ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 912/1184/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради

на рішення Господарського суду Кіровоградської області

у складі судді Тимошевської В.В.

від 21.11.2023,

додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області

у складі судді Тимошевської В.В.

від 05.12.2023

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Іванова О.Г., Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

від 04.06.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут"

до Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради

про стягнення 7 703 647,07 грн,

за участю представників:

від позивача: Молчанов А.Г., Філоненко О.В., Московський С.В.,

від відповідача: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою з вимогами до Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради про стягнення 7 703 647,07 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.

В обґрунтування підстав позову зазначено про невиконання відповідачем своїх зобов`язань з повної оплати вартості спожитої закладами освіти теплової енергії, нарахованої в лютому 2023 року як в загальному порядку, так і згідно з проведеним перерахунком з підстав несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (Виконавець) та Управлінням освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради (Замовник) укладено договори щодо закупівлі послуг з постачання теплової енергії в заклади освіти за наведеним в договорах переліком.

Рішенням Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 14.10.2022 № 590 вказано, у тому числі Товариству з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", розпочати опалювальний сезон 2022/2023, коли упродовж трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря не перевищуватиме +8 градусів.

Наказом керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" № 41 від 31.10.2022 визначено 31.10.2022 початком опалювального періоду 2022-2023 років.

Вказаний опалювальний період закінчено о 24:00 год 31.03.2023, про що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Світловодськпобут" видав наказ № 11 від 31.03.2023.

Між сторонами складено акти здавання-приймання послуг теплопостачання та оформлено рахунки, а саме щодо споживання за період:

з 01 по 10.11.2022 в кількості 224,701765 Гкал на суму 1 082 336,72 грн;

з 11 по 15.11.2022 в кількості 45,72079 Гкал на суму 225 043,30 грн;

з 16 по 30.11.2022 в кількості 163,27677 Гкал на суму 786 466,62 грн;

з 01 по 15.12.2022 в кількості 511,48058 Гкал на суму 2 463 684,33 грн ;

з 16 по 31.12.2022 в кількості 398,32401 Гкал на суму 1 918 635,12 грн ;

з 01 по 15.01.2023 в кількості 627,73135 Гкал на суму 3 023 637,53 грн;

з 16 по 31.01.2023 в кількості 355,03303 Гкал на суму 1 710 112,45 грн;

з 01 по 15.02.2023 в кількості 461,51285 Гкал на суму 2 223 001,25 грн;

з 16-28.02.2023 в кількості 1599,33878 Гкал на суму 7 703 647,07 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" оформлено рахунок за спожиту теплову енергію за лютий 2023 року, з урахуванням перерахунку, на загальну суму 16 579 033,42 грн.

До матеріалів справи додано листи, за змістом яких Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" звіт про витрати теплоенергії по теплових лічильниках закладів освіти за листопад, грудень 2022 року, січень, березень 2023 року.

Листом від 22.03.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" повідомило Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради про необхідність виконання періодичної повірки приладів обліку теплової енергії по закладам Управління освіти, згідно з наведеним в листі переліком.

У відповідь на вказаний лист Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради в листі від 10.06.2022 зазначило, що термін повірки теплолічильників по установах освіти закінчується 11.06.2022, однак в умовах воєнного стану попередні позитивні результати повірки є чинними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 № 412.

На цей лист Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" в листі від 21.06.2022 погодилось з Управлінням освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради щодо чинності повірки, однак зазначило, що в засобах обліку теплової енергії встановлено елементи живлення, строк дії яких може бути розраховано на термін метрологічної повірки 2 роки. Зазначено, що у разі виходу з ладу елементу живлення, теплолічильник не обраховує теплову енергію та плата за спожиту теплову енергію виконується згідно з розрахунковим тепловим навантаженням.

У період з липня по вересень 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" за участю представника Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради проведено перевірку стану готовності теплового господарства відповідача до опалювального сезону, про що складено відповідні акти.

21.02.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" складено акти про перевірку температурного режиму в закладах Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради, за змістом яких зазначено про недопуск до вузлів обліку в заклади Ліцеїв № № 10, 5, 3, 9, 7, 4, 2, 1; ЗДО № № 12, 25; ЗДО "Монтессорі"; ЦДЮТ.

Листом від 22.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" повідомило Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради про те, що доступ до засобів обліку по зазначеним вище закладам не надано. У листі зазначено про норми законодавства щодо вказаних обставини та повідомлено, що показання визначатимуться за середнім споживанням попереднього опалювального періоду, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання протягом поточного опалювального періоду, але не менше 30 днів.

В період з 01 по 02 березня 2023 року працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" за участю представника Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради складено акти про перевірку роботи системи централізованого опалення в закладах відповідача, у яких зафіксовано відсутність пломб лічильників, встановлених в ліцеях № № 4, 9, 10, 2, 1, 3; ЗДО № № 7, 12, 18, 25; ЦДЮТ; ЗДО "Школа Монтессорі".

Листом від 07.03.2023 Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради надало позивачу копії актів про встановлення теплових лічильників в закладах освіти після метрологічної повірки.

Також листом від 03.03.2023 Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради просило Товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" провести опломбування теплолічильників після метрологічної повірки в установах за наведеним у листі переліком.

07.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" в присутності представника Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради проведено опломбування приладів обліку по об`єктам, про що складено відповідні акти.

За детальним розрахунком позивача, нарахування у лютому 2023 року становлять:

по закладах освіти, в яких не встановлено факт втручання в роботу засобів обліку, або такі засоби обліку не встановлені - 2 783 131,96 грн;

по закладах освіти, в яких встановлено втручання в роботу засобів обліку - 7 143 516,36 грн.

Також позивачем надано до справи детальний розрахунок вказаних нарахувань по кожному об`єкту окремо із наведенням формули розрахунку та показників, використаних при розрахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 21.11.2023 у справі № 912/1184/23 позов задовольнив повністю. Стягнув з Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" 7 703 647,07 грн заборгованості за спожиту теплову енергію та 115 554,71 грн судового збору.

Додатковим рішенням від 05.12.2023 Господарський суд Кіровоградської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Центральний апеляційний господарського суду постановою від 04.06.2024 у справі № 912/1184/23 апеляційні скарги Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради залишив без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2023 у справі № 912/1184/23 залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що несанкціоноване втручання у роботу вузлів обліку, встановлених у наведеному позивачем переліку приміщень закладів освіти відповідача, є підтвердженим. Відповідно до розрахунку позивача, обсяг спожитої теплової енергії у приміщеннях, в яких виявлено несанкціоноване втручання в роботу засобів обліку, здійснено розрахунково за формулою 11 згідно Методики розподілу. Здійснений позивачем розрахунок є правильним. Позивач правильно визначив період перерахунку з листопада 2022 року по лютий 2023 року, та врахував всі оплати, здійснені відповідачем у відповідний період, підтверджені платіжними документами.

Приймаючи додаткове рішення, місцевий господарський суд правильно виходив з принципу пропорційності та розумності, врахував клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, та зменшив заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правову допомогу у цій справі з 75 000,00 грн до 30 000, грн, що відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності їхнього розміру з предметом позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2023, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024, у якій просило їх скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження визначено пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що судами обох інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень було грубо порушено вимоги ст. 525 526 530 611 626 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, та умов Договору № 12-2023, що в свою чергу свідчить про порушення норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, оскільки фактично не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, щодо наявності у позивача прямого обов`язку щомісячного зняття показань засобів вимірювальної техніки вузлів комерційного обліку теплової енергії та одночасного здійснення періодичного огляду вузлів комерційного обліку, натомість зроблено висновок про відсутність такого обов`язку взагалі, що відповідає підставами, визначеним пунктом 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини другої статті 310 ГПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України вказав на те, що судами обох інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень не було враховано висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права, зокрема статті 906 ЦК України, в подібних правовідносинах, викладених в постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 522/13498/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 522/17085/16-ц, від 22.02.2023 року у справі № 753/2748/20.

Також вказав на неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 820/479/18 при вирішенні питання про відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, оскаржені рішення, додаткове рішення та постанову залишити без змін.

Зазначив, що зв`язку з встановлення факту несанкціонованого втручання в роботу вимірювальної техніки та враховуючи те, що остання дата контрольної перевірки працівниками ТОВ «Світловодськпобут» приладів обліку в закладах освіти управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради була перед початком опалювального сезону 2022/2023 років, відповідачем здійснено нарахування у закладах освіти, в яких встановлено факт несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку, за лютий 2023 року, як до приміщень не оснащених вузлами обліку та здійснено по цих закладах перерахунок за надані послуги з постачання теплової енергії за період з початку опалювального сезону 2022/2023 років по 31 січня 2023 року, як до приміщень не оснащених вузлами обліку. По усім іншим закладам освіти, в яких не встановлено факт несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку, здійснено нарахування за надану послугу за лютий 2023 року в загальному порядку.

Вказав на те, що посилання відповідача на наведені ним рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини у наведених ним справах кардинально відрізняються від обставин цієї справи.

Також зазначив, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, яке ґрунтується на законі та прийняте у відповідності до правових позицій Верховного Суду.

У відзиві зазначено, що позивач очікує понести судові витрати у зв`язку із розглядом справи в сумі 100 000,00 грн, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

У цій справі спір виник з приводу виконання відповідачем своїх зобов`язань з повної оплати вартості спожитої закладами освіти теплової енергії, нарахованої в лютому 2023 року як в загальному порядку, так і згідно здійсненого перерахунку з підстав несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку. Спірним є питання щодо встановлення періоду безоблікового постачання теплоенергії певним закладам освіти, у зв`язку з встановленням обставин несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідачем підставою для касаційного оскарження визначено пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, зокрема статті 906 ЦК України, в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 522/13498/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 522/17085/16-ц, від 22.02.2023 року у справі № 753/2748/20.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 522/13498/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 522/17085/16-ц, від 22.02.2023 року у справі № 753/2748/20, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у наведених скаржником справах та у справі № 912/1184/23 не є подібними.

У справі № 522/13498/17 спір виник за позовом фізичної особи та стосувався проведення нарахування за водокористування за нормою споживання по кількості зареєстрованих осіб згідно ступеню благоустрою, у зв`язку з тим, що лічильник був знятий з обліку, так як вчасно не пройшов перевірку.

У справі № 235/499/17 спір виник за позовом фізичної особи з приводу того, що відповідач почав нараховувати оплату послуг водопостачання без урахування показів квартирних засобів обліку згідно з нормами споживання, мотивуючи це тим, що позивачем порушено строк проведення державної повірки квартирних приладів обліку.

У справі № 522/17085/16-ц спір виник за позовом фізичної особи з приводу того, що відповідач нараховував плату за водопостачання та водовідведення за нормативами (нормами) споживання без урахування показників лічильника, які позивач регулярно повідомляв відповідачу, у зв`язку з закінченням міжповірочного інтервалу лічильника холодної води. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що несвоєчасне проведення повірки установленого лічильнику споживання води саме по собі не є підставою для оплати витрат води за нормами споживання, які застосовуються у разі несправностіустановлених засобів обліку води. Несправність лічильника води (пошкодження, втручання в його роботу, порушення цілісності пломби) матеріалами справи не встановлена.

У справі № 753/2748/20 спір виник за позовом фізичної особи про визнання протиправним нарахування вартості централізованого опалення без врахування показників лічильника обліку, оскільки виконавець послуги не вважав за необхідне приймати показники лічильника, так як вважав незаконним його встановлення в квартирі. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що КП «Київтеплоенерго», яке є виконавцем послуг з централізованого опалення квартири позивача , всупереч положенням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Правил № 630, які були чинними на час встановленні позивачем лічильника теплової енергії, обмежило право позивача здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії відповідно до даних встановленого індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії у належній йому квартирі. Незважаючи на наявність у квартирі встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників, а тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що дії КП «Київтеплоенерго» щодо нарахування позивачеві вартості послуг з центрального опалення квартири позивача без врахування показників лічильника теплової енергії № 69103509 починаючи з жовтня 2019 року є протиправними.

У той час як у справі №912/1184/23 спір виник з приводу встановлення періоду безоблікового постачання теплоенергії певним закладам освіти, у зв`язку з підтвердженням обставин несанкціонованого втручання в роботу засобів обліку.

Отже, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 522/13498/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 522/17085/16-ц, від 22.02.2023 року у справі № 753/2748/20 є безпідставними, оскільки наведені справи та справа № 912/1184/23, що розглядається, є різними за змістовим характером правовідносин.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Іншою підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі позивач визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, тобто доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема скаржник у касаційній скарзі зазначив, що судами обох інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень було грубо порушено вимоги ст. 525 526 530 611 626 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, та умов Договору № 12-2023, що в свою чергу свідчить про порушення норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, оскільки фактично не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, щодо наявності у позивача прямого обов`язку щомісячного зняття показань засобів вимірювальної техніки вузлів комерційного обліку теплової енергії та одночасного здійснення періодичного огляду вузлів комерційного обліку, натомість зроблено висновок про відсутність такого обов`язку взагалі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте у цій справі наявність заявлених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, про що зазначено вище.

З огляду на необґрунтованість наведених відповідачем у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та доводи, що стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не дослідження зібраних у справі доказів.

Фактично доводи скаржника, наведені в обґрунтування пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до необхідності встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги на додаткове рішення місцевого господарського суду, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, про проведення відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу, слід зазначити таке.

Відповідач у касаційній скарзі вказує на те, що позивач, заявивши вимоги про відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу, не надав доказів про виконання значної частини, вказаних в описі, виконаних робіт (18 пунктів з 35), що в свою чергу свідчить про відсутність у суду можливості встановити, чи були вони фактично понесені, що є обов`язковою обставиною в розумінні правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21, постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 820/479/18 навіть з урахуванням відсутності необхідності надання заявником підтверджень сплати за отриману/надану правову допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та / або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Заразом за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Водночас, за нормами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

Суд першої інстанції, приймаючи додаткове рішення, яке залишено в силі постановою суду апеляційної інстанції, при вирішенні питання про відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу встановив, що у договорі про надання правової допомоги, сторони встановили фіксований розмір вартості такої допомоги, який становить 75 000, 00 грн, та до справи подано акт наданих послуг, в якому зазначений перелік послуг відповідає вказаному фіксованому розміру.

При цьому суд першої інстанції, керуючись своїми дискреційними повноваженнями, врахував клопотання відповідача про зменшення заявлених до відшкодування позивачем витрат, надав оцінку доводам відповідача, що позивачем не доведено і не обґрунтовано розумність, необхідність та дійсність витрат, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000,00 грн є значною та неспівмірною з об`ємом виконаної адвокатом позивача роботи.

З огляду на принципи пропорційності та розумності, враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, суд дійшов висновку, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації таких витрат буде 30 000,00 грн.

Така сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, який погоджено умовами договору про надання правової допомоги, та не перевищує фіксованого розміру гонорару, погодженого між адвокатом та клієнтом.

Такі висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, щодо відшкодування вартості адвокатських послуг заявлених стороною, які наведені скаржником у касаційній скарзі.

За змістом пункту 133 цієї постанови фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У пункті 147 цієї постанови зазначено, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Наведені скаржником висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 820/479/18, не є релевантними для справи № 912/1184/23 оскільки прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), які були подані сторонами та оцінені судом під час розгляду заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, а саме стосувалися погодженої у договорі про надання послуг з правничої допомоги погодинної оплати послуг адвоката, тобто ця справа і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

Верховний Суд зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86 210 ГПК України.

Відтак, з огляду на конкретні, встановлені судами обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом першої інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення, додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишає без змін рішення, додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України вимога позивача про розподіл його витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, заявлена у касаційній скарзі, буде розглянута після подання позивачем відповідних доказів розміру цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296, статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 912/1184/23, відкрите за касаційною скаргою Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2023, додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 912/1184/23 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді С. Бакуліна

О. Мамалуй