ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1691/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могил С.К.,

секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Одеської міської ради та Дачно-будівельного кооперативу "Нова Аркадія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 (колегія суддів: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Ярош А.Я.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 (колегія суддів: Мостепаненко Ю.І.- головуючий, Д`яченко Т.Г., Шаратов Ю.А.)

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгродім ХК"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дачно-будівельного кооперативу "Нова Аркадія"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про витребування земельних ділянок з чужого володіння

за участю:

позивача: ОСОБА_2 (самопредставництво),

відповідача: Кійко О.В. (адвокат)

третьої особи-1: Крушньовська І.О. (адвокат),

третьої особи-2: Іванишин О.О. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись у суд з позовом Одеська міська рада (далі - позивач) просила витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгродім ХК" (далі - відповідач) земельну ділянку площею 0,0577 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 5110137500:52:020:0121, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1133985651101; земельну ділянку площею 0,003 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер: 5110137500:52:020:0120, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1134189351101.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Одеської міської ради №4250-IV від 15.07.2005 задоволено протест прокурора Одеської області і скасовано рішення Одеської міської ради від 10.09.2000 №1936-ІІІ "Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0607 га, що знаходиться у користуванні ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , судовим рішенням у справі №2-3801/11 визнано недійсними свідоцтво про право власності на 14/100 дачної будівлі від 20.07.2000 року № 477 та державний акт на право приватної власності на землю від 25.10.2000 року № 4451, видані на ім`я ОСОБА_3 , пізніше спірна земельна ділянка відчужувалась іншим особам і була набута відповідачем в якості внеску до статутного фонду, проте зазначена земельна ділянка площею 0,0607 га належить до комунальної власності територіальної громади міста Одеса.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2020, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2020, в позові відмовлено.

2.3. Судові рішення мотивовані тим, що у приватну власність ОСОБА_3 було передано земельну ділянку рішенням Одеської міської ради №1536-ХХІІІ від 10.08.2000, проте іншим рішенням ради №4250-IV від 15.07.2005 було скасовано рішення Одеської міської ради №1936-ІІІ від 10.09.2000, отже рішення №1536-ХХІІІ від 10.08.2000 не скасовано і є чинним, що підтверджується судовим рішенням у справі №916/200/19. На момент визнання судовим рішення недійсним державного акту на право приватної власності на ім`я ОСОБА_3 земельну ділянку вже було подаровано ОСОБА_4 за договором дарування від 03.02.2005, який недійсним не визнавався. Тому, оскільки позивачем не доведено те, що земельна ділянка вибула з його володіння поза його волею, то підстав витребовувати землю у відповідача як добросовісного володільця немає.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. В скарзі позивач просить скасувати постанову і рішення судів у справі і позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм права, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних відносинах, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №522/2201/15, від 05.12.2018 у справі №522/2202/15, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі №6-1376цс16 (п.1 ч.2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

В скарзі позивач посилається на те, що ним підтверджено право власності на спірну земельну ділянку, судом не було взято до уваги докази позивача про те, що рішенням ради було скасовано своє попереднє рішення про передачу у власність земельної ділянки, а не якесь інше, преюдиційними є встановлені судами обставини справи, а не правова оцінка обставин, описка чи помилка в реквізитах не впливає на дійсність факту скасування, реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 в 2016 році на підставі договору дарування від 03.02.2005 відбулась незаконно, при задоволенні позову судом не буде порушено право відповідача на мирне володіння майном, оскільки таке втручання буде законним, в суспільних інтересах і пропорційним.

3.2. Третя особа на стороні позивача - Дачно-будівельний кооператив "Нова Аркадія" в своїй касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись з урахуванням клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, на неправильне застосування судами норм права, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних відносинах, а саме у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №6-221цс14, від 03.06.2015 у справі №6-217цс15, від 20.04.2016 у справі №6-2824цс15, від 13.04.2016 у справі №6-253цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №674/31/15-ц, від 21.11.2018 у справі №674/31/15, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (п.1 ч.2 статті 287 ГПК України).

В скарзі третя особа на стороні позивача зазначає, що визнання недійсним рішення суду державного акту підтверджує, що рішення Одеської міської ради про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 було скасовано, те, що державний акт на право власності на землю був визнаний недійним лише після відчуження майна не свідчить про правомірність такого договору дарування, скасування державного акту на землю автоматично свідчить про недійсність договору дарування земельної ділянки та подальших договорів про відчуження земельної ділянки, описка чи помилка в реквізитах не впливає на дійсність факту скасування, преюдиційними є встановлені судами обставини справи, а не правова оцінка обставин, спірні земельні ділянки зайняті нерухомим майном, що належать третій особі на стороні позивача, тому вона має право користування цими ділянками.

3.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача та відзив на касаційну скаргу третьої особи на стороні позивача, в яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а прийняті у справі рішення, без змін, посилаючись на законність прийнятих рішень, а також те, що скаржники посилаються на правову позицію Верховного Суду у справах не з подібними відносинами, а інші посилання на правові позиції Верховного Суду були вірно враховані судами попередніх інстанцій, відповідач є добросовісним набувачем майна.

3.4. Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу позивача та відзив на касаційну скаргу третьої особи на стороні позивача, в яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а прийняті у справі рішення, без змін, посилаючись на те, що більшість доводів скаржників направлена на переоцінку встановлених обставин справи, скаржники посилаються на правову позицію Верховного Суду у справах не з подібними відносинами, судами прийнято рішення з додержанням норм права.

4. Мотивувальна частина

4.1. Як встановлено судами, рішенням Одеської міської ради №1536-ХХІІІ від 10.08.2000 року "Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,607 га, що знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , для дачного будівництва" вилучено із землекористування Дачно-Будівельного кооперативу "Нова Аркадія" (за згодою Дачно-Будівельного кооперативу "Нова Аркадія") земельну ділянку площею 0,0607 га за адресою: АДРЕСА_1 , та передано у приватну власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0607 га за адресою: АДРЕСА_1 , для дачного будівництва.

4.2. На підставі рішення Одеської міської ради №1536-ХХІІІ від 10.08.2000 року ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД № 012661 від 25.10.2000.

4.3. 03.02.2005 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований) було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Косаревою Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 86, відповідно до п.1 якого, дарувальник передав, а обдарований прийняв в дар земельну ділянку площею 0,0607 га для дачного будівництва, яка розташована по АДРЕСА_1 (земельна ділянка), без змін її цільового призначення. Ця земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ОД № 012661, виданого Одеською міською радою. Цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва.

4.4. 27.04.2005 прокурором Одеської області старшим радником юстиції Шаховим В.Ф. було винесено протест № 7/1-65 исх-05 на рішення сесії Одеської міської ради від 10.09.2000 № 1936-ХХІІІ з вимогою скасувати, як незаконне рішення Одеської міської ради № 1936-ХХІІІ від 10.09.2000 "Про передачу в приватну власність земельної ділянки площею 0,0607 га, що знаходиться у користуванні гр. ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , для дачного будівництва". Протест прокурора мотивовано порушенням Одеською міською радою порядку передачі землі у власність фізичній особі.

4.5. Рішенням Одеської міської ради № 4250-ІV від 15.07.2005 "Про розгляд протесту прокурора Одеської області від 27.04.2005 №7/1-65 исх-05" було задоволено зазначений протест прокурора Одеської області на рішення Одеської міської ради №1936-ІІІ від 10.09.2000 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0607 га гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , для дачного будівництва" та скасовано рішення Одеської міської ради №1936-ІІІ від 10.09.2000 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0607 га гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , для дачного будівництва".

4.6. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.06.2012 у цивільній справі №2-3801/11, визнано недійсним свідоцтво про право власності на дачні будівлі від 20.07.2000 № 477 на 14/100 дачної будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 та державний акт на право приватної власності на землю № 4451 від 25.10.2000, за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_3 .

4.7. Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2013, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.03.2014, в задоволенні позову ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання недійсним рішення сесії Одеської міської ради №4250-IV від 15.07.2005 відмовлено.

4.8. 07.10.2016 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 15.09.2016, Управлінням Держгеокадастру в місті Одесі Одеської області проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, площею 0,0607 га за адресою: АДРЕСА_1 , із присвоєнням їй кадастрового номера: 5110137500:52:020:0119.

4.9. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5103432882016 від 07.10.2016 власником земельної ділянки, площею 0,0607 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:52:020:0119, є ОСОБА_3 , документ, що є підставою для виникнення права власності - рішення Одеської міської ради № 1536-ХХІІ від 10.08.2000, документ, що посвідчує право - державний акт від 25.10.2000 І-ОД 012661.

4.10. 17.10.2016 приватний нотаріус Київського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович - на підставі договору дарування земельної ділянки від 03.02.2005 за № 86 та прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20.10.2016 № 31954454, - зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,0607 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:52:020:0119, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1060050751101.

4.11. Також, матеріали справи містять витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5103432882016 вже від 25.10.2016, відповідно до якого власником земельної ділянки, площею 0,0607 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:52:020:0119, станом на 25.10.2016 року, є ОСОБА_4 , документ, що є підставою для виникнення права власності та документ, що посвідчує право, не зазначені.

4.12. 18.11.2016 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смекаліним С.О., та зареєстрованим в реєстрі за № 433, ОСОБА_4 продав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0607 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 5110137500:52:020:0119.

Того ж дня відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0607 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.13. В подальшому, на підставі нотаріальної заяви ОСОБА_1 від 22.11.2016 земельну ділянку площею 0,0607 га, кадастровий номер 5110137500:52:020:0119 за адресою: АДРЕСА_1 було поділено на дві земельні ділянки, одна площею 0,0577 га - кадастровий номер 5110137500:52:020:0121, друга - 0,003 га кадастровий номер 5110137500:52:020:0120.

Утворені в результаті поділу вищенаведені земельні ділянки 20.12.2016 Управлінням Держгеокадастру в місті Одесі були зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а право власності на них за ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі прав 27.12.2016 згідно рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятими державним реєстратором ДП "Центр обслуговування громадян" Патрашку К.В. (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна 1133985651101 та 1134189351101).

4.14. Відповідно до Рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгродім ХК" від 17.10.2018, що оформлено Протоколом № 17/10 від 17.10.2018, ОСОБА_1 вніс в Статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгродім ХК" земельну ділянку кадастровий номер 5110137500:52:020:0120, загальною площею 0,003 га та земельну ділянку кадастровий номер кадастровий номер 5110137500:52:020:0121, загальною площею 0,0577 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

30.10.2018 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.10.2018 № 43769563 та № 43770476 державним реєстратором Антоненко О.С. право власності на вищевказані земельні ділянки було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгродім ХК".

4.15. Відповідно до приписів статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

4.16. Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

4.17. Статтями 328 329 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Із наведених положень вбачається, що добросовісний набувач набуває право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, якщо відповідно до статі 388 вказаного Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.18. Згідно приписів статті 387 цього кодексу власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

4.19. Незаконність набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, як вбачається із встановлених судами обставин справи, була встановлена судовим рішенням у справі №2-3801/11, яким було визнано недійсним державний акт на право власності за ОСОБА_3 .

4.20. Відповідно до приписів статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч.1). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч.2). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3).

4.21. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі вказаною статтею залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, за оплатним договором чи ні, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

4.22. Державний акт на право приватної власності на землю серії І-ОД № 012661 від 25.10.2000 рішенням суду у справі №2-3801/11 було визнано недійсним 01.07.2011 (було переглянуто апеляційним судом 21.06.2012).

4.23. Виходячи із викладеного, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

4.24. Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Згідно пункту 34 частини 1 цієї статті виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до закону.

4.25. Отже оскільки позивач у даній справі - Одеська міська рада, є колегіальним органом, питання регулювання земельних відносин, які є спірними у даній справі, здійснюється на пленарному засіданні шляхом прийняття відповідних рішень, які і відображають волевиявлення Одеської міської ради, що діє від імені власника.

4.26. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

4.27. Отже, з урахуванням викладених вище норм матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи вибуло це майно не з волі позивача іншим шляхом.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17, оскільки вимога про визнання недійсним рішення 7-ої сесії 6-го скликання Сільради від 29 липня 2011 року №26 про передачу у власність особі для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення Сільради, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (п.39).

Отже у даній справі суди мали дослідити обставини прийняття позивачем рішення, на підставі якого земельна ділянка вибула із власності, перевірити його на відповідність закону, та вирішити питання щодо правових наслідків прийняття такого рішення.

4.28. Щодо посилань суду апеляційної інстанції на практику Європейського суду з прав людини як на підставу для залишення без змін рішення місцевого господарського суду, слід зазначити наступне.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення на користь позивача підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

4.29. У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-1376цс16.

У даній справі судами встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.06.2012 у цивільній справі №2-3801/11, визнано недійсним свідоцтво про право власності на дачні будівлі від 20.07.2000 розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 та державний акт № 4451 від 25.10.2000 на право приватної власності на землю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_3 , яка за наслідками неодноразового відчуження знаходиться у відповідача і щодо якої виник спір.

Отже у справі, що переглядається у касаційному порядку, висновки суду апеляційної інстанції про те, що мало місце незаконне втручання у право відповідача мирного володіння майном, є передчасним.

4.30. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що судами не було встановлено належним чином всі обставини, що входять до предмету доказування при витребуванні власником свого майна з чужого незаконного володіння, що з урахуванням встановлених для касаційного суду меж перегляду справи, не дозволяє вирішити спір і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

4.31. Як зазначалось вище, суди при винесенні оскаржених рішень посилались на приписи статті 75 ГПК України щодо встановлення судами в іншій справі чинності рішення Одеської міської ради №1536-ХХІІІ від 10.08.2000 про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , оскільки рішенням Одеської міської ради №4250-ІV від 15.07.2005 скасовано було рішення Одеської міської ради №1936-ІІІ від 10.09.2000, тобто з іншим номером та датою.

Відповідно до приписів статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.5). Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч.7).

Скаржники в касаційних скаргах посилаються на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, в п.32 якої зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 у справі №907/29/19 зазначила, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Отже чинність рішення Одеської міської ради про передачу права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , що встановлена рішення суду у справі №916/200/19 є правовою оцінкою, а не юридичним фактом (життєвою обставиною), з якими пов`язується виникнення юридичних наслідків і судам слід було самостійно дослідити всі подані позивачем на спростування такого висновку докази та надати свою оцінку чинності зазначеного рішення Одеської міської ради. Крім того, з додаткового рішення Приморський районний суд м. Одеси від 16.04.2013 у справі №2-3801/11, яким було відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсним рішення сесії Одеської міської ради № 4250-ІV від 15.07.2005, вбачається, що суд виходив з того, зокрема, що вказаним рішенням було скасовано рішення Одеської міської ради №1536-ХХІІІ від 10.08.2000 та того, що судом було визнано недійсним свідоцтво про право власності на дачні будівлі від 20.07.2000 № 477 на 14/100 дачної будівлі на ім`я ОСОБА_3 та державний акт на право приватної власності на землю №4451 від 25.10.2000, виданий на ім`я ОСОБА_3 .

4.32. За вказаних обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач є добросовісним набувачем майна, яке вибуло з володіння позивача з його волі, є передчасними, такі висновки зроблені без належного дослідження вказаних вище доказів у їх сукупності.

Вказане є підставою для скасування прийнятих у справі рішень та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування вищезазначених обставин.

Керуючись статтями 300 301 308 310 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Одеської міської ради та Дачно-будівельного кооперативу "Нова Аркадія" задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 у справі №916/1691/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

С.К. Могил