№ 911/4610/15 (911/1277/22) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/4610/15 (911/1277/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л. - головуючий, Доманська М.Л., Остапенко О.М.)

та рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2022 (суддя Янюк О.С.)

у справі №911/4610/15(911/1277/22)

за позовом Міністерства енергетики України в інтересах Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

до ОСОБА_1

про стягнення збитків,

у межах справи №911/4610/15

за заявою Державного підприємства "Регіональні електричні мережі"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/4610/15 про банкрутство Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі - ДП "Регіональні електричні мережі") на стадії процедури розпорядження майном.

2. 03.08.2022 Міністерство енергетики України звернулось до Господарського суду Київської області в інтересах ДП "Регіональні електричні мережі" з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останнього збитків в сумі 686054,48 грн.

3. Позов обґрунтований заподіянням відповідачем під час виконання повноважень в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" збитків вказаній юридичній особі діями, що полягали у незаконному звільненні із займаної посади директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_2 , внаслідок чого за результатами судового розгляду справи №911/4610/15(911/928/20) стягнуто з ДП "Регіональні електричні мережі" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.09.2019 по 27.05.2021 у розмірі 685213,68 грн (без виключення сум обов`язкових відрахувань) та судовий збір у розмірі 840,80 грн.

4. Посилаючись на ст. 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 134 237 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач зазначає про наявне у нього право на відшкодування збитків в порядку регресу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Згідно з наказом ДП "Регіональні електричні мережі" від 22.05.2017 №37-к/к ОСОБА_1 призначений з 23.05.2017 виконуючим обов`язки генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" за його згодою, на період до призначення керівника цього підприємства у встановленому порядку.

6. Як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_1 звільнений з посади в.о. генерального директора згідно з наказом ДП "Регіональні електричні мережі" від 25.03.2021 №10 к/к.

7. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2021 у справі №911/4610/15(235/928/20), залишеним у відповідній частині без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, визнано незаконним та скасовано наказ в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_1 від 16.09.2019 №106-к про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" з 17.09.2019; стягнуто з ДП "Регіональні електричні мережі" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.09.2019 по 27.05.2021 (424 робочі дні) у розмірі 685213,68 грн (без виключення сум обов`язкових відрахувань) та судовий збір у розмірі 840,80 грн.

8. Ухвалюючи рішення у справі №911/4610/15(235/928/20), господарські суди дійшли висновку, що наказ від 16.09.2019 №106-к про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади виданий в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_1 із недотриманням умов, визначених п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки вказаний наказ містить декілька підстав звільнення та відсутні докази конкретних фактів грубого порушення трудових обов`язків в частині невиконання вказівок керівника.

9. На виконання зазначеного рішення господарського суду ДП "Регіональні електричні мережі" видано наказ від 27.05.2021 №71-к про поновлення на роботі ОСОБА_2 , а також перераховано ОСОБА_2 : - середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 202515,73 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2021 №5360; у розмірі 120750 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.09.2021 №5390; у розмірі 228331,29 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2021 №5752. Всього - 551597,02 грн; - судові витрати на оплату судового збору у розмірі 840,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2021 №5359; - податок на доходи фізичних осіб утриманий із середньої заробітної плати у розмірі 45283,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2021 №5361; у розмірі 27000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.09.2021 №5393; у розмірі 51055,41 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2021 №5754; Всього - 123338,43 грн; - військовий збір, утриманий із середньої заробітної плати у розмірі 3773,58 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2021 №5362; у розмірі 2250 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.09.2021 №5395; у розмірі 4254,62 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2021 №5755. Всього - 10278,20 грн; - єдиний внесок, утриманий із середньої заробітної плати у розмірі 55345,91 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2021 №5363; у розмірі 33000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.09.2021 №5394; у розмірі 62401,10 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.10.2021 №5756. Всього - 150747,01 грн.

10. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ДП "Регіональні електричні мережі" звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду.

11. Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2021 задоволено заяву ДП "Регіональні електричні мережі", яка підписана в.о. генерального директора Ткаченком Р.Л., про відкликання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2021 у справі №911/4610/15(235/928/20); повернуто без розгляду касаційну скаргу ДП "Регіональні електричні мережі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2021 у справі №911/4610/15(235/928/20).

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2022 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП "Регіональні електричні мережі" збитки у розмірі 686054,48 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства енергетики України витрати на оплату судового збору у розмір 10290,82 грн.

13. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2022 залишено без змін.

14. Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки незаконність звільнення встановлена рішенням суду у справі №911/4610/15(235/928/20), яке набрало законної сили, отже це є підставою для стягнення збитків з відповідача на підставі ст. 237 КЗпП України.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

15. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16. Скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень у справі зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

17. Так, скаржник вважає, що судами не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, від 23.10.2019 у справі №401/1745/16-ц, від 16.06.2021 у справі №328/29/20 щодо підстав відповідальності за завдану майнову шкоду (ст. 1166 ЦК України), не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах 19.12.2022 у справі №686/11075/21, від 22.12.2021 у справі №658/28/21 щодо застосування п. 8 ст. 134 та ст. 237 КЗпП України.

18. Скаржник вважає, що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 1166 ЦК України незаконне звільнення директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_2 відбулось не з вини ОСОБА_1 , оскільки єдиною та достатньою підставою для звільнення стало рішення колегіального органу - комісії про проведення службового розслідування. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили доводи відповідача щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу цивільного правопорушення.

19. Також скаржник вказує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України про звільнення від доказування та преюдиціального значення обставин, встановлених рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили у випадку, якщо особа не брала участь під час розгляду вказаної справи і позбавлена можливості оскаржити та спростувати обставини визнані судом встановленими під час розгляду іншої справи.

20. Скаржник зазначає про те, що під час розгляду справи №911/4610/15(235/928/20) ОСОБА_1 до участі у розгляді справи залучений не був, а отже звільнення від доказування позивача з урахуванням вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України щодо обставин та фактів встановлених вказаними рішеннями суду під час розгляду справи №911/4610/15(911/1277/22) не може бути застосовано, оскільки вказані судові рішення не мають преюдиціального значення під час розгляду цієї справи.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

21. До Верховного Суду від Міністерства енергетики України та ДП "Регіональні електричні мережі" надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються - без змін.

22. У відзивах зазначено, що наказ від 16.09.2019 №106-к про звільнення ОСОБА_2 з посади директора підписано саме ОСОБА_1 та саме ОСОБА_1 було прийняте одноособове, остаточне рішення про звільнення ОСОБА_2 з порушенням вимог трудового законодавства. Невідповідність наказу вимогам цивільного законодавства підтверджується рішенням у справі №911/4610/15(235/928/20), що набрало законної сили, яке є обов`язковим до виконання. Виплата заробітної плати працівнику за час вимушеного прогулу у розмірі 686054,48 грн є збитком (спричиненою шкодою) для ДП "Регіональні електричні мережі". Причинний зв`язок між протиправною поведінкою (діяннями) скаржника та спричиненою шкодою встановлено судом та підтверджується матеріалами справи. Вина ОСОБА_1 також є встановленою та доведеною. Вона виражена в тому, що обіймаючи посаду в.о. генерального директора та достовірно знаючи про покладені на нього чинним законодавством та статутом обов`язки, будучи відповідальною посадовою особою за дотримання встановленого порядку прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників підприємства, він не забезпечив дотримання встановлених вимог закону при звільненні з посади ОСОБА_2 .

23. На думку позивачів, обставини встановлені у справі №911/4610/15(235/928/20), де предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_1 про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не підлягають доказуванню у цій справі. Дані обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу №911/4610/15(911/1227/22).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

24. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення збитків, заподіяних юридичній особі діями відповідача під час виконання ним повноважень в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі", що полягали у незаконному звільненні із займаної посади директора цього підприємства.

25. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 54 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.

26. Господарські суди встановили, що згідно з п. 1.1 статуту ДП "Регіональні електричні мережі", затвердженого наказом Міністерства енергетики України 03.07.2020 №426, ДП "Регіональні електричні мережі" є державним унітарним комерційним підприємством, що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики України. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій станом на день звернення Міністерства енергетики України до суду з позовом, у розділі "засновники юридичних осіб" зазначений єдиний засновник - Міністерство енергетики України.

27. З огляду на зазначене, Міністерство енергетики України звернулось з позовом у цій справі про стягнення збитків на користь ДП "Регіональні електричні мережі".

28. Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади закріплено у ст. 134 та ст. 237 КЗпП України.

29. Як визначено п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

30. Стаття 237 КЗпП України передбачає, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

31. Згідно з ч. 2 ст. 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

32. Відповідно до ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

33. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

34. Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

35. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: 1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; 2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду; 4) вину заподіювача шкоди.

36. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

37. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та ч. 3 ст. 74 ГПК України).

38. Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

39. Господарські суди встановили, що неправомірність дій в.о. генерального директора ОСОБА_1 встановлена рішенням господарського суду у справі №911/4610/15 (235/928/20), яка полягала в порушенні вимог ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що свідчить про недотримання відповідачем при звільненні ОСОБА_2 з посади директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" вимог трудового законодавства.

40. Враховуючи, що звільнення ОСОБА_2 відбулось із порушенням установленого законом порядку, його поновлено на роботі згідно з рішенням суду та стягнуто з ДП "Регіональні електричні мережі" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.09.2019 по 27.05.2021 у розмірі 685213,68 грн та 840,80 грн судового збору.

41. ДП "Регіональні електричні мережі" виконало рішення господарського суду у справі №911/4610/15 (235/928/20), сплативши визначені у ньому грошові кошти.

42. Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що виплата заробітної плати працівнику за час вимушеного прогулу є збитком для ДП "Регіональні електричні мережі", оскільки ОСОБА_2 як працівник не приніс своїми посадовими діями користі підприємству, а його продуктивна праця не була врахована і використана у діяльності підприємства внаслідок незаконного звільнення.

43. При цьому господарські суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, завданою позивачу, підтверджується недотриманням відповідачем вимог трудового законодавства, та збитками у розмірі 686054,48 грн, оскільки такі збитки виникли внаслідок виконання рішення у справі №911/4610/15(235/928/20), згідно з яким встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 .

44. Також господарські суди зазначили, що вина відповідача виражена в тому, що обіймаючи посаду в.о. генерального директора та достовірно знаючи про покладені на нього чинним законодавством та статутом обов`язки, будучи відповідальною посадовою особою за дотримання встановленого порядку прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників підприємства, він не забезпечив дотримання встановлених вимог закону під час звільнення з посади ОСОБА_2 , чим допустив незаконне звільнення останнього з займаної посади, що мало наслідком стягнення з ДП "Регіональні електричні мережі" 686054,48 грн. У зв`язку із зазначеними незаконними діями завдані збитки ДП "Регіональні електричні мережі" у зазначеному розмірі.

45. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі №918/685/21, яку цілком обґрунтовано врахував суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

46. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що висновок господарських судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача завданих ДП "Регіональні електричні мережі" збитків є правильним.

47. Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №332/832/18 та від 03.05.2022 у справі №676/2149/20 врахував, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ч. 1 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

48. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

49. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

50. Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

51. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що незаконне звільнення директора ОСОБА_2 відбулось не з вини ОСОБА_1 , оскільки єдиною та достатньою підставою для звільнення стало рішення колегіального органу - комісії про проведення службового розслідування, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 вини, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення.

52. Як зазначалося вище, саме відповідач був відповідальною посадовою особою за дотримання встановленого порядку звільнення з роботи працівників підприємства та не забезпечив встановлених вимог закону при звільненні з посади ОСОБА_2 , підписавши відповідний наказ, який згодом був визнаний незаконним на підставі рішення суду.

53. Аргументи скаржника у наведеній частині фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

54. Скаржник посилається на неврахування апеляційним господарським судом правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, від 23.10.2019 у справі №401/1745/16-ц, від 16.06.2021 у справі №328/29/20 щодо підстав відповідальності за завдану майнову шкоду (ст. 1166 ЦК України), не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах 19.12.2022 у справі №686/11075/21, від 22.12.2021 у справі №658/28/21 щодо застосування п. 8 ст. 134 та ст. 237 КЗпП України.

55. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

56. Щодо наведених скаржником постанов Верховний Суд зазначає таке.

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, скасувала ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 про закриття провадження у справі, а справу №818/1688/16 за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди направила для продовження розгляду до Харківського апеляційного адміністративного суду. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

58. Постановою від 16.06.2021 у справі №328/29/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції, а справу за позовом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди направив для продовження розгляду до суду першої інстанції, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції цивільних судів.

59. Постановою від 22.12.2021 у справі №658/28/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив про те, що вимога про відшкодування збитків заявлена прокурором після вирішення публічно-правового спору в порядку регресу, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

60. Тобто висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у зазначених справах стосувалися питання юрисдикції, що свідчить про їх нерелевантність під час вирішення справи, що переглядається.

61. У постанові від 23.10.2019 у справі №401/1745/16-ц, предметом позову якого було відшкодування шкоди, заподіяної підприємству внаслідок незаконного звільнення працівника, зроблено висновок про те, що суди при вирішенні справи дійшли правильного висновку про те, що в результаті незаконних дій службової особи Світловодського міського голови ОСОБА_1, винного в незаконному звільненні директора КП "Житлосвіт 2012" ОСОБА_4 та затримці поновлення його на роботі на підставі судового рішення, заподіяно шкоду КП "Житлосвіт 2012" у зв`язку з оплатою ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 58691,05 грн, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

62. Водночас Верховний Суд з посиланням на ст.ст. 233 234 КЗпП України зазначив про те, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди; річний строк може бути поновлений судом у разі його пропуску з поважних причин.

63. Однак у наведеній справі, суди встановили, що середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 58691,05 грн виплачений КП "Житлосвіт 2012" ОСОБА_4 12.05.2015, а з позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої підприємству виплатою вказаної суми, позивач звернувся 02.06.2016, тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

64. За таких обставин, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 58691,05 грн, оскільки позивач пропустив річний строк звернення до суду за вирішенням спору про покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні.

65. У постанові від 19.12.2022 у справі №686/11075/21 за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Хмельницькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, та ухвалення в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, та судових витрат із ОСОБА_2 залишено без змін.

66. У справі №686/11075/21 апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для покладення на службову особу - заступника начальника територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області на підставі наказів першого заступника голови Держгірпромнагляду України ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати шкоду, завдану у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом із тим, відмовляючи в задоволенні вимог до ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_3 з порушенням вимог закону відбулось саме на підставі наказу Держгірпромнагляду України, а тому на ОСОБА_1 не може бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним звільненням працівника, з підстав визнання протиправним та скасування в судовому порядку наказу від 11.12.2015 №81-к, який був виданий на підставі наказу Держгірпромнагляду України від 10.12.2015 №293-к.

67. Отже, Верховний Суд у справі №686/11075/21 з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, оскільки на останнього не може бути покладена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди завданої оплатою вимушеного прогулу ОСОБА_3, оскільки фактично винесені ОСОБА_1 накази були похідними від наказів Держгірпромнагляду України, прийняті на їх виконання і спрямовані на упорядкування кадрових та фінансових питань у зв`язку зі звільненням центральним органом працівника територіального управління.

68. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у наведених постановах від 19.12.2022 у справі №686/11075/21 та від 23.10.2019 у справі №401/1745/16-ц, на які скаржник посилається як підставу касаційного оскарження, оскільки відповідні справи відрізняються від справи, що розглядається, оскільки за змістовим критеріями спірні правовідносини в цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

69. Отже, відповідні правові позиції Верховного Суду не є релевантними щодо правовідносин у даній справі.

70. Також скаржник вказує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України.

71. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

72. Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій правильно відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України взяли до уваги встановлені у судових рішеннях у справі №911/4610/15(235/928/20) обставини незаконності наказу в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_1 від 16.09.2019 №106-к про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі", оскільки ці встановлені господарськими судами обставини були встановлені щодо сторони справи, зокрема ДП "Регіональні електричні мережі", яке брало участь у справі №911/4610/15(235/928/20) та є також стороною цієї справи №911/4610/15(911/1277/22).

73. У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 75 ГПК України, зазначає про те, що суди помилково послались як на преюдиційні на обставини, встановлені у судових рішеннях у справі 911/4610/15(235/928/20), не врахували те, що відповідач не був учасником іншої господарської справи, з огляду на що не міг підтвердити або спростувати обставини, встановлені у цій справі.

74. Водночас, як уже зазначалося, обставини, встановлені у судових рішеннях у справі №911/4610/15(235/928/20), були встановлені щодо сторін цих правовідносин, зокрема і щодо ДП "Регіональні електричні мережі", яке брало участь у цій справі та є також учасниками цієї справи №911/4610/15(911/1277/22), що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України надає суду можливість вважати ці обставини доведеними.

75. При цьому відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 75 ГПК України, не враховує положення ч. 5 цієї статті, відповідно до якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

76. Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, наведені відповідачем в заперечення позову доводи не спростовують обставини, встановлені господарськими судами у судових рішеннях у справі №911/4610/15(235/928/20) щодо незаконності наказу в.о. генерального директора ДП "Регіональні електричні мережі" ОСОБА_1 від 16.09.2019 №106-к про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Донецької філії ДП "Регіональні електричні мережі" та суми збитків, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади.

77. Верховний Суд не вбачає порушення судами попередніх інстанцій положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, вважає, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення з дотриманням цієї норми процесуального права, з дотриманням правил про преюдицію, висновки судів в частині врахування обставин, встановлених господарськими судами в інших господарських справах, не суперечать висновкам Верховного Суду щодо правил преюдиції, викладеним у постанові від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16, а відповідач суб`єктивно на власний розсуд трактує положення ч. 4 ст. 75 ГПК України.

78. Доводи скаржника щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України зводяться фактично до того, що положення цієї норми застосовуються лише у разі, якщо суб`єктний склад учасників справи, що розглядається, є тотожним складу учасників у іншій справі, в якій вже встановлені такі обставини.

79. Однак таке тлумачення відповідачем ч. 4 ст. 75 ГПК України не відповідає змісту цієї норми, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, можуть бути преюдиційними для іншої справи навіть у разі їх встановлення стосовно однієї особи, яка бере участь у справі.

80. Інші доводи скаржника в касаційній скарзі по суті зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

82. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення господарської суду першої інстанції, - без змін.

Судові витрати

83. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2022 у справі №911/4610/15(911/1277/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк