове рішення суду першої інстанції, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника. Подібні висновки викладені також в постанові Верховного Суду від 10.05.2024 у справі №925/134/23.

Тобто застосування положень ч. 5 ст. 130 ГПК України має місце у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, і вказані в цій нормі правила стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

Тоді як за результатами розгляду апеляційної чи касаційної скарги по суті та прийняття рішення про її задоволення або про відмову в її задоволенні, суд відповідної інстанції застосовує загальні положення розподілу судових витрат, визначені статею 129 ГПК України.

Вказане підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 23.02.2023 у справі №911/2977/21, де Верховним Судом за результатами перегляду касаційної скарги скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в частині вимог. В даній постанові Суд задовольнив заяву відповідача-2 про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме на послуги з підготовки процесуальних документів та участі у касаційному провадженні з оскарження постанови апеляційного господарського суду у справі №911/2977/21 (911/3687/21), керуючись положеннями ст. 129 ГПК України.

Тоді як у постановах Верховного Суду, на які посилається апеляційний господарський суд (від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17) Суд робив відповідні висновки про застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України щодо розподілу судових витрат саме в суді першої інстанції при залишені позову без розгляду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов помилкового висновку про необхідність застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України, та передчасно відмовив у задоволені заяви з підстав недоведення відповідачем обставин необґрунтованості дій позивача.

Крім того, апеляційний господарський суд пославшись на положення ст. 221 ГПК України зазначив, що подані відповідачем докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу, а саме Договір № 2024-05-16-1 про надання правової (правничої) допомоги від 16.05.2024, Додаток до договору № 010 від 22.10.2024 та Акт прийому-передачі наданих послуг № 010-1 від 30.10.2024 на дату судового засідання, яке відбулось 18.11.2024, були вже підписані між адвокатом та відповідачем, але представник адвоката не зазначив з яких поважних причин він не може подати докази до закінчення судових дебатів.

Верховний Суд звертає увагу, що в статті 221 ГПК України передбачено, що у разі, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Разом з тим, частиною 8 ст. 129 ГПК передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права, зокрема:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та Об`єднаної палати Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22);

- заяву щодо вирішення питання про стягнення витрат необхідно залишити без розгляду, якщо докази були надані поза межами строку, без клопотання про поновлення цього строку та обґрунтування поважності причин його пропуску (постанова Верховного Суду від 26.11.2024 у справі №916/2168/22);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).

У постанові від 06.11.2024 у справі № 916/2737/22 Верховний Суд зробив наступні висновки: оскільки процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, а лише визначає, що вона повинна бути зроблена до закінчення судових дебатів, Суд вважає, що зазначення апелянтом у прохальній частині апеляційної скарги про подання таких доказів не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення суду з посиланням на частину восьму статті 129 ГПК необхідно розцінювати як заявлення такої заяви до закінчення судових дебатів, тобто про виконання відповідачем відповідних вимог процесуального закону. Отже, за обставин неподання відповідачем відповідних доказів на підтвердження розміру судових витрат до закінчення судових дебатів, проте за умови здійснення ним відповідної заяви про їх подання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду до закінчення судових дебатів, суд апеляційної інстанції цілком законно та обґрунтовано вважав за можливе врахувати надані відповідачем докази на підтвердження розміру судових витрат до поданої протягом п`яти днів (з урахуванням вихідних) заяви про ухвалення додаткового рішення суду.

Як вбачається із встановлених апеляційним судом обставин у справі, що переглядається, відповідач на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн долучив до матеріалів справи копії наступних документів: Договір №2024-05-16-1 про надання правової (правничої) допомоги від 16.05.2024; Додаток до договору № 010 від 22.10.2024; Акт прийому-передачі наданих послуг № 010-1 від 30.10.2024; Акт прийому-передачі наданих послуг №010-2 від 22.11.2024.

Суд звертає увагу, що акт прийому-передачі наданих послуг №010-2 датовано 22.11.2024, тобто після ухвалення постанови апеляційним господарським судом від 18.11.2024, що не було враховано апеляційним судом.

Таким чином, не всі докази, подані в обґрунтування понесених відповідачем витрат були вже підписані між адвокатом та відповідачем на час судового засідання 18.11.2024.

Як вбачається із встановлених судом апеляційної інстанції обставин, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу навів попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, який пов`язаний з витратами на професійну правничу допомогою в розмірі 30 000,00 грн. Відповідач також зазначив, що докази на підтвердження витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому відповідач у касаційній скарзі стверджує, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу була подана ним до суду апеляційної інстанції 25.11.2024, тобто в межах встановленого частиною 8 ст. 129 ГПК п`ятиденного строку.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву учасника справи про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має обов`язок, з урахуванням обставин і складності справи, дослідити на оцінити всі подані заявником докази на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, а також визначити необхідний фактичний обсяг наданої правової допомоги, у тому числі і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, ураховуючи критерії, зазначені у статтях 126 129 ГПК України. За результатами чого, і надати обґрунтований висновок про наявність / відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розміру.

Таким чином, апеляційний господарський суд вирішуючи питання щодо відшкодування судових витрат, помилково застосувавши положення ч. 5 ст. 130 та пославшись на норми ст. 221 ГПК України, не надав оцінки наданим відповідачем доказам на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на предмет їх відповідності критеріям визначення розміру витрат на правничу допомогу, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене вище, Верховний Суд за результатами касаційного перегляду ухвали дійшов висновку про те, що доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, допустившись порушення норм процесуального права, належним чином не дослідив наявні у справі письмові докази, а допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, визначені положеннями статті 300 ГПК України (такі повноваження віднесені до компетенції суду апеляційної інстанції), тому справу щодо розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За частиною 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Враховуючи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - скасувати із направленням справи щодо розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» про ухвалення додаткового рішення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суду апеляційної інстанції слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 300 301 304 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» задовольнити частково.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 у справі №910/6731/24 скасувати.

Справу № 910/6731/24 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду для розгляду заяви товариства з обмеженою відповідальністю «МБГ Інжиніринг» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

О.А. Кролевець