№ 916/1256/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1256/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - департаменту комунальної власності Одеської міської ради -Добров Р.М. - представник за довіреністю від 13.12.2019 (наказ від 31.01.2020 №151),

відповідача - колективного підприємства «Костянтин» - Савицька О.М. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.05.2018 №003297),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу колективного підприємства «Костянтин»

на рішення господарського суду Одеської області від 10.09.2019 (суддя Степанова Л.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 (колегія суддів: Аленін О.Ю. (головуючий), Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.)

зі справи № 916/1256/19

за позовом департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент)

до колективного підприємства «Костянтин» (далі - Підприємство)

про виселення з нежитлового приміщення.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Департамент звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про виселення Підприємства з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 30,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10.

В обґрунтування позовних вимог Департамент посилався на закінчення строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 № 8063, який укладений сторонами спору, відсутність згоди Департаменту на його продовження та безпідставне ухилення Підприємства у поверненні об`єкта оренди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.09.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019, позов задоволено повністю; ухвалено виселити Підприємство з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 30,2 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10; стягнуто з Підприємства на користь Департаменту 1921,00 грн. судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник, з посиланням на практику, викладену у постановах Верховного Суду України, стверджує про те, що суди попередніх судових інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень зосередилися на вирішенні питання пролонгації (припинення) дії договору оренди та не застосували положення статті 777 Цивільного кодексу України та статті 285 Господарського кодексу України, які регулюють переважне право наймача на укладення договору на новий строк. Неврахування судом першої інстанції переважного права наймача, який належним чином виконує свої обов`язки за договором найму на укладення договору на новий строк, на думку скаржника, свідчить про незастосування судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності.

Судами, всупереч приписам частини третьої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не було встановлено, чи планує власник спірного майна використовувати його для власних потреб. У випадку з`ясування, що майно знову буде передано в оренду, буде мати місце порушення власником вимог, встановлених частиною третьої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Посилаючись на приписи статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», скаржник зазначає, що не відмовлявся від договору оренди; з дотриманням вимог чинного законодавства Підприємство повідомило Департамент про намір продовжити дію договору та укласти договір на новий строк; пропозицій від позивача щодо прийняття або зміни запропонованих умов Підприємство не отримувало. За наведених обставин, скаржник вважає, що обов`язок повернути позивачу об`єкт оренди у Підприємства наразі відсутній, а у позивача відсутні порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси, які підлягають захисту.

Також скаржник, з посиланням на справу Європейського суду з прав людини «Стрейтч проти Сполученого Королівства» вважає, що суди не застосували практику названого Суду у розрізі захисту прав власності, чим порушили приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

Департамент у відзиві на касаційну скаргу зазначив про безпідставність її доводів та просив рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Розгляд заяв, клопотань учасників справи

Ухвалою Суду від 06.02.2020 клопотання Департаменту від 31.01.2020 вх. № 01-13/388 , яке надійшло до Суду 05.02.2020, про участь у судовому засіданні 20.02.2020 в режимі відеоконференції, задоволено.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій у справі , зокрема, встановлено таке.

03.04.2007 Представництвом по управлінню комунальною власністю міської ради (Орендодавець) та Підприємством (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 8063 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Л. Толстого, 10, перший поверх, загальною площею 32,90 кв.м для розміщення перукарні.

Пунктом 1.2 Договору визначено строк дії договору оренди - до 01.03.2010.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1846; за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до Договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1037,19 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Розділами 3 та 4 Договору визначені права та обов`язки орендодавця та орендаря.

Відповідно до пункту 7.5 Договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до Договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання умов Договору та внесених змін не допускається.

Згідно з пунктом 7.7 Договору після закінчення строку дії договору, Орендар має переважне право на його продовження, у разі належного виконання ним умов договору.

За умовами пункту 7.9 Договору дія Договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

04.02.2009 сторонами укладено додаткове погодження до Договору оренди, яким змінено площу об`єкта оренди з 32,90 кв.м на 30,20 кв.м та внесено зміни щодо розрахунку орендної плати.

Додатковим погодженням від 10.06.2010 сторони продовжили термін дії Договору до 09.06.2012.

Додатковим погодженням від 28.12.2012 сторони змінили найменування Орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради (згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради»), продовжили термін дії Договору до 28.12.2013 та виклали пункт 4.2 Договору в новій редакції.

Додатковим договором від 28.03.2014 № 4 сторони погодили нову редакцію пункту 1.3 Договору та встановили термін дії Договору - до 28.03.2015.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з огляду на відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов Договору, строк дії останнього продовжений до 28.03.2019, що не заперечувалося сторонами спору.

18.02.2019 Підприємство звернулося до Департаменту із заявою про продовження Договору, в якій просило продовжити (вважати продовженим) Договір до 28.03.2020.

Департамент, у свою чергу, листом від 25.02.2019 № 01-13/763 повідомив Підприємство про закінчення строку дії Договору 28.03.2019; відсутність наміру продовження Договору на новий строк, та запропонував у термін до 12.04.2019 передати Департаменту нежитлове приміщення, яке є предметом Договору за актом приймання-передачі.

Зазначений лист надіслано Департаментом на адресу Підприємства 26.02.2019, але не вручено останньому та повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач не повернув Департаменту нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 30,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10, що й стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України):

частина перша статті 526:

- зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства;

частина перша статті 530:

- якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);

частина перша статті 627:

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

частина перша статті 628:

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

стаття 629:

- договір є обов`язковим для виконання сторонами;

частина перша статті 759:

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк;

частина перша статті 763:

- договір найму укладається на строк, встановлений договором;

стаття 764:

- якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;

стаття 777:

- наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк;

- умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється;

стаття 785:

- у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі;

- якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Господарський кодекс України (далі - ГК України):

стаття 193:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша);

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина друга);

частина четверта статті 284:

- строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором;

частини друга і четверта статті 291:

- договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено;

- правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»:

частина перша статті 2:

- орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності та іншої діяльності;

стаття 17:

- строк договору оренди визначається за погодженням сторін;

- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

стаття 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша);

стаття 79 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;

- питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

стаття 79 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування;

- питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

стаття 86 (в редакції, чинній до 16.11.2019):

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

стаття 86 (в редакції, чинній після 16.11.2019):

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності;

пункт 1 частини першої статті 308 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309 (в редакції, яка діяла на момент подання касаційної скарги):

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для виселення Підприємства з орендованого приміщення.

Відповідно до положень ЦК України:

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759);

Частиною другою статті 291 ГК України встановлено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.

Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 22.10.2019 у справі № 910/3705/19, від 03.12.2019 у справі № 910/5868/18).

Суди, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши: наявність заяви орендодавця про відсутність наміру на продовження Договору, яка направлена орендарю під час його дії (26.02.2019); припинення дії Договору внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено; порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, у зв`язку із закінченням терміну дії Договору, - дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому отримання/неотримання листа Підприємством за місцем його знаходження залежить виключно від волі останнього і не може бути підставою вважати, що Департамент, як орендодавець, не вчинив у встановлений строк дій, визначених чинним законодавством, направлених на повідомлення Підприємства про відсутність в орендодавця наміру на продовження Договору.

Скаржник, посилаючись у касаційній скарзі на те, що Підприємство від продовження Договору не відмовлялося, помилково не враховує того, що в силу законодавчих приписів правом повідомити про закінчення договірних відносин наділений, як орендар, так й орендодавець, при цьому орендодавець таким правом скористався.

Що ж стосується переважного права наймача перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, а не автоматичного продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Частиною першою статті 285 ГК України передбачено, що орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

У цій справі предметом позову є зобов`язання звільнити орендоване майно, у зв`язку із закінченням строку дії Договору, а не спонукання Департаменту укласти з Підприємством договір оренди на новий строк.

У зв`язку із закінченням строку дії Договору та відсутністю укладеного договору оренди щодо спірного майна на новий строк, у Підприємства відсутні правові підстави для користування таким майном.

Питання щодо наявності або відсутності у Підприємства переважного права на укладення договору оренди на новий строк не входить до предмета доказування у межах вирішення даного спору, у зв`язку з чим доводи скаржника у відповідній частині Судом відхиляються. З огляду на викладене, постанови Верховного Суду України, на які посилається скаржник та викладена у них правова позиція щодо питання переважного права орендаря, який належним чином виконував свої обов`язки за договором на укладення договору оренди на новий строк, не є релевантними до спірних правовідносин.

Також відхиляються посилання Підприємства на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стрейтч проти Сполученого Королівства», оскільки за обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства»: заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до обставин цієї справи, Європейський суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. Крім того, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» мало місце визнання права оренди земельної ділянки, на якій були розташовані споруди, що належали на праві власності саме орендарю.

Проте у даній справі, Департамент звернувся з вимогою про виселення з приміщення саме у зв`язку із закінченням строку дії Договору; орендодавець не мав наміру на продовження з орендарем договірних відносин щодо спірного майна, отже, обставини справи «Стретч проти Сполученого Королівства» та обставини даної справи істотно різняться, а тому практика Європейського суду з прав людини, що знайшла відображення у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», не може вважатися джерелом права у розгляді даної справи.

Інші доводи Підприємства, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Доводи, викладені у відзиві Департаменту на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємство не спростувало наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Підприємство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 10.09.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 зі справи № 916/1256/19 залишити без змін, а касаційну скаргу колективного підприємства «Костянтин» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова