ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1991/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ)

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Шаратова Ю.А.

від 25.09.2019

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В., Таран С.В.

від 05.12.2019

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

про стягнення 10 507 846, 20 грн

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2019 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з постачання теплової енергії у розмірі 10 338 470, 72 грн, з якої 9 629 603,12 грн - сума основного боргу, 44 172, 19 грн - інфляційні втрати, 612 355, 95 грн - пеня, та 52 339, 46 грн 3 % річних. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.07.2019 №367/15-01-01-09 (вх.№2-3583/19 від 29.07.2019) позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10 507 846, 20 грн, з яких 9 629 603, 12 грн - сума основного боргу, 44 172, 19 грн - інфляційні втрати, 768276,37 грн - пеня, та 65 794, 52 грн 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з постачання теплової енергії.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як встановлено господарськими судами 11 березня 2019 року між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (постачальник) та Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (споживач) укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії №20-П-ІЛФ-19/3-ППЗ (далі - Договір) за умовами пункту 1.1 якого постачальник бере на себе зобов`язання поставляти споживачеві через свої теплові мережі теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому обсягах відповідно до обсягів поставки (Додаток 1), а споживач зобов`язався сплачувати отриману теплову енергію згідно встановленої вартості, у строки передбачені даним договором.

Відповідно до пункту 2.1 вищезазначеного Договору теплова енергія поставляється споживачеві в обсягах згідно з Додатком 1 до даного договору на такі потреби: опалення, теплова вентиляція у період опалювального сезону; гаряче водопостачання протягом року.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Договору вартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблена на котельнях постачальника враховуючи передачу мережами, на дату укладання договору становить 3 037, 36 грн без урахування ПДВ. Вартість договору становить 60 142 736, 51 грн без ПДВ, крім того ПДВ 12 028 547, 30 грн, разом 72 171 283, 81 грн з ПДВ. Постачальник має право в однобічному порядку змінювати місцеві тарифи на теплову енергію, що поставляється постачальником, шляхом повідомлення про таку зміну споживачеві замовленим листом з повідомленням не пізніше, ніж за 30 днів до зміни тарифу. Відмова споживача від сплати за теплову енергію, що поставляється за новими тарифами, є безумовною підставою для розірвання постачальником даного договору в однобічному порядку та звільнення від виконання договірних зобов`язань.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. Протягом двох робочих днів після закінчення розрахункового періоду, постачальник складає акт з вказівкою фактичних обсягів поставленої теплової енергії. Сторони погодились, що акт здачі-приймання виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання постачальником послуг споживачу. Прийом-передача акту та рахунку для підпису та оформлення, здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженими представниками під особистий підпис в реєстрі виставлених рахунків. Споживач зобов`язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту здачі-приймання виконаних робіт повернути постачальнику підписаний та засвідчений власною печаткою належний постачальнику екземпляр акту. У разі невиконання споживачем зазначених зобов`язань акт здачі - приймання виконаних робіт вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документа, підписаного споживачем. При цьому, у разі неотримання споживачем за його вини акту здачі-приймання виконаних робіт, належний йому екземпляр акту надсилається постачальником на адресу споживача рекомендованим письмом з повідомленням про вручення. Споживач оплачує теплову енергію шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок постачальника у безготівковій формі після підписання відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт згідно виставленого постачальником рахунку, зареєстрованої постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі додаткових накладних та виданої в установленому законодавством порядку споживачу, до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим (пункти 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору).

Пунктом 6.3 Договору визначено, що споживач зобов`язаний, зокрема виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

За порушення споживачем строків виконання зобов`язання, постачальник має право стягнути із споживача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (пункт 8.3 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків до повного виконання (пункт 13.1 Договору).

31 березня 2019 року між сторонами складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/3 771 на загальну суму 6 310 312, 94 грн.

30 квітня 2019 року між сторонами складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/5 638 на загальну суму 1 912 118, 59 грн.

31 травня 2019 року складено та підписано позивачем акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №КМ/7 849 на загальну суму 1 407 171, 59 грн.

Судами встановлено, що загальна сума заборгованості складає 9 629 603,12 грн.

Примірники вищезазначених рахунків разом із актами приймання-передачі наданих послуг було направлено за адресою відповідача супровідними листами від 05.04.2019 за №101/15-07-03-17-891, від 08.05.2019 за №134/15-07-03-17-1185, від 10.06.2019 за №169/15-07-03-17-1526.

Оскільки відповідачем після відкриття провадження у справі було сплачено суму основного боргу, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача з 23.07.2019 та з 30.08.2019 по 30.08.2019, платіжними дорученнями від 23.07.2019 та від 30.08.2019, ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 закрито провадження у справі №916/1991/19 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 9 629 603,12 грн.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Рішенням Одеської області від 25.09.2019 у справі №916/1991/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 576 207, 27 грн пені, 12 399, 76 грн інфляційних втрат, 65 794, 52 грн - 3% річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 12 696, 76 грн. Повернуто позивачу сплачену суму судового збору у розмірі 144 444, 04 грн, який був зарахований в дохід бюджету за платіжними дорученнями від 10.07.2019 №1969, від 12.06.2019 №1515, від 12.06.2019 №1514, від 12.06.2019 №1513, від 12.06.2019 №1512, від 12.06.2019 №1511, від 25.07.2019 №2171 на загальну суму 157 617, 69 грн. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 192 069, 10 грн та інфляційних втрат в розмірі 31 772, 43 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку із невірним розрахунком позивачем інфляційних втрат та зменшенням, за клопотання відповідача, заявленої до стягнення суми пені на підставі приписів статті 233 Господарського кодексу України.

Зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, виходив з наявності збитків підприємства відповідача у першому півріччі 2019 року, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2019 рік, недоведеності позивачем понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з постачання теплової енергії.

Крім того, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені врахували незначний термін прострочення, добровільне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та погашення існуючої заборгованості у повному обсязі

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач застосував до відповідача таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 24.12.2019 звернулося до Верховного Суду, через Південно-західний апеляційний господарський суд, з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі №916/1991/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 192 069, 10 грн та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 192 069, 10 грн.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, зокрема, статтю 233 Господарського кодексу України, статті 549 - 551 Цивільного кодексу України та порушено норми процесуального права, зокрема, статті 236 238 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно було зменшено розмір пені за Договором без наявності виняткових випадків або інших обставин, які мають значення для зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).

На думку скаржника, в порушення вимог частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, як підставу зменшення розміру пені, визначив неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення з боку відповідача грошових зобов`язань, оскільки при вирішенні спору щодо стягнення суми неустойки наявність чи відсутність збитків не мають значення.

Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції лише на підставі звіту про фінансові результати відповідача було встановлено важкий фінансовий стан відповідача, який сам по собі не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення пені, яка підлягає до стягнення, та не є доказом винятковості такого випадку.

Крім того, відповідач, укладаючи з позивачем Договір добровільно погодив застосування штрафних санкцій у вигляді стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, які відповідають положенням статті 231 Господарського кодексу України та повинен був усвідомлювати про настання відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини даної справи та характер спірних правовідносин, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом касаційного оскарження та, відповідно, касаційного розгляду у цій справі є ухвалені судові рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 192 069, 10 грн, у зв`язку зі зменшенням судом її розміру.

Враховуючи встановлені приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, врахував незначний термін прострочення, добровільне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та погашення існуючої заборгованості відповідачем у повному обсязі.

При цьому суди також виходили з наявності збитків підприємства відповідача у першому півріччі 2019 року, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2019 рік, недоведеності позивачем понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з постачання теплової енергії.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак на підставі наведених вище норм, встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 25%.

Аргументи касаційної скарги позивача про недоведеність матеріалами справи важкого фінансового стану відповідача та про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення пені в повному обсязі фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, які, на думку скаржника, були неправильно оцінені судами попередніх інстанцій.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації»), у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації», повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 25.09.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі №916/1991/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець