№ 913/567/19(913/452/21) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 913/567/19(913/452/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивач - не з`явився,

відповідач - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 (колегія суддів у складі: Ільїн О.В. - головуючий, Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)

та рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 (суддя Яресько Б.В.) в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

у справі №913/567/19(913/452/21)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання"

про визнання недійсним і скасування наказу про припинення трудового договору, визнання недійсним запису про звільнення у трудовій книжці, визнання трудового договору укладеним безстроково, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

у межах справи №913/567/19

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання"

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" (далі - ТОВ "ЛЕО") про визнання трудового договору, укладеного 13.01.2015 між ТОВ "ЛЕО" та ОСОБА_1 недійсним в частині визначення строку дії та таким, що є безстроковим і укладеним на невизначений строк; визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 31.12.2020; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 01.01.2021; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.02.2021 по день постановлення судового рішення та відшкодування моральної шкоди в сумі 20000,00 грн; стягнення щомісячної премії за грудень 2020 року в сумі 4872,00 грн та щорічної премії за 2020 рік в сумі 81849,60 грн.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що наказом ТОВ "ЛЕО" №71к-02 від 24.12.2020 позивача звільнено з посади заступника директора з захисту активів на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) з 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

3. При цьому позивач зазначив, що оскільки трудовий договір переукладався декілька разів, то в силу ч. 2 ст. 39-1 КЗпПУ, він вважається таким, що укладений на невизначений строк, у зв`язку з чим звільнення його з підстав закінчення дії трудового строкового договору за п. 2 ст. 36 КЗпПУ слід вважати безпідставним, та таким, що суперечить закону.

4. Крім цього, в порушення ч. 3 ст. 40 КЗпПУ його звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності, що свідчить про незаконність наказу "ЛЕО" №71к-02 від 24.12.2020 та наявність підстав для його скасування.

5. Також позивач посилається на те, що в день звільнення і до теперішнього часу, відповідачем не надано позивачу копії наказу про звільнення, не видано трудової книжки та не проведено з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки. За невиплату звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпПУ та за затримку видачі звільненому працівникові трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу ст.ст. 117 235 КЗпПУ передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення з нього на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

6. Крім цього, позивач зазначив, що в порушення п. 4 додатку №1 від 03.02.2020 до трудового договору від 13.01.2015 йому не виплачена річна премія в 2020 році.

7. Позивач стверджує, що зазначеними порушеннями його трудових прав йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 20000,00 грн.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

9. Рішення господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач правильно видав наказ №71к-02 про звільнення позивача з посади заступника директора з захисту активів 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпПУ, оскільки в даному випадку трудовий договір від 13.01.2015 не переукладався, обидві сторони добровільно під час його дії змінювали строк його дії, внаслідок чого трудовий договір діяв з 13.01.2015 до 31.12.2020, в той час як підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23 КЗпПУ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ).

10. Також, суд зазначив, що звільнення працівника у зв`язку із закінченням трудового договору можливе як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки звільнення здійснюється не з ініціативи роботодавця, а є наслідком закінчення строку дії договору.

11. У рішенні суд зазначив, що у зв`язку зі звільненням позивача відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпПУ, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 47 КЗпПУ щодо видачі в день звільнення копії наказу та трудової книжки. Відповідач в повному обсязі здійснив розрахунок з відповідачем з врахуванням 15 днів невикористаної відпустки, що підтверджується розрахунковим листком за грудень 2020 року.

12. Суд першої інстанцій також виходив з того, що умовами трудового договору від 13.01.2015 була передбачена можливість виплати позивачу щомісячної та річної премій як право відповідача, тому вимога відповідача про стягнення премії за зазначені в позовній заяві періоди є необґрунтованою. З врахуванням правомірності дій відповідача суд дійшов також висновку, що вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованою.

13. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 скасовано в частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 31.12.2020. Прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 31.12.2020. Рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 скасовано в частині відмови у стягненні з ТОВ "ЛЕО" на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 20000,00 грн. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "ЛЕО" на користь ОСОБА_1 5000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 залишено без змін.

14. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цьому випадку спірний трудовий договір слід вважати укладеним на невизначений строк, а тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача через закінчення строку трудового договору, а здійснення такого звільнення в період тимчасової непрацездатності позивача, всупереч прямій забороні, встановленій ст. 40 КЗпПУ додатково підтверджує наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 31.12.2020.

15. Щодо позовних вимог про визнання недійсним трудового договору в частині визначення строку його дії, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до ст. 21 КЗпПУ предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема ст.ст. 3 7 9 91 44 КЗпПУ), тому положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту).

16. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача щомісячної премії за грудень 2020 року у сумі 4872,00 грн та щорічної премії за 2020 рік в сумі 81849,60 грн, оскільки умовами трудового договору була передбачена можливість виплати позивачу щомісячної та річної премій як право відповідача, а тому вимога відповідача про стягнення премії за зазначені в позовній заяві періоди є необґрунтованою.

17. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по дату прийняття судового рішення у справі, то суд апеляційної інстанції зазначив про те, що ці вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачем вимог ст.ст. 47, 83, ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, ст. 24 Закону України "Про відпустки", які встановлюють обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника надати йому копію наказу про звільнення та трудової книжки, в той час як звільнення позивача на підставі наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 відбулось незаконно, а тому цей наказ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, й відповідно, у відповідача не виникає зазначених обов`язків.

18. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог ст. 237-1 КЗпПУ, ст. 1167 ЦК України та виходячи з вимог розумності і справедливості, дійшов висновку визначити відшкодування заподіяної моральної шкоди на суму 5000,00 грн.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

19. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 та рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 01.01.2021 та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ "ЛЕО" на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 01.01.2021 по дату прийняття судового рішення та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень Касатор зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

21. Касатор посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2020 у справі №686/20491/18, від 28.04.2021 у справі №755/14564/18 стосовно застосування ст.ст. 117 235 КЗпПУ, що призвело до порушення судами норм процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 86, ч. 4 ст. 236 ГПК України.

22. Касатор зазначає, що суд апеляційної інстанції встановивши факт незаконного звільнення позивача та скасувавши наказ про звільнення від 24.12.2020 №71к-02, не поновив ОСОБА_1 на попередній роботі і не стягнув з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

23. При цьому, позивач вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що його вимоги щодо стягнення середнього заробітку ґрунтуються на порушенні відповідачем вимог ст.ст. 47, 83, ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, ст. 24 Закону України "Про відпустки", які встановлюють обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника надати йому копію наказу про звільнення та трудової книжки, в той час як в даному випадку вимоги позивача про стягнення середнього заробітку обґрунтовані незаконністю звільнення позивача та необхідністю поновлення його на попередній роботі, в зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягав середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпПУ), а не за час несвоєчасного повернення трудової книжки чи затримки розрахунку при звільненні.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

24. Відзив від відповідача до Верховного Суду не надійшов.

25. Від відповідача до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на час після закінчення війни та про продовження строку для подання відповідачем відзиву на касаційну скаргу. Клопотання мотивоване тим, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідним Указом Президента України запроваджено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який продовжено до 23 серпня 2022 року. Відповідач зазначає, що на даний час ТОВ "ЛЕО" не може здійснювати свою господарську діяльність в повному обсязі, взяти участь у судовому засіданні та подати відзив, оскільки вся територія Луганської області визнана тимчасово окупованою та такою, на якій проводяться воєнні (бойові) дії.

26. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи.

27. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання та відкладення розгляду справи з огляду на те, що явка представників сторін не була визнана обов`язковою ухвалою Верховного Суду від 14.04.2022, а відповідач мав можливість реалізувати свої право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщання суду відповідно до положень ст. 197 ГПК України. Крім того, Верховний Суд враховує, що у клопотанні відповідача зазначено зворотній зв`язок з ТОВ "ЛЕО" на поштову адресу: Україна, 21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 2.

28. Також Верховний Суд бере до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи судом. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до висновків якого обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

29. 13.01.2015 між сторонами по справі був укладений трудовий договір строком з 13.01.2015 по 13.04.2015.

30. Позивачем було видано наказ №02к-01 від 13.01.2015 про прийняття на роботу ОСОБА_1 з 13.01.2015 по 13.04.2015 на посаду заступника директора з захисту активів дирекції з захисту активів на час відсутності ОСОБА_3 .

31. В подальшому, сторонами до трудового договору неодноразово вносились зміни.

32. З урахуванням умов додаткових угод, трудовий договір був укладений на строк з 13.01.2015 по 31.12.2021.

33. Згідно з додатком №1 до трудового договору від 03.02.2020 позивачу виплачується заробітна плата у розмірі, що після сплати всіх податків та інших обов`язкових платежів становить 11368,00 грн.

34. 16.11.2020 наказом відповідача №2022к-03 позивачу була надана відпустка з 17.12.2020 по 18.12.2020 включно.

35. Згідно з листком непрацездатності АЛД №009094 у період з 16.12.2020 по 15.01.2021 позивач був тимчасово непрацездатний.

36. 24.12.2020 відповідачем був виданий наказ №71к-02 про звільнення позивача з посади заступника директора з захисту активів 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпПУ.

37. Позивач листом №01-23/2/910 від 31.12.2020 запропонував позивачу отримати трудову книжку за адресою: АДРЕСА_1 , каб. №29.

38. 13.01.2021 відповідач повторно запропонував позивачу отримати трудову книжку, або надати письмову згоду на направлення її поштою.

39. 16.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування коштів за листком непрацездатності АЛД №009094.

40. Листом від 16.01.2021 №01-23/2/58 відповідач повідомив позивача про те, що 31.12.2020 йому були виплачені розрахункові кошти у зв`язку зі звільненням, без урахування листка непрацездатності, кошти за який були виплачені за перші 5 днів після його отримання 16.01.2021.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення його на посаді заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 01.01.2021 та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ "ЛЕО" на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 01.01.2021 по дату прийняття судового рішення.

42. В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються, тому з урахуванням вимог ч. 1 ст. 300 ГПК України судові рішення переглядаються судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги.

43. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ від 24.12.2020 №71к-02 є законним, тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

44. Під час оскарження рішення суду першої інстанції, позивач в апеляційній скарзі просив в тому числі поновити його на роботі, оскільки вважав, що його звільнення було незаконним.

45. Відповідно до змісту постанови, що оскаржується, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО" з 31.12.2020 та в частині стягнення з ТОВ "ЛЕО" на користь ОСОБА_1 5000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 залишено без змін.

46. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивача було звільнено незаконно.

47. Відповідно до ст. 235 КЗпПУ в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

48. Водночас скасовуючи вищевказаний наказ про звільнення позивача, тобто визнаючи незаконність звільнення, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови вказав про залишення рішення суду першої інстанції, в тому числі у частині відмові у поновленні позивача на роботі, не навів будь-якого обґрунтування в цій частині вимог та не встановив обставин та підстав для такої відмови в цій частині позовних вимог.

49. Так, у мотивувальній частині оскаржуваної постанови відсутні жодні висновки про наявність чи відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.

50. Про наведені обставини додатково свідчить той факт, що позивач звертався до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення в тому числі в частині щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО", однак суд апеляційної інстанції у додатковій постанові від 03.02.2002 зазначив про те, що у цій частині рішення Господарського суду Луганської області від 28.09.2021 залишено без змін.

51. Згідно з частинами 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

52. Відповідно до п. 3 ст. 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини, в якій зазначаються доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

53. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам процесуального права, зокрема, ст.ст. 269 282 ГПК України.

54. При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

55. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості якого є відкритими та загальнодоступними, ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.10.2019 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЛЕО"; введено процедуру розпорядження майном боржника на 115 календарних днів; призначено розпорядником майна ТОВ "ЛЕО" арбітражного керуючого Гусар Івана Олексійовича; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

56. При цьому, суд апеляційної інстанції не встановлював обставини, які б стосувалися переходу до наступного етапу провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЛЕО", зокрема, щодо процедури ліквідації боржника, тоді як рішення у справі №913/567/19 про перехід до ліквідаційної процедури у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє. Водночас такі обставини входять до предмета дослідження під час вирішення питання про наявність або відсутність підстав щодо поновлення позивача на роботі.

57. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

58. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

59. Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

60. Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено без правової оцінки висновки місцевого господарського суду, які слугували підставою для задоволення позову у цій справі, зокрема про законність наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО".

61. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

62. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

63. Водночас суд апеляційної інстанції дійшовши протилежного висновку, зокрема про незаконність наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора із захисту активів ТОВ "ЛЕО", ніяким чином не мотивував своє рішення в частині відмови у задоволенні позову про поновлення позивача на займаній посаді, у зв`язку з чим у суду касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України відсутня можливість перевірити правильність застосування в цій частині судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

64. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд виходить з такого.

65. Частинами 1 та 2 ст. 235 КЗпПУ встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

66. Отже, наведені вимоги по суті є похідними від вимог про поновлення позивача на посаді заступника директора з захисту активів ТОВ "ЛЕО".

67. Звертаючись з позовом, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2021 по день постановлення судового рішення, а також стягнути щомісячну премію за грудень 2020 року в сумі 4872,00 грн та щорічну премію за 2020 рік в сумі 81849,60 грн.

68. Обґрунтовуючи підстави позову щодо стягнення з відповідача наведених сум, позивач послався як на вимоги ст.ст. 47, 83, ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, ст. 24 Закону України "Про відпустки", так і на вимоги ст.ст. 117 235 КЗпПУ, а також на правову позицію у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18, в якій міститься правовий висновок про те, що положеннями ст.ст. 117 235 КЗпПУ передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпПУ, так і за ст. 235 КЗпПУ, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

69. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по дату прийняття судового рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ці вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачем вимог ст.ст. 47, 83, ч. 1 ст. 116 КЗпПУ, ст. 24 Закону України "Про відпустки", які встановлюють обов`язок роботодавця у разі звільнення працівника надати йому копію наказу про звільнення та трудової книжки, в той час як звільнення позивача на підставі наказу ТОВ "ЛЕО" від 24.12.2020 №71к-02 відбулось незаконно, а тому цей наказ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, й відповідно, у відповідача не виникає зазначених обов`язків.

70. Верховний Суд зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпПУ та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 КЗпПУ мають різну правову природу.

71. Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпПУ за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

72. Середній заробіток за ст. 117 КЗпПУ за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

73. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

74. Як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

75. Суд апеляційної інстанції наведеного вище не врахував, а тому його висновки про відмову у задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що позивач обґрунтовує ці вимоги не тими нормами права, є передчасними.

76. Водночас Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.04.2021 у справі №755/14564/18 з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та справі, яка є предметом касаційного перегляду. Так у справі №755/14564/18 розглядався трудовий спір, пов`язаний зі звільненням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ, який передбачає зміни в організації виробництва і праці.

77. При цьому Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд дійшов висновку, що судами не було встановлено всі обставини для правильного вирішення справи, зокрема чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

78. Отже, адже нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у наведеній справі та справі №913/567/19(913/452/21) не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасуванню з переданням справи у наведеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

80. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

81. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №913/567/19(913/452/21) в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу у наведеній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Білоус

В. Пєсков