ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/1895/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Прем`єра Південь"
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя- Демешин О.А.)
від 03.08.2023
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Савицький Я.Ф., судді: Колоколова С.І., Ярош А.І.)
від 02.11.2023
у справі №916/1895/23
за позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до:
Приватного підприємства "Прем`єра Південь";
Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Каховська дорожньо-експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про визнання недійсним договору,
за участю представників учасників справи:
позивача - Фрейдун О.М.,
відповідача - Машкіна ВМ.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - АТ «Автомобільні дороги України», позивач) звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Прем`єра Південь" (далі - ПП «Прем`єра Південь», відповідач - 1) та до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Каховська дорожньо-експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Херсонський облавтодор", Філія, відповідач - 2) про визнання недійсним договору від 12.07.2021 №12/07-2021, укладеного між відповідачами.
1.2. В обґрунтування позовних вимог АТ «Автомобільні дороги України» зазначає, що на момент укладання спірного договору керівник Філії не мав довіреності та повноважень на укладання останнього, з огляду на існуючи законодавчі обмеження Філії на укладення таких договорів. Крім того, цей договір не погоджувався з боку позивача, а відтак підлягає визнанню недійсним.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 у справі №916/1895/23 позов АТ "Автомобільні дороги України" задоволено. Визнано недійсним Договір від 12.07.2021 за №12/07-2021, укладений між Філією та ПП «Прем`єра Південь».
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний правочин (договір) вчинено із перевищенням повноважень з боку керівника Філії та без погодження і подальшого схвалення цього правочину ДП «Херсонський облавтодор». При цьому суд зазначив, що підписанти спірного договору знали (повинні були знати) про відсутність у керівника Філії необхідного обсягу повноважень.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 у справі №916/1895/23 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП «Прем`єра Південь» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (щодо застосування статей 16 92 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Скаржник у касаційній скарзі вказує, що аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 26.01.2022 у справі №921/787/20, від 14.06.2022 у справі №904/3870/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21.
Крім того, відповідач 1 наголошує, що за спірним договором товар поставлено, отримано та частково оплачено, що свідчить про наступне його схвалення. Проте судами під час розгляду справи не враховані дані обставини та не застосована судова практика з такими позиціями (постави Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18).
3.2. Позивач 07.12.2023 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну, в якому просить:
1) закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України;
2) зупинити касаційне провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1212/21;
3) у протилежному випадку - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Між ПП «Прем`єра Південь» (Постачальник), в особі директора Рикова Артема Ігоровича та Філією (Покупець), в особі керівника Баранецького Богдана Богдановича, 12.07.2021 укладено договір поставки товару №12/07-2021 (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця товар зазначений в пункті 1.2 даного Договору (товар), окремими партіями згідно заявок Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.5 Договору ціна Договору складається із суми всіх специфікацій на основі рахунків та видаткових накладних на поставлений товар в межах строку дії цього Договору. Сума договору складає 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень).
У Договорі визначено, що керівник Філії - Баранецький Б.Б. - діє на підставі статуту.
4.2. ПП «Прем`єра Південь» виставлені Філії рахунки для оплати за результатом здійсненої поставки за спірним Договором, а саме:
- від 14.07.2021 №193 на суму 375 827,00 грн,
- від 16.07.2021 №197 на суму 380 824,00 грн,
- від 01.10.2021 №403 на суму 486 760,00 грн.
Згідно з платіжними дорученнями від 05.08.2021 №513 на суму 500 000,00 грн та від 09.09.2021 №580 на суму 648 519,00 грн Філія здійснила часткову оплату цих рахунків.
4.3. Статут ДП «Херсонський облавтодор» затверджений 08.08.2019 (далі - Статут).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Статуту ДП «Херсонський облавтодор» (Підприємство) створене на власності відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України. Засновником ДП "Херсонський облавтодор" є АТ "Автомобільні дороги України", 100% акцій якого належать державі.
Положеннями пунктів 3.1-3.6 Статуту передбачено, що Підприємство є юридичною особою. Права та обов`язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації; Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі, відповідно до законодавства та цього Статуту, затвердженими Засновником положеннями, порядками, інструкціями, регламентами, іншими внутрішніми (локальними) документами Підприємства, які не повинні суперечить законодавству, цьому Статуту, локальним документам та рішенням Засновника; Підприємство має, зокрема, відокремлене майно, самостійний баланс, поточний та інші рахунки, печатку та штампи зі своїм найменуванням, фірмові бланки тощо. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язанням згідно з законодавством; може від свого імені набувати майнових та немайнових прав і нести обов`язки.
Згідно з пунктом 3.8 Статуту Підприємство за рішенням Засновника може створювати, зокрема, філії, відокремлені підрозділи.
Відокремлений підрозділ діє на підставі положення про нього (пункт 3.10 Статуту).
Згідно з пунктом 9.1 Статуту відносини Підприємства з іншими юридичними - фізичними особами в усіх сферах діяльності здійснюються на підстав укладених Підприємством договорів відповідно до встановленого Засновником порядку.
Органами управління Підприємства є: засновник; виконавчий орган - директор (дирекція). Органи управління Підприємства діють відповідно до вимог законодавства, цього Статуту, внутрішніх (локальних) документів засновника та Підприємства; посадовими особами Підприємства є, зокрема, директор (пункти 6.1, 6.2 Статуту).
Директор самостійно приймає рішення про укладення (внесення змін, припинення) угод, договорів, контрактів, вчинення інших правочинів, проведення господарських операцій і підписує від імені Підприємства пов`язані з цим документи, окрім тих правочинів і операцій, які згідно з цим Статутом, внутрішніми (локальними) документами засновника та/або Підприємства вчиняються за рішенням, погодженням чи затвердженням Засновника, у т.ч. його Вищого органу, та/або дирекції Підприємства (пункт 8.17 Статуту). Правочини та господарські операції, які згідно з цим Статутом, внутрішніми (локальними) документами Засновника та/або Підприємства вчиняються за рішенням, погодженням чи затвердженням Засновника, у т.ч. його Вищого органу, та/або дирекції Підприємства, вчинені директором від імені Підприємства без такого рішення, погодження чи затвердження, є недійсним (пункт 8.18 Статуту).
4.4. Філії ДП «Херсонський облавтодор» створені як відокремлені структурні підрозділи відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор) від 09.04.2002 № 56 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221.
4.5. Відповідно до пункту 3.1 Положення Філії «Каховська дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП «Херсонський облавтодор» Філія «Каховська ДЕД» є відособленим підрозділом Підприємства, не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього Положення.
Згідно з пунктом 3.2 Положення Філія здійснює свою діяльність на принципах підпорядкованості та підзвітності органам управління Підприємства (директор підприємства, засновник та вищий орган засновника).
Філія може від імені і за дорученням директора Підприємства укладати договори, відповідно до предмета діяльності Підприємства (пункт 3.3 Положення).
Пунктом 3.7 Положення встановлено, що зміни та доповнення до Положення про Філію затверджуються Державною акціонерною компанією "Автомобільні дороги України".
Філія готує проекти договорів і подає їх на підписання Підприємству (пункт 5.2 Положення).
Відносини Філії з іншими суб`єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються Підприємством, і доручень Підприємства (пункт 5.8 Положення).
Приписами пункту 6.2 Положення визначені повноваження начальника даної Філії, в переліку яких відсутнє повноваження щодо укладення та підписання договорів.
4.6. Порядок укладення договорів дочірніми підприємствами АТ «Автомобільні дороги України» встановлено наказом АТ «Автомобільні дороги України» (Засновник) «Про затвердження Положення про порядок ведення договірної роботи дочірніми підприємствами АТ «Автомобільні дороги України» від 07.11.2017 №243 (далі - Положення про договірну роботу).
Пунктом 1.3 Положення про договірну роботу встановлено, що укладення договорів (угод) філіями дочірніх підприємств допускається з питань безпосередньої діяльності філій. При цьому, у преамбулі договору має бути чітко зазначено стороною дочірнє підприємство в особі начальника відповідної філії, що діє на підставі довіреності із зазначенням її реквізитів.
Перелік договорів (угод), які можуть укладатися посадовими особами філій визначається у Додатку №1 до цього Положення.
Пунктом 2.4 Положення про договірну роботу передбачено, що усі договори, що укладаються Підприємством (у т.ч. його відокремленими підрозділами) в будь-якому випадку погоджуються з юридичною службою та бухгалтерією ДП «Херсонський облавтодор». Після візування проекту договору всіма причетними відділами дочірнього підприємства, він направляється на погодження Компанії (ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») (пункт 2.6 Положення про договірну роботу).
Згідно з пунктом 4.1 Положення дочірні підприємства зобов`язані погоджувати з Компанією проекти договорів, зокрема договори на закупівлю матеріально- технічних ресурсів, на суму більш ніж 1 000 000,00 гривень, а також договори на закупівлю матеріально-технічних ресурсів незалежно від суми, в яких не зазначено ціни договору, а є лише прив`язка до накладних чи специфікацій. У випадку, якщо сума договорів на закупівлю матеріально-технічних ресурсів, укладених дочірнім підприємством із одним постачальником становитиме (досягне) суму більше 1 000 000,00 грн, договори, що укладаються з таким постачальником в подальшому, підлягають погодження із Компанією у порядку, визначеному цим Положенням, незалежно від сум таких договорів.
4.7. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- до вичерпних повноважень начальника філії не належить укладення договорів, а зміни та доповнення до Положення про Філію затверджуються Державною акціонерною компанією "Автомобільні дороги України";
- начальники філій діють на підставі положення про філію і в межах виданих довіреностей, які видаються на вчинення кожної юридично значимої дії, на укладення кожного договору;
- Положенням про договірну роботу дочірніми підприємствами АТ «Автомобільні дороги України» встановлено обов`язкове погодження із засновником договорів на закупівлю матеріально-технічних ресурсів, на суму більш ніж 1 000 000,00 грн;
- доказів отримання довіреності на вчинення спірного правочину, а також доказів погодження укладання спірного Договору ані з ДП "Херсонський облавтодор", ані з АТ «Автомобільні дороги України» сторонами не надано;
- у керівника Філії при укладені оскаржуваного договору був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто при вчиненні правочину керівником філії було перевищено надані йому повноваження. При цьому, як свідчать матеріали справи з боку ДП «Херсонський облавтодор» не було вчинено жодних дій, які могли б свідчити про схвалення оскаржуваного правочину, в даному випадку укладання спірного договору не створює цивільних прав та обов`язків. В даному випадку визнанню недійсним підлягає спірний Договір у повному обсязі, так як такий правочин було вчинено із перевищенням повноважень з боку керівника філії та не відбулось подальше схвалення правочину, адже таке схвалення мало бути здійснено особою, яка повинна була надати довіреність чи погодити (надати дозвіл) на укладення Договору. Матеріали справи не містять жодного доказу вчинення дій ДП «Херсонський облавтодор», які б свідчили про подальше погодження спірного договору, укладеного Філією цього підприємства;
- оскільки з преамбули спірного договору чітко вбачаються на підставі чого діє підписант, а, отже, для обох сторін було очевидним, що керівник Філії мав повноваження, які встановлюються та/або обмежуються Положенням Філії і Статутом ДП, то ПП «Прем`єра Південь» мало можливість до підписання Спірного договору ознайомитися як із Положенням філії, так зі Статутом ДП «Херсонський облавтодор», зокрема з рішенням Компанії «Про затвердженню Положення про порядок ведення договірної роботи дочірніми підприємствами АТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;
- права Позивача порушені, договір укладений з безумовним перевищенням повноважень, а кошти ДП належать Компанії і понесення додаткових втрат за оскаржуваним договором зменшує дохід компанії, збільшує збиток держави та призводить до недоотримання коштів на Компанії.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №916/1895/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №916/1895/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі №916/1895/23 за касаційною скаргою ПП «Прем`єра Південь» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23.
5.2. ПП «Прем`єра Південь» 11.12.2023 через «Електронний суд» подало до Суду додаткові пояснення, в яких просило Суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про зупинення касаційного провадження у справі.
АТ "Автомобільні дороги України" 19.12.2023 через «Електронний суд» подало до Суду додаткові пояснення.
5.3. Ухвалою Верховного Суду від 20.12.2023 клопотання АТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволено. Зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Прем`єра Південь" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1212/21.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №916/1895/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Прем`єра Південь" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23.
5.4. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23, якими задоволено позовні вимоги про визнання недійсним спірного Договору.
5.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
6.3. Так, ПП «Прем`єра Південь», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18 (щодо застосування статей 16 92 241 ЦК України).
З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.
6.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 (на яку вказує скаржник), Велика Палата відзначила, що, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам
6.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (на яку вказує скаржник), Велика Палата вказала, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звернула увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
6.6. Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 (на яку вказує скаржник), вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).
6.7. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц (на яку вказує скаржник), Велика Палата зазначила таке:
«Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
З огляду на приписи статей 92 237 - 239 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
6.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (на яку вказує скаржник), відзначено, зокрема те, що на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
6.9. У постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17 та від 08.07.2019 у справі №910/19776/17 (на які посилається скаржник) у загальному відзначено, що зі змісту частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
6.10. У постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18 (на яку вказує скаржник), колегія суддів відзначила, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину
6.11. Отже, у справах №910/6939/20, №916/1415/19, №668/13907/13-ц, №911/2129/17, №910/6642/18, №910/18812/17, №910/19776/17, №904/2178/18 Верховний Суд навів узагальнюючі правові висновки щодо застосування норм статей 16 92 241 ЦК України, що є сталим та послідовним у даній категорії спорів.
Відтак, проаналізувавши правові висновки у справах №910/6939/20, №916/1415/19, №668/13907/13-ц, №911/2129/17, №910/6642/18, №910/18812/17, №910/19776/17, №904/2178/18, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, у контексті спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що вказані справи та справа, що переглядається у означених частинах ухвалені за схожого правового регулювання та є релевантними до спірних правовідносин.
6.12. При цьому Верховний Суд відзначає таке.
6.13. Так, предметом спору у справі, що переглядається, є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів (сторін спірного Договору) про визнання недійсним Договору поставки, стороною якого позивач не є.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що відповідач - 2, укладаючи спірний Договір, діяв з перевищенням своїх повноважень, адже на момент укладання спірного договору керівник Філії (відповідача - 2) не мав довіреності та повноважень на укладання останнього, окрім того, цей договір не погоджувався ані з боку ДП "Херсонський облавтодор", ані з АТ «Автомобільні дороги України», а відтак такий Договір підлягає визнанню недійсним.
6.14. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Тобто спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
6.15. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про задоволення позовних вимог (судами визнано недійсним спірний Договір), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у керівника Філії при укладені оскаржуваного Договору був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто при вчиненні правочину керівником Філії було перевищено надані йому повноваження.
При цьому суди відзначили, що з боку ДП «Херсонський облавтодор» (особою, яка повинна була надати довіреність чи погодити (надати дозвіл) на укладення Договору, а не Філією) не було вчинено жодних дій, які могли б свідчити про схвалення оскаржуваного правочину.
Разом з тим, господарські суди дійшли висновку і про те, що для обох сторін було очевидним, що керівник Філії мав повноваження, які встановлюються та/або обмежуються Положенням Філії і Статутом ДП (з преамбули спірного договору чітко вбачаються на підставі чого діє підписант), а відтак відповідач - 1 мав можливість до підписання спірного Договору ознайомитися як із Положенням Філії, так зі Статутом ДП «Херсонський облавтодор», зокрема щодо наявності/відсутності повноважень керівника Філії на підписання спірного Договору.
6.16. Колегія суддів з огляду на зміст рішень судів попередніх інстанцій через призму вимог позовної заяви (предмету та підстав позову) звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, де, зокрема сформульовано висновок щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах:
«Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».
6.17. Отже, задовольняючи позовні вимоги позивача та визнаючи частково виконаний спірний Договір недійсним, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, адже, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору без вимоги про застосування насідків його недійсності (двосторонньої реституції) такий позов не призведе до поновлення майнових прав позивача.
При цьому колегія суддів враховує, що як встановлено судами попередніх інстанцій спірний Договір поставки укладений 12.07.2021. Поставка товару відбулась 14.07.2021, 16.07.2021 та 01.10.2021. Часткова оплата за товар здійснена 05.08.2021 та 09.09.2021.
Тобто спірний Договір невиконаний лише в частині повної та своєчасної оплати за постановлений товар відповідачем - 2 (здійснена часткова оплата), водночас відповідачем - 1 умови Договору виконані у повному обсязі (що не заперечується сторонами).
Колегія суддів наголошує, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
Отже, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, це є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому з урахуванням встановлення обставин обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вдається до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності/невідповідності положенням законодавства.
6.18. Колегія суддів відзначає, що наведене у цій Постанові не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №917/1212/21 (до розгляду якої зупинялось касаційне провадження у даній справі).
При цьому Суд ураховує, що позовні вимоги у справі №917/1212/21 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між відповідачами, поєднані із позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконними та скасування наказу Держгеонадр про прийняття рішень про відчуження майна, визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходила, зокрема з того, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту своїх прав, на відмінну від справи, що переглядається (№917/1212/21).
6.19. Верховий Суд зазначає, що в силу приписів частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
6.20. З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, враховуючи міркування означені в цій Постанові, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 6 даної Постанови.
6.21. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
6.22. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
7.2. Отже, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ «Автомобільні дороги України».
8. Судові витрати.
8.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України у разі, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
8.2. Зважаючи на задоволення касаційної скарги, витрати відповідача - 1 по сплаті судового збору підлягають стягненню з позивача.
Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру встановлено на рівні 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року визначений у розмірі 2 684,00 грн.
За приписами підпунктів 4, 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлено у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви; за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
При цьому згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, з огляду на те, що відповідач - 1 як апеляційну, так і касаційну скарги подавав до суду через «Електронний суд», з позивача на користь відповідача - 1 підлягає стягненню судовий збір:
- за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220,80 грн;
- за подання касаційної скарги у розмірі 4 294, 40 грн, а всього разом 7 515, 20 грн.
8.3. При цьому поворот виконання рішення суду першої інстанцій та постанови суду апеляційної інстанції Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви та документа, який підтверджував би те, що суми, стягнуті за раніше прийнятими судовими рішеннями (щодо розподілу судових витрат), списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє скаржника права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення (скасованих судових рішень) у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.
Керуючись статтями 129 300 301 308 311 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Прем`єра Південь" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі №916/1895/23 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; код ЄДРПОУ 31899285) на користь Приватного підприємства "Прем`єра Південь" (адреса: 73020, м. Херсон, вул. М. Куліша, 11, кв. 32; код ЄДРПОУ 34785446) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 515,20 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
О. Кібенко