№ 915/1619/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/1619/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф., Діброва Г.І., Принцевська Н.М.

від 12.03.2025

за позовом Приватного підприємства "Добробут Н"

до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове"

особа, яка подавала апеляційну скаргу: Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 3 647 303,46 грн.

1. Історія справи

Приватне підприємство "Добробут Н" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" про стягнення 3 647 303,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов`язань за договором поворотної фінансової допомоги в частині повернення одержаних грошових коштів в установлений строк.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 у справі № 915/1619/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" на користь Приватного підприємства "Добробут Н" 2 400 029,51 грн, з яких: 1 750 000,00 грн основного боргу, 345 924,66 грн 15% річних, 244 104,85 грн інфляційних втрат, 50 000,00 грн пені, 10 000,00 грн штрафу, а також 43 767,64 грн судового збору за подання позову. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Добробут Н" про стягнення з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" пені у сумі 1 082 273,95 грн та штрафу у розмірі 165 000,00 грн відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якій просив рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 у справі № 915/1619/23 скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі № 915/1619/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024.

2. Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 апеляційне провадження у справі № 915/1619/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки держава в особі Фонду державного майна України не є учасником даної справи, і оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Фонду державного майна України не вирішувалося, що не надає прокурору право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Не погоджуючись з ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у даній справі Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті апеляційної скарги Миколаївської окружної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 у цій справі № 915/1619/23.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з невірним застосуванням статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 170, 326, пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статей 22 73 141 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 1, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та з порушенням статей 2 11 13 53 55 86 236 287 254 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України зауважує, що Південно-західним апеляційним господарським судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18, від 25.05.2023 у справі № 910/21682/15, від 12.09.2024 у справі № 910/11678/18 щодо захисту уповноваженими органами управління інтересів держави у справах про стягнення заборгованості з державних підприємств, які входять до сфери управління таких органів.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фонд державного майна України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її задовольнити повністю.

Поданий Фондом державного майна України відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно із статтею 297 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (частина третя).

Оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а містить вимогу про скасування судових рішень, із зазначенням підстав для такого скасування, отже, за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак до відзиву не додано документів про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, тому поданий відзив залишається без розгляду (такі висновки щодо застосування статей 295 297 Господарського процесуального кодексу України викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/875/20, від 09.05.2023 у справі № 910/158/22, від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 25.01.2023 у справі № 903/933/21).

4. Позиція Верховного Суду

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи.

Згідно з частиною 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Таким чином Господарським процесуальним кодексом України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 та постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 03.12.2020 у справі № 908/3338/19 від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 23.11.2020 у справі № 914/1643/19 та від 11.01.2021 у справі № 925/1600/16.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник у зв`язку з, як стверджує Приватне підприємство "Добробут Н", невиконанням Державним підприємством "Племрепродуктор "Степове" своїх зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 09.12.2021 № 7 щодо повернення, у тому числі своєчасного, одержаних грошових коштів.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 1750000,00 грн, 15% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, законними та такими, що відповідають умовам договору і такими, що підлягають задоволенню. Нарахування пені та штрафу здійснено позивачем арифметично вірно. Водночас, з огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та враховуючи дискреційні повноваження щодо зменшення розміру неустойки, баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем жодних доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення пеня у сумі 1 132 273,95 грн, а також штраф у сумі 175 000,00 грн є занадто великими та надмірно обтяжливими для відповідача, а обґрунтованим розміром для стягнення з відповідача на користь позивача суд вважає розмір пені у сумі 50 000,00 грн, розмір штрафу у сумі 10 000,00 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор зазначав, зокрема, що:

- на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна" від 24.12.2019 № 1365-р, положень пунктів 2-6, 10-11 Порядку передачі (повернення) функцій з управління майном державних підприємств, функцій з управління пакетами акцій (частками) у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію або про припинення приватизації об`єкта приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 389, наказу Фонду державного майна України від 18.05.2018 № 447, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 № 186-п, функції з управління майном Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" передано до сфери управління Фонду державного майна України, у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію та передачу зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (правонаступником якого є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства), яке відповідно до законодавства виконувало функції з управління державним підприємством;

- за вимогами частини 4 статті 67 Господарського кодексу України, Державне підприємство "Племрепродуктор "Степове" при залученні зовнішніх кредитів (позик) мало отримати погодження органу виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю;

- враховуючи положення частини 6 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" прокурор наполягає на тому, що без згоди органів приватизації, чого не відбулось, Державне підприємство "Племрепродуктор "Степове" не мало права щодо укладення, зокрема, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги. Тому договір про надання поворотної фінансової допомоги від 09.12.2021 № 7 є нікчемним;

- висновок суду першої інстанцій щодо необхідності стягнення з відповідача суми заборгованості за таким договором та штрафних санкцій, що ним передбачені, суперечить правилам статті 216 Цивільного кодексу України щодо наслідків недійсності нікчемного правочину;

- органом управління Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" є Фонд державного майна України, який від імені держави здійснює повноваження власника майна щодо державних підприємств. Фонд державного майна України, як власник майна та уповноважений державою орган приватизації, відповідає за підготовку включених до відповідних переліків підприємств до продажу, інвестиційну привабливість такого об`єкту та захист майнових прав держави при здійсненні таких процедур. Таким чином, рішення суду у вказаній справі, яким з державного підприємства безпідставно стягнуто значні суми коштів, безпосередньо впливає на права та обов`язки Фонду державного майна України;

- стягнення з державного підприємства значних сум штрафних санкцій за невиконання умов нікчемного договору тягне істотне погіршення майнового стану державного підприємства та, відповідно втрату його інвестиційної привабливості у процесі приватизації, що завдає значної шкоди інтересам держави у сфері управління державним майном. Водночас, невжиття Фондом державного майна України заходів до оскарження рішення суду у даній справі, свідчить про бездіяльність уповноваженого органу держави, у зв`язку із чим саме у прокурора виникли виключні підстави для здійснення представницьких повноважень.

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 12.03.2025 у цій справі № 915/1619/23 суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції у даній справі питання про права, інтереси та (або) обов`язки Фонду державного майна України не вирішувались; Фонд державного майна України будь-яким чином у вказаному рішенні не згадується; оскаржуване рішення ні прямо, ні опосередковано не містить жодних посилань на права, інтереси чи обов`язки Фонду державного майна України, як у мотивувальній або в резолютивній частинах;

- як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, воно ухвалене виключно в межах позовних вимог, у ньому немає жодного обмеження, позбавлення, скасування або припинення прав та інтересів держави. Зазначене рішення не містить будь-якого посилання на права, інтереси чи обов`язки держави в особі Фонду державного майна України;

- у даному випадку спір виник внаслідок несвоєчасного повернення Державним підприємством "Племрепродуктор "Степове" грошових коштів, одержаних останнім за договором поворотної фінансової допомоги, укладеним цим підприємством під час здійснення ним господарської діяльності. Відтак, подання прокурором апеляційної скарги на рішення суду у даній справі фактично спрямоване на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, з якого стягуються, крім основного боргу, річні, інфляційні втрати та неустойка, у зв`язку з неналежним виконанням ним договірних зобов`язань, і яке у спірних правовідносинах діє як самостійний суб`єкт права - учасник правовідносин;

- завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень є виконавче провадження, яке регламентується нормами Закону України "Про виконавче провадження". На законодавчому рівні чітко обумовлено неможливість проведення виконавцем виконавчих дій у разі включення особи боржника - державного підприємства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації, та необхідність зупинення виконання таких дій на період відповідного включення, а пункт 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає загальне правило щодо зупинення усіх виконавчих дій без розмежування окремих видів стягнення. Отже, законодавство не передбачає виконання оскаржуваного судового рішення протягом строку дії процедури приватизації єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання, що забезпечує збереження суспільного інтересу з реалізації державного майна та державного інтересу у сфері управління державним майном, зокрема приватизації. Відтак, порушення інтересів держави у даному випадку не вбачається.

Проте Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році" (з урахуванням наказу Фонду державного майна України від 18.05.2018 № 670 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447") затверджено переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, зокрема: єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" (код 00854995).

На виконання вимог вказаного наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 (з урахуванням змін) наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 № 186-п вирішено, зокрема, приватизувати єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" шляхом продажу на аукціоні з умовами.

З офіційного веб-сайту Фонду державного майна України судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна" від 24.12.2019 № 1365-р передано єдині майнові комплекси державних підприємств за переліком, згідно з додатком, із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України у зв`язку з прийняттям рішення про їх приватизацію, зокрема, Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове".

В матеріалах даної справи відсутні докази, а прокурором не надано суду документів щодо завершення процедури приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове".

Тобто, як встановлено судом апеляційної інстанції, починаючи з 2018 року по даний час, єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" перебуває у процедурі приватизації.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулює Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна».

У частині 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що: єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - це усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки; органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад; приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями; припинення приватизації - рішення органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об`єкта приватизації.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

У частині 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено основні повноваження, які здійснюють державні органи приватизації у межах своєї компетенції, зокрема: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством; здійснюють повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації; здійснюють управління об`єктами державної власності, зокрема державними підприємствами та корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери управління Фонду державного майна України, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, а також корпоративних прав держави на території України, що належать до сфери управління Фонду державного майна України; державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

У статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Отже, із викладеного убачається, що Фонд державного майна України у даному випадку здійснює повноваження власника державного майна (єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", до якого входять і борги) та здійснює його управління.

Тобто, рішення суду першої інстанції про стягнення з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" боргу впливає на майновий стан такого підприємства, оскільки змінюють та/або припиняють певні правовідносини, а відтак впливають і на матеріально-правові відносини вказаного підприємства та Фонду державного майна України як органу управління майном вказаного підприємства та органу, який здійснює повноваження власника майна такого підприємства.

Отже, рішення суду першої інстанції у даній справі може вплинути на права та обов`язки Фонду державного майна України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування.

Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що особливістю у даних правовідносин є те, що в апеляційному господарському суді як прокурор, так і Фонд державного майна України стверджували про нікчемність договору про надання поворотної фінансової допомоги від 09.12.2021 № 7, на підставі якого стягнуто борг та нараховані штрафні санкції з Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" за рішенням суду першої інстанції.

Так, згідно з частиною 4 статті 67 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на 09.12.2021) державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо, зокрема, укладення кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги, правочинів та/або господарських зобов`язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог, факторингу, правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є переведення боргу. Якщо дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчиняються без попереднього погодження органом приватизації та з покупцем (у період з дати підписання договору купівлі-продажу до переходу права власності до покупця), такий правочин є недійсним. Зазначені обмеження діють до завершення приватизації об`єкта.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1, 3 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі № 729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України.

У постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції помилково ухвалою від 12.03.2025 закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права (стаття 310 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300 301 304 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити.

2. Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 у справі № 915/1619/23 скасувати.

3. Справу № 915/1619/23 направити до Південно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

В.І. Студенець