ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/772/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання - Мірошниченка К. Є.,
за участю представників сторін:
позивача - Левченко Д. Ю., Прокопів Н. М.,
відповідача - Добролюбова Т. В., Синьоока Г. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (колегія суддів: Мартюк А. І., Зубець Л. П., Алданова С. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 (суддя Сівакова В. В.) у справі
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про:
1) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 (далі - договір від 27.09.2019);
2) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020 (далі - договір від 27.02.2020);
3) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020 (далі - договір від 25.05.2020).
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів належить визнати недійсними у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог статей 1, 3, статті 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 509 546 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та укладенням ДП "Гарантований покупець" оспорюваних договорів (оспорюваних умов) під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, у справі № 910/772/21 в позові ДП "Гарантований покупець" відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності тих обставин, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам. Також суд зазначив, що позивач не довів належними засобами доказування факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення спірних правочинів; не довів, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не інших умовах.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ДП "Гарантований покупець" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Гарантований покупець" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 (щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України), від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 (щодо застосування положень статті 203 215 509 627 Цивільного кодексу України). Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування пунктів 23-26 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499 (далі - Порядок № 499), зокрема, щодо можливості внесення змін до проекту договору під час його укладення.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" просить залишити касаційну скаргу ДП "Гарантований покупець" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач стверджує, що суди повно та всебічно дослідили докази, встановили всі обставини, а підстави, зазначені скаржником, не можуть бути правовими підставами для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд з огляду на положення статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.4. 20.01.2022 до Верховного Суду подано заяву про зміну касаційної скарги ДП "Гарантований покупець".
Згідно із частиною 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки заява про зміну касаційної скарги подана скаржником з порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованих причин пропуску даного строку в заяві не наведено, суд залишає її без розгляду.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля) від 21.06.2019 № 272 утворено Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (далі - комітет).
4.2. Протоколом комітету від 25.06.2019 № 1 було затверджено примірний договір. Участь у затвердженні примірного договору приймали представники державних органів: Міненерговугілля; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; Антимонопольний комітет України.
4.3. Суди установили, що примірний договір (пункт 6.5) містить оспорюване положення щодо визначення черговості розподілу грошових коштів. Абзац 2 пункту 6.6. договорів деталізує положення щодо розподілу коштів.
4.4. Пункт 11.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі "Українська енергетична біржа" (далі - Регламент) передбачає, що на підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець протягом терміну, визначеного продавцем у заявці на організацію та проведення аукціону зобов`язані укласти між собою та підписати двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії, згідно з умовами якого продавець зобов`язаний поставити електричну енергію, а покупець - прийняти та оплатити її. Умови аукціону, оголошені перед його проведенням та визначені результатами проведення аукціону вартість, обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають.
4.5. Між ДП "Гарантований покупець" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" укладено наступні правочини:
1) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019;
2) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020;
3) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020.
Відповідно до пункту 6.4 спірних договорів у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення.
Про черговість зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця (у разі наявності заборгованості), продавець протягом 3 (трьох) робочих днів направляє Гарантованому покупцю повідомлення в електронному вигляді на електронну адресу, вказану Гарантованим покупцем у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи).
4.6. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.6 спірних договорів у випадку несплати Гарантованим покупцем штрафу/пені протягом 2 (двох) робочих днів з дня виникнення зобов`язань щодо сплати штрафу/пені, продавець має право здійснити зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця як сплата штрафу/пені у порядку, передбаченому у пунктом 6.4 цього договору.
4.7. Спір виник у зв`язку із тим, що позивач вважає, що наявні підстави для визнання пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 спірних договорів недійсними у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог статей 1, 3, 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 233 509 546 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в решті касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 (щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України), від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 (щодо застосування положень статті 203 215 509 627 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах.
5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.4. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.6. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договорів купівлі-продажу електричної енергії, укладених на електронних аукціонах між учасниками ринку електричної енергії, з посиланням на недодержання в момент їх укладення вимог статей 1, 3, статті 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 509 546 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та укладення спірних правочинів ДП "Гарантований покупець" під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
5.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам, як і не довів їх укладення під впливом тяжких обставин.
5.8. У справі № 922/1362/17, на яку посилається скаржник, за заявою Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» у межах справи про банкрутство розглядався спір за заявою Комунального підприємства "Обласний інформаційно-технічний центр", предметом якого були вимоги про визнання недійсними договорів про переведення боргу. Як на підставу позову, позивач посилався на статтю 233 Цивільного кодексу України. При цьому зазначав, що за відсутності тяжкої обставини у вигляді обов`язку захисту прав та інтересів споживачів теплової енергії, забезпечення початку опалювального сезону 2018/2019 в умовах дискримінації з боку постачальника НАК "Нафтогаз України", спірні правочини переведення боргу без будь-яких компенсацій не були б вчинені або були б вчинені на інших умовах. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог у цій справі № 922/1362/17, колегія суддів Верховного Суду погодилася із висновками апеляційного господарського суду про укладення спірних договорів переведення боргу під впливом тяжкої обставини для позивача, оскільки своєчасність опалювального сезону 2018/2019 та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів Харківської області опинилось в залежності від монопольного становища АТ НАК "Нафтогаз України", який ухилився від укладення договорів на постачання природного газу, та спірні договори переведення боргу були підписані з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону.
У постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 про неврахування висновків у яких зазначає скаржник, наведено, зокрема, висновки щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, а саме:
"Статтею 233 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
У своїх постановах від 02.08.2018 у справі № 918/341/16, від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17, від 06.03.2018 у справі № 910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Також у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити."
5.9. Враховуючи предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), суб`єктний склад учасників, фактичні обставини справи № 922/1362/17 та цієї справи № 910/772/21, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує підстави для визнання спірних пунктів правочинів недійсними у справі, що розглядається, а саме укладення спірних договорів у редакції відповідача та неможливість включення ним до договорів інших умов, безпосередньо впливають на правові наслідки вирішення спору. Крім того відмінним є у цьому випадку суб`єктний та об`єктний критерії, які визначають зміст спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, на позивача та відповідача покладені спеціальні обов`язки як на учасників ринку електричної енергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
5.10. У справі № 904/8902/17, на яку посилається скаржник, за позовом (заявою) Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтера" до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011 у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", постановою Верховного Суду від 10.10.2019 оскаржувані у справі № 904/8902/17 судові рішення про визнання частково недійсним кредитного договору № 4Д13319И від 21.05.2013 залишено без змін. Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стаття 1056-1 Цивільного кодексу України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку. Встановивши, що положення кредитного договору суперечать положенням частини 1 статті 1048, статтям 1054 1056-1 Цивільного кодексу України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що умови кредитного договору від 21.05.2013 № 4Д13319И в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, за якими позивач має сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України ці умови договору є недійсними.
У постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, про неврахування висновків у яких зазначає скаржник, наведено, зокрема, висновки щодо застосування статей 3 6 509 627 Цивільного кодексу України, а саме:
"Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.
Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Закріпивши принцип свободи договору Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності, і сплата винагороди (комісії) в установленому спірним договором порядку та розмірі не відповідає вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 ЦК України."
5.11. Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 910/772/21, рішення у якій переглядаються, та у справі № 904/8902/17 не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки є відмінними зміст спірних правовідносин, а також предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, різні фактичні обставини справи, також є відмінним правове регулювання спірних правовідносин, зокрема у справі, яка розглядається застосуванню підлягають норми статті 534 Цивільного кодексу України, у той час у справі № 904/8902/17, на яку посилається скаржник, застосуванню підлягали положення статей частини 1 статті 1048, статтям 1054 1056-1 Цивільного кодексу України. Тому посилання скаржника на висновки Верховного Суду про застосування загальних норм цивільного права, зокрема принципу добросовісності та справедливості, не може бути підставою для твердження про подібність спірних правовідносин та неврахування висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17.
5.12. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не підтвердилися, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 910/772/21 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.13. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.14. За змістом положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Крім того, під час вирішення питання наявності/відсутності висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.
5.15. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.16. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 23-26 Порядку № 499, зокрема, щодо можливості внесення змін до проекту договору під час його укладення.
5.17. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами у зв`язку з купівлею-продажем електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам.
Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробником електричної енергії є суб`єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії; гарантований покупець електричної енергії - суб`єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов`язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством; учасник ринку електричної енергії - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом.
За змістом частини 1 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі - Положення № 483), визначено обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків учасниками ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - спеціальні обов`язки), що передбачають, зокрема, надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з метою забезпечення стабільності, належної якості та доступності електричної енергії, підтримання належного рівня безпеки її постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку електричної енергії, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів прозорості та недискримінації.
Згідно з пунктами 5, 7 Положення № 483 продаж електричної енергії виробником електричної енергії - ДП "НАЕК "Енергоатом" здійснюється за двосторонніми договорами на електронних аукціонах гарантованому покупцю. ДП "НАЕК "Енергоатом" зобов`язане у кожному розрахунковому місяці здійснювати продаж гарантованому покупцю на електронних аукціонах в установленому законодавством порядку електричної енергії в погодинних обсягах, необхідних для задоволення потреб побутових споживачів у торговій зоні "об`єднана енергетична система України".
Відповідно до частини 4 статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов`язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п`ятої статті 71 цього Закону.
При цьому відповідно до пункту 8 Порядку № 499 аукціонний комітет затверджує примірну форму договорів купівлі-продажу, щорічний графік проведення аукціонів.
За змістом пункту 16 Порядку № 499 за результатами проведення аукціону організатор аукціону складає аукціонні свідоцтва. На підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець в порядку, передбаченому регламентом аукціону, підписують двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії. Граничний строк для підписання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії визначається регламентом аукціону.
Згідно з пунктом 11.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі "Українська енергетична біржа" умови аукціону, оголошені перед його проведенням. та визначені результатами проведення аукціону вартість та обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладення двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають.
5.18. Отже, спірні правочини між сторонами спору були укладені на виконання положень Закону України "Про ринок електричної енергії", Положення № 483 та Порядку № 499. Примірні договори були затверджені протоколом Аукціонного комітету від 25.06.2019 № 1. Під час укладення двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії не підлягали зміні виключно вартість та обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії. Що стосується решти умов, Регламент та Порядок № 499 не містять жодних застережень, тому позивач мав право надати свої пропозиції щодо змісту інших умов договору, проте суди не встановили таких обставин.
5.19. Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Частиною 7 цієї статті Господарського кодексу України передбачено, що Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
5.20. Проте скаржник не зазначає, що він скористався/не скористався своїм правом на внесення своїх пропозицій до умов спірних правочинів, а тому спірні пункти договорів були викладені у редакції примірного договору.
5.21. Пунктами 23-26 Порядку № 499 передбачено порядок проведення спеціальної сесії з метою виконання суб`єктами ринку електричної енергії спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії відповідно до вимог статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та для оператора системи передачі електричної енергії і операторів систем розподілу електричної енергії для компенсації технологічних втрат електричної енергії на передачу/розподіл.
До участі у спеціальній сесії допускаються учасники аукціону - продавці та покупці, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
У разі проведення спеціальної сесії порядок організації і проведення аукціонів, укладення двосторонніх договорів купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до цього Порядку та регламенту аукціону, крім порядку визначення рівня цін купівлі-продажу електричної енергії, а саме: ціни на електричну енергію в двосторонніх договорах купівлі-продажу електричної енергії не можуть перевищувати граничну ціну, визначену відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 р. № 483. Особливості організації та проведення спеціальної сесії також визначаються регламентом аукціону.
Учасники аукціону, що беруть участь у спеціальних сесіях, зобов`язані виконувати обов`язкові умови продажу/купівлі (відпуску/відбору) електричної енергії відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 № 483.
5.22. Таким чином у зазначених положеннях, на які посилається скаржник, визначено порядок проведення спеціальних сесій для оператора системи передачі електричної енергії і операторів систем розподілу електричної енергії для компенсації технологічних втрат електричної енергії на передачу/розподіл. Проте предметом спору у цій справі є визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії. Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлювалися обставини процедури проведення спеціальних сесій, що свідчить про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень Порядку № 499.
5.23. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.
5.24. На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів з підстав, визначених позивачем.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
6.3. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про відсутність висновків щодо застосування норм права, а також доводи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ДП "Гарантований покупець" - залишити без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 910/772/21 з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 910/772/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді І. С. Берднік
Ю. Я. Чумак