ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1437/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 (у складі колегії суддів: Савицький Я.Ф. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

за заявою Керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову

у справі № 916/1437/24

за позовом Керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Акціонерного товариства «Укртелеком», Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області

про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути державі захисну споруду цивільного захисту,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Керівник Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - АТ «Укртелеком»), Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (далі - Великомихайлівська селищна рада), у якому просив:

- усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання незаконним і скасування рішення Виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 27.02.2004 № 27 «Про оформлення права колективної власності на цілий об`єкт нерухомого майна за ВАТ «Укртелеком», що розташований за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району;

- усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 863621 від 22.03.2004, виданого ВАТ «Укртелеком» на об`єкт нерухомого майна - комплекс будинку Укртелекому, будинок Абонвідділу і допоміжні будівлі та споруди, що розташовані за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна (Леніна), 113 Роздільнянського району;

- усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов`язання АТ «Укртелеком» повернути державі в особі Фонду державного майна України приміщення протирадіаційного укриття № 56050 площею 212,4 кв. м, що розташоване за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113 Роздільнянського району.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами набуття АТ «Укртелеком» права власності на державне майно - захисні споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 56050 з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», чинного на момент виникнення спірних правовідносин

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 позов задоволено.

АТ «Укртелеком» оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 відкрито апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою АТ «Укртелеком» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025.

02.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява прокурора про забезпечення позову у цій справі, у якій прокурор просить:

- накласти арешт на підвальне приміщення під літ. «А», загальною площею 212,4 кв. м, розташоване за адресою: вул. Центральна, 113, смт Велика Михайлівка, Роздільнянського району, Одеської області, яке є частиною протирадіаційного укриття № 56050 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2265508251216);

- заборонити АТ «Укртелеком», іншим фізичним та юридичним особам, а також будь-яким суб`єктам реєстраційних дій вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо підвального приміщення під літ. «А», загальною площею 212,4 кв. м, розташованого за адресою: смт Велика Михайлівка, вул. Центральна, 113, Роздільнянського району Одеської області, яке є частиною протирадіаційного укриття № 56050 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2265508251216).

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що спірне нерухоме майно є об`єктом цивільного захисту протирадіаційним укриттям № 56050, яке має бути повернуто державі в особі Фонду державного майна України, тому у разі відчуження АТ «Укртелеком» спірної нежитлової будівлі на користь третіх осіб та внесення запису про реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ускладнить чи унеможливіть ефективний судовий захист порушеного права позивача та призведе до необхідності подання нових позовів, що потребуватиме, зокрема значних фінансових витрат, покладення яких на позивача буде непомірним тягарем.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор належними і допустимими доказами не довів фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, доводи прокурора базуються лише на припущеннях, при цьому прокурор не звертався із заявами про забезпечення позову на стадії розгляду справи судом першої інстанції, а безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб та учасників процесу. Прокурором не наведено належного обґрунтування, з посиланням на відповідні докази, яким чином невжиття заходів забезпечення позову, про які він просить, перешкоджатиме виконанню рішення суду за обставин відсутності будь-яких змін щодо спірного об`єкта нерухомості.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2025 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали порушив положення статей 136 137 140 236 ГПК, а захист прав та охоронюваних законом інтересів держави як законного власника майна у наведеній ситуації суд залишив без уваги, позаяк прокурор звернувся із відповідною заявою про забезпечення позову, переслідуючи єдину мету - запобігання відчуження, знищення або вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомості, який перейшов у приватну власність в протизаконний спосіб, для захисту прав та інтересів єдино можливого власника - держави, надавши вичерпне обґрунтування цьому. Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову судом не враховано, що рішення суду першої інстанції у справі, яким задоволено позов прокурора про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном, не набрало законної сили в зв`язку з його апеляційним оскарженням відповідачем, тому відмова у задоволені заяви про забезпечення позову, яку подано з метою тимчасового запобігання незаконного відчуження, іншого розпорядження оспорюваним майном, надає можливість відповідачу як зареєстрованому власнику здійснити такі дії щодо спірного об`єкта, у т.ч. перереєстрацію на третіх осіб, що істотно ускладнить чи навіть унеможливить виконання судового рішення та належне відновлення порушених прав та законних інтересів держави, на захист яких подано відповідний позов, створить умови для необхідності звернення до суду з іншими позовами. До того ж, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 задоволено клопотання відповідача та зупинено провадження у справі № 916/1437/24, що відтягує вирішення спору на невизначений строк, створюючи цим додаткові ризики та умови невизначеності в питанні подальшої долі спірного майна та його збереження у поточному стані задля виконання рішення суду, у разі його винесення на користь позивача, тим самим реалізації юридичного захисту його прав та законних інтересів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/1437/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд оскаржуваного судового рішення у справі № 916/1437/24 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

АТ «Укртелеком» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом норм процесуального права при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі, тому просило залишити оскаржуване судове рішення рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 наведено висновки про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що прокурор на підтвердження підстав для застосування заявлених ним заходів забезпечення позову не навів доводів, що підтверджено відповідними доказами, вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію спірного майна чи вчинення підготовчих дій до його реалізації, укладення договорів, які б свідчили про відчуження майна.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що при розгляді справи в суді першої інстанції прокурор не звертався із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, не наводив суду інформації щодо можливого наміру АТ «Укртелеком» відчужити спірне майно іншим особам, щодо потенційної підготовки до проведення дій для зміни власника або перебудови нерухомого майна, зміни його площі, знищення нерухомості.

Водночас, як встановлено судом, у суді апеляційної інстанції прокурор не навів обставин, що змінилися після розгляду справи судом першої інстанції та які б вказували на необхідність застосування забезпечувальних мір (відчуження об`єкта нерухомості або його частки іншим особам, зміни площі нерухомості, здійснення реєстраційних дій щодо внесення змін про юридичну особу відповідача тощо).

Оскільки прокурором не надано будь-яких доказів, які б свідчили про можливе ускладнення виконання рішення суду у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача за умови невжиття заявлених заходів забезпечення позову, а доводи заяви про забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях прокурора щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача стосовно спірного майна без підтвердження реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції, урахувавши правові позиції Верховного Суду з відповідного питання, дійшов обґрунтованого висновку про не доведення прокурором у встановленому процесуальним законом порядку підстав для забезпечення позову.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що як зміст заяви прокурора про забезпечення позову, поданої суду апеляційної інстанції, так і касаційна скарга прокурора містять лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або істотного ускладнення ефективного захисту, поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів держави в особі позивача, проте не містять обґрунтування, підтвердженого відповідними доказами, щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Викладені в касаційній скарзі аргументи щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статей 136 137 140 236 ГПК підлягають відхиленню, адже не спростовують висновки, на яких ґрунтується оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції.

Самі лише твердження прокурора про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 13.05.2022 у справі №922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та ін.).

Жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права, які прокурор цитує у поданій касаційній скарзі, в цьому випадку також немає, оскільки суд апеляційної інстанції врахував, у тому числі вимоги розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, недоведеність обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, що у касаційній скарзі не спростовано.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що у разі зміни певних обставин у справі, зокрема вчинення АТ «Укртелеком» дій щодо підготовки до відчуження спірного майна, його знищення, переобладнання тощо, прокурор не позбавлений права на повторне звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі № 916/1437/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко