ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8880/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Посадський С.В. (адвокат),

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) - Грищенко К.В. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 (головуючий - суддя Марченко О.В.)

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (головуючий - суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі №910/8880/22

за позовом Товариства

до АМК

про визнання недійсним та скасування рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним та скасування рішення АМК, відповідно до якого визнано дії Товариства порушенням, передбаченим статтею 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним і скасування рішення АМК.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є неправомірним, оскільки, приймаючи вказане рішення, АМК: неправильно застосував норми матеріального права; не довів обставин, які мають значення для справи і які визнало встановленими; неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; порушив норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у справі №910/8880/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №910/8880/22 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, апеляційну скаргу АМК задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 змінено у мотивувальній частині, викладено мотивувальну частину рішення у редакції даної постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що внаслідок неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) позивач фактично був позбавлений гарантованого права на справедливий суд, скаржник вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №922/4227/17, від 14.03.2023 у справі №910/4518/22 і застосувати до спірних відносин правила позовної давності відповідно до статті 223 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 257- 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4.2. Також скаржник зазначає, що зважаючи на те, що, по-перше, позивач стверджує, що звернувся з позовом до відповідача в межах продовженого строку скороченої позовної давності, по-друге, процесуальний закон не містить заборони для суду досліджувати доводи сторін, Товариство вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у зазначених вище постановах Верховного Суду і не застосовувати положення щодо неможливості взяття до уваги доводів позивача з приводу незаконності та необґрунтованості рішення, оскільки такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною першою статті 60 Закону.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від АМК відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням АМК від 23.12.2021 №715-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" зі справи №127-26.4/93-20 (далі - Рішення):

- визнано дії Товариства з поширення у рекламі власних акцій «Лови гроші в смартфон. Купуй акційний смартфон та отримай 100 грн на бонусний рахунок», «Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет», «Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів», «Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет» інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей про нарахування абонентам знижки/кешбеку у вигляді грошових коштів та неповної і неточної інформації, внаслідок замовчування окремих фактів (про автоматичні відрахування бонусних коштів на абонентську плату й інші додаткові послуги, згідно з обраним тарифним планом та про обов`язковість підключення до окремо визначених тарифних планів для активації акцій/ «Подарунки коханим», «Кешбек на смартфони», «Потужний смартфон від Vodafone» під час проведення яких поширювались твердження: «Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет», «Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів», «Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет» та заборону їх зміни), що могло вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів і послуг Товариства, порушенням, передбаченим статтею 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (пункт 1 резолютивної частини Рішення);

- за порушення, вказане у пункті 1 резолютивної частини Рішення, накладено на Товариство штраф у сумі 1 760 749 грн (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

6.2. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що Рішення отримано позивачем 13.01.2022.

6.3. Суди попередніх інстанцій виснували, що відповідно до приписів частини першої статті 60 Закону Рішення могло бути оскаржене позивачем до 14.03.2022 включно, натомість позовну заяву подано до суду 09.09.2022 (згідно з відміткою канцелярії суду), тобто пропущено строк на оскарження Рішення.

6.4. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що:

- з моменту отримання оспорюваного рішення відповідача (13.01.2022) і до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану (24.02.2022) минув 41 день, що складає більше половини строку, який надано законом на оскарження рішення АМК;

- скаржник не пояснив, чому ним не було подано відповідний позов у перші 41 день двомісячного строку на оскарження рішення;

- з 24.02.2022 і до 14.03.2022 (останній день двомісячного строку на оскарження рішення) Товариство не було позбавлене можливості подати відповідний позов дистанційно шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему "Електронний суд" або шляхом надсилання на електронну адресу суду.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/8880/22 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Від АМК 15.06.2023 до Суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

7.3. Суд протокольною ухвалою від 20.06.2023 залучив вказані пояснення до справи.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.6. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №922/4227/17 та від 14.03.2023 у справі №910/4518/22, щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК і застосувати до спірних правовідносин позивача та відповідача правила позовної давності відповідно до статті 223 ГК України, статей 257 - 259 ЦК України.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним і скасування Рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано дії Товариства з поширення у рекламі власних акцій «Лови гроші в смартфон. Купуй акційний смартфон та отримай 100 грн на бонусний рахунок», «Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет», «Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів», «Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет» інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей про нарахування абонентам знижки/кешбеку у вигляді грошових коштів та неповної і неточної інформації, внаслідок замовчування окремих фактів (про автоматичні відрахування бонусних коштів на абонентську плату й інші додаткові послуги, згідно з обраним тарифним планом та про обов`язковість підключення до окремо визначених тарифних планів для активації акцій/ «Подарунки коханим», «Кешбек на смартфони», «Потужний смартфон від Vodafone» під час проведення яких поширювались твердження: «Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет», «Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів», «Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет» та заборону їх зміни), що могло вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів і послуг Товариства, порушенням, передбаченим статтею 151 "Поширення інформації, що вводить в оману" Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

8.15. Предметом розгляду справи №922/4227/17 було визнання недійсним рішення АМК, відповідно до якого визнано, що позивач, не надавши інформацію, передбачену вимогою голови відділення у встановлений ним строк вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону у вигляді неподання інформації відділенню у встановлені головою відділення строки.

8.16. Предметом розгляду справи №910/4518/22 було визнання недійсним і скасування Рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано, що:

- позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" у межах міста Києва й не мав жодного конкурента на цьому ринку

- дії позивача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону.

8.17. Водночас, у справах №922/4227/17 і №910/4518/22 судові рішення про відмову у задоволенні позову були, зокрема, обґрунтовані поданням позову після закінчення двомісячного строку щодо оскарження рішення АМК, визначеного частиною першою статті 60 Закону.

8.18. У свою чергу, у даній справі, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях, також вказували на те, що у позові слід відмовити, оскільки, позивачем пропущено строк, визначений частиною першою статті 60 Закону.

8.19. Слід зазначити, що стаття 60 "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України" Закону визначає загальний (універсальний) порядок оскарження рішень АМК, які були прийняті АМК стосовно порушення економічної конкуренції.

8.20. З огляду на вище викладене, справи №922/4227/17, №910/4518/22 та №910/8880/22 є подібними за предметом спору (визнання недійсним і скасування рішення АМК) в цілому як предмет оскарження, за підставами, наведеними відповідачами як заперечення проти позову (у контексті подання позову після закінчення двомісячного строку для звернення до суду) та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (стаття 60 Закону).

8.21. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду (дивись пункт 8.13. цієї постанови), то слід зазначити таке.

8.22. Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

8.23. Скаржник просить суд відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК та застосувати до спірних правовідносин правила позовної давності відповідно до статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України, мотивуючи та обґрунтовуючи, зокрема, таким:

- Товариство вважає, що АМК внаслідок прийняття Рішення порушив його права, що достовірно встановлено Господарським судом міста Києва при розгляді справи №910/8880/22, натомість в силу судової практики, що склалася у частині застосування статті 60 Закону, права позивача не були захищені судом, а навпаки, погіршені судом апеляційної інстанції внаслідок зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023;

- як вбачається з судових рішень першої та апеляційної інстанцій, суди, при вирішенні питання про звернення до суду в порядку, передбаченому статтею 60 Закону, керуються постановами пленуму Вищого господарського суду України та постановами Верховного Суду у конкретних справах, а не нормами законів;

- відтак, беручи до уваги, що судом першої інстанції були встановлені факти порушень прав позивача, які підлягають судовому захисту, а також зважаючи на те, що відмова у задоволенні позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції обумовлена судовою практикою, позивач вбачає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- шляхом внесення змін до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження на строк дії воєнного стану строків, визначених статтями 257 - 259 ЦК України, законодавець в умовах воєнного стану врегулював відносини, пов`язані зі строками звернення до суду в порядку цивільного та господарського судочинства, визначеними законами, а саме продовжив ці строки на період дії в Україні воєнного стану;

- отже динаміка законотворчості та зміна суспільного контексту обумовлюють необхідність відступлення від раніше висловлених висновків;

- у заявах по суті справи позивач послідовно викладав і наразі підтверджує власну позицію про те, що у системі правовідносин, пов`язаних із судовим захистом порушених прав та інтересів заінтересованих осіб, застосовуються визначені відповідним матеріальним або процесуальним законом строки звернення до суду;

- справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України;

- за загальним правилом, при зверненні до господарського суду застосовуються позовна давність, у тому числі скорочена, яка встановлюється законом (статті 258 ЦК України);

- аналогічна практика правозастосування була сформована з набранням чинності Законом;

- так, Президія Вищого господарського суду України у рекомендаціях від 04.07.2005 №04-5/202 вказала, що у вирішенні спорів про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів, у тому числі пов`язаних із застосуванням Закону, господарським судам необхідно враховувати таке:

«...Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Водночас частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено можливість захисту кожним суб`єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання.

Відповідно до частини сьомої статті 40 названого Кодексу рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 217 ГК України до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Частинами першою і другою статті 249 названого Кодексу визначається право суб`єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання.

З огляду на зазначені приписи ГК України у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про застосування до суб`єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу...»;

- стаття 223 ГК України встановлює строки реалізації господарсько-правової відповідальності та визначає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом;

- стаття 60 Закону встановлює двомісячний строк звернення до господарського суду в порядку господарського судочинства. Вочевидь, вказаний строк є скороченою позовною давністю;

- поняття "присічний строк" у контексті застосування статті 60 Закону знайшло своє відображення у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства";

- втім, вказана постанова прийнята відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", отже, остання є роз`ясненням рекомендаційного характеру за результатами узагальнення судової практики, відтак не може бути джерелом права при вирішенні питань застосування строків звернення до суду, встановлених матеріальним законом;

- окрім цього, застосування роз`яснень при вирішенні спору при тлумаченні статті 60 Закону є порушенням принципу верховенства права, встановленого статтею 11 ГПК України.

8.24. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, виходили з того, що:

- копію Рішення позивач отримав 13.01.2022;

- відповідно до частини першої статті 60 Закону позивач мав право оскаржити рішення Комітету у строк до 14.03.2022 включно;

- до суду з даним позовом позивач звернувся 09.09.2022 відповідно до відмітки канцелярії суду першої інстанції;

- позивачем пропущено строк для оскарження Рішення Комітету, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

8.25. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив таке:

- з моменту отримання оспорюваного рішення відповідача (13.01.2022) і до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану (24.02.2022) минув 41 день, що складає більше половини строку, який надано законом на оскарження рішення АМК;

- скаржник не пояснив, чому ним не було подано відповідний позов у перші 41 день двомісячного строку на оскарження рішення;

- з 24.02.2022 і до 14.03.2022 (останній день двомісячного строку на оскарження рішення) Товариство не було позбавлене можливості подати відповідний позов дистанційно шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему "Електронний суд" або шляхом надсилання на електронну адресу суду.

8.26. Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, зокрема, про те, що:

- за приписами частини першої статті 60 Закону передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено;

- зазначені строки є присічними;

- закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК.

8.27. Слід зазначити, що встановлена ЦК України позовна давність до правовідносин, які виникають стосовно скарження рішень АМК, не застосовується.

8.28. Верховний Суд виходить з того, що Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин (преамбула Закону).

8.29. У свою чергу, у статті 1 ЦК України "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

8.30. Що ж до предмета регулювання ГК України, то в силу приписів статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

8.31. Відповідно до статті 223 "Строки реалізації господарсько-правової відповідальності" ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

8.32. Слід зазначити, що вказана норма права знаходиться у главі 24 "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН" розділу V "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ" ГК України.

8.33. Отже, вказана норма права не покликана регулювати правовідносини, що виникають у сфері підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, тощо.

8.34. Відповідно до частин першої та десятої статті 11 ГПК України "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом" суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

8.35. Разом з тим, Законом, а саме частиною першою статті 60, чітко врегульовано, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

8.36. Отже, спеціальним законом чітко врегульовано строк оскарження рішень АМК та визначено, що такий строк є присічним.

8.37. Крім того, неможливість застосування у даному випадку приписів статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України визначена, тим, що цивільні правовідносини [особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників], господарські відносини [сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини; господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; під організаційно-господарськими відносинами у ГК України розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами] не є подібними з правовідносинами, які виникають на підставі Закону між АМК [в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону АМК здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень] і особою, що оскаржує відповідні рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.38. Відсутні жодні сумніви, що суд при здійсненні своїх функцій тлумачить норми закону. Проте Верховний Суд виходить з того, що це не може бути правотворча діяльність. У процесі тлумачення суд повинен дотримуватися принципу, вираженого у статті 6 Конституції України, відповідно до якого державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову влади, забезпечуючи необхідний баланс для функціонування правової держави. Верховний Суд поділяє думку, що прогалини у законодавстві повинні усуватися в процесі саме правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових. Лише у випадках чітко визначених у частинах дев`ятій - десятій статі 11 ГПК України суд може застосовувати звичаї, які є вживаними у діловому обороті, аналогію закону чи аналогію права для врегулювання спірних відносин. Позиції, що суперечать цьому питанню може призвести до неприпустимого втручання судових органів у компетенції, віднесені до законодавчої влади.

8.39. Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.40. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.41. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.42. Водночас, Товариством у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.09.2018 у справі №922/4227/17, від 14.03.2023 у справі №910/4518/22, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.43. Верховний Суд, виходячи з наведених вище мотивів і міркувань у цій постанові, дійшов висновку стосовно відсутності вмотивованої, обґрунтованої необхідності для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у вказаній вище постанові.

8.44. Що ж до посилань скаржника на пропуск ним присічного строку, з огляду на введення воєнного стану та не дослідження судом першої інстанції обставин пропуску такого строку, то слід зазначити таке.

8.45. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що Товариство у відповіді на відзив вказувало на те, що ним строк не пропущено, оскільки, на думку позивача у даному випадку спеціальна позовна давність продовжена, а тому доводи про не дослідження судом обставин пропуску суперечить позиції Товариства під час розгляду справи у суді першої інстанції.

8.46. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22 правову позицію, такого змісту:

- введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку;

- позивачка як особа, яка має відповідні професійні знання, будучи обізнаною зі встановленими процесуальним законодавством строками звернення до суду та підставами для їх поновлення, не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку. Позивачка не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви, зокрема у місячний термін після отримання спірного рішення, й ознайомлення з його змістом і мотивами, не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржниці щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

8.47. Як встановлено судом апеляційної інстанції з моменту отримання оскаржуваного Рішення (13.01.2022) до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану (24.02.2022) минув 41 дні, що складає більше половини строку, який надано Законом на оскарження вказаного Рішення.

8.48. Ні в суді апеляційної інстанції, ані в суді касаційної інстанції скаржник не пояснив чому ним не було подано відповідний позов у перші 41 дні двомісячного строку на оскарження Рішення.

8.49. Посилання позивача введення воєнного стану та ведення бойових дій не пояснює тієї обставини, що Товариство подало позов лише 09.09.2022, а не невідкладно після звільнення Київщини (квітень 2022 року), зважаючи на те, що місцезнаходженням позивача є саме м. Київ, початку автоматизованого розподілу позовів у суді першої інстанції, тощо.

8.50. Також, як визначено судом апеляційної інстанції з 24.02.2022 і до 14.03.2022 (останній день двомісячного строку на оскарження Рішення) Товариство не було позбавлено можливості подати відповідний позов дистанційно шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему "Електронний суд" або шляхом надсилання на електронну адресу суду.

8.51. Так, відповідно до абзацу другого частини восьмої статті 6 ГПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

8.52. У свою чергу, в силу приписів частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

8.53. Разом з тим, позов у даній справі подано представником Товариства адвокатом.

8.54. Оскільки, адвокати на виконання частини шостої статті 6 ГПК України в обов`язковому порядку повинні зареєструвати офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та як наслідок представник позивача, будучи адвокатом, має можливість подавати процесуальні документи, у тому числі, позовні заяви до суду в електронній формі.

8.55. Отже, позивачем не мотивовано та не доведено необхідність для відступу від правового висновку, та те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та/або порушили норми процесуального права.

8.56. Що ж до доводу скаржника про те, що він був позбавлений гарантованого права на справедливий суд, внаслідок неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 60 Закону, то слід зазначити таке.

8.57. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.58. Водночас у даному випадку судами попередніх інстанцій застосовано закон (стаття 60 Закону), який підлягає застосуванню з урахуванням висновків щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, що виключає неправильне застосування норми права.

8.59. Закон чітко визначає, що строк оскарження рішень АМК є двомісячним і розпочинає свій перебіг з дня одержання відповідного рішення та вказаний строк не може бути відновлено.

8.60. Отже, у даному випадку суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, діяли у відповідності до вимог приписів частини першої статті 60 Закону, а оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими судами відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 236 ГПК України).

8.61. Верховний Суд виходить з того, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

8.62. Слід зазначити, що ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя, які, у свою чергу, є основоположними елементами права на справедливий суд.

8.63. Право на справедливий суд займає основне місце у системі цінностей демократичного суспільства, а Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

8.63.1. У справі "Delcourt v. Belgium" ЄСПЛ зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

8.63.2. У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що „стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

8.63.3. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак ЄСПЛ повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

8.64. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Закон прийнято ще у 2001 році, а у частину першу статті 60 законодавець протягом 20 років не вносив жодних змін.

8.65. Також, законодавець не вважав за необхідне вносити відповідні зміни щодо продовження вказаного вище строку, у зв`язку із введенням воєнного стану.

8.66. Отже, приписи статті 60 Закону та сталість судової практики стосовно оскарження рішень АМК, свідчить про юридичну визначеність та відсутність порушення зі сторони судів попередніх інстанцій у даній справі основоположного права, визначеного статтею 6 Конвенції.

8.67. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про обґрунтовано мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а також для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції відсутні.

8.68. За таких обставин, Суд приймає доводи АМК, наведені у судовому засіданні у Верховному Суді та письмових поясненнях.

8.69. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.70. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.

8.71. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.72. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.73. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВФ Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №910/8880/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос