ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/189/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (колегія суддів: Таран С. В., Богатир К. В., Філінюк І. Г.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2021 (суддя Ржепецький В. О.) у справі

за позовом Миколаївської міської ради до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Підприємства "Універсал-Юг" товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним і скасування пункту рішення та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

(сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, проте не скористалися правом направити повноважних представників для участі у судовому засіданні)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Миколаївська міська рада звернулася з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Підприємства "Універсал-Юг" товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ підприємство "Універсал-Юг"), в якому просила визнати незаконним і скасувати пункт 1.1 розділу 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.10.2011 № 1127 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними та фізичною особами" щодо оформлення права власності на нежитловий об`єкт (ринок), який розташований на пр. Центральному (Леніна), 200 у м. Миколаєві, за ТОВ підприємством "Універсал-Юг", а також скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 463385 від 07.11.2011, видане Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради ТОВ підприємству "Універсал-Юг".

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права комунальної власності на землю у зв`язку зі здійсненням ТОВ підприємством "Універсал-Юг" самочинного будівництва споруд (двох торгівельних павільйонів та чотирьох кіосків) за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний (Леніна), 200, а саме: літ. Б загальною площею 23,9 м2, літ. С загальною площею 64,8 м2, літ. Т загальною площею 65,2 м2, літ. О загальною площею 67 м2, літ. П загальною площею 72 м2 та літ. Щ загальною площею 36,4 м2, і, як наслідок, самовільним зайняттям відповідної земельної ділянки, а також незаконністю оформлення за відповідачем правовстановлюючого документа на самочинне будівництво.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 27.06.2003 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення № 933 "Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією ринку по вул. Комсомольській ріг пр. Леніна", яким вирішено затвердити акт державної технічної комісії від 11.06.2003 про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією ринку з благоустроєм і будівництвом адміністративно-господарських споруд по вул. Комсомольській ріг пр. Леніна; доручено ТОВ підприємству "Універсал-Юг" забезпечити експлуатацію вказаного ринку з благоустроєм і будівництвом адміністративно-господарських споруд, а також мереж електропостачання, водопостачання, каналізації, благоустрій та озеленення прилеглої території.

4. 30.09.2003 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано ТОВ підприємству "Універсал-Юг" свідоцтво про право власності серії САА №942938 на нежитловий об`єкт (ринок) за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, 200.

5. 01.09.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області за № МК08211038061 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 25.08.2011 "Реконструкція ринку "Україна" з заміною частини старих павільйонів на нові на пр. Леніна, 200 у м. Миколаєві", замовником в якій значиться ТОВ підприємство "Універсал-Юг", а документом, що посвідчує право замовника на земельну ділянку, - договір оренди землі від 15.07.2002 № 1196, укладений з Миколаївською міською радою.

6. 15.07.2002 між Миколаївською міською радою та ТОВ підприємством "Універсал-Юг" укладено договір оренди землі № 1196, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Миколаївської міської ради від 07.06.2002 № 2/18 передає, а орендар приймає в оренду додаткову земельну ділянку площею 840 м2 для розширення ринку до раніше наданої рішенням міської ради від 11.12.1999 № 15/37 площею 864 м2, загальна площа земельної ділянки для обслуговування ринку по вул. Комсомольській ріг пр. Леніна складає 1704 м2, згідно з додатком, який є невід`ємною частиною договору. Межі земельної ділянки перенесені в натурі у встановленому порядку.

7. Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду без права передачі її в суборенду строком до 01.01.2025 з дати прийняття рішення. Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

8. 19.09.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області зареєстровано за № МК14211044134 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція ринку "Україна" з заміною частини старих павільйонів на нові на пр. Леніна, 200 у м. Миколаєві".

9. Відповідно до пункту 1.1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.10.2011 № 1127 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними та фізичною особами", враховуючи те, що згідно з попереднім свідоцтвом про право власності ТОВ підприємство "Універсал-Юг" є власником нежитлового об`єкта (ринку), розташованого на пр. Леніна, 200, а також з огляду на те, що відповідно до зазначеної вище декларації засвідчено готовність до експлуатації ринку після реконструкції, вирішено оформити право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані у м. Миколаєві, зокрема, на нежитловий об`єкт (ринок), що розташований на пр. Леніна, 200 та складається з основних будівель: літ. А загальною площею 48,3 м2, літ. Б загальною площею 23,9 м2, літ. В загальною площею 134,7 м2, літ. М загальною площею 99,7 м2, літ. Н загальною площею 160,4 м2, літ. О загальною площею 67 м2, літ. П загальною площею 72 м2, літ. Р загальною площею 404,6 м2, літ. С загальною площею 64,8 м2, літ. Т загальною площею 65,2 м2, літ. У загальною площею 58,3 м2, літ. Ф загальною площею 14,5 м2, літ. Х загальною площею 33,2 м2, літ. Ц загальною площею 56,2 м2, літ. Щ загальною площею 36,4 м2, літ. Є загальною площею 9 м2, службових будівель, огорож та споруд, за ТОВ підприємством "Універсал-Юг".

10. На виконання вищенаведеного рішення замість попереднього свідоцтва про право власності Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано ТОВ підприємству "Універсал-Юг" свідоцтво про право власності серії САЕ 463385 від 07.11.2011 на нежитловий об`єкт (ринок) за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна, 200.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, у задоволенні позову відмовлено.

12. Судові рішення мотивовані тим, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити обставини, які би підтверджували факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної форми власності будівлями ТОВ підприємства "Універсал-Юг".

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування виданого на його підставі правовстановлюючого документа не є ефективним способом захисту та не забезпечують усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом

Короткий зміст касаційної скарги

13. Миколаївська міська рада у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

14. Скарга з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 376 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), положень Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", а також ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

15. Скаржник також наголошує, що суд не дослідив усі зібрані у справі докази.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Відзиву від відповідача не надходило.

Позиція Верховного Суду

17. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

18. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

19. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

20. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

21. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

22. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

23. Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

24. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

25. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

26. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

27. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

28. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що позов обґрунтовано необхідністю захисту права власності на земельну ділянку, зазначає, що ефективним способом захисту порушених прав Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки, на якій, за його твердженням, здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення такого об`єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 200/2192/18), причому розгляд позовних вимог про знесення об`єкта самочинного будівництва виключає можливість застосування інших вимог власника (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц); вимоги про визнання незаконним і скасування правооформлюючого рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування виданого на його підставі правовстановлюючого документа не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, адже у разі, якщо Миколаївська міська рада вважає свої права на землю порушеними, остання повинна скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд погоджується з вищезазначеним висновком суду апеляційної інстанції.

29. Крім того, висновок про те, що визнання незаконним і скасування правооформлюючого рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування виданого на його підставі правовстановлюючого документа не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.08.2022 у справі № 920/750/20, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20 та від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18.

30. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні господарського суду перебуває справа № 915/476/19 за позовом Миколаївської міської ради до ТОВ підприємство "Універсал-Юг" про скасування державної реєстрації права власності на нежитловий об`єкт (ринок), який знаходиться за адресою: пр. Центральний, 200, м. Миколаїв, Миколаївська область, та складається з основних будівель: літ. А, загальною площею 48,3 м2; літ. Б, загальною площею 23,9 м2; літ. В, загальною площею 134,7 м2; літ. М, загальною площею 99,7 м2; літ. Н, загальною площею 160,4 м2; літ. О, загальною площею 67 м2; літ. П, загальною площею 72 м2; літ. Р, загальною площею 404,6 м2; літ. С, загальною площею 64,8 м2; літ. Т, загальною площею 65,2 м2; літ. У, загальною площею 58,3 м2; літ. Ф, загальною площею 14,5 м2; літ. Х, загальною площею 33,2 м2; літ. Ц, загальною площею 56,2 м2; літ. Щ, загальною площею 36,4 м2; літ. Є, загальною площею 9,0 м2, службових будівель, огорож та споруд (реєстраційний номер майна 2844213 (33786727), державна реєстрація від 02.06.2011, запис № 1460 в книзі 11), та про зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва: літ. Б, загальною площею 23,9 м2; літ. С, загальною площею 64,8 м2; літ. Т, загальною площею 65,2 м2; літ. О, загальною площею 67 м2; літ. П, загальною площею 72 м2 та літ. Щ, загальною площею 36,4 м2.

31. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

34. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

35. У справі № 1940/1655/18, на постанову Верховного Суду від 20.02.2020 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов товариства до Головного управління Держгеокадастру, Державного інспектора у сфері державного контролю за використання та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель про визнання протиправним та скасування припису.

У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки товариство користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, а тому спірний припис винесений відповідно до чинного законодавства.

При цьому Суд зазначив, що вчинення позивачем дій щодо відведення земельної ділянки в оренду та навіть рішення суду, яким відповідача зобов`язано розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, не породжує у позивача права на її використання до прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду) та подальше її оформлення у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

36. У справі № 918/633/16, на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 в якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов селищної ради до фізичної особи - підприємця про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди, привести земельну ділянку у первинний стан за рахунок відповідача та повернути земельну ділянку раді.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, оскільки Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, однак його реалізація можлива лише на підставі документів на право користування земельною ділянкою. Факт отримання фізичною особою - підприємцем паспорту прив`язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності не свідчить про виникнення у відповідача права користування земельною ділянкою.

37. У касаційній скарзі також міститься посилання на постанову Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення коштів, які компенсують частину вартості предметів лізингу за договорами фінансового лізингу. У цій справі суд першої інстанції, з яким погодився Верховний Суд, розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, задовольнив її з тих підстав, що заявлені заходи забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам; вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав учасників справи, що відповідає правовій природі забезпечення позову.

38. З наведеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах наявні різні підстави позовів і фактично-доказова база. Тому посилання скаржника на подібність правовідносин у цих справах є помилковим.

39. Посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, стосовно "вірогідності доказів", а також твердження про не дослідження судами усі зібраних у цій справі доказів зводяться передусім до заперечень встановлених судами обставин. Тобто доводи скаржника спрямовані на переоцінку обставин цієї справи, що виходить за межі касаційного оскарження, передбачені статтею 300 ГПК України.

40. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

41. Колегія суддів вважає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

43. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга).

44. Враховуючи вищенаведене, постанову апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення через відсутність підстав для її скасування.

Судові витрати

45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2021 у справі № 915/189/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач