ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1663/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Кравчук Н.М., Матущак О.І.)

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 (суддя Петрашко М.М.)

за поданням Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича

про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою

за позовом Акціонерного товариства "Прокредит Банк"

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод",

2. ОСОБА_1 ,

3. Приватного підприємства "Цареводарівка",

4. Командитного товариства "ОСОБА_1 і компанія "Комиш-Зорянського елеватора",

5. Командитного товариства "ОСОБА_1 і компанія "Мелітопольського елеватора",

про стягнення 1 036 362,42 доларів США,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст обставин справи

1.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 у справі № 914/1663/23 позов Акціонерного товариства "Прокредит Банк" задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113 695,00 грн витрат по сплаті судового збору, стягнуто з поручителя ОСОБА_1 , як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113 694,96 грн витрат по сплаті судового збору, стягнуто з поручителя Приватного підприємства "Цареводарівка", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору; стягнути з поручителя Командитного товариства " ОСОБА_1 і компанія "Комиш-Зорянського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113694,96 грн витрат по сплаті судового збору, стягнуто з поручителя Командитного товариства " ОСОБА_1 і компанія "Мелітопольського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113 694,96 грн витрат по сплаті судового збору.

1.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод", Приватного підприємства "Цареводарівка" Командитного товариства "ОСОБА_1 і компанія "Комиш - Зорянського елеватора" та Командитного товариства "ОСОБА_1 і компанія "Мелітопольського елеватора" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 у справі № 914/1663/23 залишено без змін.

1.3. 14.06.2024 видано накази на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024, а також постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 914/1663/23.

1.4. Надалі, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва - Ляпіним Дмитром Валентиновичем надано до місцевого господарського суду подання (вх.№3396/24 від 11.09.2024) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, в якому приватний виконавець просить визначити частку майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини.

Крім того, приватним виконавцем подано додаткову заяву, в якій він просить додатково визначити частку майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на Цех ТНС, літ. Д-2, за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частини, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2024, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою у справі №914/1663/23 задоволено. Відповідною ухвалою визначено частку майна боржника - ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини, та на цех ТНС, літ. Д-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частини.

2.2. Ухвалюючи рішення про задоволення подання приватного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником - ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 1531588880000, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно набуте на підставі договору іпотеки, серія та номер: 3029, виданого 02.08.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Чудською О.О. 18.07.2007;

- за боржником - ОСОБА_1 зареєстровано право власності на інший об`єкт нерухомого майна - цех ТНС, літ. Д-2, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Це майно набуте на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, посвідченого 17.10.2008 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Лучко Ніною Григорівною;

- згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00046838313 від 05.09.2024, між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб 01.03.1986, і відомості про його розірвання у встановленому законом порядку відсутні.

З урахуванням положень статей 61 70 Сімейного кодексу України, а також статей 355 356 370 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку, що вказане нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 - є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а отже боржникові як одному з подружжя належить 1/2 частка у праві власності на кожен з вказаних об`єктів.

При цьому суди встановили, що, з огляду на відмінність даних про наявність судового спору між боржником та його дружиною щодо вказаного майна.

Ураховуючи наведене, з огляду на невиконання наказу господарського суду у цій справі, презумпцію рівності часток у спільній сумісній власності та положення частин першої та другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційних скаргах ОСОБА_1 (надалі - Скаржник 1) та ОСОБА_2 (надалі - Скаржник 2) просять Суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024, прийняти нове рішення, яким провадження за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою,у справі № 914/1663/23 закрити, або залишити без розгляду, або відмовити у його задоволенні

3.2. В обґрунтування заявлених вимог Скаржники вказують, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили питання наявності спору між співвласниками майна при розгляді подання приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, залишилися поза увагою обставини, які могли свідчити про існування правового конфлікту щодо визначення частки боржника у спільному майні, а судові рішення обмежилися лише формальною констатацією відсутності між співвласниками судового спору.

При цьому, як наголошують Скаржники, суди не врахували правових позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, а також у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 766/19976/18, від 20.07.2022 у справі № 585/1695/20, від 16.07.2023 у справі № 367/5663/21, від 06.03.2024 у справі № 2-3185/2010, та в ухвалах від 19.02.2024 у справі № 760/20457/17, від 11.03.2024 у справі № 347/528/22 і від 11.09.2024 у справі № 608/1630/22.

На думку Скаржників, розгляд подання приватного виконавця в межах виконавчого провадження за відсутності такої оцінки позбавив учасників можливості реалізувати свої процесуальні права у повному обсязі, зокрема права на подання доказів, пояснень і заперечень, що не узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд у разі виникнення спору щодо його прав чи обов`язків цивільного характеру.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду 15.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/1663/23 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Одночасно на підставі відповідної ухвали було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвали Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/1663/23.

4.2. Ухвалою Суду від 15.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/1663/23 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4.3. 16.05.2025 від Акціонерного товариства "Прокредит Банк" надійшов відзив на касаційні скарги, в якому товариство просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

4.4. 04.06.2025 від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича надійшов відзив на касаційні скарги, в якому він просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

4.5. 17.06.2025 протоколом повторного автоматизованого розподілу справи № 914/1663/23 у зв`язку з відпусткою судді Багай Н.О. для розгляду справи сформовано такий склад колегії суддів: Зуєв В.А. (головуючий суддя), Берднік І.С., Міщенко І.С.

4.6. Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

4.7. З огляду на зміну складу колегії суддів Суд розглядає справу в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені Скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.3. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, якими визнано обґрунтованим подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою у справі №914/1663/23, зокрема визначення частки майна боржника - ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини та на цех ТНС, літ. Д-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частини.

5.4. Відповідні судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується приналежність відповідного майна на праві спільної сумісної власності боржнику - ОСОБА_1 та відсутністю спору про право щодо спірного майна з іншим співвласником - його дружиною ОСОБА_2 .

Зокрема суд першої інстанції констатував, що на момент розгляду подання спір про право між боржником - ОСОБА_1 - та його дружиною - ОСОБА_2 - відсутній.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 виконавець в праві звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Аналізуючи наявність спору про право, суд апеляційної інстанції виходив з тлумачення даного визначення, наведеного Верховним Судом у постанові від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, за яким спором про право - є формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що представником боржника не надано доказів, які б підтверджували наявність спору про право, зокрема - відсутні відомості про подання відповідного позову однією зі сторін.

Ураховуючи, що під час апеляційного провадження не було встановлено наявності між співвласниками правового спору щодо належності або розміру частки у спільному майні, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду подання приватного виконавця в порядку позовного провадження та погодився з рішенням суду першої інстанції про можливість вирішення такого питання у межах статті 335 Господарського процесуального кодексу України.

5.5. Заперечуючи правомірність такої позиції Скаржники вказують про відсутність належної оцінки судами питання наявності спору між співвласниками майна при застосуванні статті 335 Господарського процесуального кодексу України, без врахування позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, Верховним Судом у постановах від 20.07.2022 у справі № 766/19976/18, від 20.07.2022 у справі № 585/1695/20, від 16.07.2023 у справі № 367/5663/21, від 06.03.2024 у справі № 2-3185/2010, в ухвалах Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 760/20457/17, від 11.03.2024 у справі № 347/528/22, від 11.09.2024 у справі № 608/1630/22.

З огляду на це, Скаржники наголошують, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

5.6. З огляду на предмет касаційного перегляду, мотиви постановлення судами оскаржуваних рішень, а також доводи, наведені у касаційних скаргах перед Судом постає необхідність з`ясування питання щодо доведеності приватним виконавцем відсутності спору про право між співвласниками майна у межах застосування положень статті 335 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, у цьому контексті підлягає правовій оцінці питання, чи є сама по собі відсутність судового спору між співвласниками достатньою підставою для висновку про відсутність спору про право?

З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо питання наявності спору про право між співвласниками майна при застосуванні статті 335 Господарського процесуального кодексу України. Чи є сама по собі відсутність судового спору між співвласниками достатньою підставою для висновку про відсутність спору про право?

5.7. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

5.8. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

5.9. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон України "Про виконавче провадження").

5.10. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

5.11. Підставою звернення приватного виконавця до суду із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.

5.12. За змістом частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

5.13. Відповідно до положень частин першої та другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

5.14. За встановлених судами обставин нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 та цех ТНС, літ. Д-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вважаються такими, що набуті за час шлюбу.

5.15. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

5.16. Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

5.17. Звідси приписи статті 60 Сімейного кодексу України містять презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

5.18. Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

5.19. Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

5.20. Відповідно до частин першої та другої статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

5.21. Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

5.22. За положеннями частини першої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

5.23. Відповідно до вимог частини другої статті 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

5.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

5.25. Таким чином, для спільної сумісної власності характерною є неконкретизованість часток співвласників. Так, відповідно до припису норми стаття 372 Цивільного кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової, трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення.

5.26. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2 24/494-2009, зазначено, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України (аналогія статті 443 Цивільного процесуального кодексу України) не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

5.27. Поряд з цим Суд звертає увагу, що питання належної процесуальної форми звернення державного (приватного) виконавця для вирішення питання про визначення частки майна боржника у спільному майні та необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в контексті статті 335 Господарського процесуального кодексу України проаналізовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

За наслідками прийняття відповідної постанови було уточнено висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2- 24/494- 2009, яке полягає у тому, що у разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" Цивільного процесуального кодексу України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору - (пункт 73 постанови), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені - пункти 74 - 75 постанови).

Наголошуючи на необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами Велика Палата Верховного Суду, зауважила, що якщо спір виник щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду наголосила, що: "у такому випадку відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" Цивільного процесуального кодексу України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону. Лише в цьому разі буде забезпечене право такої особи на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод."(пункт 69).

5.28. Зазначені висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 585/1695/20, від 16.07.2023 у справі № 367/5663/21, від 06.03.2024 у справі № 2-3185/2010, на які звертають увагу Скаржники.

5.29. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2- 591/11 сформувала підхід, згідно з яким для констатації наявності або відсутності спору про право у справах, що розглядаються за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України, визначальне значення має встановлення (з`ясування) позиції іншого співвласника щодо визначення частки майна боржника у спільному майні.

5.30. На необхідність дослідження позиції іншого співвласника нерухомого майна як ключового елементу для з`ясування наявності спору про право при розгляді подання виконавця щодо визначення частки боржника у спільному майні наголошено у низці рішень Верховного Суду. Зокрема, така правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 766/19976/18, а також підтверджена в ухвалах від 19.02.2024 у справі № 760/20457/17, від 11.03.2024 у справі № 347/528/22 та від 11.09.2024 у справі № 608/1630/22, на які також посилаються Скаржники.

5.31. Водночас Суд звертає увагу, що приписи Закону України "Про виконавче провадження" та положення Господарського процесуального кодексу України не покладають на державного чи приватного виконавця обов`язку самостійного з`ясування правої позиції іншого співвласника майна боржника щодо визначення частки останнього у спільному майні у разі звернення з поданням на підставі статті 335 цього Кодексу.

5.32. Відповідно до частини другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

5.33. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в частині другій статті 335 Господарського процесуального кодексу України законодавець прямо вказує на необхідність повідомлення не лише сторін спору, а й заінтересованих осіб.

Водночас за своїм змістом поняття "заінтересованої особи" є відмінним від поняття "учасників справи" в сенсі, застосованому у частині першій статті 41 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Ураховуючи відмінність у цих поняттях, Суд вважає, що законодавець, застосовуючи саме поняття "заінтересованої особи", а не "інші учасники справи", в контексті ролі та значення процедури, передбаченої статтею 335 Господарського процесуального кодексу України (щодо визначення частки боржника у спільному майні), передбачив залучення таких осіб, зокрема, з метою з`ясування питання про наявність/відсутність спору щодо майна, з`ясування інших обставин, які мають значення для належного розгляду подання.

Іншими словами, законодавець фактично надав можливість заінтересованій особі, яка могла і не бути учасником справи, скористатися своїм правом та надати відповідні пояснення, докази тощо.

5.34. Суд враховує, що за приписами частини першою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом даної норми кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.35. У такий спосіб, якщо заінтересована особа, за умови забезпечення її можливості участі при розгляді питання щодо визначення частки боржника у спільному майні, не скористалася своїми правами, то зазначене надає суду можливість прийняти рішення відповідно до вимог законодавства та з урахуванням наявних у справі матеріалів, у т.ч. даних, які містяться у відкритих державних реєстрах (зокрема, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі судових рішень тощо).

5.36. З огляду на це, саме суд у межах розгляду відповідного подання виконавця має надати належну правову оцінку позиції іншого співвласника (за умови, якщо він скористається своїми процесуальними права), з урахуванням її змісту, обґрунтованості та доказового підтвердження. Така оцінка здійснюється саме в межах судового провадження, ініційованого поданням виконавця, і передбачає забезпечення можливості щодо процесуальної участі відповідної особи шляхом її повідомлення, та, відповідно, надання їй можливості висловити свою позицію шляхом реалізації права на участь у судовому засіданні.

5.37. При цьому, виходячи з обставин справи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, поняття дослідження наявності/відсутності згоди іншого співвласника на визначення частки майна боржника у спільному майні, передбачає встановлення не формального заперечення іншим співвласником визначення частки майна боржника, а наявності позиції, підтвердженою певною доказовою базою та/або нормативним обгрунтування незгоди щодо визначення такої частки.

У межах провадження, ініційованого виконавцем відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України, оцінка наявності спору про право між співвласниками не може ґрунтуватися виключно на факті формального або декларативного заперечення іншим співвласником визначення частки боржника у спільному майні.

Тобто, таке з`ясування повинно ґрунтуватися на оцінці наданих співвласником доказів або нормативному обґрунтуванні його незгоди, які мають свідчити про те, що відповідна особа вбачає у запропонованому визначенні частки порушення своїх суб`єктивних майнових прав або законних інтересів, та реалізує цю позицію у спосіб, визначений процесуальним законом.

Зазначене пояснюється тим, що відмінний підхід, згідно з яким будь-яке формальне заперечення іншого співвласника фактично унеможливлює застосування статті 335 Господарського процесуального кодексу України, не відповідає ані змісту цієї норми, ані меті виконавчого провадження як завершальної стадії господарського процесу. Такий підхід створює ризик недобросовісного перешкоджання реалізації механізму звернення стягнення на частку боржника у спільному майні лише шляхом формального волевиявлення іншого співвласника, позбавленого належного доказового чи правового підґрунтя.

5.38. З огляду на викладене, Суд зазначає, що у межах застосування положень статті 335 Господарського процесуального кодексу України сама по собі формальна незгода іншого співвласника майна, яка не підтверджена належними доказами або не містить правової аргументації, не може розцінюватися як наявність спору про право в розумінні процесуального закону.

Спір про право в контексті цієї норми виникає лише за наявності обґрунтованої та підтвердженої позиції іншого співвласника, яка вказує на конкретне порушення його суб`єктивного майнового права, виражене у вигляді заперечення щодо правомірності або допустимості визначення частки боржника у спільному майні.

У свою чергу, відсутність судового спору між співвласниками не є безумовним свідченням відсутності спору про право, оскільки визначальною у цьому контексті є не процесуальна активність особи, а зміст її правової позиції, яка може бути реалізована зокрема, у вигляді письмових заперечень, заяв або іншим способом, з якого вбачається наявність суперечності у можливості реалізації боржником речового права.

Таке заперечення має супроводжуватися наданням доказів або посиланням на норми матеріального права, які б свідчили про існування дійсного юридичного конфлікту щодо обсягу чи змісту речових прав.

5.39. У зв`язку з наведеним колегія суддів погоджується з доводами Скаржників, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність спору про право між співвласниками нерухомого майна, зроблений виключно на підставі того, що між ними відсутній судовий спір, не ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 335 Господарського процесуального кодексу України та не враховує висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

5.40. Таким чином, з урахуванням доводів касаційних скарг висновки судів про відсутність судового спору, за умови незабезпечення ними можливості реалізації прав іншого співвласника спірного майна (який, вочевидь, відповідає критеріям заінтересованої особи в контексті статті 335 Господарського процесуального кодексу України) на участь у судовому засіданні, та, відповідно, надання ним обґрунтування доводів щодо наявності/відсутності спору, суд касаційної інстанції вважає передчасним.

5.41. Поряд з цим Суд враховує, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва - Ляпін Дмитро Валентинович при зверненні з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, у справі № 914/1663/23 просив залучити ОСОБА_2 як заінтересовану особу.

5.42. Разом із тим, Господарський суд Львівської області, постановляючи ухвали від 30.10.2024 (про прийняття подання до розгляду), від 12.11.2024 (про відкладення його розгляду) та від 19.11.2024 (про повідомлення про дату та місце судового розгляду), не вжив процесуальних заходів для залучення ОСОБА_2 до участі у справі як заінтересованої особи, попри наявне клопотання виконавця, та не повідомив її про наявність подання і призначення його до розгляду.

5.43. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вжив належного обсягу процесуальних дій, для забезпечення заінтересованій особі - ОСОБА_2 - реалізації нею процесуальних прав учасника справи в розумінні положень статті 335 Господарського процесуального кодексу України, включаючи право на подання пояснень, заяв та заперечень, а також на участь у судовому засіданні.

5.44. Наведені процесуальні недоліки залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

5.45. При цьому, у цій справі за встановленими судами обставинами відсутні інші докази, які б підтверджували правову позицію ОСОБА_2 на визначення частки боржника у спільному майні.

5.46. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.47. За таких обставин суди попередніх інстанцій не забезпечили належної процесуальної участі заінтересованої особи - ОСОБА_2 - у межах розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, у справі № 914/1663/23 відповідно до статті 335 Господарського процесуального кодексу України. У зв`язку з чим, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення такого подання є передчасними, а судові рішення по суті спору не відповідають статтям 86 236 237 Господарського процесуального кодексу України й такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно внаслідок меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України), оскільки існує потреба для надання належної оцінки та встановлення пов`язаних із ними обставин з урахуванням зазначеного в цій постанові.

5.48. Отже, колегія суддів виходить з того, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно залучити до розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Ляпіна Дмитра Валентиновича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, у справі № 914/1663/23 - іншого співвласника ОСОБА_2 як заінтересовану особу, забезпечивши відповідно до вимог процесуального законодавства такій особі процесуальні права щодо можливості висловлення правової позиції з приводу визначення частки майна боржника у майні як передумову розгляду такого подання відповідно до вимог статті 335 Господарського процесуального кодексу України. За результатами оцінки цієї позиції суду належить встановити, чи свідчить вона про наявність спору про право, який виключає можливість вирішення питання в порядку статті 335 Господарського процесуального кодексу України, чи, навпаки, не перешкоджає його розгляду в межах подання виконавця.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а постанова Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвала Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі № 914/1663/23 скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 у справі №914/1663/23 скасувати, а справу № 914/1663/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко