№ 911/693/22 (911/2648/22) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/693/22 (911/2648/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ПАТ "Яготинський завод продтоварів": не з`явився,

ОСОБА_1 : особисто; представник ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Яготинський завод продтоварів" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Сотніков С.В., Доманська М.Л.)

та ухвалу Господарського суду Київської області від 21.03.2023 (суддя Наріжний С.Ю.)

у справі № 911/693/22(911/2648/22)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Яготинський завод продтоварів" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

до ОСОБА_1

про визнання недійсним договору

у межах справи № 911/693/22

за заявою Головного управління ДПС у Київській області

до Публічного акціонерного товариства "Яготинський завод продтоварів"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.05.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Яготинський завод продтоварів" (далі - Боржник), визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Київській області (далі - Податковий орган) до Боржника в сумі 953909,07 грн, введено процедуру розпорядження майном Боржника.

2. Постановою Господарського суду Київської області від 26.07.2022 визнано Боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

Стислий зміст заяви

3. 15.12.2022 до Господарського суду Київської області надійшла заява ліквідатора Боржника від 14.12.2022 №02-100/55 (вх. №2318/22, далі - Заява) до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.10.2019, укладеного між Боржником і Відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Устиновою І.Є. за реєстровим №2046 (далі - Договір).

4. Заява мотивована тим, що Договір має ознаки фраудаторності, оскільки Боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання з передачі у власність Відповідачу майна, яке було єдиним його активом, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю стало неможливим. При цьому відчуження відповідного майна здійснено фактично безоплатно з огляду на відсутність факту його оплати покупцем, а після цього Боржник фактично припинив господарську діяльність, адже рух коштів по рахунках не здійснювався, документи фінансової звітності до контролюючих органів не подавалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. 10.20.2019 між Боржником та Відповідачем укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Устиновою І.Є за реєстровим №1992 (далі - Попередній договір), предметом якого є погодження умов угоди та укладення основного договору - набуття у власність об`єкту відчуження.

6. Відповідно до пункту 1.1 Попереднього договору сторони зобов`язалися в майбутньому до 01.11.2019 включно укласти договір купівлі-продажу будівлі заводу продтоварів, розташованого: Київська область, Яготинський район, м. Яготин, вул. Шевченка, буд. 219а/219, у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором, за яким Боржник буде продавцем, Відповідач - покупцем майна.

7. За пунктом 1.2 Попереднього договору предметом майбутнього договору купівлі-продажу є: будівлі загальною площею 3487,4 м2, які вказані в пункті 1.1 Попереднього договору та належать відчужувачу на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/10 від 20.11.2001, згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2019 індексний номер витягу: 181733199, РНОНМ 53222352255, номер запису про право власності: 844074 (далі - Майно).

8. Пунктом 1.2.1 Попереднього договору передбачено такі умови основного договору:

- ціна визначається сторонами у розмірі суми у гривнях 1500000,00 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цього договору не підлягає;

- всі витрати, які пов`язані з укладанням договору купівлі-продажу (основний договір) та його нотаріальним посвідченням здійснюються та забезпечуються Боржником та Відповідачем у рівних частках кожним;

- продавець зобов`язаний підготувати за свій рахунок та в строк до укладання основного договору документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки;

- сторони повинні виконати свої взаємні обов`язки за основним договором (продавець передати, а покупець сплатити відповідну грошову суму) одразу після укладення основного договору;

- місце нотаріального посвідчення основного договору буде визначене сторонами за спільною згодою;

- інші умови основного договору, які не встановлені цим договором, погоджуються сторонами у основному договорі.

9. У пункті 2.8 Попереднього договору сторони дійшли згоди, що Відповідач сплачує 10.10.2019 суму забезпечення виконання зобов`язання в розмірі 1250000,00 грн, що на час укладання договору еквівалентно 50607 доларів США, для погашення заборгованості Боржника за виконавчими провадженнями та іншими кредиторами. Відповідач передав, а Боржник отримав вказану суму завдатку до підписання цього договору. В момент розрахунків за основним договором зазначена сума буде зарахована у належний з покупця платіж за основним договором.

10. Пунктом 2.10 Попереднього договору визначено, що Боржник бере на себе зобов`язання сплатити до укладення та підписання основного договору заборгованість, зазначену в виконавчих провадженнях НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, та інших боргів коштами наданими Відповідачем, у розмірі не менше отриманого авансу.

11. На виконання пунктів 2.8, 2.10 Попереднього договору Боржник після отримання зазначених коштів вжив заходи щодо погашення наявної кредиторської заборгованості, у тому числі заборгованості зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, зокрема, протягом 11.10.2019-15.10.2019 сплачено 394,40 грн податку на прибуток, 46164,69 грн податку на прибуток фізичних осіб, 299000,00 грн земельного податку, 99740,00 грн земельного податку, 1414,96 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 943,62 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 6577,00 грн поповнення електронного рахунку ПДВ, 19084,60 грн ПДВ, 9504,00 грн ЄСВ, 75214,29 грн ЄСВ.

12. Також Боржник сплатив 11.10.2019 грошові кошти у сумах: 299000,00 грн (квитанція №0.0.1489951447.1 від 11.10.2019) та 299000,00 грн (квитанція №0.0.1489956195.1 від 11.10.2019) на користь органу ДВС для погашення заборгованості перед кредиторами за відповідними виконавчими провадженнями.

13. Переліченими платежами здійснено погашення Боржником заборгованості перед кредиторами на загальну суму 1156037,56 грн.

14. Матеріали справи містять копії постанов органу ДВС про закінчення виконавчих проваджень у зв`язку з погашенням Боржником заборгованості, а саме: ВП НОМЕР_1 про стягнення з Боржника на користь ГУ ДФС у Київській області боргу в сумі 510350,69 грн, ВП НОМЕР_2 про стягнення з Боржника на користь ПАТ "Київоблгаз" заборгованості на загальну суму 26879,11 грн, ВП НОМЕР_3 про стягнення з Боржника на користь СГ ТОВ "Цукровик" боргу в сумі 43687,00 грн, ВП НОМЕР_4 про стягнення з Боржника на користь Податкового органу боргу за сплати ЄСВ в сумі 9504,00 грн, ВП НОМЕР_5 про стягнення з Боржника на користь ГУ ДФС у Київській області боргу з ЄСВ в сумі 75214,29 грн.

15. Рішенням загальних зборів акціонерів Боржника, оформленим протоколом №5 від 29.08.2019, надано дозвіл голові правління на відчуження рухомого та нерухомого майна підприємства на суму, яка не перевищує 10 млн. грн.

16. 22.10.2019 між Боржником (продавець) та Відповідачем (покупець) укладено Договір, за умовами якого (п. 1.1) продавець передав у власність (продав) покупцю, а покупець прийняв у власність (купив) будівлі заводу продтоварів, що розташований: Київська область, Яготинський район, м. Яготин, вул. Шевченка, буд. 219а/219 (детальний перелік складових частин якого наведений в п. 1.1), та сплатив за нього грошову суму згідно з умовами цього договору.

17. Відповідно до пункту 1.2 Договору купівлі-продажу нерухоме майно, що відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі власності наказу Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/10 від 20.11.2001, згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.09.2019 індексний номер витягу: 181733199, РНОНМ 53222352255, номер запису про право власності: 844074.

18. Кадастровий номер земельної ділянки площею 2,7138 га, на якій розташовані будівлі - №3225510100:07:046:0049, передана продавцю згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 10.10.2019 за №НВ-3216741422019. Право власності належить Яготинській міській раді, право користування належить продавцю на підставі Державного акту від 28.07.1995 КВ.

19. У пункті 2.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що за домовленістю сторін продаж предмета договору вчинено за 1500000,00 грн з урахуванням виплаченого 10.10.2019 авансу в сумі 1250000,00 грн згідно з Попереднім договором. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за Договором. Продавець стверджує про відсутність до покупця жодних претензій фінансового характеру.

20. З наявних у справі фінансових звітів Боржника вбачається, що його заборгованість станом на кінець 2017 року становила 641800,00 грн; станом на кінець 2018 року становила 775200,00 грн; станом на кінець 2019 року становила 57800,00 грн.

21. Заборгованість Боржника перед ініціюючим кредитором Податковим органом, яка стала підставою для відкриття провадження у цій справі про банкрутство, виникла на підставі поданих до контролюючого органу звітів з ЄСВ у період з 15.07.2019 до 05.08.2021, згідно з якими Боржник самостійно задекларував суму до сплати в розмірі 60060,00 грн, також до Боржника застосовані штрафні фінансові санкції в розмірі 88006,95 грн та нарахована пеня в сумі 806094,12 грн.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

22. Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.03.2023, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023, відмовлено в задоволенні Заяви.

23. Судові рішення мотивовані тим, що за результатом дослідження поданих доказів у їх сукупності не встановлено ознак фраудаторності Договору, а саме - вчинення Боржником оспорюваного правочину з метою унеможливлення задоволення вимог кредитора Податкового органу за рахунок Майна, оскільки кошти, отримані від його реалізації, були спрямовані на погашення кредиторської заборгованості Боржника, зокрема, перед контролюючим органом.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

24. Боржник у особі ліквідатора подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, передати справу з розгляду Заяви на новий розгляд до місцевого господарського суду.

25. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивована наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

26. Ліквідатор Боржника вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у: постанові від 29.03.2018 у справі №923/333/16 (щодо застосування частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України); у постанові від 27.11.2018 у справі №910/1405/14 (щодо застосування абзацу 1 частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)); у постановах від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та від 15.07.2021 у справі №927/531/18 (щодо застосування частини 5 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

27. Зокрема, в касаційній скарзі зазначено, що будь-які кошти від реалізації Майна на рахунки Боржника не надходили, а квитанції, за якими Боржник, його керівник та невстановлені треті особи сплачували грошові кошти на погашення боргів Боржника безпосередньо на рахунки відповідних кредиторів, не є належними доказами оплати Відповідачем передбачених Попереднім договором і Договором платежів, оскільки не відображають походження відповідних коштів від Відповідача та факт їх передачі у власність Боржника. У зв`язку з наведеним ліквідатор Боржника зауважує про порушення апеляційним господарським судом вимог частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

28. Водночас ліквідатор Боржника наголошує, що господарські суди не врахували відсутність будь-яких доказів надходження залишку оплати за Майно в розмірі близько 300 тис. грн, що свідчить про неправильне застосування абзацу 1 частини 2 статті 42 КУзПБ.

29. За наведеними у касаційній скарзі доводами, відчуження Боржником Майна відбулось у період, коли він усвідомлював невідворотність застосування штрафних санкцій у зв`язку з порушенням строків оплати податкової заборгованості, відчуження Боржником єдиного засобу здійснення господарської діяльності в такий період мало на меті унеможливити задоволення вимоги Податкового органу за рахунок його реалізації, що можна кваліфікувати як зловживання правом власності, оскільки власник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

30. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

31. Відповідач заперечує проти доводів ліквідатора Боржника про фраудаторність Договору, зокрема, про його безоплатність, наголошуючи, що реалізація Майна за Договором мала на меті погашення його кредиторської заборгованості.

32. Відповідач вважає, що викладені в постанові суду апеляційної інстанції висновки повною мірою відображають дійсні обставини справи та є цілком обґрунтованими, а незгода ліквідатора Боржника з оскаржуваними судовими рішеннями зводиться виключно до переоцінки доказів, що суперечить частині 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Верховного Суду

33. Керуючись вимогами статей 14 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

34. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду Заяви ліквідатора Боржника про визнання недійсним Договору як такого, що має ознаки фраудаторності.

35. Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з вимогами статей 13 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

36. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

37. Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті Кодексу (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, зокрема, з такої підстави: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (абзац 2).

38. Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також, зокрема, з такої підстави: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог (абзац 3).

39. При цьому КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

40. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

41. Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

42. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

43. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

44. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

45. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

46. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Отже боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

47. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

48. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

49. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

50. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

51. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

52. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

53. Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №927/531/18, від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, на які посилається ліквідатор Боржника у касаційній скарзі.

54. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

55. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

56. Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

57. Звертаючись із Заявою у цій справі, ліквідатор Боржника підставами недійсності Договору, укладеного в підозрілий період (менше, ніж за три роки до відкриття провадження у цій справі про банкрутство Боржника), визначив наявність обставин, передбачених абзацом 3 частини 1 та абзацом 2 частини 2 статті 42 КУзПБ, оскільки Боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання з передачі у власність Відповідачу Майна, яке було його єдиним активом, у зв`язку з чим виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю стало неможливим. Водночас Боржник здійснив відчуження Майна фактично безоплатно з огляду на відсутність перерахування Відповідачем грошових коштів на рахунок Боржника.

58. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв`язку, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які свідчать про відсутність ознак фраудаторності Договору, тобто вчинення його з метою унеможливлення задоволення вимог кредитора - Податкового органу за рахунок відчуженого майна.

59. При цьому господарські суди виходили з висновку про те, що реалізація Майна за Договором мала на меті саме погашення його кредиторських вимог, зокрема податкового боргу. Такий висновок ґрунтується на дослідженні як умов Попереднього договору (п.п. 2.8, 2.10) щодо сплати Відповідачем суми забезпечення виконання зобов`язання в розмірі 1250000,00 грн (із зарахуванням її у подальшому до платежу за Договором) для погашення заборгованості Боржника за виконавчими провадженнями та перед іншими кредиторами, так і обставин виконання зазначених умов Попереднього договору шляхом вжиття Боржником відповідних заходів щодо погашення наявної кредиторської заборгованості, зокрема зі сплати податків, після отримання грошових коштів від Відповідача.

60. Верховний Суд відхиляє наведені в касаційній скарзі доводи ліквідатора Боржника, які зводяться до заперечення встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин (зокрема погашення Боржником кредиторської заборгованості на загальну суму 1156037,56 грн за рахунок отриманих від Відповідача на виконання Попереднього договору грошових коштів) через неналежність, на думку скаржника, прийнятих ними до уваги доказів, адже відповідно до встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції не має вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази тощо.

61. Водночас наведені обставини спростовують твердження ліквідатора Боржника про те, що відчуження Майна за Договором було здійснено безоплатно, а отже, й посилання його на наявність підстави недійсності правочину, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 42 КУзПБ.

62. Приймаючи до уваги аргументи ліквідатора Боржника про відсутність доказів сплати Відповідачем Боржнику залишку оплати за Договором у розмірі близько 300000,00 грн, Верховний Суд зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачає, що обставини повного розрахунку за Договором (окрім зазначених коштів у сумі 1156037,56 грн) встановлені судами попередніх інстанцій лише з огляду на ствердження сторонами в пункті 2.1 Договору про такий розрахунок і відсутність претензій фінансового характеру. Господарські суди не зазначили про безпосереднє дослідження ними доказів, які підтверджують факт сплати Відповідачем вказаної ліквідатором Боржника суми залишку оплати за Договором шляхом готівкового чи безготівкового розрахунку.

63. Однак Верховний Суд не вважає, що передчасність наведеного висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо виконання Відповідачем зобов`язань за Договором унеможливила встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи з розгляду Заяви, адже її предметом не є стягнення відповідної заборгованості на користь Боржника. Принагідно слід зауважити, що ліквідатор Боржника ані в Заяві, ані в касаційній скарзі не зазначає про виявлення ним чи розпорядником майна під час процедури банкрутства відповідної дебіторської заборгованості у Боржника, вжиття заходів щодо її стягнення з Відповідача та їх наслідки.

64. Разом з тим самий лише факт часткового невиконання Відповідачем зобов`язань з оплати Майна за Договором (у разі його наявності) не є підставою для висновку про фактичну безоплатність такого правочину, а також про укладення його сторонами з очевидно неправомірною та недобросовісною метою, зокрема для уникнення виконання своїх зобов`язань Боржником.

65. Верховний Суд враховує, що відсутність оплати ціни контрагентом боржника може бути підставою для висновку про фраудоторність оплатного правочину, але зважаючи на сукупність усіх обставин його укладення, які б у взаємозв`язку свідчили про вчинення його саме на шкоду кредиторам.

66. Проте встановлені судами в цій справі обставини не надають обґрунтованих підстав для висновку про укладення Договору саме для ухилення від погашення Боржником податкового боргу (який станом на кінець 2019 року становив 57800,00 грн) при тому, що протягом 11.10.2019-15.10.2019 Боржник погасив заборгованість перед кредиторами на загальну суму 1156037,56 грн, у тому числі 394,40 грн податку на прибуток, 46164,69 грн податку на прибуток фізичних осіб, 299000,00 грн земельного податку, 99740,00 грн земельного податку, 1414,96 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 943,62 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 6577,00 грн поповнення електронного рахунку ПДВ, 19084,60 грн ПДВ, 9504,00 грн ЄСВ, 75214,29 грн ЄСВ тощо. І погашення наведеного податкового боргу було здійснено за рахунок коштів, отриманих Боржником від Відповідача на підставі Попереднього договору як сума забезпечення виконання зобов`язання (із зарахуванням її у подальшому до платежу за Договором).

67. Верховний Суд вважає, що з урахуванням наведених обставин сама лише несплата Боржником зазначеного податкового боргу після отримання на підставі Попереднього договору та Договору грошових коштів у сумі, достатній для його погашення (в разі повного виконання своїх зобов`язань за Договором Відповідачем), також не є безумовною підставою для висновку про укладення Договору його сторонами саме із завідомо неправомірною та недобросовісною метою. Поведінка керівника Боржника та інших осіб, які мають змогу визначати його дії, у такому випадку має отримати належну оцінку в контексті наявності чи відсутності підстав для застосування відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 61 КУзПБ.

68. Стосовно заперечень ліквідатора Боржника проти висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Боржника заборгованості перед кредиторами на момент укладення Договору, Верховний Суд вважає слушними доводи щодо передчасності такого висновку з огляду на невстановлення факту виникнення наявної на кінець 2019 року заборгованості в розмірі 57800,00 грн за період саме після укладення Договору при тому, що підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника стала, зокрема, заборгованість у сумі 60060,00 грн, задекларована ним у звітах з ЄСВ у період з 15.07.2019 до 05.08.2021, який охоплює час як до, так і після укладення Договору.

69. Однак Верховний Суд не вважає зазначені доводи ліквідатора Боржника такими, що спростовують загалом висновок господарських судів про відсутність ознак фраудаторності Договору, адже в касаційній скарзі відсутні посилання на певні наявні у справі докази, які не були враховані під час розгляду справи, але підтверджують факт наявності на момент укладення Договору невиконаного податкового зобов`язання в розмірі, неспівмірному з ціною відчуження Боржником Майна (з урахуванням сум заборгованості, погашених коштами, отриманими на виконання Попереднього договору), що б зумовило невідворотність застосування штрафних санкцій, відповідно, у неспівмірних з ціною відчуження розмірах.

70. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що ліквідатор Боржника під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій Заяви не довів факт укладення Договору сторонами саме з метою виведення Боржником своїх активів, їх приховання для уникнення звернення стягнення в рахунок погашення податкового боргу. При цьому, необхідно також зауважити, що ліквідатор Боржника ні в Заяві, ні в касаційній скарзі не зазначає про відчуження Майна за Договором за заниженою ціною, а також про наявність між Боржником та Відповідачем певної пов`язаності, яка б надавала підстави для обґрунтованого сумніву в добросовісності їх спільної мети при укладенні Договору.

71. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх правових підстав для задоволення Заяви за встановлених під час її розгляду обставин. Доводи відповідача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

72. Зокрема, наведені у касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків касаційної скарги цитати з постанов Верховного Суду 29.03.2018 у справі №923/333/16 та від 27.11.2018 у справі №910/1405/14 по суті є викладенням висновків суду, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки в межах дискреційних повноважень судів. При цьому правовідносини в зазначених справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Звертаючись з касаційною скаргою, ліквідатор Боржника не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

74. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних постанови і ухвали.

Розподіл судових витрат

75. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Яготинський завод продтоварів" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 та ухвалу Господарського суду Київської області від 21.03.2023 у справі №911/693/22(911/2648/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк