ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 915/844/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Південний Союз"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 (суддя Ткаченко О. В.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 (головуючий суддя Діброва Г. І., судді Принцевська Н. М., Ярош А. І.)
у справі № 915/844/18
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Південний Союз"
до 1) Миколаївської міської ради і 2) Виконавчого комітету Миколаївської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вул. 8 Березня, буд. 39", 2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " 2 Поперечна-32" і 3) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Фрунзе-14"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Дерев`янченко Борис Олександрович і 2) ОСОБА_2
про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним п. 3 рішення Миколаївської міської ради від 19.09.2008 № 27/106
(уповноважені представники учасників справи в судове засідання не з`явилися)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2018 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Південний Союз», місто Миколаїв (далі - ОСББ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Миколаївська міськрада або відповідач-1) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вул. 8 Березня, буд. 39», місто Миколаїв (далі - ОСББ 39), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « 2 Поперечна-32», місто Миколаїв (далі - ОСББ 32), Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фрунзе-14», місто Миколаїв (далі - ОСББ 14), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Дерев`янченко Б. О. (далі - ПП Дерев`янченко Б. О. ) та ОСОБА_2 .
2. З урахуванням прийнятої судом першої інстанції 19 березня 2019 року заяви позивача про зміну предмету позову його позовні вимоги зводяться до:
- визнання недійсним свідоцтва про право власності від 10 грудня 2004 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 09 березня 1992 року № 62 (далі - Рішення від 1992 року), зареєстроване в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 10 грудня 2004 року (номер запису 2003 в книзі 16, реєстраційний № 8962079) (далі - Оскаржуване свідоцтво);
- визнання незаконним пункту 3 рішення Миколаївської міськради від 19 вересня 2008 року № 27/106 (далі - Рішення про продаж земельної ділянки від 2008 року) про продаж ПП Дерев`янченко Б. О. земельної ділянки площею 480,00 кв. м (далі - спірна земельна ділянка) за 60 091,00 гривень для реконструкції нежитлової будівлі в громадський офіс та подальшого його обслуговування по вулиці 8-го Березня, 39/1 у Заводському районі міста Миколаєва (далі - спірна будівля).
3. Позовна заява мотивована тим, що спірна земельна ділянка входить до складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ), у якому створене ОСББ (далі - Будинок з ОСББ) та прибудинкових територій ОСББ 39, ОСББ 32, ОСББ14.
4. Позивач вважає, що, представляючи інтереси співвласників Будинку з ОСББ, він захищає їх порушене право на користування земельною ділянкою, яка становить прибудинкову територію в межах, передбачених законодавством, та можливість оформлення права власності на цю земельну ділянку. Першочергово право на користування цією земельною ділянкою виникло на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 16 червня 1981 року № 582 «Про відведення підприємству «ЄРА» земельної ділянки під будівництво житлового будинку по вул. 1-й Поперечній та вул. Фрунзе» (далі - Рішення від 1981 року). Будинок з ОСББ був введений в експлуатацію та зареєстрований за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Перші свідоцтва про приватизацію квартир у Будинку з ОСББ були видані у 1994 році. Правовідносини щодо цієї земельної ділянки на той час регулювались нормами ЗК УРСР, відповідно до яких земельна ділянка після закінчення будівництва на ній будівлі та переходу будівлі у власність кількох осіб переходить в користування всіх співвласників будівлі.
5. 01 грудня 2009 року на баланс ОСББ з балансу Житлово-комунального підприємства Миколаївської міськради «Бриз» (далі - ЖКП «Бриз») за Актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс передано житловий комплекс по АДРЕСА_1 (далі, в залежності від контексту, також - Будинок з ОСББ). Відповідно до цього акта (далі - Акт від 2009 року) ОСББ передана на баланс прибудинкова територія, зазначена у доданому до Акта від 2009 року плані території прибирання, на якій розташована спірна будівля (колишня насосна станція), яка відзначена у цьому акті як «цегельна будівля». Це також підтверджується відомостями з викопіювання з плану міста Миколаєва.
6. Свої вимоги щодо Оскаржуваного свідоцтва, за наявності якого, на думку позивача, стала можливою послідовність правочинів, що призвела до продажу спірної земельної ділянки, позивач аргументує порушенням пунктів 2 та 3 статті 17 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію речових прав) та пункту 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Тимчасове положення про держреєстрацію права власності).
7. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22 травня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено виконавчий комітет Миколаївської міської ради (далі - Виконком Миколаївської міськради або відповідач-2).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСББ відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що цей суд не вбачає порушень права спільної власності співвласників Будинку з ОСББ, та порушення норм законодавства при видачі Оскаржуваного свідоцтва та прийнятті Рішення про продаж земельної ділянки від 2008 року.
10. З урахуванням змісту статті 385 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), частини шостої статті 11 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про ОСББ), пункту 5 Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Порядок передачі ЖК). Позивач не отримав план земельної ділянки за Актом від 2009 року, яка б визначала його прибудинкову територію в 2 810,00 кв. м та підтверджувала факт її отримання на баланс ОСББ відповідно до частини четвертої статті 42 Земельного кодексу України від э25 жовтня 2001 року № 2768-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЗК України).
11. Свою відмову витребувати землевпорядну документацію на спірну земельну ділянку в територіальних органах Держгеокадастру, суд першої інстанції мотивував тим, що факт знаходження нежитлової будівлі - колишньої насосної станції підтверджено Актом від 2009 року, а необхідність дослідження вказаних позивачем документів не випливає з предмету спору у даній справі.
12. Суд першої інстанції дійшов висновку, що цегельна будова, вказана в Акті від 2009 року, будівля, яка зазначена в Оскаржуваному свідоцтві, та колишня насосна станція, під реконструкцію якої відводилась спірна земельна ділянка, є однією і тією ж нежитловою будівлею, яка довгий час не використовувалась за своїм функціональним призначенням та не виконувала функції щодо підкачки води, а тому не може бути допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, передбаченим законодавством. Законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що це узгоджується з Оскаржуваним свідоцтвом, відповідно до якого об`єктом права власності Миколаївської міськради визначена нежитлова будівля літ. «А» загальною площею 33,8 кв. м та листом Виконкому Миколаївської міськради від 09 липня 2018 року № 7222/02.02.01-01/14/18, в якому вказано, що ця будівля є колишньою насосною станцією та довгий час не використовувалась за призначенням.
13. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначення цегельної будови в Акті 2009 року у пункті 6.6. «Прибудинкова територія» не свідчить про передавання її на баланс ОСББ, оскільки в цьому пункті зазначено лише про її огляд.
14. Суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність Оскаржуваного свідоцтва, виданого на підставі Рішення від 1992 року, вимогам Тимчасового положення про держреєстрацію права власності, оскільки пункт 1.4. цього положення передбачає обов`язкову державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить зокрема територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Суд першої інстанції також зазначив, що право власності на об`єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації у разі необхідності укладення правочину щодо об`єкта незавершеного будівництва.
15. Рішення про продаж земельної ділянки від 2008 року відповідає умовам частини першої статті 120 та частини першої статті 128 ЗК України. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про місцеве самоврядування) до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Позивач не навів переконливих доказів для визнання пункту 3 цього рішення незаконним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
16. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2020 року апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року без змін.
17. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
18. Вимагаючи визнання Оскаржуваного свідоцтва, позивач обрав неналежний спосіб захисту заявлених порушених прав, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 910/24473/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто, не є правочином.
19. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем по справі або будь-якими іншими особами у судовому порядку оскаржувалась дійсність Рішення від 1992 року, доказів скасування цього рішення. Позивачем в межах даної справи вимоги щодо визнання недійсними та скасування Рішення від 1992 року не заявляються, а отже його законність, предметом розгляду в межах даної справи не є, в зв`язку з чим, суд позбавлений можливості дослідити правомірність прийняття такого рішення, як і правомірність видачі на його підставі Оскаржуваного свідоцтва. В даному випадку доказів на підтвердження неправомірності отримання відповідачем-1 у власність спірної будівлі у 2004 році матеріали справи не містять.
20. Власником спірної будівлі є ОСОБА_2 , який отримав це майно у власність за достатніх правових підстав, тобто є правомірним набувачем. Апеляційний суд дійшов висновку, що цей факт також є підставою вважати вимогу позивача про визнання недійсним Оскаржуваного свідоцтва безпідставною.
21. Посилаючись на низку рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) апеляційний господарський суд зазначив про принцип «пропорційності» при втручанні держави у права власності осіб; принцип «належного урядування», який зокрема передбачає забезпечення прозорих процедур здійснення дій державних органів щодо майнових прав осіб, передбачуваність цих дій, відсутність помилок в цих діях, а за їх наявності - швидке їх виправлення та недопустимість цього виправлення за рахунок будь-яких осіб, які діяли правомірно та постраждали від таких помилок.
22. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про приватизацію) та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) правова характеристика спільного майна власників квартир багатоквартирного будинку конкретизована у Законі про ОСББ (далі - Рішення КСУ від 02 березня 2004 року). З рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону про ОСББ (далі - Рішення КСУ від 09 листопада 2011 року) випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
23. Враховуючи зазначені рішення Конституційного Суду України та проаналізувавши норми законодавства, апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у спірної будівлі (колишньої насосної станції, цегельної будови, зазначеної у Акті від 2009 року) статусу допоміжного приміщення Будинку з ОСББ на момент підписання Акта від 2009 року. Ця спірна будівля ніколи не передавалась у власність співвласникам Будинку з ОСББ. На момент підписання цього акта вона належала третій особі.
24. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачі наділені повноваженнями щодо видачі Оскаржуваного свідоцтва та прийняття Рішення про продаж земельної ділянки від 2008 року.
25. Оскільки неправомірність отримання Оскаржуваного свідоцтва не встановлена та не доведена, а саме оскарження цього свідоцтва є неналежним способом захисту порушених прав позивача, то подальші розпорядження відповідачем-1 спірною будівлею, а після її продажу ПП Дерев`янченко Б. О. спірною земельною ділянкою, відповідають вимогам законодавства, зокрема частині першій статті 377 ЦК України, статті 12, частинам першій та другій статті 42, частині другій статті 116, частинам першій та другій статті 120, частині першій статті 128 ЗК України.
26. Апеляційний господарський суд встановив, що вимога позивача про визнання незаконним Рішення про продаж земельної ділянки від 2008 року пов`язується позивачем лише з тим, що на думку позивача, відповідач-1 неправомірно розпорядився спірною земельною ділянкою, яка входить до прибудинкової території Будинку з ОСББ. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів своїх прав власності або користування на прибудинкову територію в межах 2 810,00 кв. м території прибирання, зазначеної в Акті від 2009 року. Також він погодився з висновками та мотивами суду першої інстанції щодо відхилення клопотання про витребування землевпорядної документації на спірну земельну ділянку в територіальних органах Держгеокадастру.
27. Додатково апеляційний суд послався на практику ЄСПЛ та позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 918/519/17, стосовно того, що обґрунтованість рішення суду не може трактуватись як обов`язок суду дати детальну оцінку буквально кожному заявленому аргументу сторін. Суд має визначити розумну міру такої оцінки, яка не ставить під сумнів обґрунтованість його рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28. 23 березня 2020 року ОСББ надіслало безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення, вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.
29. У касаційній скарзі після усунення її недоліків ОСББ просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2020 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30. Спірну будівлю позивач вважає переданою на баланс ОСББ як частину майнового комплексу Будинку з ОСББ за Актом 2009 року. Так само йому на баланс згідно з цим Актом 2009 року передано прибудинкову територію, до якої входить спірна земельна ділянка. Від обсягу та конфігурації прибудинкової території Будинку з ОСББ залежить обсяг законних прав його співвласників. Ці співвласники мають право на той його обсяг, який передбачений законодавством і він не може бути звужений за рахунок незаконного набуття права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на прибудинковій території Будинку з ОСББ, та будь-яку частину земельної ділянки, яка входить до цієї території.
31. Позивач вказує на те, що Рішення 1992 року не стосується спірної будівлі як індивідуально визначеного об`єкту нерухомого майна, а тому він не бачить необхідності оскаржувати саме це рішення. Оскаржуване свідоцтво визначає спірну будівлю саме як індивідуально визначений новий об`єкт нерухомого майна (якому надано окрему адресу). Крім Рішення 1992 року та самого Оскаржуваного свідоцтва жодних доказів, які б підтверджували правочини, на підставі яких виникло оспорюване право власності на спірну будівлю як новий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, відповідачами суду не надано.
32. Позивач вважає, що у відповідачів відсутні документи, передбачені частинами другою та третьою статті 17 Закону про держреєстрацію речових прав та пунктом 6.1. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності, які мають суттєве значення для вирішення питання правомірності набуття права власності на спірну будівлю та подальші правовідносини щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку. Тому він звернувся до суду з вимогою про визнання саме Оскаржуваного свідоцтва недійсним.
33. На думку позивача суди попередніх інстанцій безпідставно вирішили, що Рішення 1992 є достатнім доказом законності видачі Оскаржуваного свідоцтва.
34. Позивач не погоджується з висновком апеляційного суду про неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки Оскаржуване свідоцтво лише посвідчує наявність відповідного права і не є правочином, а Рішення 1992 року ним не оскаржується, що вказує на відсутність підстави для дослідження інших доказів законності Оскаржуваного свідоцтва. Він вважає, що цей суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 у справі № 915/1096/18 (далі - Постанова ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18), та неправильно врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18.
35. Із застосуванням Оскаржуваного свідоцтва було розпочате оформлення правовідносин щодо спірної земельної ділянки, яке призвело до її продажу, рішення Миколаївської міськради про яке позивач оскаржує.
36. Позивач оскаржує зазначені судові рішення відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України в касаційному порядку.
(2) Позиція Миколаївської міськради (відповідача-1)
37. 13 липня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив Миколаївської міськради на касаційну скаргу ОСББ, в якій відповідач-1 вказує на необхідність залишити без задоволення цю касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
38. Відповідач-1 вважає, що твердження позивача щодо недотримання ним законодавства при оформленні Оскаржуваного свідоцтва є необґрунтований, що правильно оцінили суди попередніх інстанцій. Дії відповідача по реєстрації права комунальної власності на спірну будівлю відповідають умовам пункту 1.4 Тимчасового положення про держреєстрацію права власності. Подальші дії та рішення відповідача-1 щодо спірної будівлі та спірної земельної ділянки, результатом яких стало набуття на них права власності іншої особи, також відповідають вимогам законодавства.
39. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що спірна будівля не є допоміжним приміщенням житлового комплексу Будинку з ОСББ, а тому продаж спірної будівлі не порушує права його співвласників. Також правильно суди встановили відсутність порушення прав співвласників Будинку з ОСББ в частині продажу спірної земельної ділянки третій особі.
40. Позивач не довів межі своєї прибудинкової території, а тому відсутні підстави для твердження про порушення прав співвласників Будинку з ОСББ на їх прибудинкову територію відведенням та передачею у власність третьої особи спірної земельної ділянки. Крім того, відведення та передача у власність третьої особи спірної земельної ділянки не перешкоджає зверненню позивача до органу місцевого самоврядування з метою визначення йому прибудинкової території за нормативами національного стандарту (набрав чинності 01 жовтня 2014 року) ДСТУ-Н Б Б2.2-9:2013 «Настанова щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій багатоквартирної забудови», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Мінрегіон) від 26 лютого 2014 року № 56 (далі ДСТУ-Н ) та Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Мінрегіону від 29 грубня 2011 року № 389 (далі - Методичні рекомендації). Посилання позивача на Порядок передачі ЖК є безпідставним, оскільки він не регулює порядок визначення прибудинкової території та передачі земельної ділянки у власність чи користування.
(3) Позиція інших учасників справи
41. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися. Відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України це не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
42. 10 грудня 2004 року на підставі Рішення від 1992 року Виконкомом Миколаївської міськради було видано Оскаржуване свідоцтво. Це свідоцтво зареєстроване в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 10 грудня 2004 року (номер запису 2003 в книзі 16, реєстраційний № 8962079). Власником вказаної нежилої будівлі була Миколаївська міськрада.
43. 29 листопада 2005 року між територіальною громадою міста Миколаєва в особі Миколаївської міськради та ПП Дерев`янченко Б. О. було укладено договір купівлі-продажу спірної будівлі.
44. Згідно з пунктом 5 рішення Миколаївської міської ради від 10 жовтня 2006 року № 6/46 був затверджений проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, у тому числі 68,00 кв. м під капітальною забудовою, 412,00 кв. м під проїздами та проходами, за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, з віднесенням її до земель громадських та релігійних організацій, для реконструкції та обслуговування спірної будівлі (колишньої насосної станції) з подальшим розміщенням у ній громадського офісу та комплексним благоустроєм території (облаштування квіткового майданчика для відпочинку). Ця земельна ділянка має обмеження у використанні, згідно з Українським класифікатором прав обмеженого користування чужою земельною ділянкою (УКПОКЧЗД): правові типу 1.1. - «зміна цільового використання», на частку земельної ділянки площею 29,0 кв. м діють обмеження спеціальні, типу 4.3.1. - «в санітарно-захисних зонах інженерно-технічних споруд і комунікацій».
45. Відповідно до пункту 5.1. рішення Миколаївської міськради від 10 жовтня 2006 року № 6/46 вирішено передати ПП Дерев`янченко Б. О. в оренду строком на 10 років спірну земельну ділянку для реконструкції та обслуговування спірної будівлі з подальшим розміщенням в ній громадського офісу та комплексним благоустроєм території (облаштування квіткового майданчика для відпочинку).
46. Згідно з пунктом 3 рішення Миколаївської міськради від 19 вересня 2008 року № 27/106 вирішено продати ПП Дерев`янченко Б. О. спірну земельну ділянку за 60 091,00 гривень для реконструкції спірної (нежилої) будівлі в громадський офіс та подальшого його обслуговування.
47. 28 березня 2008 року відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було проведено державну реєстрацію ОСББ (23 квітня 2008 року внесено відповідний запис до цього реєстру за номером 15221200000016938).
48. 01 грудня 2009 року на баланс ОСББ з балансу ЖКП «Бриз» за Актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс передано житловий комплекс по вулиці Фрунзе, 14-а в місті Миколаєві.
49. Розділ 6 цього акта під назвою «Наслідки огляду та випробувань житлового комплексу» містить пункт 6.6. «Прибудинкова територія» наступного змісту: «На прибудинковій території усередині двору розташовані кілька приватних гаражів, сараїв і одна цегельна будова. Асфальт усередині двору розламаний і має потребу у відновленні».
50. У розділі цього акта щодо технічної документації, яка передається разом із відповідним житловим комплексом зазначено, що план земельної ділянки прибудинкової території відсутній. Натомість був доданий план території прибирання площею 2 810,0 кв. м, на якому схематично відображений об`єкт під назвою «цегельна будова» (колишня насосна станція).
51. 11 липня 2018 року згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Держреєстр речових прав) був укладений договір купівлі-продажу спірної будівлі та спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К. Т. (реєстровий номер 1608), за яким власником цих об`єктів нерухомості став ОСОБА_2 .
52. Згідно із відповіддю Управління земельних ресурсів Миколаївської міськради від 20 грудня 2018 року № 02-03/4255, наданої на виконання ухвали суду першої інстанції від 03 грудня 2018 року про витребування у відповідача-1 документів ЖКП «Бриз» щодо прибудинкової території Будинку з ОСББ площею 2 810,00 кв. м, в управлінні відсутня будь-яка інформація щодо надання у власність чи користування земельної ділянки ЖКП «Бриз» на території міста Миколаєва.
53. Також листом Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради від 14 грудня 2018 року суд першої інстанції повідомлений, що даний департамент не є розпорядником інформації щодо користування ЖКП «Бриз» будь-якою земельною ділянкою, та зазначено, що територія площею 2 810,00 кв. м є територією, яка вираховувалась для прибирання, забезпечення чистоти та порядку на прибудинковій території.
54. Листом Управління земельних ресурсів Миколаївської міськради від 19 вересня 2019 року № 02-03/3185, суд першої інстанції повідомлений, що запитуванні судом у відповідача-1 документи знаходяться на зберіганні у територіальних органах Держгеокадастру. Цей лист був переданий суду відповідачем-1 на виконання пропозиції відповідачу-1 надати суду проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, викладеної в ухвалі суду першої інстанції від 19 вересня 2019 року.
55. Судом першої інстанції було досліджено виготовлене за власний рахунок позивача викопіювання з плану міста Миколаєва станом на 20 листопада 2008 року, відповідно до якого на території внутрішнього двору будинку 14-а по вулиці Фрунзе розташована насосна станція на місці цеглової будови, відображеної на плані території прибирання, доданого до Акту від 2009 року.
56. Апеляційний господарський суд на підставі матеріалів справи встановив, що земельна ділнка площею 2 810,00 кв. м, вказана у Акті від 2009 року, є територією, яка враховувалась для прибирання, забезпечення чистоти та порядку на прибудинковій території.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
57. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
58. У касаційній скарзі позивач оскаржує зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
59. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
60. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга статті 74 ГПК України).
61. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
62. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої цієї статті).
63. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів цього захисту визначений у частині другій цієї статті ЦК України. Відповідно до її дванадцятого абзацу цей перелік не є вичерпним.
64. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України).
65. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).
66. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
67. Земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста (частина друга статті 87 Земельного кодексу Української РСР від 1970 року (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЗК УРСР). Розміри земельних ділянок для об`єктів цивільного і житлового будівництва визначаються виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів у відповідності з будівельними нормами і правилами (частина перша статті 88 ЗК УРСР).
68. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі (частина друга статті 90 ЗК УРСР).
69. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (частина перша статті 42 ЗК України). У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників (частина друга статті 42 ЗК України).
70. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації (частини третя та четверта статті 42 ЗК України).
71. Суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 80 ЗК України).
72. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
73. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК України (частина п`ята статті 116 ЗК України).
74. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі (частина друга статті 127 ЗК України).
75. Приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (частина перша статті 1 Закону про приватизацію). Користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених ЗК України (частина п`ята статті 10 Закону про приватизацію).
76. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону про держреєстрацію речових прав (частина шоста статті 3 Закону про держреєстрацію речових прав).
77. Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають (частина друга статті 10 Закону про держреєстрацію речових прав).
78. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за наявності кадастрового плану земельної ділянки та даних технічної інвентаризації інших об`єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації. Державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об`єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав (частина друга та абзац перший частини третьої статті 17 Закону про держреєстрацію речових прав).
79. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону про місцеве самоврядування).
80. Відповідно до частини першої статті 60 Закону про місцеве самоврядування територіальним громадам міст належить право комунальної власності, у т.ч. але не обмежуючись цим, на нерухоме майно, землю, житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.
81. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга статті 60 Закону про місцеве самоврядування).
82. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі об`єднання) юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна (абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону про ОССБ). Об`єднання створюється, зокрема для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна (згідно із частиною першою статті 4 Закону про ОСББ).
83. Житловий комплекс єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону про ОССБ).
84. Загальне майно частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо) (абзац п`ятий частини першої статті 1 Закону про ОССБ).
85. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення) (абзац третій частини першої статті 1 Закону про ОССБ).
86. Нежиле приміщення приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону про ОССБ).
87. Прибудинкова територія територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (абзац десятий частини першої статті 1 Закону про ОССБ).
88. Об`єднання після набуття статусу юридичної особи може: прийняти на власний баланс весь житловий комплекс; за договором з попереднім власником залишити його балансоутримувачем усього житлового комплексу або його частини; укласти договір з будь-якою юридичною особою, статут якої передбачає можливість здійснення такої діяльності, про передачу їй на баланс усього житлового комплексу або його частини (частина перша статті 11 закону про ОСББ).
89. Призначений балансоутримувач здійснює свої повноваження по забезпеченню управління будинком до прийняття будинку на баланс об`єднанням. Витрати на здійснення цих функцій управління розподіляються між власниками пропорційно площі приміщень, що перебувають у їх власності (частина п`ята статті 11 Закону про ОСББ).
90. Передача майна з балансу на баланс відбувається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 11 Закону про ОСББ).
91. Передача на баланс майна (в тому числі земельної ділянки), яке входить до складу житлового комплексу, але не належить об`єднанню, не тягне за собою виникнення права власності на нього (частина сьома статті 11 Закону про ОСББ).
92. Спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку (частини перша та третя статті 19 Закону про ОСББ).
93. Передача житлового комплексу або його частини з балансу на баланс проводиться разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо) у двомісячний термін після надходження відповідного звернення від об`єднання. У разі втрати план земельної ділянки, технічний паспорт будинку або технічна документація виготовляються чи відновлюються за рахунок підприємства, установи чи організації, з балансу яких передається житловий комплекс або його частина, протягом місяця після надходження відповідного звернення від об`єднання (пункт 5 Порядку передачі ЖК). Датою передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс є дата підписання акта приймання-передачі (пункт 7 Порядку передачі ЖК).
94. Реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти (пункт 1.6. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності).
95. Документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Тимчасовим положенням про держреєстрацію права власності та іншими актами чинного законодавства України (пункт 2.7. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності).
96. Оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію (абзац другий підпункту «а» пункту 6.1. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності). Пункт 6.1. містить загальний та вичерпний перелік цих підстав.
97. У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 викладено висновок щодо застосування статті 16 ЦК України в контексті вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, існування якого перешкоджає реалізації права власності особи, передбаченого законодавством. Відповідно до цього висновку свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Разом з цим свідоцтво видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину. Однак якщо саме існування цього свідоцтва призводить до неможливості реалізації права власності іншої особи, то в цьому випадку є підстави для дії абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або законом (пункти 1-10 абзацу першого частини першої статті 16 ЦК України), оскільки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права відповідно до статті 16 ЦК України. Зокрема такий захист можливий шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, якщо такий спосіб, визначений позивачем у його позовній заяві. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.
98. Зазначений висновок Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України підтримано Верховним Судом у його постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 915/1096/18.
99. У контексті цієї справи Верховний Суд погоджується з зазначеними висновками щодо застосування статті 16 ЦК України, викладеними у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18у та від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, і не вбачає підстав для відступу від них.
100. Апеляційний господарський суд, аргументуючи, що вимога про визнання недійсним Оскаржуваного свідоцтва є неналежним засобом захисту прав ОСББ, оскільки це свідоцтво не є правочином, послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/24473/16, щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності.
101. Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 910/24473/16 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності. Така вимога не визнавалась Верховним Судом як неналежний спосіб захисту прав у зазначеній постанові від 13 січня 2020 року. У справі № 910/24473/16 міститься вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке вибуло з комунальної власності у результаті припинення вже існуючого як окремий майновий комплекс комунального підприємства шляхом приєднання його до іншого товариства з обмеженою відповідальністю. Ця вимога заявлена з метою забезпечення іншої заявленої вимоги - визнання права власності позивача. При цьому суд встановив комплекс дійсних правочинів, які призвели до цієї реєстрації права власності. Відтак у позивача була можливість для оскарження цих правочинів. Позивач скористався такою можливістю, але не довів незаконність цих правочинів та недійсність актів органів місцевого самоврядування, пов`язаних з ними, що і встановив суд на підставі рішень судів в інших судових справах.
102. Крім того, співвласникам багатоквартирного будинку не треба доводити своє право спільної власності на спільне майно відповідно до частини другої статті 10 Закону про держреєстрацію речових прав. Застосування цієї норми не виключається, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено належним чином, що спірне приміщення не є допоміжним приміщенням, про що вказано нижче.
103. Щодо перебування спірної будівлі у власності ОСОБА_2 як підстави вважати заявлені позивачем позовні вимоги неналежним способом захисту слід зазначити таке. Добросовісність набуття ОСОБА_2 спірної будівлі судами попередніх інстанцій не досліджувалась. Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А стаття 388 ЦК України закріплює право власника за певних підстав витребування майна від добросовісного набувача. Ці підстави залежать від результату судового рішення по суті позовних вимог, заявлених у цій справі, оскільки існування Оскаржуваного свідоцтва створило можливість здійснення інших зазначених правочинів, прийняття актів органом місцевого самоврядування, що призвело до набуття ОСОБА_2 спірної будівлі.
104. Апеляційний господарський суд також не мотивував належним чином, як наведена ним практика ЄСПЛ здатна довести правильність неповного врахування ним зазначених вище висновків Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18. З тексту оскаржуваної постанови не вбачається і обґрунтованості невідповідності її висновків висновкам Верховного Суду, викладеним у Постанові ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18. Суд приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування цих висновків Верховного Суду.
105. Колегія суддів також зазначає, що, зокрема, на підставі положень статті 300 ГПК України встановлені обставини справи та правовідносини сторін спору у справі № 915/1096/18 дають підстави вважати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у його постанові від 08 квітня 2020 року, такими, що стосуються застосування не тільки статті 16 ЦК України, а й інших норм права у подібних правовідносинах справи, що розглядається. Судовий спір у справі № 915/1096/18 пов`язаний з передачею майна житлового фонду у комунальну власність територіальної громади з наступною її приватизацією співвласниками багатоквартирного будинку. У цій справі вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно пов`язана з заявленою позивачем відсутністю підстав виникнення цього нерухомого майна як окремих нежитлових приміщень з допоміжних приміщень багатоквартирних будинків.
106. У пункті 34 Постанови ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18 визначено на підставі аналізу Верховним Судом законодавства, в тому числі Рішень КСУ від 02 березня 2004 року та 09 листопада 2011 року, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
107. Верховний Суд у справі № 915/1096/18 дійшов висновку, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта на підставі якого приймається цей об`єкт в експлуатацію, може бути доказом у питанні визначення статусу допоміжних приміщень такого об`єкта (пункт 35).
108. Виключно один документ, який підтверджує лише загальну передачу житлового фонду у комунальну власність міської ради, не є достатнім правовстановлюючим документом для реєстрації на його підставі права власності на окремий об`єкт такого житлового фонду як індивідуально визначений новий об`єкт нерухомого майна, оскільки це не відповідає умовам пункту 6.1 Тимчасового положення про держреєстрацію права власності (пункт 42 Постанови ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18).
109. Суд першої інстанції встановив, що спірна будівля є колишньою насосною станцією, що вона і є цегельною будовою, зазначеною у Акті від 2009 року, що вона не є допоміжним приміщенням, оскільки давно не використовується за своїм функціональним призначенням.
110. Разом з тим законодавством не передбачено, що статус допоміжного або нежилого приміщення житлового комплексу Будинку з ОСББ встановлюється на момент укладення акту приймання-передачі його на баланс ОСББ. Також законодавство не ставить статус допоміжного приміщення в залежність від фактичного виконання чи невиконання цим приміщенням його першочергових функцій з обслуговування будинку, зокрема на момент укладання Акту 2009 року. Законом не передбачено строків (та їх кількісного виразу) невиконання функцій допоміжних приміщень, які б були критеріями переведення допоміжних приміщень у статус нежитлових. Таким чином, відповідні висновки суду першої інстанції не відповідають висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 34 Постанови ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18. Апеляційний господарський суд цієї помилки суду першої інстанції не виправив. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у спірної будівлі статусу допоміжного приміщення є передчасними.
111. Суд також звертає увагу, що вирішуючи питання про законність Оскаржуваного свідоцтва, суд першої інстанції дослідив лише питання обов`язковості державної реєстрації прав власності, передбачене Тимчасовим положенням про держреєстрацію права власності. Однак, попри доводи позивача, він не надав належної оцінки процедурі оформлення цих прав, передбаченій частинами другою та третьою статті 17 Закону про держреєстрацію речових прав та пунктом 6.1. цього положення. Суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.
112. Вказане свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не здійснили всебічне дослідження доказів відповідності Оскаржуваного свідоцтва вимогам частини другої та третьої статті 17 Закону про держреєстрацію речових прав та пункту 6.1. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності. За таких обставин, висновки про законність Оскаржуваного свідоцтва є передчасними. В силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд зазначені недоліки (пункти 110-112 цієї постанови) виправити не може.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
113. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
114. Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
115. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
116. Виходячи з викладеного вище, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
117. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
118. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
(2.2) Щодо судових витрат
119. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Cуд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Південний Союз" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 915/844/18 скасувати.
3. Справу № 915/844/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил