ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 914/1851/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.06.2023 (суддя Ділай У. І.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 (головуючий - Матущак О. І., судді Бойко С. М., Скрипчук О. С.) у справі
за заявою Львівської міської ради про забезпечення позову Львівської міської ради
до: 1) Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207",
2) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
3) приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Волинської Людмили Василівни,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінера Україна",
2) ОСОБА_1 ,
про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування права постійного користування.
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
1. 14.06.2023 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради (далі - Міськрада, позивач, заявник) до Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" (далі - ТДВ "Львівська автоколона № 2207", Товариство, відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Управління, відповідач-2), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Волинської Людмили Василівни (далі - Нотаріус, відповідач-3) про:
1) скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 9,4433 га, кадастровий номер 4610136300:05:018:0014, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28, 30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2711496046101) (далі - спірна земельна ділянка), з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;
2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі Міськради (код ЄДРПОУ 04055896) на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права;
3) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ТДВ "Львівська автоколона № 2207" (код ЄДРПОУ 03117626) на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права.
2. Разом з позовною заявою Міськрада подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.
3. Зазначена заява позивача аргументована тими обставинами, що: 1) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається здійснення Товариством 23.03.2023 державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку на підставі державного акта серії Б № 060878 від 1982 року, виданого виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів Автоколоні № 2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту Української РСР (далі - Автоколона) на постійне користування земельною ділянкою площею 11 га, що розташовувалася за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (Промзона Сигнівка), проте рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.2010 у справі № 29/55 та рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 у справі № 914/490/20 встановлювався факт припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 11 га внаслідок припинення діяльності Автоколони, а розміщене на спірній земельній ділянці (площею 9,4433 га) майно ТДВ "Львівська автоколона № 2207" також неодноразово відчужувалося, в зв`язку з чим до моменту набрання законної сили рішенням суду в цій справі існує велика загроза вчинення відповідачем-1 самовільних дій щодо відчуження об`єктів нерухомого майна на спірній земельній ділянці, що ускладнить виконання рішення суду; 2) існує висока вірогідність можливої передачі Товариством спірної земельної ділянки третім особам, її відчуження, зміни конфігурації (поділу), можливої передачі речових прав на земельну ділянку іншим особам, що в свою чергу призведе до можливого вчинення державними земельними кадастровими реєстраторами реєстраційних дій та внесення записів щодо спірної земельної ділянки; 3) підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні, оскільки місцезнаходження Міськради відоме, зареєстроване в установленому законом порядку, майна позивача є достатньо для відшкодування можливих збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням, у випадку відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
4. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.06.2023, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023, заяву Міськради про забезпечення позову задоволено. До набрання законної сили судовим рішенням у справі № 914/1851/23 накладено арешт на спірну земельну ділянку.
5. Ухвала та постанова мотивовані посиланням на положення статей 3 321 ЦК України, статей 13 74 76 77 86 136 137 140 141 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про доведеність передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка фактично є предметом спору, оскільки запропонований позивачем захід забезпечення позову є обґрунтованим, розумним, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами, на забезпечення яких він вживається, зокрема, в разі вчинення ТДВ "Львівська автоколона № 2207" дій з передачі земельної ділянки третім особам, її відчуження, зміни конфігурації (поділу) чи можливої передачі речових прав на земельну ділянку іншим особам унеможливлюватиметься захист або поновлення прав і законних інтересів позивача в межах одного судового провадження без нових звернень позивача до суду із заявами про доповнення підстав позову, зокрема, новими обставинами, так і до суду з відповідними новими позовами.
Крім того наразі наявний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом заявлених позовних вимог і такий захід (арешт) не обмежує право володіння та користування Товариством спірною земельною ділянкою. Адже вжитий захід забезпечення позову тимчасово унеможливить лише відчуження в будь-який спосіб спірної земельної ділянки та на час розгляду справи не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності Товариства, позаяк вжитий захід спрямований на запобігання ймовірним порушенням прав позивача та забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Водночас, відхиляючи як доводи Товариства про можливу невідповідність заходу забезпечення заявленим позовним вимогам немайнового характеру, так і його аргументи про неможливість вчинення ним будь-яких цивільно-правових чи інших дій, спрямованих на відчуження чи обмеження використання спірної земельної ділянки без участі власника землі - територіальної громади м. Львова в особі Міськради, апеляційний суд врахував ті обставини, що: 1) як накладенням арешту, так і забороною на вчинення реєстраційних дій яку (заборону) відповідач-1 вважає логічною та пропорційною заявленим позовним вимогам, не завдаються збитки Товариству та використання ним (без права відчуження) спірної земельної ділянки не обмежується, а відповідач-1 у будь-який час може скористатися процесуальним правом на подання до суду першої інстанції заяви про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, тоді як відсутність будь-якого заходу забезпечення позову впродовж навіть мінімального терміну до вжиття іншого заходу забезпечення позову (на думку апелянта, більш адекватного і пропорційного), може мати негативні невідворотні наслідки, з настанням яких сутність інституту забезпечення позову взагалі втрачається; 2) сам же відповідач без участі Львівської міської ради ініціював, а державний реєстратор вчинив 23.03.2023 реєстраційну дію по реєстрації як права комунальної власності, так і права постійного користування за собою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТДВ "Львівська автоколона № 2207" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та в постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22 висновків щодо застосування норм статей 136 137 ГПК України в подібних правовідносинах (в контексті допустимості застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або кошти, до позовів майнового характеру, в яких позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову, та незастосування такого заходу до позовів немайнового характеру, оскільки арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору); 2) апеляційний суд не врахував, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку, не узгоджується з предметом і підставами позову, позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування спірної земельної ділянки на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку. Накладення арешту на земельну ділянку не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру; 3) дії відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки не можуть призвести до позбавлення позивача права на судовий захист своїх прав; 4) застосування заходів забезпечення позову у виді арешту спірної земельної ділянки заявник обґрунтовує можливістю відчуження нерухомого майна ТДВ "Львівська автоколона № 2207", однак майно, яке належить Товариству, не є предметом заявленого позову, тому відповідні обставини не можуть бути підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Узагальнені доводи інших учасників справи
8. Міськрада та ТОВ "Грінера Україна" у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній ухвалі та постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2024 (Чумак Ю. Я. - головуючий, Багай Н. О., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТДВ "Львівська автоколона № 2207" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.06.2023 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 914/1851/23 та призначено здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.02.2024 у зв`язку з відпусткою судді Зуєва В. А. справу № 914/1851/23 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, Дроботова Т. Б., Багай Н. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 23.03.2023 за Товариством було зареєстровано право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта серії Б № 060878 від 1982 року, виданого виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів на постійне користування Автоколоною земельною ділянкою площею 11 га, що розташовувалася за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (Промзона Сигнівка).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.2010 у справі № 29/55 та рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 у справі № 914/490/20 встановлено факт припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 11 га внаслідок припинення діяльності Автоколони.
11. Розміщене на спірній земельній ділянці (площею 9,4433 га) майно ТДВ "Львівська автоколона № 2207" неодноразово відчужувалося, зокрема на ній розташовано об`єкти нерухомого майна (будівля літ. "Г-1" (контрольно-пропускний пункт) площею 151,8 м2, будівля літ. "Ґ-1" (будівля навісу з воротами) площею 170,2 м2, будівля літ. "К-1-2" загальною площею 2670,3 м2), що належать ТОВ "Грінера Україна" та ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
12. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
13. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.
14. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
15. Відповідно до пункту 1 частини 1 та частин 2, 4 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
16. Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
17. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
18. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесеності виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних законом інтересів учасників справи та інших осіб.
19. У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (такий правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).
20. З урахуванням вимог, передбачених статтями 73 74 76 ГПК України, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.
З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
21. Колегія суддів враховує викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18 правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", в яких (постановах), зокрема, зазначено, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, предметом позову в якій є вимога немайнового характеру (усунення перешкод у користуванні земельними ділянками), сформульовано висновок про те, що під позовною вимогою немайнового характеру, розуміється передбачена законом вимога про вчинення чи утримання від вчинення певних дій чи юридичних обов`язків, яка характеризується наявністю чітко сформульованої вимоги до визначеного суб`єкта, на якого вона поширюється, при цьому предмети спору (об`єкти спірних правовідносин, якими у цій справі є земельні ділянки) та, зокрема, їх кількість, в даному випадку не мають процесуального значення.
22. Оскільки в цій справі Міськрада звернулася до суду із вимогами немайнового характеру (про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та про скасування державної реєстрації речових прав на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) разом із заявою про накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка наразі належить відповідачу-1 на праві постійного користування, то в цьому випадку суди першої та апеляційної інстанцій цілком правомірно обмежилися дослідженням такої підстави вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу як арешт майна, яке є предметом спору, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що запропонований позивачем захід забезпечення позову є обґрунтованим, розумним, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами, на забезпечення яких він вживається, оскільки в разі ймовірного вчинення ТДВ "Львівська автоколона № 2207" дій з передачі земельної ділянки третім особам, її відчуження, зміни конфігурації (поділу) чи можливої передачі речових прав на земельну ділянку іншим особам унеможливлюватиметься захист або поновлення прав і законних інтересів Міськради в межах одного цього судового провадження без нових звернень позивача до суду із заявами про доповнення підстав позову, зокрема, новими обставинами, так і до суду з відповідними новими позовами.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про неврахування судами правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
23. Колегія суддів наголошує, що, накладаючи арешт на земельну ділянку, яка належить позивачу (на праві комунальної власності) та відповідачу-1 (на праві постійного землекористування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про існування в такому випадку прямого зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку, оскільки накладення арешту має стосуватися лише майна, належного до предмета спору, а спірна земельна ділянка якраз і є предметом спору, тобто тим матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем-1.
Таким чином, суди врахували викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19 висновок про те, що арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору, чим спростовується твердження скаржника про зворотне.
24. Більше того, схожий висновок щодо обґрунтованості, розумності, адекватності, збалансованості та відповідності запропонованого позивачем заходу забезпечення позову в виді накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка фактично є предметом спору, із аналогічними заявленими позовними вимогами немайнового характеру (про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та про скасування державної реєстрації прав комунальної власності та постійного користування на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), на забезпечення яких такий захід вживається, викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/11678/22, від якого (висновку) колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.
Верховний Суд також звертає увагу на викладений в зазначеній постанові висновок про те, що зведення, реєстрація та подальше відчуження збудованих на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомості в разі задоволення заявленого позову та ініціювання у зв`язку з цим питання законності розміщення на спірній земельній ділянці такого майна може призвести до завдання майнових збитків його набувачам, а тому відповідні заходи забезпечення позову спрямовані в тому числі на попередження можливого порушення прав осіб, що наразі не є учасниками спірних правовідносин. Вжиті заходи забезпечення позову жодним чином не обмежують права та законні інтереси ані відповідачів, ані інших осіб, адже вони не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, мають тимчасовий характер та не позбавляють зазначених осіб права на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджають займатися господарською діяльністю як такою взагалі, тоді як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
25. У зв`язку з наведеним колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом того, що такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку, не узгоджується з предметом і підставами позову, позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування спірної земельної ділянки на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку. Накладення арешту на земельну ділянку не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру
26. Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що дії Товариства щодо спірної земельної ділянки не можуть призвести до позбавлення позивача права на судовий захист своїх прав, позаяк такі передчасні доводи стосуються розгляду спору по суті заявлених позовних вимог, а тому не мають значення для вирішення питання про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.
Адже під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
27. З мотивів, наведених у пунктах 21, 23, 24 цієї постанови, Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника на те, що застосування заходів забезпечення позову у виді арешту спірної земельної ділянки заявник обґрунтовує можливістю відчуження нерухомого майна ТДВ "Львівська автоколона № 2207", однак майно, яке належить Товариству, не є предметом заявленого позову, тому відповідні обставини не можуть бути підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Натомість предметом спору в цій справі є саме спірна земельна ділянка, а не розташоване на ній нерухоме майно незалежно від його належності відповідачу-1 чи третім особам.
28. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 136 137 ГПК України в подібних правовідносинах (в контексті допустимості застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або кошти, до позовів майнового характеру, в яких позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову, та незастосування такого заходу до позовів немайнового характеру, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги, тобто спір майнового характеру) та в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 (предмет позову - визнання недійсним договорів позики та іпотеки, тобто спір немайнового характеру), від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 (предмет позову - скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт незавершеного будівництва, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення вказаного об`єкта, тобто спір немайнового характеру), від 04.04.2023 у справі № 907/268/22 (визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішень про припинення права постійного користування земельними ділянками та зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, тобто спір немайнового характеру), оскільки в кожній з наведених скаржником справ питання забезпечення позову вирішувалося в конкретному випадку, в залежності від того з якими позовними вимогами (майнового чи немайнового характеру) звернувся позивач (чи має намір звернутися), який вид забезпечення позову він обрав, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту предмету спору, а також чи є доцільним та необхідним забезпечення позову у визначений заявником спосіб, що залежить від встановлених під час розгляду справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.
При цьому відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.
29. За таких обставин колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні процесуальні правовідносини в цій та зазначеній справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів (їх майнового чи немайнового характеру), пов`язаних із зовсім різними видами застосованих судами заходів забезпечення позову, врегульованих положеннями частини 1 статті 137 ГПК України, що зумовлює неоднаковість спірних процесуальних правовідносин і виключає застосування вказаної правових позицій при вирішенні питання про забезпечення позову в цій справі.
30. Отже, задовольняючи заяву Міськради про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, цілком правомірно виходив з доведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка є предметом спору, зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, співмірністю та адекватністю вжитих заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом позовних вимог немайнового характеру, збалансованості інтересів сторін, оскільки з матеріалів справи вбачається існування реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача в разі задоволення позову, що зумовлено, зокрема тим, що в разі вчинення ТДВ "Львівська автоколона № 2207" дій з передачі земельної ділянки третім особам, її відчуження, зміни конфігурації (поділу) чи можливої передачі речових прав на земельну ділянку іншим особам унеможливлюватиметься захист або поновлення прав і законних інтересів позивача в межах одного судового провадження без нових звернень позивача до суду із заявами про доповнення підстав позову, зокрема, новими обставинами, так і до суду з відповідними новими позовами.
31. У зв`язку з викладеним вище Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
32. Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
33. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Згідно з частиною 3 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
35. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку місцевого та апеляційного господарських судів про наявність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому наразі немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних ухвали та постанови.
Розподіл судових витрат
36. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.06.2023 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 у справі № 914/1851/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай