ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/1902/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства будівельної компанії «Престиж Буд Стиль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 (головуючий - О.С. Скрипчук, судді: І.Б. Малех, Б.Д. Плотніцький) у справі
за позовом Львівської міської ради
до Приватного підприємства Будівельної компанії «Престиж Буд Стиль»,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет», 2. Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»,
про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку
(за участю представників: позивача - Коржевич У.Ф., відповідача - Докторевич Р.А., третьої особи - Татьков В.А., Єлисеєва А.М.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судом
1. За договором купівлі-продажу від 20.08.2020 Приватне підприємство Будівельна компанія «Престиж Буд Стиль» (далі - ПП «Престиж Буд Стиль», відповідач) придбало у Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» нерухоме майно - будівлі під літерами «Б-2», «Б-2», « 3-4», що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 321 та основні засоби.
2. Вказане нерухоме майно розташовано на земельній ділянці площею 3,1876 га з кадастровим номером 4610137500:12:002:0011, яка перебувала в оренді Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» на підставі договору оренди від 16.12.2010 №Ш-1964, укладеного з Львівською міською радою (далі - Рада, позивач).
3. У зв`язку із зміною орендаря 30.12.2020 між Радою та ПП «Престиж Буд Стиль» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16.12.2010 №Ш-1964.
4. У складеному Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Ради спільно з Управлінням архітектури департаменту містобудування Ради акті обстеження від 27.02.2023 № 60 земельних ділянок по вул. Т.Шевченка, 321 у м. Львові (з кадастровими номерами 4610137500:12:002:0011, 4610137500:12:002:0006, 4610137500:12:004:0006, 4610137500:12:001:0018, 4610137500:12:002:0024) (далі - акт обстеження №60), встановлено, що відповідач самовільно зайняв та фактично використовує земельну ділянку в межах червоних ліній орієнтовною площею 0,1209 га, шляхом облаштування кам`яної огорожі із західної сторони від вул. Т. Шевченка та на північ від проїзду Автобудівельників.
5. До акта обстеження №60 додано: (1) план-схему земельних ділянок за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, 321 та вул. Шевченка, 321б, з якої вбачається, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1209 га, яка фактично використовується відповідачем, знаходиться в межах червоних ліній вулиці; (2) надані Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради топографо-геодезичні матеріали по вул. Т. Шевченка, 321, де зображені червоні лінії вулиці, що фактично починаються з межами земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:002:0011 із західної сторони від вул. Т. Шевченка та на північ від проїзду Автобудівельників.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
6. Рада звернулася до суду з позовом до ПП «Престиж Буд Стиль» про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1209 га за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 321, шляхом демонтажу кам`яної огорожі.
7. Позов мотивований встановленою в акті обстеження №60 обставиною самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки комунальної власності орієнтовною площею 0,1209 га шляхом встановлення бетонної огорожі за межами земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:002:0011. У зв`язку з чим з огляду на положення, зокрема статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статей 152 211 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) відповідач має звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2023 у задоволенні позову відмовлено.
9. Суд першої інстанції виходив з того, що спірна огорожа існувала задовго до придбання відповідачем нерухомого майна у Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія». Отже, відповідач не вчиняв дій, спрямованих на самовільне зайняття земельної ділянки, а придбав спірну огорожу у власність у складі придбаної за договором купівлі-продажу від 20.08.2020 нерухомості, а сама огорожа має статус межового знаку, руйнування якого заборонено законодавством.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 рішення суду першої інстанції скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Зобов`язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 0, 1209 га за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 321 шляхом демонтажу кам`яної огорожі.
11. Апеляційний суд встановив, що складений компетентним органом - Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Ради акт обстеження №60 є допустимим і належним доказом у підтвердження обставини самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки. Наявність на земельній ділянці комунальної власності огорожі, яка перешкоджає законному власнику розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою, є підставою для примусового усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
12. При цьому підтримане судом першої інстанції твердження відповідача про те, що він не встановлював спірну огорожу, не спростовує факту розміщення огорожі поза межами орендованої відповідачем земельної ділянки та не звільняє останнього від відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, яка не була йому відведена в оренду. Більше того, спірна земельна ділянка не може бути обмежена в доступі іншим особам, оскільки перебуває в межах червоних ліній вулиці.
Касаційні скарги
13. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Керамет» (далі - ТОВ «Керамет», третя особа) звернули з касаційними скаргами, в яких просять її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача
14. Суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував норму статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», без урахування висновку щодо застосування висновку Верховного Суду від 21.01.2019 в постанові у справі № 910/22093/17 про те, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї;
- порушив статті 48 50 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 19.01.2022 у справі № 359/861/19, від 01.03.2023 у справі № 757/55549/17, від 28.02.2024 у справі № 627/907/21, від 24.01.2024 у справі № 757/31237/18, оскільки зобов`язав відповідача здійснити демонтаж огорожі, частина якої на праві власності належить третій особі, до якої жодних позовних вимог не заявлено.
15. Суд апеляційної інстанції встановив обставину самовільного зайняття земельної ділянки на підставі акта обстеження № 60, який є недопустимим доказом унаслідок його складення з порушенням вимог Закону України «Про топографо-геодезичну діяльність», Закону України «Про землеустрій», а саме не залучення до обстеження земельної ділянки сертифікованого інженера-землевпорядника, який має спеціальні знання для проведення робіт із землеустрою. Також суд не дослідив зібрані у справі докази належності третій особі частини огорожі, яка є предметом позову, не дослідив докази того, що спірна огорожа виконувала функції межового знака.
Узагальнені доводи касаційної скарги третьої особи
16. Апеляційний суд порушив статті 48 50 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 19.01.2022 у справі № 359/861/19, від 01.03.2023 у справі № 757/55549/17, від 28.02.2024 у справі № 627/907/21, від 24.01.2024 у справі № 757/31237/18, оскільки зобов`язав відповідача здійснити демонтаж огорожі, частина якої на праві власності належить третій особі, до якої жодних позовних вимог не заявлено.
17. Суд апеляційної інстанції встановив обставину самовільного зайняття земельної ділянки на підставі акта обстеження № 60, який є недопустимим доказом в силу його отримання з порушенням чинного законодавства. Також суд не дослідив зібрані у справі докази належності третій особі частини огорожі, яка є предметом позову, не дослідив докази того, що спірна огорожа виконувала функції межового знака.
Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу відповідача
18. Законними та обґрунтованими є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав позивача внаслідок самовільного зайняттям відповідачем земельної ділянки. При цьому акт обстеження №60 є належним і допустимим доказом допущеного відповідачем порушення.
Позиція Верховного Суду
19. Згідно з приписами статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
20. Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.
21. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
22. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач на підставі укладеного з Радою договору оренди користується земельною ділянкою з кадастровим номером 4610137500:12:002:0011, на якій розташоване належне ПП «Престиж Буд Стиль» нерухоме майно.
23. Під час обстеження земельних ділянок комунальної власності уповноваженими особами Ради встановлено обставину самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,1209 га шляхом встановлення бетонної огорожі поза межами орендованої відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:002:0011, про що позивач склав акт обстеження №60.
24. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, які свідчать про фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, яка йому в користування у встановленому порядку не відводилась, висновок апеляційного господарського суду про те, що спірна земельна ділянка відповідно до приписів статей 152 212 ЗК України підлягає поверненню власнику шляхом звільнення земельної ділянки від розміщеної на ній огорожі, відповідає обставинам спору та законодавству, що регулює спірні правовідносини.
25. Висновок суду апеляційної інстанції про застосування правових норм, що врегульовують правовідносини із самовільного зайняття земельної ділянки, не суперечить правовому висновку Верховного Суду у справі № 910/22093/17, на яку здійснено посилання у касаційній скарзі. Різний результат вирішення спорів у справах № 914/1902/23 та № 910/22093/17 пов`язаний виключно із оціненою судами доказовою базою та фактичними обставинами спорів, що пов`язані з доведенням/недоведенням обставини самовільного зайняття земельної ділянки, однак відмінностей саме у правозастосуванні приписів, зокрема статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», не вбачається.
26. Верховний Суд відхиляє доводи обох скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 48 50 ГПК України, якими врегульовано порядок залучення до участі у справі відповідача, третьої особи, оскільки вчинити відповідні процесуальні дії може тільки суд першої інстанції і виключно до початку розгляду справи по суті. У даному випадку третя особа - ТОВ «Керамет» була залучена до участі у справі судом першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку за клопотанням відповідача. Натомість доводи касаційних скарг у цій частині зводяться до посилань на прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення про права ТОВ «Керамет», що не відповідає ні встановленим судом фактичним обставинам цієї справи, ні змісту стверджуваного скаржниками процесуального порушення.
27. Таким чином, зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
28. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, то за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
29. Натомість зміст касаційних скарг переконливо свідчить про те, що доводи скаржників зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки доказів, але, як зазначено вище, скаржники при цьому належним чином не обґрунтували наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
30. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржників про неповне дослідження судом доказів у справі за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
31. Щодо доводів скаржників про встановлення судом апеляційної інстанції обставини самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки на підставі недопустимого доказу - акта обстеження №60 Верховний Суд зазначає таке.
32. За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
33. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18).
34. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
35. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19).
36. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
37. Твердження про недопустимість як доказу акта обстеження №60 відповідач мотивує тим, що місце розташування спірної огорожі, площу самовільно зайнятої земельної ділянки та її координати можливо довести тільки шляхом проведення топографо-геодезичної зйомки сертифікованим інженером-геодезистом, який не був залучений до складання акта обстеження №60.
38. У той же час судом апеляційної інстанції встановлено, що топографо-геодезичні матеріали не виготовлялись за результатом обстеження спірної земельної ділянки, а були виготовлені раніше та надані Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Ради і були долучені до акта обстеження №60 в якості додатку.
39. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено факту встановлення судом апеляційної інстанції обставини, що має суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (судом апеляційної інстанції досліджено акт обстеження №60 та надано належну правову оцінку його належності та допустимості). По суті відповідач посилається на неналежність доказу, що не відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України та зводиться до спонукання Суду до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
40. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
41. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження, колегія суддів вирішила, що касаційні скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Водночас прийнята у справі постанова відповідає правовим нормам, а тому не може бути змінена чи скасована.
42. У зв`язку із залишенням оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін відповідно до частини 3 статті 332 ГПК України підлягає поновленню її виконання, зупинене відповідно до ухвали Верховного Суду від 06.06.2024.
Розподіл судових витрат
43. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Приватного підприємства будівельної компанії «Престиж Буд Стиль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамет» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі №914/1902/23 залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у справі №914/1902/23.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.