ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 915/1192/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н.Ю.,

Головного управління Держгеокадастру

у Миколаївській області - не з`явився,

Гур`ївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Новоодеської районної ради Миколаївської області - не з`явився,

Фермерського господарства «Войченко» - Войченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2019 (суддя Коваль С.М.)

у справі № 915/1192/18

за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Гур`ївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради Миколаївської області

до Фермерського господарства «Войченко»

про визнання недійсним договору про спільну діяльність та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Гур`ївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради Миколаївської області (далі - Гур`ївська ЗОШ) до Фермерського господарства «Войченко» (далі - ФГ «Войченко»), у якому просив визнати недійсним договір про спільну діяльність від 11.04.2017, укладений між Гур`ївською ЗОШ і ФГ «Войченко», та зобов`язати ФГ «Войченко» повернути Гур`ївській ЗОШ земельну ділянку площею 100 га, розташовану в межах Гур`ївської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про спільну діяльність є удаваним правочином, який вчинено Гур`ївською ЗОШ і ФГ «Войченко» з метою приховати інший правочин - суборенди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України (далі - ЦК ЗК), Закону України «Про оренду землі», тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 ЦК, а земельна ділянка повернута землекористувачу Гур`ївській ЗОШ.

Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що ані уповноваженим органом - ГУ Держгеокадастру, ані Гур`ївською ЗОШ як користувачем спірною земельною ділянкою не вжито жодних заходів до усунення порушень, у тому числі шляхом подачі позову про визнання договору про спільну діяльність недійсним, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку зазначених осіб та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру та Гур`ївської ЗОШ.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2020 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 915/1192/18 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.03.2021.

ФГ «Войченко» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ГУ Держгеокадастру та Гур`ївська ЗОШ у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, ФГ «Войченко», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до договору оренди землі від 07.09.2007 № 367 (зі змінами відповідно до додаткової угоди від 25.11.2011) Новоодеська районна державна адміністрація як орендодавець надала Гур`ївській ЗОШ (орендар) у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 100,0 га пасовищ, яка знаходиться на території Гур`ївської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, для ведення підсобного сільського господарства; відповідно до пункту 6 договору його укладено на 49 років.

11.04.2017 між Гур`ївською ЗОШ (сторона-1) і ФГ «Войченко» (сторона-2) укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони за цим договором зобов`язалися шляхом об`єднання зусиль спільно діяти в сфері сільськогосподарського виробництва для досягнення спільних цілей - використання земельної ділянки з метою удосконалення знань учнів по біології, екології, географії і природознавству; формування практичних умінь по вирощуванню і догляду за рослинами; формування інтелектуальних і практичних умінь, пов`язаних з проведенням спостережень і дослідів, з оцінкою стану довкілля; підвищення рівня екологічної культури учнів; формування в учнів відповідального відношення до праці, до довкілля, до діяльності по її збереженню і поліпшенню; розвиток професійного самовизначення учнів; виховання в учнів працьовитості, любові до природи і сільського господарства.

За змістом пункту 1.2 договору сторони зобов`язалися діяти спільно шляхом об`єднання своїх прав, грошових коштів, професійних та інших знань, навичок та вмінь, ділової репутації та ділових зв`язків, інших зусиль для досягнення мети цього договору.

У пунктах 1.4, 1.5 договору визначено, що земельна ділянка (кадастровий номер 4824882000:01:003:0030), яка використовується сторонами під час сумісної діяльності, знаходиться в межах території Гур`ївської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, має загальну площу 100,00 га, у тому числі 100,00 га пасовищ; на земельній ділянці об`єкти нерухомості та інфраструктури відсутні та земельна ділянка не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню для сумісної діяльності.

Згідно з пунктом 2.1 договору для досягнення цілей за цим договором сторони зобов`язалися: обмінюватися наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу; щотижнево проводити спільні консультації з узгодженої тематики для обговорення питань спільної діяльності; у разі потреби здійснювати взаємне кредитування і фінансування на безвідсоткових, безвідплатних або відплатних засадах, трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами; виконувати спільні замовлення і замовлення один одного по спільній діяльності на пріоритетній і пільговій основі; спільна діяльність сторін буде здійснюватися у відповідності до «Програми робіт», що додається до договору, в якій сторони визначають порядок, термін, етапи та інші умови спільної діяльності; на підставі окремих угод або доручень представляти інтереси іншої сторони перед третіми особами; мати інші права, не перелічені в цьому договорі, але що випливають з його умов і доповнень до нього, і передбачені чинним законодавством України.

За умовами пункту 3.1 договору сторона-1 зобов`язалася використовувати свої професійні знання, ділову репутації та ділові зв`язки для досягнення сумісних цілей за цим договором; надавати допомогу в обробітку та догляду за культурами, що вирощуються на земельній ділянці; надати для досягнення сумісних цілей за цим договором земельну ділянку, загальною площею 100,00 га, яка перебуває у її користуванні на підставі діючого та зареєстрованого відповідно до законодавства України, що діяло на момент укладання, договору оренди земельної ділянки.

Сторона-2 відповідно до пункту 4.1 договору зобов`язалася використовувати свої професійні знання, ділову репутації та ділові зв`язки, особисту трудову участь для досягнення сумісних цілей за даним договором; після підписання цього договору негайно приступити до здійснення проектів; вжити заходів по найму відповідного персоналу для виконання робіт за договором; надавати стороні-1 інформацію про перебіг виконання робіт за цим договором не менш, чим один раз на квартал; залучити для виконання умов цього договору матеріально-технічну базу.

У пунктах 7.1-7.3 договору сторони визначили, що у разі отримання продукції (врожаю) під час виконання умов цього договору, вона буде реалізована наступним чином: сторона-2 реалізує продукцію та з метою збереження родючості державних ґрунтів та екологічної безпеки земельної ділянки стороною-1 перераховує останній грошові кошти один раз на рік у сумі 75 000,00 грн; у разі, якщо після перерахування грошових коштів стороні-1 стороною-2 відповідно до пункту 7.1 цього договору, у сторони-2 залишиться залишок грошових коштів, то сторона-2 має вільно розпоряджатися залишком грошових коштів; у разі, якщо земельна ділянка не потребує проведення будь-яких дій по збереженню родючості державних ґрунтів та екологічної безпеки земельної ділянки, сторона-1 має вільно розпоряджатися грошовими коштами, які перерахувала їй сторона- 2.

За змістом пункту 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 11.04.2047.

У квітні 2018 року Вознесенською місцевою прокуратурою повідомлено контролюючий орган про наявність порушень законодавства при використанні спірної земельної ділянки та ініційовано проведення уповноваженим органом відповідної перевірки, за результатами якої ГУ Держгеокадастру 07.05.2018 встановлено, що земельну ділянку фактично використовує ФГ «Войченко» для забезпечення своєї підприємницької діяльності. Однак належну оцінку договору про спільну діяльність, на підставі якого відповідач використовує землю, контролюючим органом не надано, внаслідок чого порушень вимог законодавства та інтересів держави останнім не встановлено, заходів реагування відповідно до компетенції не вжито.

Прокурор, у справі, яка розглядається, звертаючись до суду з відповідним позовом, послався на те, що внаслідок укладення між сторонами удаваного правочину про спільну діяльність, з метою приховання договору суборенди, який не відповідає вимогам закону, було порушено інтереси держави, оскільки отримання ФГ «Войченко» земельної ділянки державної власності фактично у суборенду для забезпечення своєї підприємницької діяльності, у позаконкурентному порядку, без погодження орендодавця та зареєстрованого договору суборенди землі, завдає значної шкоди інтересам держави як у частині неотримання орендної плати у встановленому законом порядку, так і у частині використання землі не за цільовим призначенням, а також призводить до необлікованого використання землі та втраті з боку держави контролю над процесами оренди земельних угідь, що в свою чергу може негативно позначитись на родючості землі та економіці країни.

Під час розгляду справи контролюючим органом - ГУ Держгеокадастру направлено до суду відзив на позов, за змістом якого позивачем визнано наявність порушень вимог законодавства у сфері земельних відносин та підтримано позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що прокурором не подано доказів в обґрунтування підстав для здійснення судового захисту інтересів ГУ Держгеокадастру та Гур`ївської ЗОШ, а також наявності обставин, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачами особисто.

Натомість судом апеляційної інстанції установлено, що ГУ Держгеокадастру та Гур`ївська ЗОШ були обізнані про можливе порушення інтересів держави, про яке зазначає прокурор, проте не вжили жодних заходів реагування, що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та свідчить про усвідомлену пасивну поведінку органу, уповноваженого на звернення до суду за захистом інтересів держави, нездійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру та Гур`ївської ЗОШ. За висновками суду, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її економічних інтересів, які полягають у контролі за недопущенням завдання збитків державі, правомірно звернувся до суду з позовом у цій справі. Разом із тим, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зауважив, що хоча рішення суду першої інстанції і містить інше мотивування щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, однак такі помилкові висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору від 11.04.2017, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, оскільки за встановлених у справі обставин спірна земельна ділянка не вибувала із державної власності, знаходиться в законному постійному користуванні Гур`ївської ЗОШ, використовується за призначенням, передбаченим земельним законодавством, статус земельної ділянки залишається незмінним, а сам договір містить усі істотні умови необхідні для договору про сумісну діяльність.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Одеської обласної прокуратури послався, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішення справи не надано оцінки наявним у справі доказам, у тому числі не надано належної оцінки умовам договору про спільну діяльність на предмет їх відповідності положенням статей 1133 1137-1139 ЦК, які регулюють відповідні договірні відносини, не враховано відсутність у цьому договорі необхідних умов для його кваліфікації як договору про спільну діяльність, натомість наявні підстави вважати цей договір прихованим правочином суборенди, який в свою чергу суперечить вимогам ЗК ЦК, Закону України «Про оренду землі», що є підставою для визнання його недійсним; також поза увагою суду залишилася та обставина, що передача Гур`ївською ЗОШ спірної земельної ділянки як внеску у спільну діяльність є неможливою, оскільки ця земля не є власністю школи, а перебуває в останньої в оренді на підставі договору від 07.09.2007, умовами якого не передбачено права орендаря на передачу спірної земельної ділянки в суборенду; при цьому органом, уповноваженим розпоряджатися землями державної форми власності, до яких відноситься спірна земельна ділянка, будь-якого рішення щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду ФГ «Войченко» не приймалося. Водночас скаржник послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є саме договором про спільну діяльність, а не договором оренди земельної ділянки, що свідчить про помилковість доводів прокурора щодо удаваності цього правочину.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У статті 1130 ЦК визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 ЦК умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 8 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди (суборенди) землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

У постанові від 10.05.2018 у справі № 924/263/17, висновками у якій прокурором обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Верховний Суд у подібних правовідносинах застосував положення статей 203 215 235 1130 1131 1133 1137-1139 ЦК, статей 124 134 ЗК, статей 8, 13-15 Закону України «Про оренду землі», на підставі аналізу умов оспорюваного договору про сумісну діяльність і встановлених судами попередніх інстанцій обставин, дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір не містить ознак договору про спільну діяльність, оскільки його умови свідчать про виникнення між сторонами відносини з оренди землі, за якими одна сторона (школа) фактично передала іншій стороні (підприємству) на платній основі земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні навчального закладу, тому положення цього договору мають відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі. Водночас судом установлено неналежне оформлення між сторонами відносин оренди земельної ділянки, що, за висновками суду, і є тим способом, завдяки якому сторонами удаваного правочину досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки, тому зазначені обставини стали підставою для визнання такого договору недійсним.

Висновки щодо необхідності здійснення аналізу умов оспорюваного договору про спільну діяльність на предмет його відповідності положенням наведених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, та з`ясування всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, наведено і у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, на які також прокурором здійснено посилання у касаційній скарзі на підтвердження підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Разом із тим, за висновками Верховного Суду, наведеними у зазначених постановах, суд, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, зосередившись на з`ясуванні наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення прокурора до суду з відповідним позовом, взагалі не вирішував справу по суті спору та не досліджував питання правомірності оспорюваного договору про спільну діяльність, укладеного між Гур`ївською ЗОШ і ФГ «Войченко».

Натомість суд апеляційної інстанції, хоча і правомірно визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді при зверненні із позовом у цій справі, проте також допустив порушення норм процесуального права, а відтак і неправильне застосування норм матеріального права, при вирішенні спору, та належним чином не з`ясував характер спірних правовідносин сторін та правової природи оспорюваного договору, не дослідив зібрані у справі докази, зокрема умови оспорюваного договору про спільну діяльність на предмет його відповідності вимогам закону, мету цього договору, з огляду на його умови щодо прав і обов`язків сторін, умови щодо передачі ФГ «Войченко» земельної ділянки, яка знаходиться в оренді навчального закладу, для обробітку, а, отже, не з`ясував, чи не спрямоване таке використання земельної ділянки фермерським господарством у своїй господарській діяльності для вирощування сільськогосподарської продукції, ураховуючи отримання навчальним закладом відповідної плати за таке користування, на умовах спільної діяльності прихованій меті передачі цієї земельної ділянки відповідачу в суборенду, і якщо так, чи відповідає правочин, який сторони вчинили насправді, вимогам законодавства, що регулює такі правовідносини.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2019 у справі № 915/1192/18 скасувати.

3. Справу № 915/1192/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко