№ 913/526/20(913/627/20) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 913/526/20(913/627/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

скаржника Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр": Майор І. В.

позивача ТОВ "Свинець.": Слюсар В. В., Швець Н. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021

у складі колегії суддів: Склярук О. І. (головуючої), Гетьмана Р. А., Россолова В. В.

та на рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021

у складі судді Віннікова С. В.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свинець."

до Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр"

про стягнення 19 823 013,57 грн

в межах справи № 913/526/20

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Свинець."

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених в заяві вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Свинець." (далі - ТОВ "Свинець.") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою від 11.11.2020 до Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр" (далі - ПрАТ "Іста-Центр") про стягнення 19 823 013,57 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на заборгованість відповідача з оплати за товар, поставлений на виконання укладеного 23.12.2013 між Приватним акціонерним товариством "Свинець" (далі - ПрАТ "Свинець") та відповідачем договору поставки № 5/21-13 (далі - договір) з додатковими угодами до нього.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

3. 23.12.2013 між ПрАТ "Свинець", правонаступником якого є ТОВ "Свинець.", (постачальник) та ПрАТ "Іста-Центр" (покупець) укладений договір поставки № 5/21-13 з додатковими угодами до нього, за умовами якого постачальник передає у власність, а покупець приймає і оплачує свинець марок С1, С2С (згідно ДОСТ 3778-98) РВ985R, РВ990R, РВ970R (згідно міжнародному стандарту ЄЕС EN12659:1999) і свинцево-сурм`янисті сплави марки PbSbl, 8AsSe, марки ССу4 (PbSb3, 5Sn0,5), марки ССу4 (PbSb2, 6Sn0,5), марки ССу3(PbSb4,5) (далі - товар) (п.1.1 договору в редакції додаткової угоди від 01.02.2017 № 6).

4. Відповідно до п.2.4 договору товар поставляється транспортом постачальника на склад покупця за адресою, вказаною в заявці покупця.

5. Документом, що свідчить про дату отримання товару і перехід права власності на товар до покупця, є видаткова накладна, підписана на складі покупця уповноваженими представниками сторін (п.2.5 договору).

6. Згідно з п.3.1 договору в редакції додаткової угоди від 05.10.2015 № 4 ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях (додатках), що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна за 1 тону товару визначається за формулою, узгодженою у п. 3.1.1. договору.

7. У п.3.3 договору сторони узгодили, що оплата за поставлений за цим договором товар здійснюється протягом 45 календарних днів з дати поставки товару, на підставі виставленого рахунку шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаного в рахунку-фактурі.

8. Сторони домовились про обов`язковість підписання акта звірення взаємних платежів між сторонами за цим договором, за кожний місяць (п.3.6 договору в редакції додаткової угоди від 03.01.2014 № 1).

9. Згідно з п. 4.1 договору постачальник зобов`язаний у строк, зазначений в специфікаціях (додатках), надати товар покупцю, а покупець зобов`язаний провести загальний огляд і прийняти товар, якщо він відповідає пред`явленим вимогам.

10. Відповідно до п.8.5 договору в редакції додаткової угоди від 29.08.2014 № 2 цей договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2015. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний рік.

11. 18.10.2017 між сторонами у зв`язку з реорганізацією Приватного акціонерного товариства "Свинець" шляхом зміни організаційно-правової форми в Товариство з обмеженою відповідальністю "Свинець." укладена додаткова угода № 7, відповідно до якої усі права та обов`язки в рамках договору від 23.12.2013 № 5/21-13 перейшли до правонаступника ТОВ "Свинець.".

12. На виконання вказаних умов п.п. 3.1, 4.1 договору між сторонами були підписані специфікації.

13. На виконання умов договору поставки від 23.12.2013 № 5/21-13 позивач у період з 17.10.2017 по 27.09.2018 поставив відповідачеві товар, що підтверджується, зокрема, видатковими накладними, який відповідач оплачував частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у сумі 19 823 013,57 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

14. Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 у справі № 913/526/20 (913/627/20) позовні вимоги ТОВ "Свинець." задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ПрАТ "Іста-Центр" на користь ТОВ "Свинець." заборгованість у сумі 19 823 013,57 грн, судовий збір у сумі 297 345,20 грн.

15. Мотивуючи рішення господарський суд застосував до спірних правовідносин приписи статей 509 525 526 530 610 629 627 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) статей 173 193 222 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та встановивши лише часткову оплату відповідачем отриманого згідно з видатковими накладними товару дійшов висновку про невиконання ним зобов`язань з оплати товару за договором поставки від 23.12.2013 № 5/21-13, отже - доведення позивачем своїх вимог у заявленому обсязі.

16. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 залишено без змін.

17. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог вказавши, що відповідачем не спростовано факту отримання товару від позивача згідно з умовами договору поставки та не надано доказів повної його оплати.

18. Доводи позивача про застосування позовної давності до заявлених вимог суди попередніх інстанцій відхилили, дійшовши висновків, що на момент звернення із позовом трирічна позовна давність за вимогами ТОВ "Свинець." не спливла, адже кожна поставка товару за видатковою накладною є окремим зобов`язанням у розумінні приписів статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України, яке має свій строк (термін) виконання, тому початок позовної давності для стягнення оплати за кожну поставку товару необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання покупцем цього зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. ПрАТ "Іста-Центр" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та на рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 у справі № 913/526/20 (913/627/20), в якій просило ці судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу (ПрАТ "Іста-Центр")

20. У касаційній скарзі, з урахуванням доповнень, ПрАТ "Іста-Центр" стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи в якості підстав касаційного оскарження пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та посилається в контексті цих підстав на те, що:

- апеляційний суд неправильно застосував норми статей 205 265 526 655 692 712 ЦК України, статей 181 193 198 ГК України та помилково, без належних підстав, дійшов висновку, що поставки, оплата яких є предметом спору, здійснені на виконання договору від 23.12.2013 № 5/21-13, що не узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 44/9519/12, від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18, від 04.06.2019 у справі № 915/905/16 та від 16.09.2020 у справі № 145/2047/16-ц стосовно відмінностей у розумінні термінів "строк" і "термін"; необхідності дослідження змісту договору; щодо оцінки конклюдентних дій сторін та документів, що підтверджують договірні відносини тощо;

- всупереч приписам частини першої статті 73, частини першої статті 77, частини одинадцятої статті 80, частини першої статті 91, частини першої статті 273 ГПК України судами помилково відхилено заперечення відповідача проти дійсності поданих позивачем копій первинних документів та відмовлено у задоволені клопотання про витребування доказів, а копії доказів в матеріалах справи не засвідчені суддею, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.01.2019 у справі № 911/728/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2972/18;

- судами залишено поза увагою порушення позивачем вимог частини першої статті 10 ГПК України через подання письмових доказів, викладених російською мовою, що суперечить висновкам, викладеним в ухвалах Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 904/712/18, від 27.03.2019 у справі № 905/100/18, від 03.12.2020 у справі № 904/2502/20.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(ТОВ "Свинець.")

21. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, а також стверджує, що правові висновки у зазначених касантом постановах Верховного Суду стосуються інших за змістом правовідносин, ніж у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

23. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

24. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

26. Відтак у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах повноважень касаційної інстанції та доводів поданої касаційної скарги, зазначених у пункті 20 цієї постанови.

27. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

28. Верховний Суд враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

29. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

30. Отже, наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касант.

31. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касант обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.

32. За змістом касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи посилання на передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження ПрАТ "Іста-Центр" посилається на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 44/9519/12 щодо розмежування термінів "строк" і "термін" відповідно до статті 251 ЦК України при дослідженні змісту договорів;

- Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 145/2047/16-ц та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18 щодо оцінки конклюдентних дій сторін та первинних документів на підтвердження договірних відносин;

- Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16 щодо права сторін обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом;

- Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеним у постановах від 14.01.2019 у справі № 911/728/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2972/18 щодо оцінки копій письмових доказів та витребування їх оригіналів;

- висновків, наведених в ухвалах Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 904/712/18, від 27.03.2019 у справі № 905/100/18, від 03.12.2020 у справі № 904/2502/20 щодо залишення без руху касаційних скарг поданих російською мовою.

33. Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та її обґрунтуванню, суд касаційної інстанції враховує таке.

34. У цій справі (913/526/20(913/627/20) предметом розгляду є заявлені у позовному провадженні в межах справи про банкрутство ТОВ "Свинець." вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості з оплати за поставлений товар.

35. Підставами цих вимог позивачем визначено, зокрема, приписи статей 525 526 610 611 712 ЦК України, статті 265 ГК України та невиконання покупцем зобов`язання оплатити отриманий за видатковими накладними товар, поставлений згідно з умовами договору поставки від 23.12.2013 № 5/21-13, укладеного між ПрАТ "Свинець" (правонаступником якого є позивач) та ПрАТ "Іста-Центр", і додаткових угод до нього.

36. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив порушення відповідачем зобов`язання з оплати товару, отриманого за договором поставки, та застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 509 525 526 530 610 629 627 712 ЦК України, статей 173 193 222 265 ГК України дійшов висновку про доведення позивачем своїх вимог у заявленому обсязі.

37. Водночас за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 44/9519/12 правовий висновок, на який посилається скаржник, стосується оцінки змісту кредитного договору у справі за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, оформленим заявою фізичної особи, отже такий висновок сформований судом касаційної інстанції за інших предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та фактичних обставин справи, тому посилання касанта на зазначену постанову не може бути належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

38. Аналогічно і у справі № 145/2047/16-ц (постанова від 16.09.2020) зазначений скаржником висновок Великої Палати Верховного Суду викладено за неподібних даній справі (№ 913/526/20 (913/714/20) правовідносин, адже він стосується оцінки конклюдентних дій сторін у орендних правовідносинах та сформований у справі за позовом фізичної особи до селянського фермерського господарства про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, в обґрунтування якого позивач стверджував, що таких договорів не укладав.

39. Аналіз змісту постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18 засвідчує, що, за подібного предмета розгляду, встановлені судами фактичні обставини здійснення поставки товару за відсутності доказів оформлення договором відповідних відносин між сторонами є суттєво відмінними від обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, адже у цій справі (913/526/20(913/627/20) судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПрАТ "Свинець" (правонаступником якого є ТОВ "Свинець.") та відповідачем укладений договір поставки від 23.12.2013 № 5/21-13 з додатковими угодами до нього, а після реорганізації ПрАТ "Свинець" між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода № 7, відповідно до якої усі права та обов`язки в рамках договору від 23.12.2013 № 5/21-13 перейшли до правонаступника ТОВ "Свинець.".

40. Такі відмінності у предметі розгляду у справах № 44/9519/12, № 145/2047/16-ц та фактичних обставинах у справі № 904/2158/18 засвідчують неподібність правовідносин у справі, що переглядається, та у справах за змістом зазначених касантом постанов Верховного Суду.

41. Наведене у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16 твердження щодо форми правочину та способів волевиявлення сторін, на яке посилається касант в обґрунтування підстав касаційного оскарження, не є висновком Верховного Суду щодо застосування норм права в розумінні статей 236 287 ГК України, а - лише диспозицією статті 205 ЦК України.

42. За змістом постанов Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 911/728/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2972/18 в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник навів твердження, які не є висновками щодо застосування норм права у розумінні статей 236 287 ГК України, адже, містять лише критичну оцінку конкретних процесуальних дій судів попередніх інстанцій у цих справах, за наслідками ненадання позивачем оригіналу проектно-кошторисної документації 096.409-ГРС- ЗК "Ремонт пунктів вимірювання витрати газу на ГРС № 2 м. Кривий Ріг Криворізького ЛВУМГ УМГ "Харківтрансгаз" (справа № 911/728/18) та не витребування місцевим господарським судом оригіналу договору поруки задля з`ясування підстави виникнення солідарного обов`язку ТОВ "Агрегатремсервіс" (справі № 922/2972/18).

43. До того ж, зазначені обставини судового розгляду та фактичні обставини справ (№ 911/728/18, № 922/2972/18) не є подібними до справи (913/526/20(913/627/20).

44. Так само відхиляються і посилання касанта на ухвали Верховного Суду від 11.02.2019 у справі № 904/712/18, від 27.03.2019 у справі № 905/100/18, від 03.12.2020 у справі № 904/2502/20, висновки яких стосуються інших обставин - залишення без руху касаційної скарги, до того ж викладені в ухвалах касаційної інстанції з процедурних питань, що не відповідає приписам статей 236 287 ГПК України за змістом яких підлягають врахуванню правові висновки, викладені саме у постановах Верховного Суду.

45. Відтак посилання ПрАТ "Іста-Центр" на правові позиції у зазначених вище постановах та ухвалах Верховного Суду, що ухвалені за неподібних цій справі (№ 913/526/20 (913/714/20)) правовідносин або не є висновками щодо застосування норм права в розумінні статей 236 287 ГК України, не підтверджують підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

46. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

47. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

48. У справі Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

49. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

50. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

51. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

52. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Іста-Центр" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.

53. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

54. Відтак, стосовно посилання скаржника на недослідження судами попередніх інстанцій усієї сукупності доказів і обставин справи Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чого у цьому касаційному провадженні не встановлено.

55. Стосовно доводів відповідача про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій його заперечень проти дійсності поданих позивачем копій первинних документів та клопотання про витребування доказів Верховний Суд виходить із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та зауважує таке.

56. Господарський суд Луганської області в ухвалі від 25.01.2021, залишаючи без розгляду заяву ПрАТ "Іста-Центр" про витребування у ТОВ "Свинець." оригіналів письмових доказів, вказав, що у судове засідання 25.01.2021 позивачем були надані для огляду оригінали документів, доданих ним до позовної заяви.

57. У оскаржуваній постанові Східний апеляційний господарський суд встановив, що ПрАТ "Іста-Центр" фактично ставить під сумнів копії документів, які було надано позивачем до справи, проте із заявою про виключення цих документів з числа доказів відповідач до суду першої інстанції не звертався.

58. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, апеляційний суд вказав, що відповідач всупереч вимог статті 81 ГПК України не довів не можливість самостійно надати оригінали цих документів до суду, адже у цьому випадку, оригінали доказів, які він просить витребувати, повинні знаходитися як у позивача, так і у відповідача у цій справі.

59. Отже, як вбачається з оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій відхилено заперечення відповідача проти поданих позивачем доказів і клопотання про витребування їх оригіналів з наведенням відповідного обґрунтування, а у касаційній скарзі ПрАТ "Іста-Центр" зазначених судами висновків та їх обґрунтування не спростовано.

60. Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

61. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання

62. Суд відмовляє у задоволенні клопотання сторони про витребування доказів, у випадку якщо характер правовідносин, що склалися між сторонами, а також викладені позивачем у процесуальних документах обставини, свідчать, що такі докази мали б бути наявні у позивача, а також якщо позивачем необґрунтовано належним чином, з яких підстав такі докази були у нього відсутні та з яких підстав він не може самостійно надати докази, які просить витребувати відповідним клопотанням (близький за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.04.2019 у справі № 910/6381/18).

63. За наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування до оцінки наявних у справі доказів та заперечень відповідача проти їх прийняття, серед іншого, критерію вірогідності доказів.

64. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

65. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

66. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

67. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

68. Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

69. Обставина, про яку сторона стверджує підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

70. Відтак Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що відсутність належного перекладу договору поставки від 23.12.2013 № 5/21-13, викладеного російською мовою, не спростовує презумпції дійсності цього договору та розуміння сторонами його змісту і наслідків на час укладення, отже, з огляду на підтвердження позивачем факту поставки продукції первинними документами (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, які складені українською мовою), такий недолік оформлення договору не може бути достатньою підставою для відмови у позові або скасування оскаржуваних рішень у цій справі.

71. Відхиляючи доводи скаржника щодо неповноти з`ясування судом обставин справи та необхідності переоцінки доказів колегія суддів касаційної інстанції враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

72. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо суті касаційної скарги

73. Доводи касаційної скарги ПрАТ "Іста-Центр" не знайшли свого підтвердження в якості підстав для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 у справі № 913/526/20 (913/627/20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

75. Відтак, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Іста-Центр" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 у справі № 913/526/20 (913/627/20).

76. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

77. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

78. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень немає, отже касаційну скаргу ПрАТ "Іста-Центр" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

79. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням оскаржуваних судових рішень без змін витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

80. Наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстав наведених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (заявлених вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

81. Якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права визначених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286 296 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 913/526/20 (913/627/20) за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Іста-Центр" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду Луганської області від 01.03.2021 у справі № 913/526/20 (913/627/20) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк