ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/8348/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Озерчук М. М.

розглянувши касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміа" арбітражного керуючого Захарко Івана Ігоревича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019

(головуючий - Пантелієнко В. О., судді: Доманська М. Л., Верховець А. А.)

у справі № 910/8348/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміа"

про банкрутство

Учасники справи:

представник ТОВ "Каміа" - Захарко І. І. (арбітражний керуючий), Семенов І. В. (адв.);

представник ГУ ДФС у Київській області - Якимчук О. П.;

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 26.06.2019 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміа" (далі - ТОВ "Каміа") звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), у зв`язку з виявленням в ході ліквідаційної процедури кредиторської заборгованості, активи для погашення якої відсутні.

1.2 Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2019 № 910/8348/19 заяву ТОВ "Каміа" було прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Каміа" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1 Постановою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 у справі № 910/8348/19 ТОВ "Каміа" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Захарка І. І., завершено підприємницьку діяльність банкрута, зобов`язано ліквідатора надати суду ліквідаційний баланс банкрута та звіт ліквідатора до 24.07.2020, а також вирішено інші процедурні питання.

2.2 В своїй постанові суд першої інстанції зазначив про те, що з аналізу фінансового стану ТОВ "Каміа" можна зробити висновок про збитковість основної господарської діяльності підприємства.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази та встановлені у ході судового розгляду обставини, зокрема, щодо недостатності майна боржника для задоволення вимог його кредиторів, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання боржника банкрутом та введення процедури ліквідації.

2.3 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 та закрито провадження у справі №910/8348/19.

За висновком суду апеляційної інстанції, на момент порушення провадження про банкрутство ТОВ "Каміа" у останнього була нерухомість. Ліквідаційною комісією боржника був порушений порядок добровільної ліквідації, а судом першої інстанції не було враховано, що до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 95 Закону про банкрутство не були додані всі документи, які повинні бути подані на момент звернення із такою заявою.

Боржник при зверненні до місцевого суду про визнання себе банкрутом, зобов`язаний був надати докази відсутності своєї платоспроможності, а тому провадження у справі про банкрутство ТОВ "Каміа" місцевим судом було порушено передчасно.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

3.1. ТОВ "Каміа" зареєстровано як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду 31605151, місцезнаходженням якого станом на час розгляду справи місцевим судом є: 02100, м. Київ, вул. Бажова, 13/9, оф. 6.

3.2. Згідно з поданою до місцевого суду заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, в лютому 2019 року учасником ТОВ "Каміа" було прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи, на підтвердження чого суду надано: рішення власника про ліквідацію підприємства, докази звернення до державного реєстратора та податкового органу з відповідним повідомленням та для з`ясування питання про наявність заборгованості перед бюджетом та позабюджетними державними цільовими фондами, довідки державних реєстраційних органів, що здійснюють реєстрацію майнових активів (різного роду рухомого та нерухомого майна), матеріали інвентаризації, тощо.

3.3. Після публікації оголошення про припинення підприємницької діяльності ліквідаційною комісією було встановлено, що загальна сума кредиторської заборгованості боржника складає 119.302.596,47 грн.

3.4. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ "Каміа" станом на 04.10.2019 зареєстровані нежитлові будівлі та споруди. Зазначений актив не був відображений в проміжному ліквідаційному балансі ТОВ "Каміа", поданому до місцевого суду.

3.5. Ліквідатором Захарко І. І. до суду апеляційної інстанції було надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ "Каміа" станом на 25.10.2019 відомості на нерухоме майно вже відсутні. Однак за висновком суду апеляційної інстанції ця інформація з Державного реєстру речових прав не доводить відсутність названих вище нежитлових будівель і споруд у боржника на момент складання проміжного ліквідаційного балансу і винесення оскаржуваної постанови.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 28.11.2019 ліквідатор ТОВ "Каміо" арбітражний керуючий Захарко І. І. подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 та залишити в силі постанову Господарського суду міста Києва від 24.07.2019.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Судом апеляційної інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, а саме: частину 4 статті 334, статтю 655 Цивільного кодексу України, статтю 13 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункт 45 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зокрема абзац 3 названого пункту.

5.2. На момент порушення провадження у справі про банкрутство боржник не володів жодними об`єктами нерухомості, оскільки вони були відчужені ним ще у 2013 році і чинне на той час законодавство не передбачало обов`язку та можливості видалення записів щодо майна із Реєстру прав власності на нерухоме майно.

5.3. Оскільки ГУ ДФС у Київській області наполягало на тому, що наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про об`єкти нерухомості боржника свідчать про наявність у нього відповідного майна, ліквідатор боржника звернувся до поточного власника об`єктів нерухомості з проханням вжити необхідні дії для погашення запитів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. В результаті цього звернення записи про належність боржнику об`єктів нерухомості у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було погашено, на підтвердження чого ліквідатор надав суду апеляційної інстанції відповідну інформаційну довідку від 25.10.2019.

5.4. Суд апеляційної інстанції припустився невірного застосування норм матеріального права при визначенні статусу та актуальності інформації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що запис у названому Реєстрі є свідченням наявності у боржника нерухомого майна на момент порушення справи про банкрутство.

5.5. Судом апеляційної інстанції порушено норми статей 11 та 95 Закону про банкрутство, оскільки до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Каміа" було додано повний перелік документів, необхідний для встановлення наявності підстав для визнання боржника банкрутом та введення процедури ліквідації.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Як свідчать матеріали справи, учасником ТОВ "Каміа" ОСОБА_1 , який володіє 100% у статутному капіталі товариства, прийнято рішення (протокол) № 234 від 28.02.2019 про: припинення ТОВ "Каміа" шляхом його ліквідації; призначення ліквідатором товариства Захарко І. І.; встановлення порядку здійснення заходів щодо ліквідації та строк для заявлення кредиторами товариства своїх вимог.

До матеріалів справи надано рішення власника про ліквідацію підприємства, докази звернення до державного реєстратора та податкового органу з відповідним повідомленням та для з`ясування питання про наявність заборгованості перед бюджетом та позабюджетними державними цільовими фондами, довідки державних реєстраційних органів, що здійснюють реєстрацію майнових активів (різного роду рухомого та нерухомого майна), матеріали інвентаризації, тощо.

04.03.2019 внесено запис про припинення ТОВ "Каміа" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Після публікації оголошення про припинення підприємницької діяльності, за результатами складання проміжного ліквідаційного балансу було виявлено недостатність загальної вартості майна товариства для покриття вимог кредиторів, оскільки розмір заявлених кредиторських вимог становить 119.302.596,47 грн, тоді як згідно з результатами інвентаризації на ліквідаційному рахунку у ТОВ "Каміа" наявні грошові кошти у загальній сумі 135.102,84 грн.

Зважаючи на відсутність у ТОВ "Каміа" активів для погашення кредиторської заборгованості, ліквідатор товариства звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку частини 5 статті 11, частини 1 статті 95 Закону про банкрутство.

6.3. Особлива процедура банкрутства боржника, що ліквідується власником, яка передбачена статтею 95 Закону про банкрутство, є наслідком належного проведення процедури самоліквідації юридичної особи, тобто її ліквідації за рішенням учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. Відтак, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство боржника в порядку зазначеної норми є дотримання вимог цивільного законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, процедура якої визначається частиною 3 статті 110, статтею 111 ЦК України.

Провадження у справі про банкрутство може бути порушено (відкрито) на підставі статті 95 Закону про банкрутство за умови надання ліквідатором (ліквідаційною комісією) юридичної особи-боржника належних та допустимих доказів на підтвердження наявності необхідних передумов для порушення (відкриття) судового провадження згідно цієї статті саме на момент звернення боржника з відповідною заявою до місцевого суду.

6.4. В положеннях частин 1-3 статті 11 Закону про банкрутство визначено вимоги до змісту заяви про порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство, наведено перелік документів, які повинні бути додані до заяви окремо для вимог ініціюючого кредитора та окремо для боржника, який порушує власне банкрутство (частина 3 цієї статті). Зокрема, при поданні заяви боржником належить надати перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформацію про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника, їх ім`я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційні коди юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), суми їх грошових вимог, підстави виникнення зобов`язань, а також строки їх виконання згідно із законом або договором.

При цьому, за змістом абзацу 14 частини 3 статті 11 Закону про банкрутство перелік документів, які додаються до заяви про порушення (відкриття) справи про банкрутство з ініціативи боржника, не є вичерпним, так як неплатоспроможність боржника, який ініціює власне банкрутство, може підтверджуватися й іншими документами, які мають доказову силу при доведенні боржником перед господарським судом наявності підстав для порушення (відкриття) щодо нього провадження у справі про банкрутство в порядку частини 5 статті 11, частини 1 статті 95 Закону про банкрутство за недостатністю у нього майна (активів) для задоволення вимог кредиторів в повному обсязі.

6.5. Отже, вирішення питання щодо достатності наданих боржником доказів на підтвердження його неплатоспроможності як підстави для порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство щодо боржника, який ліквідується власником, перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, на розгляд якого надійшла заява ліквідатора (ліквідаційної комісії) юридичної особи про порушення (відкриття) щодо неї справи про банкрутство. При цьому, судова дискреція (судовий розсуд) при з`ясуванні наявності підстав для порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство, ініційованого самим боржником, повинна реалізовуватися судом з урахуванням принципів диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 910/10586/18.

6.6. Ухвалюючи постанову від 24.07.2019, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання боржника банкрутом та введення процедури ліквідації, з огляду на надані до матеріалів справи докази та встановлені у ході судового розгляду обставини, зокрема, щодо недостатності майна боржника для задоволення вимог його кредиторів та збитковості основної господарської діяльності підприємства.

Натомість суд апеляційної інстанції визнав передчасним порушення місцевим судом провадження у справі про банкрутство ТОВ "Каміа", посилаючись на: порушення ліквідаційною комісією боржника порядку добровільної ліквідації; наявність у ТОВ "Каміа" нерухомості на момент порушення провадження у справі № 910/8348/19; відсутність всіх документів, які мали бути додані до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за правилами ст. 95 Закону про банкрутство.

Скасовуючи постанову місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції врахував надані ГУ ДФС у Київській області додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх.№ 09.1-13/19815/19 від 07.10.2019, т.с.2, а.с.144-173), а також додані до них документи, зокрема витяг (інформацію) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ "Каміа".

Згідно з названим витягом, складеним станом на 04.10.2019, ТОВ "Каміа" є власником кількох об`єктів нерухомого майна, розташованих у Вінницькій області, а саме: майновий виробничий комплекс в с. Степанівка по вул. Обревського, буд. 1; нежитлові будівлі та споруди, в с. Степанівка по провулку Заводському, буд. 12; нежитлові будівлі та споруди у смт. Вороновиця по вул. Жовтневій, буд. 27 ; нежитлові будівлі та споруди в с. Писарівка по вул. Шевченка, буд. 1.

6.7. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В свою чергу Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) є єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (стаття 5 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною 1 статті 4 названого Закону право власності підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

В частині 3 статті 3 цього Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

6.8. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обставинам, наведеним у письмових поясненнях ліквідатора ТОВ "Каміа", зокрема, відносно того, що ТОВ "Каміа" дійсно було власником вищезгаданих об`єктів нерухомого майна, розташованих у Вінницькій області, але у 2013 році право власності на ці об`єкти перейшло до ТОВ "Птахофабрика Поділля" на підставі укладених з ТОВ "Каміа" договорів купівлі-продажу. Водночас у Реєстрі прав власності на нерухоме майно не було проставлено відповідну відмітку про погашення запису щодо права власності ТОВ "Каміа" на нерухоме майно, оскільки чинне на час укладення договорів купівлі-продажу з ТОВ "Птахофабрика Поділля" законодавство не передбачало обов`язку та можливості видалення записів щодо попереднього власника майна з названого Реєстру.

Поза увагою апеляційного господарського суду залишено те, що згідно зі статтею 13 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Починаючи з 01.01.2013 відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовувалися державним реєстратором без проставляння будь-яких відміток, у тому числі про погашення записів. Самі ж відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру прав поступово почали дублюватися в частині інформації про об`єкт нерухомого майна та містити різну (суперечливу) інформацію про суб`єкта права власності, іншого речового права на нерухоме майно.

Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 N 484, врегульовано відносини, пов`язані з погашенням записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Зокрема, згідно з пунктом 45 вищевказаного Порядку у разі державної реєстрації прав, реєстрацію яких проведено до 01.01.2013 в архівній складовій частині Державного реєстру прав, після внесення до Державного реєстру прав відомостей, передбачених пунктами 41, 42 та 44 цього Порядку, державний реєстратор проставляє у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державному реєстрі іпотек відмітку про погашення такого запису. Правила цього пункту в частині проставлення відмітки про погашення запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державному реєстрі іпотек застосовуються також у разі, коли така державна реєстрація вже проведена в Державному реєстрі прав без проставлення відповідної відмітки під час проведення наступних реєстраційних дій щодо відповідного об`єкта нерухомого майна за умови належної ідентифікації такого об`єкта у відповідних реєстрах або у разі відсутності необхідності проведення реєстраційних дій - за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав.

Критерієм, з урахуванням якого здійснюється визначення наявності чи відсутності підстави для погашення запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є належна ідентифікація на ідентичність об`єкта нерухомого майна, відомості про який містяться в Державному реєстрі прав та в Реєстрі прав власності. При цьому, як Реєстр прав власності на нерухоме майно, так і Державний реєстр прав не є інформаційними системами для реєстрації об`єктів нерухомого майна, а створювалися виключно для державної реєстрації прав з відображенням відомостей про об`єкт речового права.

З метою уникнення дублювання відомостей про зареєстровані речові права, про суб`єктів та об`єкти таких прав, та унеможливлення відображення таких відомостей в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, якщо відомості про зареєстровані речові права на відповідний об`єкт нерухомого майна містяться в Державному реєстрі прав, з моменту набрання чинності Порядком ведення Державного реєстру прав, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, окрім технічної можливості погашення запису про об`єкт нерухомого майна з відомостями про зареєстроване право власності, інші речові права, з`явилася і юридична можливість здійснення такої дії.

Аналогічне за змістом роз`яснення з цього приводу з вказівкою на алгоритм дій державних реєстраторів щодо погашення записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було надано Міністерством юстиції України в листі № 6729/8.4.1/32-19 від 12.07.2019.

6.9. За приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

З наведеного слідує, що набуття права власності - це певний юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на конкретні об`єкти.

Як зазначалося вище, ГУ ДФС у Київській області надало суду апеляційної інстанції витяг (інформацію) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, складеним станом на 04.10.2019, згідно з яким ТОВ "Каміа" є власником кількох об`єктів нерухомого майна, розташованих у Вінницькій області.

В той же час арбітражний керуючий Захарко І. І. надав апеляційному господарському суду витяг (інформацію) з вищезгаданого Державного реєстру станом на 25.10.2019, відповідно до якого у реєстрі відсутні відомості щодо нерухомого майна, зареєстрованого за ТОВ "Каміа". Окрім того, в запереченнях на додаткові пояснення ГУ ДФС у Київській області арбітражний керуючий Захарко І. І. повідомляв суд про відчуження спірних об`єктів нерухомого майна у 2013 році ТОВ "Птахофабрика Поділля" за договорами купівлі-продажу та звернення до названого товариства з приводу погашення записів у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відносно ТОВ "Каміа", як попереднього власника майна.

Норми статті 655 ЦК України визначають, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

6.10. Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведено, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишено те, що в наданому арбітражним керуючим ТОВ "Каміа" витягу містяться актуальні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тоді як у наданому ГУ ДФС у Київській області витягу наведені відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру і містить, серед іншого, непогашені записи щодо нерухомого майна.

Таким чиним, виходячи з обставин справи та наданих учасниками у справі документів, зокрема витягів з реєстру речових прав із суперечливим (різним) змістом викладених у них відомостей щодо нерухомого майна, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд мав пересвідчитись на підставі належних, допустимих та достовірних доказів хто саме є власником спірного нерухомого майна, розташованого у Вінницькій області в с. Степанівка, смт. Вороновиця та с. Писарівка, на якій підставі та коли було набуто право власності на це майно.

Натомість суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що надана арбітражним керуючим Захарко І. І. інформація з Державного реєстру речових прав не доводить відсутність названих вище нежитлових будівель і споруд у боржника на момент складання проміжного ліквідаційного балансу і винесення оскаржуваної постанови, не перевіривши підстави внесення відповідних записів (погашення записів щодо попереднього власника) до Державного реєстру.

В доданому до касаційної скарги витягу (інформації) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відносно об`єктів нерухомого майна, розташованих у Вінницькій області (майнового виробничого комплексу в с. Степанівка по вул. Обревського, буд. 1; нежитлових будівель та споруд в с. Степанівка по провулку Заводському, буд. 12; нежитлових будівель та споруд у смт. Вороновиця по вул. Жовтневій, буд. 27 ; нежитлових будівель та споруд в с. Писарівка по вул. Шевченка, буд. 1 ), містяться відомості про поточного власника майна, дату реєстрації запису про право власності та підставу виникнення такого права.

Однак імперативні норми частини 2 статті 300 ГПК України передбачають, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Окрім того, у постанові апеляційного господарського суду не знайшли свого відображення доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області щодо: податкового обліку ТОВ "Каміа"; дотримання ліквідатором ТОВ "Каміа" загальних норм законодавства, які регулюють ліквідацію підприємства за рішенням власника у контексті частини 10 статті 111 ЦК України.

За наведених обставин, колегія суддів не може визнати обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про порушення судом першої інстанції статей 11, 95 Закону про банкрутство та передчасність порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Каміа".

6.11. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувана постанова вказаним вимогам не відповідає, оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив у повному обсязі законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги з урахуванням поданих заперечень на неї, тоді як рішення суду має прийматися і цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Наведеним підтверджуються доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.

6.12. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи визначені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та статті 310 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга - частковому задоволенню.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним по справі доказам, їх достовірності, належності та допустимості, доводам та запереченням учасників у справі і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Зважаючи на те, що у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміа" арбітражного керуючого Захарко Івана Ігоревича задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі № 910/8348/19 скасувати.

3. Справу № 910/8348/19 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

В. Я. Погребняк