ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 912/1201/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
представники сторін в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019
та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2019
у справі № 912/1201/19
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович"
до Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про визнання недійсним та скасування розпорядження,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року Селянське (фермерське) господарство "Лісовий Сергій Леонідович" звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області та до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про: визнання недійсним та скасування розпорядження Маловисківської РДА № 314-р від 27.04.2012 "Про переведення земельної ділянки до земель запасу Лозуватської сільської ради"; визнання за Селянським (фермерським) господарством "Лісовий Сергій Леонідович" права користування для ведення фермерського господарства земельною ділянкою загальною площею 44.8 га (дві земельні ділянки з площами 3,4 та 41,4 га) на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району відповідно до Державного акта на право користування землею Б№ 051259.
В подальшому позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання за Селянським (фермерським) господарством "Лісовий Сергій Леонідович" права користування для ведення фермерського господарства земельною ділянкою загальною площею 44,8 га (дві земельні з площами 3,4 та 41,4 га) на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району відповідно до Державного акта на право користування землею Б№051259 та заяву від 19.07.2019 про зміну підстав позову за вимогою до Маловисківської РДА про визнання недійсним та скасування розпорядження Маловисківської РДА №314-р від 27.04.2012 року "Про переведення земельної ділянки до земель запасу Лозуватської сільської ради".
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2019 (суддя Тимошевська В.В.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 (колегія суддів у складі: Орєшкіна Е.В. - головуючий, Кощеєв І.М., Подобєд І.М.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі рішення Лозуватської сільської ради Маловисківського району №50 від 25.02.1993 громадянину Лісовому С.Л. надано земельну ділянку площею 44,8 га в користування для ведення селянського (фермерського) господарства і видано Державний акт на право користування землею Б № 051259, реєстраційний номер 40 від 1993 року, яким посвідчено право користування земельною ділянкою площею 44,8 га, яка знаходиться на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Селянське (фермерське) господарство "Лісовий Сергій Леонідович" зареєстровано в реєстрі 10.04.1997.
За розпорядженням голови Маловисківської райдержадміністрації №187-р від 10.04.1997 зареєстровано статут Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович", відповідно до якого головою господарства є Лісовий С.Л .
Рішенням загальних зборів засновників Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" від 20.01.2017 затверджено нову редакцію статуту Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович".
Відповідно до наказу по господарству № 1 від 08.12.2016 головою Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" є ОСОБА_3 .
За твердженням позивача, з моменту створення Селянське (фермерське) господарство "Лісовий Сергій Леонідович", як юридична особа, використовує земельну ділянку загальною площею 44,8 га (дві земельні ділянки з площами 3,4 та 41,4 га.) на території Лозуватської сільської ради Маловисківського району. Земельна ділянка була зареєстрована у земельнокадастровій документації та закріплена за Селянським (фермерським) господарством "Лісовий Сергій Леонідович". Фермерське господарство є платником земельного податку і сплачує цей податок з урахуванням довідок Держгеоккадастру "Про правовий статус, кількісні та якісні характеристики земель". Вказані довідки отримувались господарством кожного року і цими довідками підтверджувався факт визнання уповноваженим державою органом за господарством права користування земельною ділянкою на підставі відповідного правоустановчого документа. На підтвердження своїх доводів, Селянським (фермерським) господарством "Лісовий Сергій Леонідович" надані довідки №131/04/11-13 від 26.06.2013, №528/02/11-16 від 08.02.2016, №218 від 04.07.2017, №220/9/11-10-00-00 від 29.05.2017.
У 2017 році за замовленням Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 44,8686 га.
Вказана технічна документація була розглянута відділом в Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та листом від 23.03.2017 № 0-11-0.27-102/115-17 повідомлено про неможливість здійснити державну реєстрацію земельних ділянок з причин перебування земельної ділянки площею 40,7227 га в користуванні іншого суб`єкта, а саме - ОСОБА_1 , кадастровий номер 3523182800:02:003:9103.
За змістом листа від 23.03.2017 до відома Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" доведено, що розпорядженням голови Маловисківської РДА № 314-р від 27.04.2012 припинено право постійного користування гр. Лісовому С.Л. на земельну ділянку площею 44,80 га, передану в постійне користування рішенням виконавчого комітету Лозуватської сільської ради.
Маловисківською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 27.04.2012 прийнято розпорядження №314-р від 27.04.2012 "Про переведення земельної ділянки до земель запасу Лозуватської сільської ради", відповідно до якого: - припинено право постійного користування гр. Лісового С.Л. на земельну ділянку площею 44,80 га, передану в постійне користування рішенням виконавчого комітету Лозуватської сільської ради; передбачено передачу до архіву відділу Держкомзему у Маловисківському районі Державного акта на право постійного користування Б № 051259 реєстраційний № 40 від 1993 року на право постійного користування на земельну ділянку площею 44,80 га на території Лозуватської сільської ради; земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі запасу) площею 44,80 га ріллі, яка знаходилась в постійному користуванні гр. Лісового С.Л. , переведено до земель запасу Лозуватської сільської ради для подальшого перерозподілу між фізичними та юридичними особами.
Вказане розпорядження прийнято з посиланням на статті 17 31 Земельного кодексу України, ст.ст. 35, 36 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації в Україні", "Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою", затвердженої наказом Держкомзему № 325 від 22.06.2009 року, витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб № 200575 та рішення єдиного засновника фермерського господарства "Лісниче" від 26.09.2011.
Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 03.04.2018 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, по результатам яких складено акт перевірки №160-ДК/165/АП/09/01/-18, відповідно якого розпорядження голови Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області №314-р від 27.04.2012 "Про переведення земельної ділянки до земель запасу Лозуватської сільської ради" прийнято на підставі рішення єдиного засновника фермерського господарства "Лісниче", а потрібно було рішення засновника Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович", що є порушенням норм чинного законодавства.
Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 10.07.2018 звернулось до голови Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області з клопотанням, в якому пропонувало (вимагало) здійснити скасування розпорядження від 27.04.2012 № 314-р. Докази розгляду такого клопотання в матеріалах справи відсутні.
Посилаючись на допущені порушення при прийняття оспорюваного розпорядження, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, Селянське (фермерське) господарство "Лісовий Сергій Леонідович" просить визнати недійсним та скасувати розпорядження Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 314-р від 27.04.2012 відповідно до ст.19 Конституції України, статей 15 16 21 397 Цивільного кодексу України та статей 141 143 144 Земельного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що громадянин Лісовий С.Л. , на ім`я якого було видано Державний акт на право користування землею Б№051259, реєстраційний номер 40 від 1993 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матеріалами справи встановлено, що він за своє життя не переоформив право користування відповідною земельною ділянкою та не отримав таку земельну ділянку у власність. Зі смертю громадянина Лісового С.Л. припинилось його право постійного користування землею, яке виникло на підставі Державного акта на право користування землею Б№051259, реєстраційний номер 40 від 1993 року. Розпорядження Маловисківської РДА, яке оскаржується позивачем у даній справі, прийнято 27.04.2012, тобто після смерті Лісового С.Л . Отже, на час прийняття розпорядження №314-р від 27.04.2012 право постійного користування Лісового С.Л. земельною ділянкою площею 44,80 га припинилось. В свою чергу, позивачем не надано жодного правовстановлюючого документа на підтвердження оформлення прав на відповідну земельну ділянку саме за Селянське (фермерське) господарство "Лісовий Сергій Леонідович". Також суди дійшли висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" на момент прийняття Маловисківською РДА розпорядження № 314-р від 27.04.2012 прав володіння чи користування земельною ділянкою, з приводу якої прийнято оскаржуване розпорядження, тобто не доведено порушення прав та інтересів Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" внаслідок прийняття Маловисківською РДА розпорядження № 314-р від 27.04.2012, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним та скасування вказаного розпорядження.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Так скаржник зазначає, що спірним розпорядженням було анульовано державний акт на право користування землею на підставі ліквідації СФГ "Лісничий", що не має жодного відношення до СФГ "Лісовий Сергій Леонідович". Статтею 141 ЗК України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, і жодна з них не вказує на неправомірність використання господарством земельної ділянки. Законом встановлений окремий порядок щодо примусового припинення прав користування земельною ділянкою, а саме 143 144 ЗК України, зокрема, в судовому порядку, однак жодного судового рішення з вказаних у ст. 143 підстав не існує. Також скаржник звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 03.02.2020 та зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 13.10.2020.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 17.01.2020 строк.
Разом з тим, до Верховного Суду від третьої особи 14.07.2020 надійшла заява про продовження строку на подання пояснень, в обґрунтування підстав для продовження якого третя особа посилається на те, що ухвалу суду про відкриття касаційного провадження та зобов`язання учасників справи подати до 03.02.2020 відзив на касаційну скаргу не отримувала, а про наявність такої ухвали суду довідалася з Єдиного державного реєстру судових рішень тільки 06.07.2020. Посилаючись на вказані обставини та п. 4 Прикінцевих положень ГПК України щодо продовження процесуальних строків на період карантину, введеного з мето запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), третя особа просить визнати поважними причини неподання нею пояснень на касаційну скаргу та продовжити такий строк, який не може бути меншим, ніж строк карантину.
Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про прийняття пояснень на касаційну скаргу до розгляду, у яких представник ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність зроблених у них висновків та помилковість доводів позивача.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним на момент створення селянського (фермерського) господарства позивача, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону).
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 до 22.09.2005 було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Вказаним спростовується висновок судів обох інстанцій про необхідність переоформлення права користування відповідною земельною ділянкою Лісовим С.Л. та отримання такої земельної ділянки у власність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Так само і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (п. 60 постанови) зроблено висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31 92 ЗК України від 25.10.2001 після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
Враховуючи викладене, висновок судів обох інстанцій про те, що здійснення громадянином підприємницької діяльності у вигляді створення фермерського господарства на земельній ділянці, наданій такому громадянину в постійне користування, не є автоматичним переходом права постійного користування землею до створеного фермерського господарства, а фактичне користування земельною ділянкою фермерським господарством не змінює набувача права постійного користування відповідно до оформленого державного акта є передчасним, так само як і висновок про те, що зі смертю Лісового С.Л. припинилось його право постійного користування землею, яке виникло на підставі Державного акта на право користування землею Б № 051259, реєстраційний номер 40 від 1993 року.
Разом з тим, судами обох інстанцій не досліджувалося питання законності спірного розпорядження з інших підстав, викладених у позові, окрім тих, що позивач не набув право користування земельною ділянкою, наданою Лісовому С.Л . Однак вказані обставини повинні бути дослідженні для правильного вирішення спору по суті відповідно до заявлених позивачем вимог та обґрунтування позову.
Зазначені обставини не можуть бути досліджені Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції, у зв`язку з чим постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2019 у справі № 912/1201/19 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300 301 308 314 315 317 ГПК України, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Лісовий Сергій Леонідович" задовольнити частково.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2019 у справі № 912/1201/19 скасувати.
Справу № 912/1201/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.