ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 916/2499/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Цісельський О.В.)

від 25.11.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Богатир К.В., судді: Аленін О.Ю., Таран С.В.)

від 15.09.2022

у справі № 916/2499/21

за позовом ОСОБА_2

до Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання незаконним пункту статуту

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Засновник Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" про визнання пункту 9.12. статуту ОК "Тіан Конг" таким, що суперечить закону та викласти його у наступній редакції: "Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів".

1.2. Позивачка вважає, що пункт 9.12. статуту ОК "Тіан Конг" у редакції: "Загальні збори Членів Кооперативу правомочні розглядати питання Порядку денного, якщо на них присутні більше 75% його Членів, що мають право ухвального голосу", впливає на компетенцію Загальних зборів членів ОК "Тіан Конг", а саме при трьох засновниках кооперативу (членах), відсутність лише одного із членів на загальних зборах повністю блокує прийняття ними рішень, оскільки у такому випадку будуть присутні тільки 66% членів кооперативу, а не 75%, як того вимагає пункт 9.12. статуту.

При цьому позивачка зауважує, що вказаним пунктом статуту постійно зловживає один із засновників ОК "Тіан Конг" - ОСОБА_1 , який навмисно не приймає участі у загальних зборах, намагаючись у такий спосіб блокувати господарську діяльність ОК "Тіан Конг".

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.11.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд визнав пункт 9.12. статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" незаконним. В решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що положення пункту 9.12 статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг", яке встановлює інший порядок прийняття рішень загальними зборами учасників кооперативу, а саме: присутність на загальних зборах більше 75% його членів, що мають право ухвального голосу, ніж встановлено законом, не відповідає вимогам частин 9, 10, 11 статті 15 Закону України "Про кооперацію". Законом надано право Обслуговуючому кооперативу встановлювати інший порядок визначення кількості голосів, шляхом таємного чи відкритого голосування, що належать кожному члену кооперативу на загальних зборах, проте не саму кількість голосів, що необхідна для прийняття рішень.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що пункт 9.12 статуту ОК "Тіан Конг" суперечить вимогам статті 15 Закону України "Про кооперацію", чим також порушує права та охоронювані законом інтереси позивачки як засновника та члена кооперативу. Тому позовні вимоги про визнання незаконним Статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" в частині пункту 9.12. "Загальні збори членів кооперативу правомочні розглядати питання порядку денного, якщо на них присутні більше 75% його членів, що мають право ухвального голосу" визнано обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо викладення п. 9.12 статуту у редакції: "Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів", господарські суди виходили з того, що затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг", як встановлено статтею 15 Закону України "Про кооперацію", належить до компетенції загальних зборів членів кооперативу, а затвердження судом відповідної редакції пункту Статуту фактично буде втручанням в господарську діяльність кооперативу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 25.11.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.

3.2. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16, від 02.08.2022 у справі №926/365/19 (щодо застосування ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України); від 15.06.2022 у справі №916/700/21, від 05.12.2018 у справі №916/1813/16 (щодо застосування ст. 74 ГПК України).

Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 9 статті 15 Закону України "Про кооперацію" у подібних правовідносинах. Так, скаржник вважає, що відповідно до правильного тлумачення згаданої норми, вона містить заборону визначати статутом кооперативу кворум, який становить менше половини або навіть половину присутніх на загальних зборах його членів.

3.3. Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обслуговуючий кооператив "Тіан Конг" зареєстрований 04.12.2013, за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, видом економічної діяльності якого є "81.10 Комплекс обслуговування об`єктів". Керівником ОК "Тіан Конг" зазначено ОСОБА_3 . Засновниками (учасниками) юридичної особи є: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до Статуту ОК "Тіан Конг", затвердженого рішенням загальних зборів членів ОК "Тіан Конг", оформленого протоколом №1-2019 від 08.05.2019, Обслуговуючий кооператив "Тіан Конг" створений внаслідок добровільного об`єднання осіб на основі членства для спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань на засадах самоврядування з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, підвищення життєвого рівня Членів та Асоційованих членів, захисту їх майнових інтересів і соціальних прав, надання економічної та соціальної допомоги фізичним та юридичним особам з метою зростання їх матеріального добробуту та задоволення потреб у веденні садівництва, відпочинку та дозвілля Членів та Асоційованих членів Кооперативу. За напрямком своєї діяльності Кооператив є садівницьким (п. 1.1. Статуту).

Відповідно до п. 6.1. Статуту засновниками Кооперативу є: громадянин Народної Республіки Китай ОСОБА_3 , громадянин України ОСОБА_1 та громадянка Народної Республіки Китай ОСОБА_2 .

Членство у Кооперативі поділяється на просте та асоційоване. Членами Кооперативу можуть бути громадяни України, які досягли 16-річного віку, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, внесли вступний внесок та пай у порядку та розмірах, встановлених цим Статутом, додержуються вимог Статуту та користуються правом ухвального голосу (просте членство) (п.п 7.1.-7.2. Статуту ОК "Тіан Конг").

Пунктом 7.2.3. Статуту встановлено, що член Кооперативу має право, зокрема, брати участь в управлінні Кооперативом та брати участь у Загальних зборах Членів Кооперативу з правом ухвального голосу.

Відповідно до пункту 9.1. Статуту вищим органом управління Кооперативу є Загальні збори його Членів.

До компетенції Загальних зборів Членів Кооперативу належить: затвердження Статуту Кооперативу та внесення до нього змін; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю Кооперативу, інших органів Кооперативу; заслуховування звітів органів управління та органів контролю за діяльністю Кооперативу; затвердження порядку розподілу майна Кооперативу; визначення розмірів вступного внеску та паїв; визначення та зміна розмірів, порядку формування та використання фондів Кооперативу; затвердження річного звіту та балансу Кооперативу; прийняття рішень про вступ/вихід Кооперативу до/з кооперативних об`єднань; прийняття до Кооперативу нових Членів та припинення їхнього членства у Кооперативі; затвердження рішення Голови Кооперативу про прийняття нових Асоційованих членів та припинення їхнього членства; розгляд скарг на дії Голови, Ревізора та посадових осіб Кооперативу; визначення розмірів оплати праці працівників Кооперативу, а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю Кооперативу; встановлення пільг, їх розмірів, порядку та терміну надання; утворення спеціальних комісій із залученням в якості консультантів найманих працівників; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію Кооперативу; після введення в експлуатацію Об`єкта будівництва - прийняття рішень щодо встановлення порядку його експлуатації, ремонту та обслуговування; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном Кооперативу; прийняття рішення про преміювання та інші форми заохочення Голови, Ревізора, працівників, Членів та Асоційованих членів Кооперативу; прийняття інших рішень, що стосуються діяльності Кооперативу (підпункти 9.2.1. 9.2.19 пункту 9.2. Статуту).

Пунктом 9.12. Статуту ОК "Тіан Конг" встановлено, що загальні збори членів кооперативу правомочні розглядати питання порядку денного, якщо на них присутні більше 75% його членів, що мають право ухвального голосу.

Відповідно до п. 9.13. Статуту незалежно від розміру паю та інших чинників та/або показників кожен Член (Асоційований член) Кооперативу має один ухвальний (дорадчий) голос, і це право не може бути передане іншій особі.

Як вбачається з п. 16.1. Статуту рішення про зміну статуту кооперативу приймається загальними зборами членів, у складі не менше 75% голосів.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога засновника Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" визнати пункту 9.12. статуту ОК "Тіан Конг" таким, що суперечить закону, та викласти його у такій редакції: "Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів".

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив частково, а саме: визнав пункт 9.12. статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" незаконним. В решті позовних вимог відмовлено.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог.

5.3. Однією з підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16, від 02.08.2022 у справі №926/365/19 (щодо застосування ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України).

При цьому скаржник зазначає, що обраний позивачкою спосіб захисту свого порушеного права, не передбачений законом, належним способом захисту прав позивачки у спірних правовідносинах мала б бути вимога про визнання недійсним пункту статуту, а не вимога про визнання його таким, що суперечить закону.

Також скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції своїм рішенням від 25.11.2021 захистив права позивачки у непередбачений законом спосіб, чим порушив вимоги частини 1 статті 5, статті 14, частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №922/172/16, на яку посилається скаржник, зазначено, що статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 926/365/19, на яку також посилається скаржник, зазначено, що за наявності відповідного спору окремі положення статуту акціонерних товариств, які не відповідають вимогам законодавства, та порушують права чи охоронювані законом інтереси акціонера (позивача), можуть бути визнані недійсними шляхом подання позову щодо недійсності статуту (його окремих пунктів), а не шляхом визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів, на яких відповідні положення статуту були затверджені У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються. При цьому задоволення позовних вимог судом не повинно порушувати прав інших осіб.

5.4. У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.

5.5. Засновник Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Одеської області з вимогою, зокрема, про визнання пункту 9.12. статуту ОК "Тіан Конг" таким, що суперечить закону. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним оспорюваного пункту статуту, врахувавши, що визнати недійсним пункт статуту юридичної особи повністю або в частині можливо у випадку його невідповідності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, оскільки підставою для визнання недійсним пункту статуту є, зокрема, його невідповідність вимогам чинного законодавства, тобто його незаконність, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про неналежний спосіб захисту. Крім того, відсутні підстави вважати, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 28.03.2018 у справі №922/172/16, від 02.08.2022 у справі №926/365/19, оскільки як і в згаданих постановах, так і в цій справі, господарські суди звернули увагу на необхідності аналізу положень статуту на відповідність їх вимогам законодавства. Як внаслідок визнання недійсним, так і внаслідок визнання незаконним на підставі рішення суду, відповідне положення статуту вважається таким, що не має правової сили.

5.6. В обґрунтування позовних вимог засновник Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" ОСОБА_2 посилалась на те, що пункт 9.12. Статуту не відповідає вимогам статей 8, 15 Закону України "Про кооперацію".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про кооперацію" кооперація базується на таких основних принципах, зокрема, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос).

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України "Про кооперацію" права учасників (членів) кооперативу та його статутних органів, визначені законом, не можуть бути звужені (обмежені) установчими документами кооперативу, рішеннями його статутних органів чи правочинами між кооперативом та його учасниками (членами). Положення установчих документів кооперативу, рішення його статутних органів чи правочини між кооперативом та його учасниками (членами), які звужують (обмежують) права учасників (членів) кооперативу, визначені законом, є нікчемними.

Статтею 8 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості, зокрема: порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах.

Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству (частина 3 статті 8 Закону України "Про кооперацію").

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління.

Згідно з частинами 9, 10, 11 статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих положень кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, тобто під час прийняття рішень загальними зборами діє принцип рівного права голосу, а загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів.

З огляду на викладене, виходячи із встановлених фактичних обставин справи про те, що учасниками товариства є три особи із рівною кількістю голосів, а отже, відсутність лише одного з членів на загальних зборах може перешкоджати прийняттю ними рішень та здійсненню господарської діяльності, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пункт 9.12. статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг", який встановлює інший порядок прийняття рішень загальними зборами учасників кооперативу, а саме: присутність на загальних зборах більше 75% його членів, що мають право ухвального голосу, не відповідає вимогам частин 9, 10, 11 статті 15 Закону України "Про кооперацію".

5.7. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в цій частині ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 9 статті 15 Закону України "Про кооперацію" у подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з судовими рішеннями, тому в суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги та формулювання іншого висновку про застосування частини 9 статті 15 Закону України "Про кооперацію", на якому наполягає скаржник.

5.8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає також про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду про застосування норм права, викладені в постановах від 15.06.2022 у справі №916/700/21 та від 05.12.2018 у справі №916/1813/16, як наслідок не звернули увагу на те, що позивачка відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України не довела наявності в неї відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем.

Так, у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №916/700/21 та від 05.12.2018 у справі №916/1813/16 наведено правову позицію, відповідно до якої порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до ст.74 ГПК обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем. Тому позивач повинен був обґрунтувати, в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів як члена Кооперативу та / або колишнього голови правління у зв`язку з ухваленням загальними зборами відповідних рішень, а суди попередніх інстанцій перевірити такі доводи та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

5.9. У цій справі суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка є членом кооперативу з усіма правами, передбаченими його Статутом та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про кооперацію", зокрема: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб. При цьому за наявності трьох засновників (членів) кооперативу із рівною кількістю голосів відсутність лише одного з членів на загальних зборах може перешкоджати прийняттю ними рішень та здійсненню господарської діяльності ОК "Тіан Конг", що вже буде негативно впливати на законні права членів такого кооперативу.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що оскільки пункт 9.12 Статуту ОК "Тіан Конг" суперечить вимогам статті 15 Закону України "Про кооперацію", то наведене також порушує права та охоронювані законом інтереси позивача як засновника та члена кооперативу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимог позивачки щодо визнання незаконним Статуту Обслуговуючого кооперативу "Тіан Конг" в частині пункту 9.12. "Загальні збори членів кооперативу правомочні розглядати питання порядку денного, якщо на них присутні більше 75% його членів, що мають право ухвального голосу".

Отже, оскільки суд апеляційної інстанції встановив порушення прав позивачки, тобто його висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, наведеною в постановах від 15.06.2022 у справі №916/700/21 та від 05.12.2018 у справі №916/1813/16, то колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

5.10. Інші доводи касаційної скарги, зокрема про те, що суди попередніх інстанцій не врахували баланс інтересів всіх учасників, а саме: що у випадку визнання недійсним оскаржуваного пункту статуту скаржника фактично буде позбавлено його корпоративних прав, колегією суддів відхиляються, оскільки в межах цієї справи вирішується питання лише щодо повноважності загальних зборів кооперативу, що жодним чином не впливає на порядок скликання та проведення загальних зборів, ухвалення ними рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2021 у справі № 916/2499/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кролевець