ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9304/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Пасічника Я.С.,
відповідача - Антонюка Н.В.,
третьої особи 1 - не з`явились,
третьої особи 2 - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 (головуючий суддя - Тищенко А.І., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 (суддя Літвінова М.Є.)
у справі №910/9304/23
за позовом ОСОБА_1
до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації),
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Релігійна організація "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України)",
2. Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації,
про визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання незаконною та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) від 11.05.2023 №359/2023-р, визнання незаконною та скасування державної реєстрації.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зборах мешканців територіальної громади м. Нетішин жоден з членів релігійної організації та позивач не брали участі, а тому ці збори не були парафіяльними зборами та не були скликані у спосіб та за процедурою, визначеною статутом, а особи, які приймали участь у зборах, не були членами релігійної організації "Свято-Параскевська Церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви".
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
3. На території м. Нетішина Хмельницької області як релігійна громада діє "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви".
4. Указом єпископа Шепетівського і Славутського Володимира від 01.11.2008 №025/08 призначено ОСОБА_1 настоятелем храму Святої великомучениці Параскеви м. Нетішин Славутського округу Шепетівської єпархії УПЦ.
5. 31.08.2017 на парафіяльних зборах релігійної організації, оформлених протоколом №3, було прийнято статут у новій редакції та затверджено керуючим Шепетівською єпархією Української Православної Церкви єпископом Євсевієм.
6. Розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2027 №932/2017-р зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції.
7. 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації, що підтверджується протоколом №1, місце проведення зборів Хмельницька область, Шепетівський район, м. Нетішин, кількість присутніх членів - 2449 осіб.
8. На цих зборах членами релігійної громади затверджено наступний порядок денний, а саме:
1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів, уповноваження їх на складання та підписання протоколу за результатами проведення зборів.
2. Про обрання лічильної комісії загальних зборів.
3. Про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної організації.
4. Про зміну повного та скороченого найменування релігійної організації.
5. Про затвердження статуту релігійної організації у новій редакції та уповноваження голови та секретаря зборів на його підписання.
6. Про обрання складу парафіяльної ради релігійної організації.
7. Про обрання складу ревізійної комісії релігійної організації.
8. Про проведення реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про релігійну організацію, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
9. За результатами проведених зборів прийняті наступні рішення, а саме:
1. Обрано головою зборів - ОСОБА_2 , секретарем зборів - ОСОБА_3 , яких уповноважено на складання та підписання протоколів зборів за результатами означених зборів.
2. Обрано лічильну комісію у складі - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
3. Вирішено змінити підлеглість у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви) та перейти в канонічне підпорядкування організації "Управління Хмельницької Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України)".
4. Змінено найменування повне та затверджено скорочене на релігійної організації.
5. Затверджено статут релігійної громади у новій редакції з новим найменуванням, уповноважено голову та секретаря зборів підписати, подати прийнятий статут у новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею Управління єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", Приосвященішому Павлу , Єпископу Хмельницькому і Камянець-Подільському та Хмельницькій обласній військовій адміністрації для реєстрації.
6. Обрано парафіяльну раду релігійної організації.
7. Обрано ревізійну комісію релігійної організації.
8. Вирішено провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; уповноважено ОСОБА_2 на представництво інтересів релігійної громади перед органами державної влади з метою реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції та проведення державної реєстрації змін до відомостей про релігійну громаду до ЄДР, подавати всі необхідні документи для вищеозначених дій.
10. 09.04.2023 відбулись загальні (парафіяльні) збори членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква", оформлені протоколом №1, за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб, що підтверджується додатком №1 "списком членів". Порядок денний складався з наступних питань:
1. Обрання членів лічильної комісії, головуючого на загальних (парафіяльних) зборах членів та секретаря для ведення протоколу загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква" та надання повноважень на підписання цього протоколу.
2. Затвердження складу (списку) членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква" на підставі заяв про зарахування до складу членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква".
3. Визначення підлеглості Релігійної організації "Свято-Параскевська церква" у канонічних і організаційних питаннях.
4. Надання повноважень на державну реєстрацію змін.
5. Уповноваження на введення обліку членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква".
11. За результатом проведених загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква" за участі протоієрея ОСОБА_1 та 157 осіб були прийняті відповідні рішення.
12. 10.04.2023 керівник та протоієрей Релігійної організації "Свято-Параскевська церква" ОСОБА_1 надіслав звернення до в.о. голови та першого заступника голови ХОДА Сергія Тюріна, в якому повідомив про небажання змінювати підлеглість релігійної організації, яка затверджена протоколом загальних парафіяльних зборів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква". Крім того, позивач просив представників Хмельницької обласної державної адміністрації зупинити розпалювання міжконфесійної ворожнечі на території Нетішинської МТГ, організувати координацію та контроль діяльності органів місцевого самоврядування по захисту конституційних прав, свобод, законних інтересів громадян у кризових ситуаціях на релігійному ґрунті, які виникли та продовжують виникати у різних населених пунктах України та загрожують національній безпеці України, взяти під особистий контроль відновлення порушених прав і свобод членів Релігійної організації "Свято-Параскевська церква", забезпечити дотримання чинного законодавства України на території Нетішинської МТГ.
13. 10.04.2023 позивач звернувся до начальника ВПД №1 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області із заявою про вчинення представниками Нетішинської міської територіальної громади злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.
14. 17.04.2023 представник Релігійної громади "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви звернувся до відповідача із заявою, в якій просив останнього надати копію статуту та розпорядження про його реєстрацію, у зв`язку із втратою оригіналу.
15. 20.04.2023 відповідач на виконання запиту від 17.04.2024 надав завірені копії діючої редакції статуту Релігійної організації "Свято-Параскевська Церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви" в 1 прим. та розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Свято-Параскевська Церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви" у новій редакції в 2 прим.
16. 28.04.2023 представник третьої особи 1 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції із новою назвою "Релігійна організація "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православна церква України)".
17. 03.05.2023 протоієрей ОСОБА_1 звернувся до відповідача та третьої особи 2 з інформаційним запитом, в якому позивач просив надати копії матеріалів реєстраційної справи Релігійної організації "Свято-Параскевської церкви", а саме: статути, протоколи про їх прийняття, розпорядження ОДА, заяви, які були подані до адміністрації, про прийняття статуту в новій редакції у 2023 році. Крім того, позивач повідомив, що після 2018 загальні парафіяльні збори Релігійної організації "Свято-Параскевської церкви" не приймали статуту в новій редакції.
18. 09.05.2023 на виконання запиту від 03.05.2023 відповідач надав позивачу матеріали реєстраційної справи Релігійної громади "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської Єпархії Української православної церкви. Відповідач повідомив позивача про те, що 09.04.2023 члени релігійної громади прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної організації та внесення відповідних змін до її статуту.
19. 09.05.2023 Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації, розглянувши звернення від 10.04.2023, зазначив, що у випадку прийняття членами будь-якої релігійної громади рішення про зміну конфесійної підлеглості та подання усіх визначених діючим законодавством документів для реєстрації нової редакції статуту, у органів державної влади відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього. Відмова у такому випадку може бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. На реєстраційний орган, в даному випадку Хмельницьку обласну військову адміністрацію, покладений формальний обов`язок з перевірки повного та належного оформлення документів.
20. 11.05.2023 першим заступником начальника Хмельницької ОВА винесено розпорядження №359/2023-р про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України)" у новій редакції та визнано таким, що втратило чинність, розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.10.2017 №932/2017-р.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
21. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.06.2024 у справі №910/9304/23, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 28.11.2024, у позові відмовив повністю.
22. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив, зокрема, з того, що зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування. Доводи інших учасників справи
23. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
24. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), зазначаючи:
- про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 (стосовно застосування частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (щодо застосування частин першої та другої статті 12 цього Закону);
- про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 2 частини першої, пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).
25. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) судовою практикою визначені два критерії, які не є взаємовиключними, а є взаємодоповнюючими, оскільки проживаючи в певній місцевості, громадяни мають бути ще і вірянами. Зазначені в протоколі від 09.04.2023 особи не відповідали такому статусу, що свідчить про незаконне втручання в автономію релігійної громади (організації);
(2) після прийняття рішення про залишення в складі Української Православної Церкви релігійна громада здійснює свою статутну діяльність відповідно до чинного законодавства та не виносила жодного питання про зміну канонічної приналежності членами релігійної громади;
(3) якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то затверджена на таких зборах нова редакція статуту є нечинною, так як не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу;
(4) при затвердженні статуту в новій редакції не було дотримано порядку та процедури його прийняття, затвердження та внесення на розгляд органів державної влади для реєстрації;
(5) релігійна громада не реалізувала право на зміну канонічної підлеглості у легітимний спосіб, а навпаки прийняла протилежне рішення про залишення в складі Української Православної Церкви;
(6) з наданих відповідачем матеріалів (додатків до протоколу) вбачається, що серед них відсутні підписи осіб, які підтримали рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Відсутність підписів у додатках не дає змоги встановити кворум на зборах;
(7) справжність підписів на рішенні, викладеному у протоколі від 09.04.2023 №1, не засвідчена нотаріально, що є порушенням вимог абзацу 2 пункту 6 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";
(8) відповідач не проводив належної перевірки відповідності вимогам чинного законодавства документів, наданих для реєстрації статуту в новій редакції;
(9) вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження є належним способом захисту прав та законних інтересів позивача, так як під час видання такого розпорядження надану документацію для реєстрації статуту в новій редакції необхідно було перевірити на предмет законності. Такий спосіб захисту, який прямо передбачений законом, є ефективним і призведе до відновлення порушеного права позивача та не буде потребувати обов`язкового повторного звернення до суду, оскільки скасування спірного розпорядження припинить дію статуту в новій редакції;
(10) у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази правомірності рішення про зміну підлеглості, прийняття статуту релігійної організації в новій редакції та оскаржуваних розпорядження і реєстраційних дій, зокрема рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, засвідченого підписами членів релігійної громади, які підтримали таке рішення;
(11) апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відводі в колегії суддів, який було мотивовано вже сформованою і неодноразово підтвердженою позицією суддів у подібних правовідносинах на користь відповідача.
26. Хмельницька обласна державна адміністрація (Хмельницька обласна військова адміністрація) подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без зволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
27. За твердженнями відповідача:
(1) у касаційній скарзі скаржник неодноразово стверджує, що спір у цій справі є корпоративним, що прямо суперечить його позиції, викладеній у позовній заяві та апеляційній скарзі, де останній неодноразово вказував, що спір між членами релігійної організації відсутній, а порушення своїх прав позивач вбачає в діях відповідача;
(2) позовна заява, апеляційна скарга та касаційна скарга містять ряд обґрунтувань, які є нелогічними, так як суперечать та взаємовиключають одне одного, адже визначаючи підставою позову у цій справі незаконність дій відповідача та зазначаючи про відсутність спору між членами релігійної громади, скаржник намагається довести, що особи, які прийняли рішення про зміну канонічної підлеглості, не були членами релігійної організації, що не входить в предмет доказування у цій справі, як і дійсності/недійсності протоколу №1 та додатків до нього;
(3) скаржник фактично стверджує, що відповідач зобов`язаний був повернути документи у зв`язку з виявленими недоліками, а саме поданням заяви про реєстрацію статуту у новій редакції неуповноваженою на те особою, проте відповідно до протоколу від 09.04.2023 №1 така особа була уповноважена на підписання як статуту у новій редакції, так і заяви про його реєстрацію, що скаржник не спростовує жодними доказами;
(4) в результаті перевірки наданих документів відповідач не виявив жодних порушень, а тому в нього не було підстав для повернення документів, наданих для реєстрації статуту, як це передбачає частина сімнадцята статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чи для відмови в реєстрації статуту, як це визначає статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";
(5) Хмельницька ОДА не уповноважена скликати збори, приймати рішення щодо зміни підлеглості, встановлювати обмеження щодо віросповідання осіб і, відповідно, перевіряти факт скликання та проведення загальних парафіяльних зборів;
(6) законодавство не вимагає підписання списку присутніх на загальних парафіяльних зборах, така вимога стосується лише списку осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості, а також не встановлює обов`язку нотаріального засвідчення списків осіб;
(7) законодавство також не закріплює за настоятелем храму виключне право скликання зборів. До того ж законодавець вбачає, що частина громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником;
(8) закон не зобов`язує релігійну організацію подавати із заявою про реєстрацію статуту у новій редакції виключно оригінал статуту, а встановлює можливість надати належним чином завірену копію, що й було дотримано при подані документів для реєстрації нової редакції статуту релігійної організації;
(9) вичерпний перелік документів, необхідних для реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції, встановлений статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", в той час як позивач не вказує, які саме документи з встановленого переліку не були подані;
(10) позивач обрав неналежний спосіб захисту, так як скасування відповідного розпорядження не приведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними.
28. Релігійна організація "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України)" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
29. За твердженнями третьої особи:
(1) позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації є неналежним способом захисту прав позивача, які він вважає порушеними, про що обґрунтовано виснували суди попередніх інстанцій, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19. Проте, позивач фактично не оскаржує основну підставу відмови в задоволенні позову, зокрема у контексті визначених ним підстав касаційного оскарження, без чого неможливо говорити про наявність будь-яких інших порушень стосовно суті спору, оскільки фактично через обрання неналежного способу захисту, спір не розглядався;
(2) визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 4 частини другої статті 287 ГПК у взаємозв`язку із пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК (стосовно відводу), скаржник не визначає окремо підставою оскарження частину другу статті 287 ГПК та не зазначає, в чому саме полягало неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права, зокрема в аспекті того, що апеляційний суд вважав, що скасування рішення суду в іншій справі не може бути підставою для відводу колегії суддів;
(3) інша частина касаційної скарги цілком і повністю сконцентрована на незаконності рішень загальних зборів релігійної організації, оформлених протоколом від 09.04.2023 №1, в той час як таке рішення не було предметом позову у цій справі, а тому, враховуючи обрання позивачем неналежного способу захисту, дійсність або недійсність цих рішень не може бути предметом дослідження у справі №910/9304/23.
Позиція Верховного Суд
30. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
31. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
32. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
33. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
34. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Аналогічний висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
36. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
37. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечує поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантує особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18)
38. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 20.10.2021 у справі №9901/554/19, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/190, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.
39. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
40. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).
41. Установлено, що ОСОБА_1 звернувся до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) із вимогами про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) від 11.05.2023 №359/2023-р, визнання незаконною та скасування державної реєстрації.
42. Заявлені до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) як єдиного відповідача вимоги позивач обґрунтовує тим, що (1) у зборах мешканців територіальної громади м. Нетішин жоден з членів релігійної організації та позивач не брали участі, а тому ці збори не були парафіяльними зборами та не були скликані у спосіб та за процедурою, визначеною статутом, а особи, які приймали участь у зборах, не були членами Релігійної організації "Свято-Параскевська Церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви"; (2) відповідач не здійснив повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак фактично не дотримався процедури реєстрації статуту відповідно до вимог статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
43. Наведене позивачем мотивування позовних вимог по суті свідчить, що підставою заявлених позовних вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації), визнання незаконною та скасування державної реєстрації позивач вважає, зокрема, порушення процедури скликання та проведення зборів, які не є парафіяльними зборами, та процедури прийняття рішення загальних (не парафіяльних) зборів, дотримання яких, за твердженнями позивача, відповідач мав перевірити при розгляді документів, наданих для реєстрації нової редакції статуту, затвердженої цим рішенням релігійної організації.
44. Проте порушення щодо скликання та проведення зборів релігійної організації, а також щодо прийняття рішення, яким затверджено нову редакцію статуту релігійної організації, про які стверджує позивач, не вчинялися визначеним ним у цій справі відповідачем - Хмельницькою обласною державною адміністрацією (Хмельницькою обласною військовою адміністрацією), яка діє виключно в межах своїх повноважень (зокрема здійснює реєстрацію статуту в новій редакції, затвердженого відповідним рішенням загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації) та не повинна втручатись в діяльність релігійних організацій, відповідно, встановлювати дотримання процедури скликання проведення загальних зборів релігійної організації, а саме перевіряти факт скликання та проведення загальних зборів, приналежність відповідних осіб до релігійної громади та їх відповідність статусу членів такої релігійної громади, а також правомірність прийняття рішень цією організацією.
45. Тобто, фактичною підставою для звернення позивача з цим позовом до суду стали не стільки дії відповідача щодо затвердження статуту релігійної організації в новій редакції, а саме щодо перевірки поданих на реєстрацію документів законодавству та чинному статуту релігійної громади, про що вказує позивач, скільки дії осіб, які прийняли відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади, що, в свою чергу, не може доводитись у спорі про оскарження розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) та державної реєстрації, що позивач визначив як предмет спору у цій справі, за участі лише Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації), яка лише здійснила реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції, затвердженого відповідним рішенням загальних зборів членів релігійної організації.
46. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 за позовом релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження зазначила, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішеннями загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту (пункти 51, 52). Тобто оскарження реєстраційних дій, що зазначено як предмет позову в цій справі, по суті є похідною вимогою від спору щодо дійсності статуту релігійної організації в новій редакції (пункт 87).
47. Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення, які були прийняті загальними парафіяльними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були ухвалені всередині цієї громади (релігійної організації) щодо реалізації цивільних прав, свобод та інтересів членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної організації як юридичної особи з метою задоволення інтересів її членів (пункт 88). Ухвалене рішення загальних парафіяльних зборів членів релігійної громади, що стало підставою для вчинення відповідачем спірної державної реєстрації, стосується прав та інтересів релігійної громади та її членів. Адже в результаті його ухвалення було змінено канонічне підпорядкування релігійної організації (позивача), обрано її нового керівника (настоятеля парафії) та затверджено нову редакцію статуту. Тобто ухвалене рішення стосується, у тому числі, порядку організації та управління релігійною організацією як юридичною особою (пункт 89).
48. У контексті того, що позивач у справі №910/10011/19, як і у цій справі №910/9304/23, вважає, збори нечинними та неправомочними, оскільки рішення про затвердження статуту в новій редакції прийняте з порушенням чинного статуту; на зборах територіальної громади, а не парафіяльними зборами; за участі осіб, які не мали права брати участь у таких зборах тощо, Велика Палата Верховного Суду у пункті 90 згаданої постанови вказала на те, що "якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів релігійної організації, так і самої релігійної організації як юридичної особи. Такий інтерес підлягає судовому захисту.".
49. Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.
50. Велика Палата Верховного Суду у пункті 96 постанови від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 зазначила, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
51. Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції. При цьому зазначила, що судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції (пункт 98 вказаної постанови).
52. Наведене фактично свідчить, що для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про релігійну організацію до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції, достатнім є наявність (надання реєстратору) судового рішення про задоволення вимог про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції.
53. При цьому, зважаючи на обставини цієї справи, Суд звертає увагу, що вимоги члена (колишнього члена, керівника) релігійної організації як про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, так й заявлені у цій справі вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації), визнання незаконною та скасування державної реєстрації з визначених з позивачем підстав не можуть розглядатись без участі такої релігійної організації, адже спір, в якому доводиться протиправність прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості та затвердження статуту релігійної організації в новій редакції безпосередньо стосуються прав та обов`язків релігійної організації, а саме порядку організації та управління релігійною організацією як юридичною особою, втім остання не була залучена до участі у цій справі як відповідач (співвідповідач), на що звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19.
54. З огляду на наведене Суд вважає цілком законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що позовна вимога в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) №359/2023-р від 11.05.2023 про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Нетішинської міської територіальної громади "Свято-Параскевської церкви" Української православної церкви (Православної церкви України)" у новій редакції, як і в частині похідних вимог визнання незаконною та скасування запису про державну реєстрацію щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу Релігійну організацію "Свято-Параскевська церква" м. Нетішин Хмельницької області Шепетівської єпархії Української Православної Церкви", є неналежним способом захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.
55. Скаржник за текстом касаційної скарги такі висновки судів попередніх інстанцій належним чином не спростовує, зокрема в аспекті визначених ним підстав касаційного оскарження: - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК (неврахування висновків Верховного Суду застосування частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та щодо застосування частин першої та другої статті 12 цього Закону); - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"); - пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (щодо недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
56. Визначені скаржником підстави касаційного оскарження та наведені у межах цих підстав доводи стосуються членства в релігійній громаді, прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, прийняття та реєстрації статуту релігійної організації, а не обрання неналежного способу захисту порушеного права, що стало підставою для відмови в задоволенні позову в цій справі, а тому не підлягають перевірці Судом.
57. При цьому Суд зважає, що наведене судами нормативне регулювання, зокрема, згадані норми Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", встановлені обставини та здійснені на підставі цього відповідні висновки, зокрема, щодо членства в релігійній організації, не можуть бути підставою для скасування цілком законних рішень судів про відмову в задоволенні позову, які мотивовані обранням позивачем неналежного способу захисту, що у межах, визначених підстав касаційного оскарження скаржник не оскаржує.
58. У контексті визначеної скаржником підстави касаційного оскарження пункт 2 частини першої статті 310 ГПК (ухвалення рішення за участі судді, якому було заявлено відвід), Суд зазначає таке.
59. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
60. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивач подав заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. від розгляду справи №910/9304/23, мотивовану тим, що колегії суддів у складі: головуючого судді - Гаврилюка О.М.; суддів: Суліма В.В., Ткаченка Б.О. скасувала рішення суду першої інстанції у справі №910/8413/19 (у подібних правовідносинах), яким було задоволено позов релігійної організації про визнання протиправним та скасування розпорядження обласної державної адміністрації (одна з перших судових справ у подібних правовідносинах), що свідчить про те, що правова позиція цієї колегії суддів у подібних правовідносинах вже сформована на користь відповідача.
61. Північний апеляційний господарський суд ухвалою 28.11.2024 у цій справі №910/9304/23 відмовив у задоволенні заяви позивача про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. від розгляду справи №910/9304/23, обґрунтовуючи своє рішення тим, що наведені заявником доводи не можуть бути підставою в розумінні статей 35 36 ГПК відводу вказаних суддів від розгляду цієї справи. Заява про відвід суддів не містить даних про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості цих судді.
62. Суд вважає такі висновки апеляційного суду цілком обґрунтованими, так як наведені доводи скаржника по суті є незгодою з рішенням суду, прийнятим за участі вказаних суддів.
63. Проте, норми частини четвертої статті 35 ГПК імперативно визначають, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
64. Процесуальні рішення судді, рішення в іншій справі, висловлена публічно думка щодо юридичного питання (правова оцінка), висловлена зокрема і у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.
65. Відтак сама по собі незгода заявника з рішенням суду у справі №910/8413/19 не свідчить про упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість суддів та не є підставою для їх відводу відповідно до наведених норм ГПК від розгляду цієї справи №910/9304/23.
66. Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання відмови у задоволенні відводу вказаній колегії суддів необґрунтованою, відповідно, виключає можливість скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з переданням справи на новий розгляд на підставі пункту 2 частини першої статті 310 ГПК, зокрема з огляду на те, що скаржник за текстом касаційної скарги не наводить належного обґрунтування визначеної ним підстави касаційного оскарження пункт 2 частини першої статті 310 ГПК та не спростовує правомірність відмовив у задоволенні заявленого ним відводу колегії суддів апеляційного суду.
Розгляд клопотань
67. ОСОБА_1 подав клопотання про передачу справи №910/9304/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване (1) необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, щодо ефективного способу захисту прав у подібних правовідносинах; (2) наявністю виключної правової проблеми щодо вирішення спорів, що виникають у зв`язку з прийняттям і реєстрацією статутів релігійних організацій - релігійних громад, необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
68. Доводи скаржника (заявника) в обґрунтування вказаного клопотання узагальнено зводяться до того, що :
(1) у провадженні судів України різних юрисдикцій з 2019 року перебувала та перебуває велика кількість справ у правовідносинах, що виникли між членами (керівниками) релігійних організацій, релігійними організаціями та органами реєстрації релігійних організацій. Серед них, значну кількість і особливу складність становлять справи щодо прийняття і реєстрації статутів релігійних організацій - релігійних громад органами державної влади в порядку статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у зв`язку з чим існує необхідність розв`язання виключної правової проблеми щодо вирішення цієї категорії спорів;
(2) така виключна правова проблема виникає з урахуванням кількісних (вона наявна не в одній справі, а у значній кількості справ, які вже існують, а також можуть виникнути в подальшому) та якісних показників;
(3) кореляційне дослідження положень статей 13 15 16 ЦК у взаємозв`язку із приписами частини другої статті 5 ГПК дає підстави стверджувати, що суд не може відмовити у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу правового захисту, якщо такий спосіб передбачений договором або законом;
(4) позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право в обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж інші у спірних правовідносинах, а не замість позивача вирішувати, яким саме чином (у який спосіб) він має захищати своє порушене право;
(5) відмовляючи особі у вирішенні ініційованого нею спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), суди фактично обмежують право такої особи на доступ до суду, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до національних засобів правового захисту є ілюзорним і лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновленні її порушеного права;
(6) обраний спосіб захисту у цій справі є ефективним і призведе до відновлення порушеного права позивача та не буде потребувати повторного звернення до суду, оскільки фактом скасування спірного розпорядження припинить свою дію у новій редакції статут релігійної громади у контексті державної реєстрації та втратить силу відповідне рішення зборів релігійної громади.
69. Наведені заявником доводи в обґрунтування підстав для відступлення від наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 та наведених, зокрема, у пунктах 50, 51 цієї постанови.
70. Відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики.
71. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
72. Суд зважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
73. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
74. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
75. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
76. Отже, обґрунтовуючи необхідність відступу від правових позицій, Верховний Суд повинен мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
77. Згідно з частиною 2 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
78. Оскільки викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 правовий висновок стосовно того, що: (1)судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, (2)зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, є чітким, зрозумілим, актуальним, то Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від наведеної правової позиції.
79. Доводи, заявника у цій частині зазначеного висновку не спростовують, а зводяться до власного теоретичного тлумачення ефективності способу захисту прав у спірних правовідносинах та по суті є незгодою останнього з результатом вирішення спору.
80. При цьому Суд відзначає, що доводи скаржника про те, що обраний позивачем спосіб захисту в спорі лише за участі державного реєстратора є ефективним, так як по факту скасування спірного розпорядження припинить свою дію у новій редакції статут релігійної громади у контексті державної реєстрації та втратить силу відповідне рішення зборів релігійної громади, не є слушними. Так, скаржник не наводить жодних норм чинного законодавства, які б прямо передбачали, що у випадку визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання незаконною та скасування державної реєстрації статуту новій редакції, такий статут у новій редакції автоматично припиняє свою дію. Вбачається, що таке лише створює ситуацію юридичної невизначеності щодо юридичної особи, що є неприпустимим у подібних правовідносинах.
81. Позивач (заявник), який вважає, що збори, на яких була затверджена нова редакція статуту, є нечинними та неправомочними, оскільки рішення про затвердження статуту в новій редакції прийняте з порушенням чинного статуту; на зборах територіальної громади, а не парафіяльними зборами; за участі осіб, які не мали права брати участь у таких зборах тощо, може доводити вказані обставини, зокрема з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 90 постанови від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, на який заявник посилався як у касаційній скарзі, так і у відповідному клопотанні, саме у спорі про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, про що у цій же постанові виснувала Велика Палата Верховного Суду, зазначивши, зокрема, що саме судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту релігійної організації в попередній редакції (пункт 98 вказаної постанови).
82. Крім цього Суд вважає, що у цій справі відсутня виключна права проблема, про що вказує заявник, відповідно відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з вказаного приводу.
83. В аспекті вказаного Суд враховує, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
84. Водночас, аналізуючи зміст викладених заявником в цій частині доводів в обґрунтування підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку, що питання, порушені позивачем, свідчать не про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, а про незгоду зі сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в частині застосування конкретного (належного та ефективного) способу захисту цивільного права або інтересу, яким у спірних правовідносинах є саме вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції, так як у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а з самою релігійною організацією, адже порушення своїх прав позивач убачає, зокрема, в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.
85. Крім цього Суд враховує, що заявник у вказаному клопотанні, всупереч усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду, не обґрунтував та не довів кількісного та якісного вимірів, з урахуванням яких можливо було б оцінити наявність чи відсутність виключної правової проблеми у цьому випадку.
86. Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, яке мотивоване необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), викладеного в постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №924/173/22, Суд зазначає таке.
87. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
88. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК питання про передачу справи на розгляд Палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
89. Однак, звертаючись до Суду з вказаним клопотанням, заявник не зазначив та не обґрунтував жодних підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у вказаній постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22, а лише навівши зазначене у цій постанові, зокрема, стосовно того, що жоден суб`єкт (в тому числі, священнослужителі чи органи управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту, вказав на наявність питання "чи може інший суб`єкт, зокрема, орган державної влади, позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо залишення релігійної громади у підлеглості певним релігійним центрам (управлінням)".
90. При цьому Суд вважає за необхідне зазначити, що з метою відступу від висновків щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", викладених у постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22, шляхом їх уточнення (конкретизації), виходячи з необхідності врахування висновків ЄСПЛ від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", а також того, що вказаний Закон встановлює кількість членів релігійної громади, що необхідна для прийняття рішення про зміну підлеглості, інша справа №906/1330/21, предметом розгляду в які були вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів та визнання недійсним статуту, передавалась на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а в подальшому на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 виклала правові позиції стосовно права на свободу віросповідання у колективному вимірі; визнання державою права на вільну зміну підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях і механізм його реалізації; межі втручання держави у свободу віросповідання; поняття релігійної громади; релігійної організації як юридичної особи; стосовно порядку ухвалення релігійною громадою рішення про зміну її підлеглості в канонічних та організаційних питаннях і внесення змін до статуту; способу реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної приналежності; порядку реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної належності, які скаржнику варто врахувати, звертаючись до суду із належним та ефективним способом захисту, доводячи як протиправність ухвалення відповідного рішення загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та прийняття нової редакції статуту, так і наявність іншого рішення цієї релігійної громади, яка не реалізувала право на зміну канонічної підлеглості у легітимний спосіб, а навпаки прийняла протилежне рішення про залишення в складі Української Православної Церкви.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
92. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
93. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані рішення судів прийняті за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування за мотивів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.
Розподіл судових витрат
94. За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Відмовити в задоволенні клопотань ОСОБА_1 про передачу справи №910/9304/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та на розгляд плати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/9304/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець