№ 914/2176/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2176/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 (головуючий - Галушко Н. А., судді Бойко С. М., Орищин Г. В.) у справі

за позовом першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піранья Тех",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Львівського комунального підприємства "Ратуша-сервіс",

про стягнення грошових коштів в сумі 540 000 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 06.09.2024 перший заступник керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, Міськрада, позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піранья Тех" (далі - ТОВ "Піранья Тех", Товариство, постачальник, відповідач), за участю третьої особи: Львівського комунального підприємства "Ратуша-сервіс" (далі - ЛКП "Ратуша-сервіс", Підприємство, третя особа) про стягнення з відповідача на користь Львівської міськради 540 000 грн грошових коштів в сумі 540 000 грн, з посиланням на норми статей 203 215 526 629 632 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 179 180 Господарського кодексу України в редакції, чинній до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 30, 185, 187, 188, 194 та підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в редакції, чинній з 24.08.2023 (далі - ПК України), статей 1, 15 Закону України "Про оборону України", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на виконання умов договору поставки від 15.12.2023 № 08/12-23 (далі - договір поставки від 15.12.2023, договір № 08/12-23) Товариство передало Підприємству товари, а ЛКП "Ратуша-сервіс" сплатило на користь ТОВ "Піранья Тех" 3 240 000 грн, в тому числі 540 000 грн податку на додану вартість (далі - ПДВ). Оскільки вказані товари придбані покупцем і передані військовій частині НОМЕР_1 (далі - кінцевий споживач), то операція з їх постачання повинна була здійснюватися без сплати ПДВ, як це передбачено підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, відтак договір поставки від 15.12.2023 у частині врахування до загальної ціни товару 540 000 грн ПДВ суперечить вимогам зазначеної норми податкового законодавства, а сплачений третьою особою за цим договором ПДВ підлягає стягненню як безпідставно отримані відповідачем грошові кошти.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2025 (суддя Крупник Р. В.) позов задоволено повністю в зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено обізнаністю постачальника із обставиною закупівлі товару, тоді як незазначення в договорі № 08/12-23 кінцевого споживача спричинено недобросовісною поведінкою відповідача.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання недійсною умови договору поставки від 15.12.2023 про включення до вартості товару суми ПДВ не є необхідною передумовою для стягнення з відповідача цієї суми на підставі статті 1212 ЦК України з огляду на те, що ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20), а обов`язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виникає у відповідача не з часу визнання оспорюваного пункту договору недійсним, а з часу отримання відповідачем цих коштів (такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24).

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2025 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 16 203 204 215 627 629 655 712 1212 ЦК України, статей 179 180 193 ГК України, статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", статей 14, 185 ПК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", статей 13 73 76 86 269 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - Г ПК України), застосовуючи які, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі;

2) зважаючи на позицію прокурора про невідповідність пункту 3.1 договору поставки від 15.12.2023 (у частині врахування 540 000 грн ПДВ у загальній ціні товару) вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, а також ураховуючи викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 висновок про можливість визнання недійсним договору в частині включення суми ПДВ до вартості товару, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що визнання недійсною умови договору про включення до вартості товару суми ПДВ не є необхідною передумовою для стягнення з відповідача цієї суми на підставі статті 1212 ЦК України;

3) оскільки вимогу про визнання недійсним договору № 08/12-23 у частині включення в ціну товару суми ПДВ прокурором не заявлено та матеріали справи не містять доказів щодо визнання недійсним пункту 3.1 цього договору у вказаній частині, а також прокурором не доведено та судом не встановлено нікчемності зазначеного пункту договору, то, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, відсутні підстави для стягнення з відповідача 540 000 грн як надмірно сплачених коштів згідно зі статтею 1212 цього Кодексу.

При цьому, відхиляючи посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24, апеляційний суд виходив із того, що в зазначених справах було заявлено та судами розглянуто позовні вимоги про визнання недійсними договорів у частині включення ПДВ до ціни товару.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 1212 1213 ЦК України в подібних правовідносинах (в контексті можливості стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, отриманих на виконання договору, без визнання такого договору недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару), викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ТОВ "Піранья Тех" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові. Крім того, Товариство просить закрити касаційне провадження в справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Г ПК України, а саме в зв`язку з неподібністю правовідносин у цій справі та в справі № 916/2478/20.

ЛКП "Ратуша-сервіс" у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження в справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Г ПК України, а саме в зв`язку з неподібністю правовідносин у цій справі та в справах №№ 916/2478/20, 910/59/22, 910/12764/20.

Львівська міськрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 914/2176/24 та постановлено здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Ухвалою Львівської міськради від 17.02.2022 № 1981 затверджено Програму заходів щодо підготовки Львівської міської територіальної громади до національного спротиву на 2022- 2024 роки (надалі - Програма), за змістом пунктів 2.1.3, 2.1.4, 2.2.4, 2.2.5 якої її метою є розвиток цілісної політики підготовки Львівської міської територіальної громади до національного спротиву шляхом, зокрема, підтримання мобілізаційної готовності підрозділів територіальної оборони, на рівні необхідному для виконання завдань за призначенням, а також забезпечення життєдіяльності батальйону територіальної оборони та штабу району територіальної оборони. Завданнями Програми є, зокрема, матеріально-технічне забезпечення баз пункту управління штабу району територіальної оборони та батальйону територіальної оборони та матеріально-технічне забезпечення добровольчих формувань Львівської міської територіальної громади, стрілецьких клубів, полігонів.

Згідно з пунктом 4.1 Програми її фінансування здійснюється коштом видатків бюджету Львівської міської територіальної громади та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством України.

Відповідно до додатку до Програми відповідальними за виконання вказаних завдань є Управління з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення та територіальної оборони ЛКП "Ратуша-сервіс" та Комунальне підприємство "Адміністративно-технічне управління".

10. 14.11.2023 кінцевий споживач звернувся до Львівської міськради з листом від 07.11.2023 № 2124/1760, в якому просив надати товари у виді благодійної допомоги.

11. Рішенням виконавчого комітету Львівської міськради від 17.11.2023 № 1259 "Про передачу матеріально-технічних засобів" доручено ЛКП "Ратуша-сервіс" здійснити закупівлю та подальшу безоплатну передачу кінцевому споживачу товарів у визначеній кількості.

22.11.2023 на сайті Prozorro (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-11-22-011156-a) ЛКП "Ратуша-сервіс" оприлюднило оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-11-22-011156-а щодо закупівлі відповідних товарів очікуваною вартістю закупівлі 3 240 000 грн.

12. 15.12.2023 за результатами проведення процедури закупівлі UA-2023-11-22-011156-а між ЛКП "Ратуша-сервіс" (покупець) та ТОВ "Піранья Тех" (постачальник) укладено договір № 08/12-23, за умовами пунктів 1.1, 3.1, 3.3, 4.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця згідно зі специфікацією, яка є невід`ємною частиною договору, товар, а покупець - прийняти і оплатити його на умовах, передбачених цим договором. Загальна сума договору становить 3 240 000 грн з ПДВ та складає загальну вартість поставлених та оплачених партій товару протягом дії цього договору згідно зі специфікаціями та рахунками. Оплата проводиться покупцем протягом 5-ти календарних днів у безготівковій формі на банківський рахунок постачальника після отримання товару (його партії) на склад покупця (м. Львів, пл. Ринок, 1). Товар постачається окремими партіями протягом загального строку поставки товару за заявками замовника. Поставка кожної партії товару здійснюється впродовж 48 годин з моменту виставлення-отримання заявки від замовника.

Специфікацією до договору поставки від 15.12.2023 визначено, що загальна вартість товару, що поставляється, становить 3 240 000 грн з ПДВ.

13. На виконання умов договору № 08/12-23 на підставі видаткової накладної від 15.12.2023 № 57 Товариство передало Підприємству товар на загальну суму 3 240 000 грн.

Ураховуючи факт поставки товару, ТОВ "Піранья Тех" зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 15.12.2023 № 10, в якій відобразило ПДВ у сумі 540 000 грн.

21.12.2023 третя особа згідно з платіжною інструкцією № 979 перерахувала відповідачу кошти в сумі 3 240 000 грн.

14. Відповідно до сертифіката кінцевого користувача (споживача) № 27.12.2023/№А4848 ЛКП "Ратуша-сервіс" передало придбані товари кінцевому споживачу.

Позиція Верховного Суду

15. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

16. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що, оскільки вимогу про визнання недійсним договору № 08/12-23 у частині включення суми ПДВ у ціну товару прокурором не заявлено та матеріали справи не містять доказів щодо визнання недійсним пункту 3.1 цього договору у вказаній частині, а також прокурор не довів і суди не встановили нікчемності зазначеного пункту договору, то, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, відсутні підстави для стягнення з відповідача 540 000 грн як надмірно сплачених коштів у розумінні статті 1212 цього Кодексу.

17. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

18. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).

19. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до стаття 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

20. Згідно з частинами 1, 3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

21. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

22. У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

23. Відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (в редакції, чинній з 24.08.2023) тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України певних товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель.

24. Операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України (в редакції, чинній з 24.08.2023) за умови, якщо: 1) товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України та класифікуються у товарних позиціях згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), визначеною Законом України від 19.10.2022 № 2697-IX "Про митний тариф України"; 2) кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб`єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, зокрема, Збройні Сили України, інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад тощо (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24, від 22.07.2025 у справі № 925/696/24).

25. Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

26. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц сформулювала такі висновки щодо застосування норм статті 1212 ЦК України:

"Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала".

27. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що пункт 3.1 договору поставки від 15.12.2023 (у частині включення суми ПДВ у ціну товару) суперечить вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.

Тобто зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор, посилаючись на статті 203 215 ЦК України, оспорює вказаний правочин у відповідній частині, однак при цьому фактично не пред`явив вимогу про визнання його частково недійсним, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями частини 1 статті 14 та частини 2 статті 237 Г ПК України, розглядали цю справу виключно в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд зауважує, що з матеріалів справи не вбачається подання прокурором або Міськрадою клопотання про визнання недійсним у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину в порядку, передбаченому частиною 3 статті 237 Г ПК України.

28. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.16 постанови від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 (предмет позову - визнання недійсним договору в частині включення ПДВ до договірної ціни і стягнення 96 708,17 грн), тобто зі спору, що виник із подібних правовідносин, виснувала про те, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема в справі, що наразі розглядається, можна припустити правомірне укладення договору поставки від 15.12.2023 і без включення до нього умови щодо ПДВ у разі наявності підстав для застосування норми підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України в спірних правовідносинах.

29. Хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20).

30. Верховний Суд наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції щодо необхідності дотримання принципу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України, в контексті того, що, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, пункт 3.1 договору поставки від 15.12.2023 (у частині врахування 540 000 грн ПДВ у загальній ціні товару) прокурором і Міськрадою не оспорювався та не визнавався недійсним у судовому порядку.

31. Адже статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічні висновки щодо застосування положень статей 204 629 ЦК України, від яких колегія суддів не вбачає підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

32. Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Г ПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статей 1212 1213 ЦК України (в контексті можливості стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, отриманих на виконання договору, без визнання такого договору недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару) в подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, з огляду на таке.

34. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступила від викладеного у постановах Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18, від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 висновку щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору) (див. пункти 8.23, 9.2 зазначеної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду).

35. Таким чином, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що договір може та має бути визнаний недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару, чим спростовується висновок суду першої інстанції про те, що визнання недійсною умови договору про включення суми ПДВ до вартості товару не є необхідною передумовою для стягнення з відповідача цієї суми як безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

36. Тим більше, що місцевий господарський суд у рішенні від 16.01.2025 також послався на те, що в останніх постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24) прокурором обрано такий ефективний спосіб захисту прав держави, як визнання недійсними окремих пунктів правочинів (у частині врахування ПДВ у ціні товару) та стягнення безпідставно набутого майна (коштів) на підставі статті 1212 ЦК України.

37. Ураховуючи достовірно встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані скаржником обставини відсутності заявлення прокурором чи Міськрадою вимоги про визнання недійсним договору № 08/12-23 у частині включення суми ПДВ у ціну товару, недоведеності визнання недійсним пункту 3.1 цього договору у вказаній частині, а також відсутність встановлення судами нікчемності зазначеного пункту договору, чим зумовлюється недоведеність підстав для стягнення з відповідача 540 000 грн як надмірно сплачених коштів у розумінні статті 1212 ЦК України, колегія суддів вважає, що зміст оскаржуваної постанови якраз свідчить про врахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм статей 217, 1212 цього Кодексу в подібних правовідносинах, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

38. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначені Г ПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (пункти 9.27, 9.28, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 (пункт 43)).

39. Ураховуючи правомірне пріоритетне врахування судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору останньої правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів відхиляє помилкові посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22.

Адже скаржник помилково ототожнює останню правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з висновками колегії суддів цього ж суду.

40. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, і в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

41. Верховний Суд зауважує, що неподібність правовідносин у цій справі (№ 914/2176/24) та в справах № 916/2478/20 і № 910/59/22 зумовлена тим, що у справі № 914/2176/24 відповідач задекларував і врахував суму ПДВ у своїх податкових зобов`язаннях, що підтверджується наявною у справі податковою накладною від 15.12.2023 № 10, тобто ці кошти не залишилися в Товариства як безпідставне збагачення, а підлягали спрямуванню до бюджету відповідно до вимог податкового законодавства. Натомість у справах № 916/2478/20 і № 910/59/22 судами встановлено, що постачальник товару отриману суму ПДВ до бюджету не сплатив, в податковій накладній відображено операцію, звільнену від оподаткування, оскільки операція з постачання такого товару була звільнена від оподаткування ПДВ, тому відповідач безпідставно збагатився на сплачену покупцем суму ПДВ.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами ТОВ "Піранья Тех" про суттєві відмінності правовідносин у цій справі (№ 914/2176/24) та в справі № 916/2478/20.

42. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Г ПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний суд фактично переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до релевантних правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник, що, в свою чергу, наразі виключає як закриття касаційного провадження в справі, так і скасування оскаржуваної постанови.

43. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

44. З наведених раніше мотивів Верховний Суд частково погоджується з доводами відповідача та третьої особи (крім аргументів щодо закриття касаційного провадження в справі), викладеними у відзивах на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Г ПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Г ПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

47. Відповідно до частини 1 статті 309 Г ПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

49. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Г ПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

50. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Г ПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 914/2176/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай